Постанова 4854 № 400/9209/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9209/25 Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В., повний текст судового рішення складено 16.02.2026, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Димерлія О.О., суддів Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/9209/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В: 26.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера, як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії; - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії та не виплати компенсації втрати частини доходу; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області визначити ОСОБА_1 як непрацюючого пенсіонера, виключити з кола осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії, перерахувати розмір пенсії в порядку, передбаченому ст.27, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити компенсацію втрати частини доходу з 23.02.2015 по листопад 2015 року, з жовтня 2021 за невиплату пенсії у встановленому Законом розмірі. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що він має право на проведення перерахунку пенсії. Також, на думку ОСОБА_1 , органом Пенсійного фонду безпідставно визначено як особу, яка працює. Крім того, позивач стверджує про наявність у нього права на отримання компенсації втрати частини доходів. Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи, що у разі звільнення особа подає до органу Пенсійного фонуд відповідну заяву. Позивач до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області такої заяви не подавав. Також, відповідач відмічає, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 у справі №400/2277/22 зобов`язань щодо виключення ОСОБА_1 зі складу осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок, не покладено. Є безпідставною, на думку суб`єкта владних повноважень, також позовна вимога щодо компенсації втрати частини доходів. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/9209/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо здійснення розрахунку розміру пенсійної виплати ОСОБА_1 без врахування масових перерахунків пенсій, підвищень, індексацій, компенсаційних виплат, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням масових перерахунків пенсій, встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, індексацій, підвищень відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та виплатити ОСОБА_1 перерахований розмір пенсії, починаючи з 26.02.2025 з урахуванням виплачених сум. В задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов`язання виплатити компенсацію втрати частини доходу з 23.02.2015 по листопад 2015 року, з жовтня 2021 року, відмовлено. Приймаючи означене рішення суд першої інстанції вказав, що з дня поновлення виплати пенсії, позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", будь-яких обмежень його прав, як пенсіонера, якому призначено виплату пенсії за рішенням суду наведеним Законом не встановлено. Однак, при поновленні пенсії позивачу відповідачем безпідставно розраховано її розмір без врахування масових перерахунків пенсій. Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не містить застережень щодо встановлення твердого розміру пенсійної виплати та заборону перерахунків пенсій осіб, які постійно проживають за межами України. Як зазначено окружним адміністративним судом, перерахунок пенсій повинен здійснюватися автоматизованим способом за матеріалами пенсійних справ, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Крім індексації пенсії, розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком. Поряд з цим, окружний адміністративний суд вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, а саме з 26.02.2025. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що в даній категорії справ строк звернення до суду не застосовується. Також, скаржник звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, які викладено в постанові від 25.03.2025 у справі №400/8389/21. Як зазначає ОСОБА_1 , орган Пенсійного фонду має здійснити та здійснювати перерахунок розміру пенсії в порядку передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 23.02.2015 пожиттєво із врахуванням усіх законодавчих актів та постанов Кабінету Міністрів України, виключити позивача з числа осіб, яким не проводиться масовий перерахунок. На думку ОСОБА_1 , органом Пенсійного фонду безпідставно визначено його як особу, яка працює, та, які не здійснюється масовий перерахунок пенсії. Як відмічає позивач, судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення всупереч прохальній частині позову. У свою чергу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач вказує, що наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступне. Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та з 01.08.1997 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, у 2009 році нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 органом Пенсійного фонду припинено. Не погодившись із такими діями суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27.04.2015 по справі №2а489/111/2015 зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєва поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 23.02.2015, в розмірі, передбаченому діючим законодавством. На виконання рішення суду від 27.04.2015 по справі № 2а-489/111/2015 позивачу поновлено нарахування та виплату пенсії з 23.02.2015. У подальшому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області приведено пенсійну справу позивача у відповідність до чинного законодавства, зменшено розмір пенсії та нараховано переплату. Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з позовною заявою. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 по справі №400/2277/25 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо зменшення ОСОБА_1 пенсії з жовтня 2021. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити та виплатити пенсію, яку ОСОБА_1 отримував до 13.10.2021, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання названого судового акту Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області здійснено відповідний перерахунок пенсії позивача. 31.08.2023 представником ОСОБА_1 до Миколаївського окружного адміністративного суду скеровано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 06.07.2022 по справі №400/2277/22. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 встановлено судовий контроль, поклавши на Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зобов`язання подати протягом двох місяців з моменту набрання законної сили цієї ухвали по справі № 400/2277/22 звіт про виконання судового рішення. На виконання ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 відповідачем подано звіт, у якому зазначено про виконання рішення суду в добровільному порядку та поновлення пенсії позивачу у розмірі до 13.10.2021. Розмір доплати станом на виконання рішення суду склав 21155грн. 14коп. Головним управлінням забезпечено виплату доплати та пенсії у новому розмірі у березні 2023 року. Також, відповідач зазначив, що на Головне управління не покладено зобов`язань щодо поновлення виплати пенсії з 13.10.2021, в рішенні суду зазначено поновлення пенсії, яку позивач отримував до 13.10.2021. Представник позивача неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявами щодо поновлення виплати пенсії за віком, починаючи з 23.02.2015, в розмірі, передбаченому діючим законодавством. Однак, листом від 19.12.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повідомило, що розмір пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення суду склав 4336грн. 21коп. Зобов`язань щодо перерахунку пенсійної виплати в подальшому на органи Пенсійного фонду та виплати компенсації втрати частини доходів на Головне управління не покладалось. У травні 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області надано ОСОБА_1 копії протоколів розрахунку пенсії та довідки про розмір пенсії за лютий 2015 - травень 2025 року. З довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 08.05.2025 про розмір призначеної та фактично виплаченої пенсії за період з 23.02.2015 по 31.12.2023 вбачається, що в лютому 2015 року розмір пенсії позивача складав 258грн. 57коп., з березня 2015 по квітень 2016 1242грн. 77коп, з травня 2016 по листопад 2016 1298грн. 77коп, з грудня 2016 по квітень 2017 1415грн. 77коп, з травня 2017 по вересень 2017 1480грн. 77коп, з жовтня 2017 по листопад 2018 2687грн. 70коп, з грудня 2018 по литий 2019 2694грн. 90коп, з березня 2019 по листопад 2019 3123грн. 03коп., з грудня 2019 по березень 2020 3134грн. 87коп., з травня 2020 по червень 2020 3950грн.88коп, з липня 2020 по листопад 2020 3962грн. 72коп, з грудня 2020 по лютий 2021 3971грн. 84коп, з березня 2021 по червень 2021 4322грн. 61коп, з липня 2021 по травень 2025 4336грн. 21коп. Як вбачається з протоколів перерахунку пенсії, в пенсійній справі міститься інформація про особливості "не підлягають МП", "признач. за рішення суду в твердому розмірі з 06.08.2022 по довічно". Уважаючи порушеним своє право на належне пенсійне забезпечення позивач звернувся до суду з даним позовом. Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України. Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Як зазначено у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Згідно із абзацом 8 частини 2 статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком. Відповідно до статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом. Абзацом 3 частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. Статтею 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини. Отже, з дня поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, жодних обмежень прав пенсіонера, якому призначено виплату пенсії за рішенням суду, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено. Виконання вимог закону, в тому числі, щодо проведення підвищення та перерахунку пенсій є обов`язком органу Пенсійного фонду в силу законодавчих приписів. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містить застережень щодо встановлення фіксованого (твердого) розміру пенсійної виплати та заборони на проведення перерахунків пенсій осіб, які постійно проживають за межами України. До того ж, слід відмітити, що Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік передбачається зростання мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим, пенсійний орган в автоматичному режимі перераховує мінімальний розмір пенсійних виплат для непрацюючих пенсіонерів. За наведених підстав суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок окружного адміністративного суду про наявність у ОСОБА_1 права на проведення відповідних перерахунків пенсії. Між тим, апеляційний адміністративний суд відхиляє посилання позивача на те, що оскаржуваний судовий акт не містить обґрунтувань відмови в зобов`язанні органу Пенсійного фонду виключити ОСОБА_1 з кола осіб, яким не здійснюються масовий перерахунок розміру пенсії, т.я. абзц 3 резолютивної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/9209/25 містить чітку вказівку на обов`язок Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок розміру пенсії з урахуванням масових перерахунків пенсій. Є безпідставним також твердження скаржника стосовно того, що зобов`язальна частина рішення суду, зокрема, щодо здійснення перерахунку розміру пенсії з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії має подвійне тлумачення та може бути використана органом Пенсійного фонду для встановлення ОСОБА_1 пенсії в мінімальному розмірі, оскільки означене є лише припущенням позивача. Колегією суддів установлено, що приймаючи рішення в даній справі суд першої інстанції вказав, що задоволенню підлягають позовні вимоги ОСОБА_1 в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, а саме з 26.02.2025 року. Оскаржуючи судовий акт в означеній частині позивач відмічає, що з урахуванням приписів ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в даній категорії справ строк звернення до суду не застосовується. Надаючи оцінку такому доводу позивача суд апеляційної інстанції виходить із наступного. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, варто зазначити, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі норми. Згідно із статтею 87 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Відповідно до статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак невиплачених з вини пенсіонера або органів Пенсійного фонду України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути невиплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. За фактичними обставинами справи, спірним в даній ситуації є питання щодо проведення перерахунку пенсії. Спірні правовідносини не стосуються права пенсіонена на отримання вже нарахованих органом Пенсійного фонду сум пенсій за минулий час. Відтак, дослідивши вищенаведені законодавчі приписи, у поєднанні із правовими висновками суду касаційної інстанції, колегія суддів вказує про безпідставність припущення скаржника стосовно того, що в даній ситуації строк звернення до суду не застосовується. У контексті вирішення питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом апеляційний адмінісративний суд відхиляє посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено в постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, адже висновку про незастосування строкових обмежень у такій справі суд касаційної інстанції дійшов за наслідком вирішення спору щодо поновлення виплати пенсії. Однак, у досліджуваній ситуації предметом спору є проведення перерахунку пенсії, а не поновлення її виплати. Не є юридично спроможним також припущення ОСОБА_1 відносно того, що положення статтей 122, 123 КАС України є завідомо неконституційними, оскільки про наявність рішення Конституційного Суду України щодо винання названих норм неконституційними позивачем не вказано, а колегією суддів не установлено. Застосування до спірних правовідносин приписів статтей 122, 123 КАС України є спонукання осіб до прояву активних дій з метою звернення до суду у межах установленого процесуальним законодавстом строку, а не обмеженням доступу до правосуддя. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03). Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права й інтереси інших учасників правовідносин. Колегія суддів зазначає, що в даній ситуації наслідком пропуску процесуального строку є залишення позовної заяви без розгляду. Означене регламентовано статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Враховуючи наведене, а також те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 26.08.2025, його права можуть бути захищені судом з 26.02.2025, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України. Між тим, позовні вимоги за період до 25.02.2025 (включно) слід залишити без розгляду відповідно до статті 123 КАС України, а не відмовити в задоволенні позову, як неправильно зроблено судом першої інстанції. Апеляційна скарга позивача не містить жодних доводів стосовно неправильності висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а тому таким обставинам колегія суддів оцінки не надає. Межі перегляду судом апеляційної справи визначено у статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Як установлено колегією суддів, викладені Миколаївським окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні від 16.02.2026 у справі №400/9209/25 висновки щодо відмови в задоволенні позовних вимог, які стосуються періоду до 25.02.2025, не відповідають обставинам справи, а тому відповідна частина оскаржуваного судового акту підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст.122, 123, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/9209/25 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, які стосуються періоду до 25.02.2025 (включно). Прийняти у вказаній частині нове судове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог, які стосуються періоду до 25.02.2025 (включно) залишити без розгляду. В іншій частині вимог апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/9209/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька