Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 524/971/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 р.Справа № 524/971/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Фоміної Л.О., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 11.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Оксенюк М.М., вул. Радянська, 75, смт. Козельщина, Козельщинський, Полтавська, 39100, по справі № 524/971/26 за позовом ОСОБА_1 до Батальйону патрульної поліції у м.Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції , Поліцейського другого взводу другої роти Управління патрульної поліції батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області капрала поліції Нарченко Марини Володимирівни , Департаменту патрульної поліції про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, ВСТАНОВИВ: Представник позивача, адвокат Гонтар Валерій Миколайович, звернувся від імені та в інтересах позивача, ОСОБА_1 , до Автозаводського районного суду міста Кременчука з позовною заявою до відповідачів: поліцейського другого взводу другої роти Управління патрульної поліції Батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області Нарченко Марини Володимирівни, Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції України, в якій просив: - оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6487467 у справі про адміністративне правопорушення від 05.01.2026 р. визнати незаконною та скасувати, а провадження по справі закрити, за відсутності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності, події та складу адміністративного правопорушення. На обґрунтування позову представником позивача зазначено, що згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6487467 у справі про адміністративне правопорушення від 09.01.2026 працівником поліції Нарченко М.В., притягнуто позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП за те, що позивач 09.01.2026 о 16 годині 38 хвилин керуючи ТЗ із номерним знаком, який не відповідає стандарту, а саме, що не дає чітко визначити символи номерного знаку на відстані 20 метрів, чим порушив п.2.9.в. ПДР, чим на думку поліцейського, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121-3 КУпАП. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10.02.2026 у справі № 524/971/26 позовну заяву ОСОБА_1 до поліцейського 2 взводу 2 роти Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Нарченко Марини Володимирівни, Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення передано на розгляд до Козельщинського районного суду Полтавської області за територіальною підсудністю. Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 11 травня 2026 р. у задоволенні позову ОСОБА_1 до поліцейського другого взводу другої роти Управління патрульної поліції Батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області Нарченко Марини Володимирівни, Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, Департамент патрульної поліції України про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень відмовлено повністю. Позивач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 11.05.2026 року по справі № 524/971/26 провадження № 2-а/533/2/26, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог позивачу повністю скасувати. Постановити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. Оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6487467 у справі про адміністративне правопорушення від 05.01.2026 р. визнати незаконною та скасувати, а провадження по справі - закрити, за відсутності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності, події та складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що ані в оскарженій постанові поліції, ані в рішенні суду не вказано, який саме стандарт порушено та в чому це полягає. Вказує на те, що і суд в рішенні, і поліцейський у постанові вказали різні обставини (стертий та не видно з 20 метрів), хоча щодо 20 метрів ПДР вказує, що в такому випадку символи не повинно бути видно через закриття іншими предметами чи забруднення. В даному випадку такі обставини не встановлені. Зазначив, що посилання суду на, нібито, визнання факту вчинення правопорушення не може братись до уваги, адже, як неодноразово вказував Верховний Суд: визнання особою своєї вини не є беззаперечним доказом вчинення адміністративного правопорушення і не звільняє уповноважені органи від обов`язку збирати інші належні докази. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, сам по собі факт визнання провини (навіть якщо він зафіксований у поясненнях чи протоколі) не може бути єдиною підставою для притягнення до відповідальності. Крім того, постанова сама по собі не є доказом в справі про адміністративне правопорушення. В той же час, в оскаржуваній постанові не вказано, яким чином зафіксовано, нібито, вчинене позивачем порушення. Звертає увагу на те, що ч.1 ст.121-3 КУпАП України передбачає наявність умислу з боку водія, тобто, відповідач має довести, що забруднення (стертість) номерного знаку сталося саме з вини позивача, а не в наслідок несприятливих погодних умов чи неналежного стану дорожнього покриття чи навіть звичайної експлуатації. Жодних доказів вчинення умисних дій спрямованих на забруднення чи стирання номерного знаку відповідачі в постанові не навели. Крім того, в постанові не зазначено яким чином працівник поліції визначав дистанцію в 20 метрів та чим її вимірював. Таким чином, на думку позивача, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, немає. Також вказує, що відсутнє посилання на причини та підстави зупинки транспортного засобу та на докази, які б доводили зазначене в постанові порушення. Зазначає про те, що не вбачається, що інспектор поліції дотримався порядку розгляду справи, що також є підставами для визнання незаконною та скасування постанови. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 11.05.2026 року по справі № 524/971/26 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначив, що згідно з п. 2.9 «в» ПДР України водію забороняється керувати транспортним засобом з номерним знаком, що не відповідає вимогам стандартів та із забрудненим номерним знаком який не дає змоги визначити символи номерного знака з відстані 20 м. Вказав, що обов`язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством. Також відповідач вказав, що посилання скаржника на те, що 20 метрів нібито стосується виключно забруднення або закриття номерного знака іншими предметами, є помилковим тлумаченням зазначеної норми. Стертість символів свідчать про невідповідність номерного знака встановленим стандартам, визначення законодавцем конкретної відстані у 20 метрів свідчить про встановлення об`єктивного критерію належної читабельності номерного знака. Відповідно, якщо символи номерного знака неможливо чітко визначити з установленої законодавством відстані, такий номерний знак не може вважатися таким, що відповідає вимогам стандартів та придатний для належної ідентифікації транспортного засобу під час дорожнього руху. Саме на цю обставину працівник поліції обґрунтовано вказав у постанові, зазначивши, що номерний знак не відповідає вимогам стандартів із подальшим формулюванням у постанові про те, що символи номерного знака неможливо чітко ідентифікувати з установленої відстані, фактично є конкретизацією та роз`ясненням того, у чому саме полягала невідповідність номерного знака вимогам стандартів. Відеозапис та фотоматеріали об`єктивно підтверджують факт правопорушення, а тому проведення будь-яких додаткових вимірювань не було необхідним. Доводи апелянта щодо відсутності умислу також не спростовують факту вчинення правопорушення. Відповідно до положень КУпАП адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Твердження про відсутність інформації щодо технічного засобу фіксації також не відповідає дійсності, оскільки у постанові зазначено технічний засіб, яким здійснювалася відеофіксація правопорушення, що відповідає вимогам законодавства. Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 10 ст. 126 КАС України вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, дійшла таких висновків. Судом встановлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6487467 від 09.01.2026 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190,00 грн за те, що 09.01.2026 о 16:38:09 позивач ОСОБА_1 в місті Кременчук на проспекті Лесі Українки, 97, керував ТЗ із номерним знаком, який не відповідає вимогам стандартів, а саме що не дає чітко визначити символи номерного знаку на відстані 20 м, чим порушив п.2.9.в. ПДР - керування водієм ТЗ без номерного знака. Позивач не погодився із вказаною постановою та звернувся з позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з висновку про відсутність підстав для задоволення позову та зазначив, що доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення й обставин, що виключають адміністративну відповідальність, представником позивача та позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3, підтверджується наявними у справі доказами. Надаючи правову оцінку обставинам зазначеної справи, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до ч. 1-2 ст. 14 Закону № 3353-XII учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. В силу приписів ч. 4, ч. 5 ст. 14 Закону № 3353-XII учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника відповідних підрозділів Національної поліції, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у разі порушення з його боку чинного законодавства. Учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі ПДР), відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил (п. 1.1). Відповідно до п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9). Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст. 121-3 КУпАП керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Аналіз зазначеного вище положення свідчить про те, що вказаною нормою права передбачена відповідальність, зокрема, за порушення правил використання та видимості номерних знаків під час керування транспортним засобом, як-от: керування або експлуатація транспортного засобу з номерним знаком, що не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів тощо. Зазначена норма є бланкетною, тобто при її застосуванні необхідно застосовувати нормативно-правові акти, які, зокрема, визначають вимоги до номерних знаків транспортних засобів. Відповідно до підпункту «в» пункту 2.9 ПДР водієві забороняється: керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Згідно з п. 30.2 ПДР на механічних транспортних засобах (за винятком трамваїв і тролейбусів) і причепах у передбачених для цього місцях встановлюються номерні знаки відповідного зразка. Забороняється змінювати розміри, форму, позначення, колір і розміщення номерних знаків, крім випадку закріплення заднього номерного знака на додатковому обладнанні, що призначене для тимчасового перевезення багажу або вантажу, наносити на них додаткові позначення або закривати їх, вони повинні бути чисті і достатньо освітлені. Відповідно до підпункту «в» пункту 31.3 ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством: в) якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 березня 2021 року № 166 затверджено Вимоги до номерних знаків транспортних засобів, (далі Вимоги), які встановлюють типи та основні розміри, вимоги до інформаційного змісту та загальні технічні вимоги, вимоги до пакування, транспортування та зберігання, методи контролювання, правила приймання та застосування номерних знаків автомобілів, автобусів, мопедів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, квадроциклів, трициклів та інших прирівняних до них транспортних засобів, самохідних машин, причепів та напівпричепів, великотоннажних транспортних засобів та інших технологічних транспортних засобів, тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, а також номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються за індивідуальними замовленнями їх власників (далі - знаки). У силу приписів п. 1-2 розділу ІІ Вимог номерні знаки за призначенням згідно з додатком 1 до цих Вимог поділяються на 18 типів. Типи 1, 38 та 1118 поділяються на підтипи. Габаритні розміри номерних знаків, кількість літер та цифр на знаках, колір поля знаків, літер, цифр та ребер жорсткості та наявність світлоповертальної плівки на знаках визначено в додатку 2 до цих Вимог. Згідно з Додатком 1 до Вимог до номерних знаків транспортних засобів (пункт 1 розділу II) Тип 1 Підтип 1-1-1 Знаки для всіх типів автомобілів. У Додатку 2 до Вимог до номерних знаків транспортних засобів (пункт 2 розділу II) (Габаритні розміри номерних знаків, кількість літер та цифр на знаках, колір поля знаків, літер, цифр та ребер жорсткості та наявність світлоповертальної плівки на знаках) визначено назви параметра та розміру та норму для типу, підтипу. Зокрема, за п.

5. "Колір цифр, літер та ребра жорсткості знаків" для підтипу 1-1-1 чорний. Наказом Міністерства внутрішніх справ України 02 березня 2021 року № 166 також затверджено Єдині зразки номерних знаків транспортних засобів, з яких вбачається, що на Знаках типу 1 літеросполука, що позначає адміністративно-територіальну належність, порядковий номер та літеросполука, що позначає серію мають бути чорного кольору. Тобто, згідно з Вимогами колір цифр, літер номерного знака транспортного засобу (підтип 1-1-1) є чорними. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Згідно із ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII) поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів. Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні. Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Згідно із ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За визначенням ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Колегія суддів зазначає, що визнання особою факту вчинення адміністративного правопорушення та складення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Зокрема, така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Означена правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17. Тобто, лише доказ фіксації, який долучений до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а не сама постанова, із зазначенням у ній належних доказів вчинення такого правопорушення, підтверджує обставини та подію вчинення правопорушення і накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі. Як установлено з наявної в матеріалах справи копії постанови серії ЕНА №6487467 у справі про адміністративне правопорушення від 09.01.2026, в п. 7 зазначено номер БК 476978, на яку здійснювався відеозапис. З наданого суду відеозапису з нагрудних камер поліцейських судом установлено, що на місці зупинки транспортного засобу поліцейські представились, повідомили водія про причину зупинки. Під час з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи в усних поясненнях водій факту утрудненої видимості номерного знаку не заперечував та підтвердив, що номерний знак його транспортного засобу є погано читабельним (файл 09.01.2026, Дерев`янченко (Нарченко)). Крім того, вказаним відеозаписом підтверджується, що розпізнавання та ідентифікація номерного знака є утрудненими. Суд враховує, що ч. 1 ст. 121-3 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за керування або експлуатацію транспортного засобу із забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів. Водночас, як підтверджується відеозаписом з бодікамери, символи номерного знака транспортного засобу Mercedes-Benz 311 CDI є погано розпізнаваними навіть з незначної відстані. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження і спростовуються матеріалами справи та нормативно-правовим обґрунтуванням. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що в оскаржуваній постанові не вказано, яким чином зафіксовано, нібито, вчинене позивачем порушення, оскільки в п. 7 спірної постанови зазначено номер бодікамери, на яку здійснювався відеозапис, наявний у матеріалах справи. Щодо твердження скаржника про те, що жодних доказів вчинення умисних дій позивачем спрямованих на забруднення чи стирання номерного знаку відповідачі в постанові не навели, суд зазначає таке. Відповідно до статті 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Вина основна й обов`язкова ознака суб`єктивної сторони будь-якого адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння та його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. Адміністративне правопорушення визнають вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передбачала її шкідливі наслідки й бажала їх або свідомо допускала їх настання. Усвідомлення протиправного характеру діяння та передбачення шкідливих наслідків становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків вольову ознаку. Адміністративне правопорушення визнають вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (самовпевненість), або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла передбачити (недбалість). Якщо поняття умислу пов`язано з психічним ставленням особи до свого діяння та його наслідків, то під час визначення необережності до уваги беруть лише ставлення до шкідливих наслідків. Виходячи з аналізу вище зазначених норм, колегія суддів зауважує, що до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП може бути притягнута особа, яка вчинила правопорушення як умисно, так і з необережності, чим спростовуються доводи заявника апеляційної скарги у цій частині. Суд також критично оцінює твердження скаржника щодо порушення інспектором патрульної поліції процедури розгляду справи, оскільки ані позовна заява, ані апеляційна скарга не містять обґрунтувань того, у чому саме полягало таке порушення процедури. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 11 травня 2026 року по справі № 524/971/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Л.О. Фоміна Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко