Ухвала КАС ВС № 400/8547/25

УХВАЛА 02 липня 2026 року м. Київ справа №400/8547/25 адміністративне провадження № К/990/27318/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., перевіривши касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі №400/8547/25 за адміністративним позовом Фермерського господарства «Органік Сістемс» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: Фермерське господарство «Органік Сістемс» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.06.2025 №46134000704 про нарахування пені в розмірі 1.770.318,12 грн за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконаних зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства. До Верховного Суду 12.06.2026 надійшла касаційна скарга Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі №400/8547/25. Ухвалою Верховного Суду від 23.06.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження. На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано клопотання про усунення недоліків касаційної скарги. Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункти 2 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, вчинено посилання на частину 2 статті 353 КАС України, зауважено про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного, зокрема, у постановах від 18.10.2019 у справі №810/3506/16, від 07.03.2023 у справі №804/858/16 та від 25.12.2025 у справі №320/13672/24, згідно з яким день зарахування валютної виручки (повернення коштів) на рахунок резидента не включається до періоду прострочення для нарахування пені. На думку скаржника, тлумачення частини 5 статті 13 Закону України №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» свідчить, що порушення строків розрахунків є триваючим правопорушенням, яке існує до моменту фактичного виконання зобов`язання і фраза «до дня фактичного виконання» означає включення цього дня в період прострочення. Натомість застосування хибного висновку призводить до необґрунтованого звільнення резидентів від відповідальності за день, у який тривало порушення, що суперечить принципу невідворотності юридичної відповідальності. Також контролюючим органом вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень в частині задоволених позовних вимог не з`ясували всіх фактичних обставин, що мали істотне значення для правильного вирішення спору, відхилили належні та допустимі докази відповідача, зокрема не дослідили положення Інструкції №7 НБУ, які прямо регулюють спірні правовідносини, та не надали оцінки аргументу відповідача про те, що правовідносини у справі виникли з імпортних операцій та повернення передоплати, які регулюються саме Законом №2473-VIII та Інструкцією про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №7, а не попередніми нормами, що втратили чинність. Верховний Суд зазначає, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Тому, лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд зазначає, що скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягало порушення норм матеріального права судами попередніх інстанцій, в чому полягає необхідність відступлення від усталеної практики Верховного Суду. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків. Повторно подана касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває раніше встановлених недоліків. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України). Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. В обґрунтування клопотання про поновлення строку касаційного оскарження податковим органом вказано, що первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження; повторне подання касаційної скарги відбулось у межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, впродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали Верховного Суду про повернення первісної скарги, зауважено про дію воєнного стану. Розглянувши дане клопотання, Верховний Суд дійшов висновку, що воно є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу. Касаційну скаргу подано вдруге 12.06.2026, попередню касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 25.05.2026. Право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги. Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями. Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань. Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги. Відповідач, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо вчасного подання касаційної скарги. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. Питання поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо скаргу подає суб`єкт владних повноважень і не наводить належного обґрунтування причин, які унеможливили подання скарги у більш стислий строк. Причинно-наслідкового зв`язку між дією воєнного стану та пропуском строку касаційного оскарження скаржником не обґрунтовано. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано належними доводами зволікання з повторним поданням касаційної скарги, не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про поновлення строку касаційного оскарження рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі №400/8547/25. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі №400/8547/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіІ.А. Васильєва О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх