Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/6310/26

Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 р. Справа № 520/6310/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.05.26 по справі № 520/6310/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , в якому просила суд: - скасувати Рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 01.11.2025 51840/03-16 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Другого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2025 № 166; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити виплату недоотриманих сум . В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовляючи у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці порушує її права та інтереси. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Скасовано Рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 01.11.2025 51840/03-16 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Другого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2025 №

166. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити виплату недоотриманих сум . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 . Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, з 01.01.2020 у суддів, які працюють на відповідних посадах, базовий розмір, з якого визначаються посадові оклади, не змінювався і залишився на рівні 2102 грн., отже підстав для перерахунку пенсії згідно зі ст. 142 Закону №1402-VIII немає. Позивач не скористалась своїм правом та не надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 суддя Другого апеляційного адміністративного суду у відставці. Перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує довічне грошове утримання судді у відставці. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 520/33842/24 визнано протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо не надання довідки про суддівську винагороду судді ОСОБА_1 обраховану, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, з розрахунку на один місяць для працездатних осіб, який був визначений ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в розмірі 3028 грн 00 коп. (три тисячі двадцять вісім гривень). Зобов`язано Другий апеляційний адміністративний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, з розрахунку на один місяць для працездатних осіб, який був визначений ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в розмірі 3028 грн 00 коп. (три тисячі двадцять вісім гривень). На підставі цього рішення суду Другим апеляційним адміністративним судом видана довідка №166 від 07.04.2025 року про суддівську винагороду, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, з розрахунку на один місяць для працездатних осіб, який був визначений статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року 3028 грн. Згідно довідки № 166 від 07.04.2025, суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 340 650.00 грн, в тому числі: посадовий оклад судді 189250.00 грн; доплата за вислугу 113550 грн., доплата за науковий ступінь 37850 грн. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про перерахунок довічного грошового утримання відповідно довідки Другого апеляційного адміністративного суду №166 від 07.04.2025 року про суддівську винагороду, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, з розрахунку на один місяць для працездатних осіб, який був визначений статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року 3028 грн. Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 01.11.2025 51840/03-16 в проведенні перерахунку довічного грошового утримання було відмовлено. Рішення ГУ ПФУ в Харківській області вмотивовано наступним. З 18.02.2020 року порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці регулюється статтею 142 Закону 1402, згідно з якою розмір щомісячного довічного грошового утримання не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Питання щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці вирішується відповідно до норм частини 4 статті 142 Закону 1402 у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Стаття 135 Закону 1402 передбачає, що базовий розмір посадового окладу судді встановлюється в залежності від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється на 1 січня календарного року. Починаючи з січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102,00 грн. Не погоджуючись з вказаним, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки з 01 січня 2024 року відбулися зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, внаслідок чого Другим апеляційним адміністративним судом видано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 07.04.2025 № 166 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму на 01 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн, отже наявні підстави для здійснення перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання позивача у відповідності до частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Закон України Про судоустрій і статус суддів 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Отже, виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та Законом №1402-VIII і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, а розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Колегією суддів встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону №1402-VIII. Позивачем подано до пенсійного органу довідку Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025 року № 179 та заяву про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Оспорюваним рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 01.11.2025 51840/03-16 позивачу відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у зв`язку з тим, що позивачу вже здійснено розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із застосуванням посадового окладу визначено виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн., підстав для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до статті 142 Закону №1402 немає. Колегія суддів зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018. Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень. Отже, у 2024 році визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн. Відповідно до ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 року №966-XIV Про прожитковий мінімум (далі по тексту - Закон №966-XIV). Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст. 1 Закону №966-XIV). Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Приписами ст.4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Закони України про державний бюджет на відповідний рік не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Таким чином, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, у зв`язку з чим при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Другого апеляційного адміністративного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці № 179 від 08.05.2025 відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII. Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25, в якій зазначено, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого в даному випадку встановлено на 01.01.2025 (3028,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), є протиправним. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №580/2522/24, від 13.11.2024 року у справі №200/1707/24, від 20.02.2025 року у справі №420/3716/24. Колегія суддів у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25 відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий: - у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання; - для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, колегія суддів вважає, що в даному випадку застосування відповідачем розрахункової величини, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), є протиправним. Щодо посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, в обґрунтування відсутності підстав для задоволення вимог позивача, колегія суддів зазначає наступне. Так, предмет спору у даній справі стосується правомірності дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 з урахуванням розміру суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн., в той час, як в розглянутій Великою Палатою Верховного Суду справі № 240/9028/24 предметом спору була протиправність дій Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді, який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів», а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн. та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн. Відтак, колегія суддів вважає, що дана справа не є подібною до справи №240/9028/24, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду, а натомість є подібною до справи №200/2309/25, розглянутої Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, яка стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. З урахуванням наведеного вище, посилання скаржника постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, є необґрунтованими. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 01.11.2025 51840/03-16 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04). Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16- рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011). Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Другого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2025 № 166 та зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити виплату недоотриманих сум. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі № 520/6310/26 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі № 520/6310/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва