Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 700/107/26

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 700/107/26 Головуючий у 1 інстанції - Бесараб Н.В. Суддя - доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Фищук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 01.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та стягнення незаконно стягнутих коштів, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ № 00009251 від 03.12.2025. Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 01.04.2026 позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ № 00009251 від 03.12.2025 року в частині примусового стягнення штрафу із ОСОБА_1 у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень; зобов`язано Державну службу України з безпеки на транспорті здійснити відповідно до «Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, подання (висновок, повідомлення) до Державного казначейської служби України про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), надміру сплаченого до бюджету штрафу в сумі 8500 грн. (вісім тисяч п`ятсот гривень), згідно квитанції (код № 9404-5574-0536-3139 від 28.01.2026, призначення платежу - штраф за виконавчим провадженням НОМЕР_3), що відкрите на підставі постанови Державної служби України з безпеки на транспорті серії АВ №00009251 від 03.12.2025. Не погоджуючись з вказаним рішенням Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що постановою Державної служби України з безпеки на транспорті серія АВ №00009251 від 03.12.2025 було притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн за перевищення нормативних параметрів, передбачених пунктом 22.5 ПДР України. Оскаржувану постанову позивач отримала 28.01.2026 після повідомлення її про відкриття виконавчого провадження. Зі змісту оскаржуваної постанови серії АВ №00009251 від 03.12.2025 вбачається, що розглянувши відомості з матеріалів інформаційного файлу, створених системою за допомогою технічних засобів WIM 9, 9, Головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Степаненком Михайлом Володимировичем, встановлено, що 13.11.2025 о 14 год 15 хв., за адресою Н-01, км 198+300, Черкаська обл., автоматичним пунктом фіксації адміністративних порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб DAF XF 95.430, д.н.з. НОМЕР_2 . Відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 8,450% (3.38 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. 28.01.2026 начальником Лисянського відділу ДВС України у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вдовиченко Н.М. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення із громадянина ОСОБА_1 подвійного розміру штрафу в порядку ст.308 КУпАП у сумі 17000 грн. в дохід держави відповідно до постанови Державної служби України з безпеки на транспорті серія АВ №00009251 від 03.12.2025. Згідно квитанції №0.0.47.35032901.1 від 28.01.2026 позивачем ОСОБА_1 сплачено штраф у розмірі 17000 грн. Позивач фактично не оспорює обставини правопорушення та не заперечує свою винуватість, підставою для звернення до суду з позовом є незгода з подвійним розміром штрафу, оскільки постанову серії АВ № 00009251 від 03.12.2025 вона не отримувала, про рекомендований лист обізнана не була. Згідно до рекомендованого поштового відправлення, 03.12.2025 відповідачем було направлено лист за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, за даними трекінгу поштового відправлення АТ «Укрпошта» №R067049482431, вбачається, що повістку 29.12.2025 було повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Вважаючи спірну постанову Державної служби України з безпеки на транспорті протиправною, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не була належним чином повідомлена про винесення Державна служба України з безпеки на транспорті постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності, оскільки надані відповідачем докази не підтверджують фактичного вручення постанови, а повернення рекомендованого листа з відміткою «за закінченням терміну зберігання» саме по собі не свідчить про належне повідомлення особи та не може вважатися доказом отримання постанови. У зв`язку з цим суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду, дійшов висновку про неправомірність примусового стягнення з позивача подвійного розміру штрафу, оскільки строк на добровільну сплату штрафу не розпочався, а отже відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 308 КУпАП. Врахувавши, що позивач фактично не заперечувала самого факту правопорушення, суд першої інстанції скасував постанову лише в частині примусового стягнення штрафу у подвійному розмірі, зобов`язав відповідача подати до Державної казначейської служби України висновок про повернення надміру сплачених коштів у сумі 8500 грн. та частково задовольнив позов. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачу строк звернення до суду, оскільки Державна служба України з безпеки на транспорті належним чином направила постанову рекомендованим листом за адресою реєстрації позивача, а її повернення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить про належне повідомлення та визначає день вручення постанови; при цьому відсутність опису вкладення не є порушенням процедури, оскільки закон не вимагає такого способу підтвердження направлення. Крім того, апелянт наголошує, що оскаржувана постанова є законною, оскільки автоматично зафіксоване перевищення вагових норм транспортним засобом позивача більш ніж на 2 % підтверджує наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, а тому підстав для задоволення позову не було. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями частини шостої статті 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Адміністративне правопорушення є вчинком, який має форму дії або бездіяльності. Водночас для кваліфікації вчинку як адміністративного правопорушення необхідною є наявність сукупності юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивної сторони, об`єкта, суб`єктивної сторони (внутрішньої сторони діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) та суб`єкта. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності. За відсутності хоча б однієї з таких ознак особа не може бути притягнута до відповідальності. Відповідно до вимог статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління та за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності. Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з частиною першою статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, однак без посилення стягнення. Колегією суддів встановлено, що постановою Державної служби України з безпеки на транспорті серії АВ №00009251 від 03.12.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн за перевищення нормативних параметрів, передбачених пунктом 22.5 ПДР України. Як встановлено матеріалами справи, оскаржувану постанову позивач отримала 28.01.2026 після повідомлення її про відкриття виконавчого провадження. Доказів протилежного матеріали справи не містять. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим такий строк підлягає поновленню. Зі змісту оскаржуваної постанови серії АВ №00009251 від 03.12.2025 вбачається, що за результатами розгляду відомостей з матеріалів інформаційного файлу, створених системою за допомогою технічних засобів WIM 9, 9, уповноваженою посадовою особою встановлено, що 13.11.2025 о 14 год 15 хв. за адресою Н-01, км 198+300, Черкаська область, автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб DAF XF 95.430, д.н.з. НОМЕР_2 . Відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, визначених пунктом 22.5 ПДР України, а саме перевищення загальної маси транспортного засобу на 8,450 % (3,38 т) при дозволеній максимальній фактичній масі 40 т, відповідальність за що передбачена частиною другою статті 132-1 КУпАП. За вказане правопорушення на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. Колегією суддів також встановлено, що 28.01.2026 начальником Лисянського відділу ДВС у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 про стягнення із ОСОБА_1 подвійного розміру штрафу в порядку статті 308 КУпАП у сумі 17000 грн. у дохід держави відповідно до постанови Державної служби України з безпеки на транспорті серії АВ №00009251 від 03.12.2025. Згідно з квитанцією №0.0.47.35032901.1 від 28.01.2026 позивачем сплачено штраф у розмірі 17000 грн. При цьому, позивач фактично не оспорює обставини вчинення правопорушення та не заперечує своєї вини; підставою для звернення до суду з позовом стала незгода із стягненням штрафу у подвійному розмірі, оскільки постанову серії АВ №00009251 від 03.12.2025 вона не отримувала та про рекомендований лист обізнана не була. Як убачається з рекомендованого поштового відправлення, 03.12.2025 відповідачем було направлено лист на адресу: АДРЕСА_1 . Трек-номер поштового відправлення дає можливість відстежити місце його перебування та маршрут від пункту відправлення до пункту призначення, а також з`ясувати факт вручення адресату. Водночас, за даними трекінгу поштового відправлення Укрпошта №R067049482431 встановлено, що відправлення 29.12.2025 було повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Відповідно до пункту 2.3 Статуту АТ «Укрпошта», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 14 грудня 2018 року №611, АТ «Укрпошта» у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, у тому числі законодавством у сфері запобігання корупції, актами Всесвітнього поштового союзу, Статутом, а також внутрішніми документами, прийнятими відповідно до Статуту. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року №10-р «Про національного оператора поштового зв`язку» АТ «Укрпошта» є національним оператором поштового зв`язку. Закон України від 04 жовтня 2001 року №2759-III «Про поштовий зв`язок», відповідно до його преамбули, визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв`язку і користувачами їх послуг. Відносини у сфері надання послуг поштового зв`язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 2 Закону України «Про поштовий зв`язок»). Абзацами другим та восьмим частини першої статті 3 Закону України «Про поштовий зв`язок» до основних засад діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку віднесено, зокрема, захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв`язку, а також єдність правил, стандартів і норм у цій сфері. Згідно з абзацами шістнадцятим та дев`ятнадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про поштовий зв`язок» пересилання поштових відправлень є сукупністю операцій з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Послуги поштового зв`язку є продуктом діяльності оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямованим на задоволення потреб користувачів. Оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх поштових відправлень, до яких, зокрема, належать рекомендовані листи (абзац четвертий пункту 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270). Рекомендованим поштовим відправленням є, зокрема, реєстрований лист, який приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення (абзац двадцять сьомий пункту 2 Правил). У разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення з повідомленням про вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення (абзац перший пункту 62 Правил). Згідно з абзацом восьмим пункту 2 Правил вручення поштового відправлення є виробничою операцією, яка полягає у видачі поштового відправлення одержувачу. Відповідно до абзацу вісімнадцятого пункту 2 Правил повідомлення про вручення поштового відправлення є повідомленням, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача. Відповідно до абзацу третього пункту 116 Правил у разі невручення рекомендованого листа з поважних причин рекомендований лист разом із бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Колегія суддів звертає увагу, що ані Закон України «Про поштовий зв`язок», ані зазначені Правила не передбачають для повідомлень, направлених рекомендованим листом, довідки із зазначенням причини повернення - «за закінченням встановленого строку зберігання», яка засвідчується підписом працівника поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля. Наведене за своїм змістом не є причиною невручення, а є лише причиною повернення поштового відправлення. Отже, зі змісту наведених норм убачається, що у разі повернення рекомендованого листа мають зазначатися саме причини його невручення, а не причини повернення такого листа. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц зроблено висновок про те, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є належним доказом належного повідомлення особи про розгляд справи та не свідчить про відмову особи від одержання кореспонденції чи її відсутність за відповідною адресою. Отже, виходячи з наведених норм права, практики Верховного Суду та встановлених обставин справи, колегія суддів доходить висновку про недоведеність відповідачем правомірності подвійного стягнення штрафу відповідно до оскаржуваної постанови, оскільки позивач постанову не отримувала, строк на її добровільне виконання не розпочався, а відтак направлення постанови на примусове виконання у подвійному розмірі є неправомірним. Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно із Переліком кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, як додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року №106, визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є контролюючим органом щодо доходів бюджету, зокрема за кодом бюджетної класифікації 21081800. Відповідно до пункту 4 Положення про Державна казначейська служба України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, а також наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 2013 року №1203, наказом Державної казначейської служби України від 28.11.2019 №336 затверджено Довідник відповідності символу звітності коду класифікації доходів бюджету. За кодом класифікації доходів бюджету 21081800 обліковуються платежі у вигляді адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, накладені Державною службою України з безпеки на транспорті. Відповідно до Бюджетного кодексу України та наказу Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 затверджено Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. Пунктами 1, 2 розділу І Порядку №787 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджетів. Порядок №787 визначає процедури повернення податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, а також інших коштів, надміру або помилково зарахованих до бюджету. Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих коштів здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів подання подається до відповідного органу Казначейства за встановленою формою. Дослідження наведених норм права та їх застосування до спірних правовідносин із урахуванням встановлених обставин, підтверджених належними доказами, дає підстави для висновку, що Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, що контролює справляння надходжень платежів до бюджету за кодом 21081800. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті здійснити відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, подання (висновок, повідомлення) до Державна казначейська служба України про повернення ОСОБА_1 надміру сплаченого до бюджету штрафу у сумі 8500 грн., сплаченого на підставі постанови Державна служба України з безпеки на транспорті серії АВ №00009251 від 03.12.2025. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправним примусового стягнення штрафу у подвійному розмірі та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо повернення надміру сплачених коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не доведено належного повідомлення позивача про винесення постанови, а отже відсутні правові підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 308 КУпАП, у вигляді стягнення подвійного розміру штрафу. Щодо доводів апелянта про те, що Державна служба України з безпеки на транспорті не є розпорядником бюджетних коштів, а тому стягнення (повернення) спірних коштів є незаконним, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки предметом спору у цій справі є не безпосереднє стягнення коштів із рахунків відповідача, а перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо ініціювання процедури повернення надміру сплаченого платежу. Саме Укртрансбезпека, як орган, що контролює справляння надходжень бюджету за кодом бюджетної класифікації 21081800, відповідно до Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №787, наділена повноваженнями щодо формування та подання до Державна казначейська служба України подання (висновку, повідомлення) про повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів. Отже, відсутність у відповідача статусу безпосереднього розпорядника бюджетних коштів не звільняє його від обов`язку вчинити передбачені законом дії, необхідні для повернення надміру сплаченого штрафу, а тому зазначені доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. При цьому, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 01.04.2026 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.