Постанова 4851 № 440/679/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 р. Справа № 440/679/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2026, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/679/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач, апелянт), в якому просив: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 12.12.2025; - зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 12.12.2025. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати пенсії зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01.10.2017, тобто без застосування положень частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні). Зобов`язано ГУ ПФУ у Полтавській області здійснити ОСОБА_1 , починаючи з 12 грудня 2025 року перерахунок та виплату пенсії (з урахуванням проведених виплат) зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01.10.2017, але не вище 75 процентів заробітку, тобто без застосування положень частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до частини 2 статті 56 Закону 796 право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1,2,3,4 за умови стажу роботи не менш як чоловіки - 20 років, жінки -15 років із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які працювали за списком № 1, чоловіки 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону 1058, тобто за двоскладовою формулою. Перерахунок пенсії позивачу ОСОБА_1 відповідно до частини 2 статті 27 Закону 1058 можливо здійснити на підставі заяви встановленого зразка. Також апелянт посилається на те, що ГУ ПФУ в Полтавській області не приймалось рішення відносно позивача про відмову у проведенні перерахунку пенсії. Позивач, скориставшись правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому з посиланням на постанову Верховного Суду від 25.06.2024 у справі № 300/3435/21 зазначає, що суд першої інстанції дійшов до справедливого висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. З огляду на це позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ГУ ПФУ в Полтавській області, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 залишити без змін. На підставі положень частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено такі обставини справи. ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) та особою з інвалідністю третьої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 09.04.2002. Із 01.03.2025 позивачу проведено перерахунок пенсії за віком (вид перерахунку: індексація заробітку (масовий); умови призначення: Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; особливості І категорія - Потерпілі, інваліди внаслідок аварії на ЧАЕС. доплата по суду (стаття 39 ЗУ №796) від мін.ЗП - 01.01.2023 по 31.12.2024; доплата по суду (стаття 39 ЗУ №796) від ПМ - 01.01.2023 по 31.12.2024, що підтверджується рішенням органу Пенсійного фонду України № 916230117862 від 26.02.2025, яке міститься в матеріалах справи. У Рішенні № 916230117862 від 26.02.2025 зазначено, що страховий стаж (повний) позивача становить 48 років 6 місяців 6 днів, страховий стаж до 01.01.2004 - 42 роки 1 місяць 0 днів, страховий стаж після 01.01.2004 - 6 років 5 місяців 6 днів; коефіцієнт стажу без урахуванням кратності - 0.48500, коефіцієнт стажу з урахуванням кратності (582/100*12)*1) - 0.48500; з 01.03.2025 - 17.03.2027 розмір пенсії за віком (ст.27) (19967,78*0.48500) - 9684,37 грн, доплата за понаднормовий стаж (ст.28 ч.1 абз.2) (за 23 років) - 543,03 грн, загальний розмір пенсії - 10227,40 грн, додаткова пенсія інвалідам 3 групи з числа потерпілих ЧАЕС Пост. №112 п.5 - 170,82 грн, місяць підвищення розміру пенсії - 01.03.2025, розмір пенсії з надбавками - 10398,22 грн. Представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою від 12.12.2025, у якій просив провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017 без застосування двоскладової формули при її обчисленні. Листом ГУ ПФУ в Полтавській області від 13.01.2026 № 1600-0202-8/2752 відповідач повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавський області, отримував пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків з 16.07.1998 по 05.02.2002 відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З 06.02.2002 згідно із заявою від 06.02.2002 його переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», розмір якої з 01.01.2004 обчислено відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 1058 з урахуванням статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії. Так, частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого до набрання чинності Законом №1058 (до 01.01.2004), може бути обчислена із заробітної плати за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з 01.07.2003 по 31.12.2003, як це було передбачено раніше діючим законодавством. Але при цьому вона обмежується 168 грн. Заробіток при обчисленні першої складової пенсії за період роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), виданих у встановленому законодавством порядку, а за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року - за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. При визначенні другої частини (складової) пенсії до уваги приймається страховий стаж та заробітна плата після 01.01.2004. Розмір другої складової пенсії визначається згідно Закону №1058. Іншого чинним законодавством не передбачено. Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне право на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону 796-XII без урахування змін, внесених Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, з огляду на висновки щодо застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 300/3435/21. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-XII). Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 796-ХІІ цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. Статтею 14 Закону № 796-ХІІ визначені 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій. Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. До 11.10.2017 пункт 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII (далі Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017, пункт 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ було доповнено словами і цифрами «у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з частиною 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом. Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше чинним законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. За змістом абзацу другого частини 1 статті 28 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений. Водночас, для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в пункті 2 статті 56 Закону № 796-XII як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи. Отже, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі з доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11.10.2017, пов`язавши передбачену Законом № 796-ХІІ можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV. Із матеріалів справи вбачається, що з 15.07.1998 позивачу була призначена пенсія по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до норм Закону № 796-ХІІ, а з 06.02.2002 ОСОБА_1 був переведений на пенсію за віком, тобто до набрання чинності змін, внесених Законом № 2148-VIII до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ. Колегія суддів зазначає, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26.01.2011 № 1-рп/2011 вказав, що, положення частини 1 статті 58 Конституції України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Крім того, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Вищезазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 904/7981/17, від 19.06.2018 у справі № 826/12868/17, від 11.07.2019 у справі № 320/1175/17-а, від 03.09.2020 у справі № 826/11304/16, від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20. Також Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті аналогічних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, було здійснено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і викладено у постанові від 25.06.2024 у справі № 300/3435/21. У цій справі судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 у справі № 809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21, від 10.01.2024 у справі № 300/168/21 та інших, у яких висловлено правову позицію стосовно розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII, на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно з пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за додатковий стаж роботи є призначення пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і, враховуючи приписи статей 22 та 58 Конституцій України, дійшла висновків щодо їх застосування у такий спосіб: (1) держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту. (2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України є неприпустимим. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на вищевикладену правову позицію Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки пенсія позивачу була призначена до внесення змін до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, адже таке право він набув раніше, ніж набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.11.2024 у справі № 240/30679/23, від 18.11.2024 у справі № 460/19095/23, від 22.11.2024 у справі № 460/24038/23, від 17.06.2025 у справі № 400/7832/23. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII без урахування змін, внесених Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017. Посилання апелянта на те, що ГУ ПФУ в Полтавській області не приймалось рішення відносно позивача про відмову у проведенні перерахунку пенсії, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з цим позовом позивач, зокрема, оскаржує саме дії ГУ ПФУ в Полтавській області, які вважає протиправними, а не рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, здійснює ряд дій, що передбачені пунктом 4.2 Порядку № 22-1. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Положеннями абзацу третього пункту 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За змістом пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. З вищезазначеного вбачається, що результат розгляду порушеного у зверненні питання щодо призначення або перерахунку пенсії має оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію. Водночас колегія суддів зазначає, що уникаючи формального підходу до оцінки дій суб`єктів владних повноважень та з метою процесуальної економії в судовій практиці непоодинокі випадки, коли суди розцінюють відповіді органу влади, оформлені листами, в якості рішень по суті спору, оскільки вони містять обґрунтування та позицію органу пенсійного фонду. З матеріалів справи вбачається, що відповідач розглянув заяву позивача про перерахунок пенсії по суті і в листі від 13.01.2026 № 1600-0202-8/2752 фактично зазначив про відсутність підстав для проведення такого перерахунку. Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини в п. 36 рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Колегія суддів зазначає, що встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень визначеним статтею 2 КАС України критеріям для оцінювання рішення (дій, бездіяльності), є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 13.05.2025 у справі № 580/7747/24. За таких обставин, з урахуванням встановлення судом порушення прав позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що ним не виносилось рішення по суті заяви позивача. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень. Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року по справі № 440/679/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін