Ухвала КАС ВС № 755/20591/25

УХВАЛА 03 липня 2026 року м. Київ справа №755/20591/25 адміністративне провадження № К/990/17622/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року у справі №755/20591/25 за позовом ОСОБА_1 до лейтенанта поліції Ткаченка Дмитра Миколайовича про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, УСТАНОВИВ: Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року по справі №755/20591/25 повернуто особі, яка її подала. Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням, позивач звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою. Ухвалами Верховного Суду від 09 лютого, 09 березня та 15 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала. 19 квітня 2026 року позивач вчетверте звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2026 року визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року у справі №755/20591/25; відмовлено у задоволенні її клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишено касаційну скаргу без руху; скаржниці надано строк десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків шляхом подання заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями і доказами та документу про сплату судового збору, а також роз`яснено, що в разі невиконання цих вимог у відкритті касаційного провадження буде відмовлено. 27 травня 2026 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про усунення недоліків касаційної скарги. Клопотання про поновлення строку касаційного оскарження обґрунтоване тим, що первісну касаційну скаргу було подано в межах установленого строку, однак її подальше повернення трьома ухвалами Верховного Суду (від 09 лютого, 09 березня та 15 квітня 2026 року) з формальних підстав призвело до пропуску строку з причин, що не залежали від заявниці, оскільки справа переважну частину часу (94 з 120 днів) перебувала на розгляді суду. Крім того, скаржниця посилається на проходження амбулаторного лікування, здійснення постійного догляду за чоловіком і матір`ю - особами з інвалідністю ІІ групи, самостійне ведення справи без правника, а також на об`єктивні перешкоди доступу до підсистеми «Електронний суд», спричинені відключеннями електроенергії в умовах воєнного стану. Крім того, заявниця повторно порушує питання про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на частину четверту статті 288 КУпАП як спеціальну норму, а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на доступ до суду, оскільки судовий збір є непропорційним бар`єром для такого доступу. Як альтернативну підставу заявниця просить застосувати статтю 133 КАС України з огляду на свій майновий стан та інші життєві обставини. Також вона просить надати мотивовану оцінку всім наведеним доводам, вирішити питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України та відкрити касаційне провадження. Вирішуючи питання поновлення строку на касаційне оскарження, Суд виходить з такого. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався щодо дозволених обмежень у доступі до правосуддя. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути забезпечена пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22- 23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Отже, установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства, своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій та досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Статтею 44 КАС України визначено однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків позивача поряд з іншими учасниками справи. Особа, яка має намір добросовісно реалізувати належне їй право на касаційне оскарження судового рішення, зобов`язана забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема щодо строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, а також вчиняти всі можливі та залежні від неї дії, використовувати всі наявні засоби й можливості, передбачені законодавством. Як убачається первісну касаційну скаргу скаржник подала у межах визначеного законодавством строку, проте ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2025 року її повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України - у зв`язку з невикладенням у касаційній скарзі передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку. З тієї самої підстави ухвалами від 09 березня 2026 року та від 15 квітня 2026 року повернуто й наступні дві касаційні скарги. Касаційну скаргу, за якою вирішується питання відкриття касаційного провадження, сформовано в системі «Електронний суд» 19.04.2026, тобто зі значним пропуском строку, передбаченого статтею 329 КАС України. Повернення касаційної скарги на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України не перериває і не зупиняє перебіг строку на касаційне оскарження. Після повернення скарги учасник справи не позбавлений права повторно звернутися до суду, однак повторне подання скарги поза межами строку вимагає наведення поважних причин його пропуску та їх підтвердження належними доказами. У випадку ОСОБА_1 пропуск строку на касаційне оскарження пов`язаний виключно з неодноразовим поданням касаційних скарг, що не відповідали вимогам частини четвертої статті 328, статті 330 КАС України щодо змісту касаційної скарги. Така причина пропуску строку має суто суб`єктивний характер, оскільки напряму залежить від дій самої скаржниці та дотримання ним вимог процесуального закону щодо форми і змісту касаційної скарги, а не від об`єктивних обставин, що унеможливили б або ускладнили своєчасне вчинення відповідних процесуальних дій. Доводи скаржника про те, що пропуску строку не було б за відсутності ухвал про повернення попередніх касаційних скарг, Суд відхиляє. Розглядаючи питання прийняття наступної поданої касаційної скарги, Суд не переглядає мотиви, з яких попередню скаргу було повернуто; ухвали про повернення касаційної скарги є остаточними та оскарженню не підлягають, а їх законність не є предметом перевірки на стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження за іншою, згодом поданою скаргою. Та обставина, що в ухвалі від 18 травня 2026 року підставою залишення скарги без руху визначено пропуск строку без зауважень щодо викладення підстав касаційного оскарження, не свідчить ні про помилковість попередніх ухвал про повернення, ні про усунення скаржником відповідного недоліку, а зумовлена послідовністю вирішення процесуальних питань: питання додержання строку на касаційне оскарження та наявності підстав для його поновлення вирішується першочергово, і за встановлення неповажності причин пропуску строку Суд не переходить до перевірки інших умов прийнятності касаційної скарги. Посилання скаржника на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на практику Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості надмірного формалізму не свідчать про поважність причин пропуску строку. Вимога про викладення в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження (частина четверта статті 328, стаття 330 КАС України) є передбаченою законом, легітимною та пропорційною умовою прийнятності скарги, а не проявом надмірного формалізму. Скаржник мав достатньо процесуальних можливостей привести касаційну скаргу у відповідність до вимог закону, проте належним чином і своєчасно цього не зробив, що й зумовило пропуск строку. За таких обставин застосування передбачених процесуальним законом наслідків пропуску строку не становить непропорційного втручання у право на доступ до суду. У заяві про усунення недоліків касаційної скарги скаржниця не навела будь-яких нових обставин та не надала доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку, а лише повторила наведені раніше доводи, які Суд ухвалою від 18 травня 2026 року вже визнав неповажними. З огляду на викладене Суд не вбачає підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження та визнає наведені нею підстави неповажними. Також, скаржниця знову заявила клопотання про звільнення від сплати судового збору. При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд враховує наступне. Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника. В обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору скаржник зазначає, що вимога сплати суму, що у сім разів перевищує суму самого стягнення, є не процесуальною умовою, а фінансовим покаранням за спробу захисту, що прямо суперечить практиці ЄСПЛ. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, зокрема, у разі, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Разом з тим, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження обставин того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору за подану нею касаційну скаргу у встановлений законом порядку. Окрім строку, в ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2026 року ще одним недоліком касаційної скарги визначено несплату судового збору в установленому законом розмірі. Скаржниці надано строк для усунення визначеного у вказаній ухвалі недоліку шляхом подання оригіналу документа про сплату судового збору у визначеному судом розмірі. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В касаційній скарзі скаржник зазначає, що відповідно до вимог статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення звільняється від сплати державного мита. Разом з тим, відповідно до висновку Верховного Суду України, сформованого у постанові від 13 грудня 2016 року (провадження №21-1410а16), необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об`єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КУпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону України "Про судовий збір" не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги. У зв`язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом України "Про судовий збір", сплаті не підлягає. Проте у постанові від 18 березня 2020 року (справа №543/775/17) Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Полтавської області Департаменту патрульної поліції на ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та 15 листопада 2017 року, якими суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без руху з підстав несплати судового збору, а потім повернув, дійшла висновку про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду України (провадження №21-1410а16), указавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем і відповідачем судового рішення. Отже, з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 543/775/17 судовий збір за подання апеляційної/касаційної скарги в цій справі підлягає сплаті на загальних підставах. За частиною п`ятою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Оскільки порушене заявницею питання про сплату судового збору вже вирішено наведеним висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 543/775/17, який зберігає свою чинність та актуальність, підстави вважати, що ця справа містить виключну правову проблему, відсутні. Відтак клопотання позивачки про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України є необґрунтованим. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані судом неповажними. За викладених обставин ОСОБА_1 слід відмовити у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтею 333 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року у справі №755/20591/25. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року у справі №755/20591/25. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько