Постанова Апеляційна палата ВАКС № 991/1824/25

справа № 991/1824/25 провадження №22-ц/991/6/26 головуючий в суді першої інстанції: Мовчан Н.В. доповідач: Чорна В.В. ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (вступна та резолютивна частина) 23 червня 2026 року місто Київ Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі: головуючого судді Чорної В.В., суддів Никифорова А.С., Павлишина О.Ф., за участі: секретаря судового засідання Мариняк Т.О., відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представників відповідачів - адвокатів Козачини А.М., Дуброва Є.В., прокурора Гарванка І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Козачини Анни Меружанівни та представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дуброва Євгена Валерійовича на рішення Вищого антикорупційного суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави від 29.09.2025 р., - в с т а н о в и л а: 17.11.2025 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Козачини А.М. та представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дуброва Є.В. на вищевказане рішення Вищого антикорупційного суду від 29.09.2025 р. (т. 7 а.с. 10-98), які ухвалою судді-доповідача від 18.11.2025 р. залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків (т. 7 а.с. 99-100). Ухвалою від 24.11.2025 р. адвокату Дуброву Є.В. продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги (т. 7 а.с. 122). Ухвалою від 24.11.2025 р., після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Козачини А.М. (т. 7 а.с. 125). Ухвалою від 26.11.2025 р., після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Дуброва Є.В. (т. 7 а.с. 159). Ухвалою від 16.12.2025 р. закінчено проведення підготовчих дій та апеляційні скарги адвоката Козачини А.М. та адвоката Дуброва Є.В. призначено до розгляду (т. 7 а.с. 172).

1. Короткий зміст та мотиви оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Рішенням Вищого антикорупційного суду від 29.09.2025 р. задоволено позов Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , визнано необґрунтованим та стягнуто в дохід держави актив - автомобіль «Audi Q7», 2023 року випуску, вартістю на день набуття 4 200 000 грн., який належить ОСОБА_2 . Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач довів зв`язок спірного активу з ОСОБА_1 - особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і що відповідачем ОСОБА_3 - дочкою ОСОБА_1 - не підтверджено наявність законних джерел для його придбання. Відтак, вважав, що спірний актив зареєстровано на ОСОБА_2 , який працює у СКП «Об`єднане», єдиним засновником якого є Самбірська міська рада Львівської області, за дорученням ОСОБА_1 . Вважав, що у цій справі достатньо підстав для висновку, що ОСОБА_2 перебував у сфері впливу міського голови ОСОБА_1 , який очолює Самбірську міську раду, і між ними наявний особистий та службовий зв`язок. Як наслідок, судом встановлено, що автомобіль Audi Q7, 2023 року випуску, придбано ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_1 , тобто в його інтересах, що свідчить про доведеність позивачем наявності зв`язку ОСОБА_1 з майном, яке набуте ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за його дорученням, і що останній мав можливість вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження. За таких обставин, суд першої інстанції зазначив, що у ході судового розгляду спростовано презумпцію правомірності набуття права власності на актив - транспортний засіб Audi Q7, 2023 року випуску, вартістю на день набуття 4 200 000 грн., та встановив зв`язок особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування - ОСОБА_1 з цим активом, що у розумінні ст. 290 ЦПК України є правовою підставою для визнання його необґрунтованим.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційних скарг. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Козачина А.М. просить скасувати рішення суду від 29.09.2025 р. та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову прокурора САП до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання необґрунтованим активу та його стягнення в дохід держави. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що поясненнями свідків та дослідженими письмовими доказами не спростовано факту самостійного придбання родинами ОСОБА_4 , а у подальшому ОСОБА_5 , спірного автомобіля. При цьому, судом не наведено доказів передачі його власниками ( ОСОБА_3 , а у подальшому - ОСОБА_2 ) у володіння чи постійне користування ОСОБА_1 . Натомість, згідно матеріалів справи, зв`язок ОСОБА_1 з автомобілем «Audi Q7», 2023 року випуску, підтверджується лише тим, що він є батьком попереднього власника - ОСОБА_3 , від якої отримав довіреність на право користування автомобілем. Втім, користування батьком майном доньки жодним чином не вказує на недобросовісність його поведінки. В оскаржуваному рішенні суд також посилається на обставини, які, на його переконання, свідчать про те, що ОСОБА_3 придбала спірний автомобіль, який у подальшому у неї придбав ОСОБА_2 , за дорученням ОСОБА_6 , який міг прямо чи опосередковано вчиняти щодо нього дії, тотожні за змістом праву розпорядження. Цей висновок базується на наявній інформації про перетин ОСОБА_1 державного кордону на автомобілях «Audi Q7» 2017 та 2023 років випуску, придбаних ОСОБА_3 . Відповідачі не заперечували проти таких обставин, оскільки ОСОБА_1 дійсно виїзжав на цих автомобілях за кордон на лікування та інколи користувався ними в Україні, що підтверджується даними систем відеоспостереження «Безпечна Львівщина», «Безпечне Закарпаття». Втім, за відсутності відповідних відеофайлів, доводи прокурора про користування спірним автомобілем у зафіксовані періоди лише ОСОБА_1 є безпідставними. Отже, прокурором не надано достатньо доказів для доведення зв`язку активу з ОСОБА_1 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Крім того, суд безпідставно взяв до уваги надані прокурором відомості про з`єднання абонентського номеру мобільного зв`язку, яким користується ОСОБА_3 , оскільки вони свідчать про моніторинг способу ї життя, який може застосовуватися виключно щодо суб`єктів декларування, до яких ОСОБА_3 не належить. В оскаржуваному рішенні також зазначається, що ОСОБА_7 продала ОСОБА_2 автомобіль «Audi Q7» 2023 року випуску для уникнення стягнення його в дохід держави. При цьому, суд безпідставно відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що телефонний дзвінок детектива до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про надання пояснень щодо користування останнім спірним автомобілем відбувся вже у процесі укладення угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , адже пошукові запити уповноваженими особами РСЦ ГСЦ МВС щодо ОСОБА_3 зроблені у період з 10:27 год. по 10:29 год., а переоформлення права власності на автомобіль завершене о 12:01 год. Прокурор, стверджуючи про набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вказаного автомобіля за дорученням ОСОБА_1 , не долучив до позову доказів, які б дійсно підтверджували набуття цього активу за дорученням останнього у зв`язку із зайняттям ним відповідної посади, а не через відносини з донькою. Відтак, за відсутності доказів того, що ОСОБА_1 , як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, надав ОСОБА_2 доручення на придбання автомобіля, залучення останнього у справу в якості співвідповідача є необґрунтованим. Більше того, враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, перевірка наявності у них коштів для придбання спірного автомобіля не входить до предмету доказування без підтвердження зв`язку ОСОБА_1 з цим активом. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дубров Є.В. просить скасувати рішення суду від 29.09.2025 р. та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову прокурора про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, а також на істотні порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом. Наголошує, що ОСОБА_2 та чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_8 є давніми знайомими, оскільки останній займається купівлею вживаних автомобілів для подальшого їх перепродажу. У 2024 році ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_8 щодо наявних у нього автомобілів на перепродаж, на що останній запропонував автомобіль «Audi Q7» 2017 року випуску, який на той час був зареєстрований на його дружину ОСОБА_3 . Оскільки ОСОБА_2 володів лише автомобілем «Fiat», який використовувався ним у господарській діяльності, для потреб родини він придбав вищевказаний автомобіль. У подальшому в ході його експлуатації виявились технічні несправності, у зв`язку з чим 18.05.2024 року він придбав автомобіль «Audi Q7» 2022 року випуску, а автомобіль «Audi Q7» 2017 року випуску - продав. У 2025 році ОСОБА_8 запропонував ОСОБА_2 придбати у його дружини ОСОБА_3 автомобіль «Audi Q7» 2023 року випуску за привабливою ціною, на що ОСОБА_2 погодився, оскільки вважав, що зможе продати його по більш вигідній ціні. Стверджує, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правочин не носив удаваного характеру, а він і досі користується вказаним автомобілем, що підтверджується неодноразовим притягненням його до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, а також оплатою ним штрафів за вказані правопорушення. Наведені докази суд безпідставно визнав неналежними та, як наслідок, дійшов хибного висновку, що автомобіль придбано за дорученням ОСОБА_1 та в його інтересах. Водночас, суд наголосив, що майновий стан родини ОСОБА_5 свідчить про її вірогідну спроможність сплатити реальні кошти за придбані у ОСОБА_3 автомобілі «Audi Q7». Щодо доводів прокурора про те, що подружжя ОСОБА_5 видавало довіреності родині ОСОБА_9 на користування їх автомобілями, то це є цілком логічним, оскільки вони перебувають у дружніх відносинах. Вказане жодним чином не доводить пов`язаність ОСОБА_2 з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Отже, жоден з наявних у матеріалах справи доказів не підтверджує доводів прокурора, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_1 набули у власність спірний актив і що при цьому ОСОБА_1 може прямо чи опосередковано вчиняти щодо нього дії, тотожні праву розпорядження. Окремо наголошує, що після придбання ОСОБА_2 автомобіля «Audi Q7» 2023 року випуску ОСОБА_1 жодного разу ним не користувався. Відтак, ОСОБА_2 добросовісно та без доручень інших осіб придбав та користується вказаним автомобілем. Також, суд безпідставно не врахував пояснення ОСОБА_2 про те, що його родина, окрім спірного автомобіля, володіє ще двома автівками, та допустив неприйнятні посилання в оскаржуваному рішенні на «ексклюзивне» користування ОСОБА_2 автомобілем, а також використав такі словосполучення, як «спроба приховати власність», «створення видимості відчуження», тощо.

3. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження. У судовому засіданні відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представники - адвокати Козачина А.М. і Дубров Є.В. підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити з підстав, викладених у них. Прокурор Гарванко І.М. заперечив проти апеляційних скарг, посилаючись на відсутність доводів, які б слугували підставою для скасування оскаржуваного рішення. Наголосив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний актив - автомобіль «Audi Q7», 2023 року випуску, набутий не особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а пов`язаними особами за її дорученням та в її інтересах. Відтак, посилання апелянтів на те, що ОСОБА_1 не був стороною угоди купівлі-продажу автомобіля і тому нібито не причетний до активу, є безпідставними. Крім того, доводи апелянтів про те, що довіреності ОСОБА_3 на користування автомобілем видавались ОСОБА_1 у зв`язку з необхідністю виїзду за кордон для лікування, були предметом оцінки суду першої інстанції та обґрунтовано відхилені. При цьому, сам ОСОБА_1 визнав факт користування автомобілем, зводячи його до «звичайних сімейних відносин». Однак такий підхід не спростовує встановлених судом обставин, а лише намагається змінити їх правову оцінку. Крім того, судом встановлено, що одразу після придбання транспортних засобів на ім`я ОСОБА_3 оформлювались довіреності на ім`я ОСОБА_1 , які надавали йому можливість не лише користування, а й розпорядження транспортним засобом. При цьому, всі ключові дії щодо придбання та відчуження транспортних засобів здійснювались у ТСЦ за місцем проживання саме ОСОБА_1 , а не формального власника. Крім того, згідно матеріалів справи, ОСОБА_2 тривалий час працював у СКП «Об`єднане», засновником якого є Самбірська міська рада, очолювана мером ОСОБА_1 . Тобто, між особами, які мають безпосереднє відношення до комунальних підприємств, що входять у сферу відання Самбірської міської ради, здійснюється обмін довіреностями на керування транспортними засобами. Зазначене лише підтверджує пов`язаність вказаних осіб. Більше того, ОСОБА_2 після придбання спірного автомобіля видав ОСОБА_1 генеральну довіреність з правом розпорядження ним. Такі дії несумісні з твердженням апелянтів про те, що ОСОБА_2 придбав вказаний автомобіль для власних потреб і самостійно ним користувався, оскільки щойно придбаний дороговартісний автомобіль він віддає у розпорядження керівника свого підприємства та його сім`ї, залишивши собі лише формальний статус власника. Отже, справжнім бенефіціаром майна залишався не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 . Посилаючись на викладене, просив залишити ухвалу суду без змін. Відповідач ОСОБА_3 , належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не зверталася. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності вказаного учасника справи.

4. Мотиви суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів та їх представників, заперечення прокурора, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, з огляду на таке. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України. Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави у суді здійснюється прокурором САП. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Водночас, в абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч. 2 ст. 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності таких фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК України). Тобто, законом визначений стандарт доказування у цій категорії справ - перевага сукупності доказів, які є більш переконливими. Фактично йдеться про стандарт переваги більш вагомих доказів, за якого тягар доказування виконано, якщо доведено, що суб`єктивна ймовірність того, що оспорюваний факт був, перевищує вірогідність зворотного. Використаний в національній системі термін «більша переконливість доказів» означає, що існують розумні підстави вважати, що факт скоріше має місце. Цей стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Передбачений ст. 12 ЦПК України принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Згідно оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що у ході розгляду спростовано презумпцію правомірності набуття права власності на актив - автомобіль «Audi Q7», 2023 року випуску, вартістю 4 200 000 грн., та встановлено зв`язок ОСОБА_1 , який є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з цим активом, тому наявні правові підстави у розумінні ст. 290 ЦПК України для визнання його необґрунтованим. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, станом на час набуття спірного активу (лютий 2024 року) ОСОБА_1 обіймав посаду Самбірського міського голови, тому згідно п.п. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а отже, щодо його активів за наявності передбачених законом умов може застосовуватися інструмент визнання їх необґрунтованими та стягнення в дохід держави. Дійсно, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Втім, з огляду на положення ч. 4 ст. 290 ЦПК України, позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлений до них як до інших фізичних осіб, які набули у власність актив, вказаний у ч. 2 ст. 290 ЦПК України, за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави (у даному випадку - ОСОБА_1 ), або щодо якого він може прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави саме позивач зобов`язаний надати докази, які підтверджують зв`язок активу з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Предметом спору у цій справі є автомобіль «Audi Q7», 2023 року випуску, власником якого на час розгляду справи є ОСОБА_2 , а попереднім власником була ОСОБА_3 . Згідно витягів з Державного реєстру актів цивільного стану, ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_1 . 22.07.2018 року між ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 ) зареєстровано шлюб з ОСОБА_8 (т. 2 а.с. 36-42). Отже, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_3 та ОСОБА_8 є близькими особами ОСОБА_1 31.05.2023 року між ОСОБА_11 (продавець), від імені якого на підставі довіреності від 14.09.2021 р. діяв ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу автомобіля «Audi Q7», 2017 року випуску, за ціною 1 854 270 грн. (т. 2 а.с. 93-96). 20.02.2024 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу вказаного автомобіля за ціною 1 854 270 грн (т. 2 а.с. 129-130). В цей же день укладено договір купівлі-продажу між ПП «Галич сервіс груп», що здійснює оптову та роздрібну торгівлю (продавець), та ОСОБА_3 (покупець), предметом якого є автомобіль «Audi Q7», 2023 року випуску, вартістю 4 200 000 грн. (т. 2 а.с. 145-146). При цьому, колегія суддів звертає увагу, що усі дії щодо купівлі-продажу автомобілів «Audi Q7» 2017 та 2023 років випуску проведені у ТСЦ № 4644, який розташований у м. Самбір Львівської області, тобто за місцем проживання ОСОБА_1 . Натомість, постійним місцем проживання ОСОБА_3 є м. Ужгород. Крім того, згідно Витягу з Єдиного реєстру довіреностей, ОСОБА_3 01.06.2023 року видала ОСОБА_1 довіреність на вчинення правочинів з приводу управління та експлуатації (без права розпорядження) автомобілем «Audi Q7» 2017 року випуску, а 20.02.2024 року вона видала ОСОБА_1 довіреність щодо здійснення експлуатації та розпорядження автомобілем «Audi Q7» 2023 року випуску (т. 3 а.с. 47-5). Наведене свідчить, що фактично відразу після придбання обох автомобілів «Audi Q7» ОСОБА_3 уповноважила на право користування ними свого батька - ОСОБА_1 . З цього приводу як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду відповідач ОСОБА_1 стверджував, що необхідність у видачі довіреностей була викликана тим, що він мав регулярно виїжджати за межі України для медичних обстежень. Втім, як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів, які б підтверджували, що усі ці виїзди стосувались виключно обстеження чи лікування ОСОБА_1 , останнім не надано. Натомість, згідно досліджених матеріалів прослідковується систематичність виїзду ОСОБА_1 за кордон у період Різдвяних та Новорічних свят 2021-2024 р.р. При цьому, відповідачами не надано жодних логічних пояснень стосовно того, чому довіреності на право користування ОСОБА_1 автомобілями «Audi Q7» 2017 та 2023 років випуску надавались ОСОБА_3 невідкладно після їх придбання, та чому такі довіреності не видавалися на інші автомобілі, які були у власності подружжя ОСОБА_4 , зокрема: «Mercedes-Benz GLK 220 CDI» 2010 року випуску, «Chrysler Gr.Voyager» 2004 року випуску, «Audi Q7» 2014 року випуску, тощо (т. 2 а.с. 82-87). Натомість, прокурором до позову долучено матеріали відеоспостереження з системи «Безпечне місто», «Безпечне місто Ужгород», «Безпечне Закарпаття», «Безпечна Львівщина», які хоч і не підтверджені відеофайлами, втім з аналізу інформації з яких вбачається, що обидва автомобілі «Audi Q7», власником яких була ОСОБА_3 , протягом 2023-2024 років фіксувалися на території Львівської області, де розташоване м. Самбір - місце постійного проживання та роботи ОСОБА_1 , і лише у грудні чи січні відповідного року - у період Різдвяних та Новорічних свят, фіксувалися у Закарпатській області, тобто у період виїзду ОСОБА_1 з України, про що зазначалося вище. Крім цього, згідно інформації, отриманої прокурором від ПАТ «ВФ Україна» та ПрАТ «Київстар» щодо абонентських номерів мобільного зв`язку, власниками яких є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та довідки, складеної за результатом аналізу відомостей, отриманих від ГУ Національної поліції у Львівській області, ГУ Національної поліції в Закарпатської області, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, з баз даних щодо пересування спірного автомобіля «Audi Q7», 2023 року випуску, виявлено 87 записів про з`єднання абонентського номеру мобільного зв`язку ОСОБА_1 , які здійснені під час перебування в зоні дії базових станцій, які знаходяться в радіусі 2000 м від камер фотофіксації автомобіля згідно баз даних «Безпечна Львівщина», ГУ Національної поліції у Львівській області, ГУ Національної поліції у Закарпатській області. Водночас, записів про з`єднання абонентського номеру мобільного зв`язку, яким користується ОСОБА_3 , що відповідають тим же критеріям, виявлено лише 9 (т. 5 а.с. 102-103, 121-128). Відтак, колегія суддів погоджується з висновком оскаржуваного рішення про доведеність прокурором зв`язку активу з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки вищезазначені обставини у своїй сукупності свідчать, що фактичним користувачем спірного транспортного засобу був ОСОБА_1 . При цьому, доводи апеляційної скарги адвоката Козачини А.М. в інтересах відповідача ОСОБА_1 щодо недопустимості вищевказаних доказів з підстав можливого незаконного моніторингу способу життя особи без здійснення досудового розслідування є необґрунтованими, оскільки відповідні дані отримані від уповноважених органів, зокрема органів Національної поліції України та органів місцевого самоврядування, а також власників - розпорядників інформації мобільного зв`язку у межах їх повноважень, а їх використання здійснено з дотриманням вимог щодо допустимості доказів. Натомість, апелянт не вказує, які саме норми процесуального закону були порушені при отриманні відповідних відомостей, та не доводить незаконність джерела їх походження чи способу їх отримання. Більше того, апеляційна скарга не містить жодного конкретного доводу, який би ставив під сумнів законність отримання цих відомостей, а тому твердження про їх недопустимість не спростовують висновків суду першої інстанції. Натомість, згідно оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не виходив із ізольованого значення наведених 87 випадків співпадіння геолокації мобільного телефону ОСОБА_1 з місцем фіксації транспортного засобу, а оцінив такі дані у взаємозв`язку з іншими доказами. При цьому, сам факт наявності 87 таких співпадінь апелянтами не заперечувалось, тоді як в апеляційній скарзі адвоката Козачини А.М. не наведено доводів щодо можливих технічних похибок, зазначених у довідці, складеної за результатом аналізу відомостей, отриманих від вищевказаних правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування, а також з баз даних щодо пересування автомобіля «Audi Q7», недостовірності джерела даних або ж помилковості методології їх аналізу. За викладених обставин, встановлений судом першої інстанції факт систематичного перебування ОСОБА_1 у безпосередній близькості до спірного автомобіля під час його фіксації залишився неспростованим. В суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду відповідач ОСОБА_1 фактично визнав факт користування автомобілем, зводячи його до «звичайних сімейних відносин». Втім, зазначене також не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин, а свідчить лише про намагання змінити їх правову оцінку. Надаючи свою оцінку вказаним обставинам, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції виходив не з самого по собі факту епізодичного користування автомобілем доньки її батьком, а з доведеної системності такого користування, яка підтверджується сукупністю доказів, у тому числі телекомунікаційними даними. Натомість, в суді апеляційної інстанції стороною відповідача ОСОБА_1 такий системний характер користування автомобілем ОСОБА_1 також не спростовано, як і не доведено, що таке користування було випадковим чи епізодичним. Твердження апеляційної скарги про відсутність зв`язку ОСОБА_1 з активом у розумінні ст. 290 ЦПК України також є безпідставними, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що систематичне користування автомобілем, поєднане з наявністю довіреностей на його використання та розпорядження, а також з іншими встановленими обставинами, свідчить про наявність такого зв`язку. Натомість, апеляційна скарга не спростовує жодної з цих складових, обмежуючись твердженням про «звичайність» сімейних відносин. Отже, доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 у цій частині не спростовують встановлених судом обставин, зокрема: значної кількості співпадінь геолокації мобільного телефону ОСОБА_1 з місцем перебування транспортного засобу, істотної різниці у таких співпадіннях порівняно з ОСОБА_3 , системності користування цим автомобілем саме відповідачем та відсутності доказів його використання іншими особами. Що стосується доводів апеляційних скарг про те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи відповідачів в частині того, що дзвінок детектива НАБУ ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відбувся фактично у процесі укладення угоди між останніми щодо перереєстрації автомобіля, колегія суддів зазначає наступне. Згідно матеріалів справи, 13.02.2025 року детективом НАБУ на виконання доручення прокурора САП о 10 год. 39 хв. та о 10 год. 51 хв. складено повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про необхідність прибути 17.02.2025 року у Львівське територіальне управління НАБУ для надання пояснень щодо обставин набуття, користування та розпорядження ними автомобілями «Audi Q7» 2017 та 2023 років випуску ( т. 3 а.с. 26-27). В цей же день приблизно об 11 год. 00 хв. детектив здійснив телефонні дзвінки ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та повідомив обставини, зазначені у вказаних повідомленнях, що підтверджується рапортом від 18.02.2025 р. (т. 3 а.с. 28). Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2025 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу автомобіля «Audi Q7» 2023 року випуску, вартістю 3 691 420 грн. Цього ж дня реєстрацію права власності на вказаний автомобіль здійснено за ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 40-44). Згідно інформації з Національної автоматизованої інформаційної системи (НАІС), процедура внесення відомостей про переоформлення права власності на автомобіль «Audi Q7» з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 завершена о 12:01:45 год. 13.02.2025 року шляхом накладення ЕЦП співробітником РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській області (т. 3 а.с. 46). На переконання колегії суддів, відчуження вказаного автомобіля 13.02.2025 року відбулося в умовах невідкладності та у безпосередньому часовому зв`язку з отриманням відповідачами інформації про перевірку НАБУ та САП, оскільки телефонний дзвінок ОСОБА_1 і ОСОБА_3 здійснено детективом об 11 год. 00 хв., а перереєстрація автомобіля завершилась о 12:01 год. в той же день. Така послідовність робить сумнівним посилання відповідачів на випадковий збіг вказаних подій. У оскаржуваному рішенні судом першої інстанції детально досліджено механізм перереєстрації спірного автомобіля та встановлено обставини, які підтверджують поспішність дій відповідачів. Зокрема, встановлено, що пошукові запити щодо ОСОБА_3 в державних реєстрах були здійснені у проміжку часу з 10:27 по 10:30, тоді як завершення перереєстрації відбулося лише о 12:01. При цьому, матеріали справи не містять відомостей, які б пояснювали таку часову паузу або б підтверджували попередню підготовку угоди. Апеляційні скарги також не підтверджують, що правочин був узгоджений до моменту отримання відповідачами інформації про перевірку. За наведених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу також і на відсутність обов`язкових елементів процедури перереєстрації, зокрема доказів проведення безпосереднього огляду транспортного засобу. Натомість, до матеріалів справи щодо іншого автомобіля - «Audi Q7» 2017 року випуску, долучено відповідний експертний висновок огляду вказаного автомобіля, що додатково підкреслює неповноту документів, наданих відповідачами, саме щодо спірного автомобіля. Аналогічних висновків суд першої інстанції дійшов щодо неповноти та неналежної якості пакета документів щодо перереєстрації автомобіля «Audi Q7», 2023 року випуску, з ОСОБА_12 на ОСОБА_2 , наданий стороною відповідача, що не дозволяє встановити всі істотні обставини проведення реєстраційних дій, зокрема точний час подання заяви. Водночас, кількість аркушів, наданих стороною відповідача, не відповідає кількості матеріалів, які були сформовані ТСЦ МВС, що викликало обґрунтовані сумніви щодо вибірковості їх подання. Ці висновки суду також залишились без спростування в апеляційних скаргах. У той же час, наданий відповідачами доказ, зокрема талон № 47, зареєстрований у ТСЦ МВС № 4644 в системі керування чергою, за яким надана послуга про перереєстрацію автомобіля 13.02.2025 року на ОСОБА_2 , не містить відомостей про конкретний час його отримання. Відтак, з огляду на доводи апеляційних скарг про те, що талон № 47 оформлений до 11 год. 00 хв., а детектив зазначив у рапорті, що дзвінок було здійснено «близько 11:00 год», виглядає досить переконливо, що уповноважені особи ТСЦ МВС № 4644 почали вчиняти дії щодо перевірки ОСОБА_3 по базам даним відразу за зверненням до них після дзвінка детектива. З урахуванням сукупності цих обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вжиті відповідачами дії щодо відчуження спірного автомобіля мають ознаки невідкладних та можуть свідчити про їх спрямованість на уникнення можливого стягнення активу в дохід держави. Натомість, апелянтами не спростовано жодного із зазначених елементів цього висновку: ні часову прив`язку, ні відсутність попередньої підготовки, ні недоліки процедури, ні неповноту документів. На підтвердження факту користування ОСОБА_3 автомобілем «Audi Q7» 2023 року випуску в апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_1 зазначається про поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 20.02.2024 р., згідно якого страхувальником є ОСОБА_3 , забезпечений транспортний засіб - автомобіль «Audi Q7», 2023 року випуску (т. 4 а.с. 97), а також копії нарядів-замовлень ТОВ «Ніко Захід преміум» щодо обслуговування вказаного автомобіля, замовником та платником по яким зазначена ОСОБА_3 (т. 4 а.с. 127, 99, 101). На переконання колегії суддів, такі докази не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що фактичним користувачем цього транспортного засобу був саме ОСОБА_1 , оскільки поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів забезпечує відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захист майнових інтересів страхувальників - як власників забезпечених транспортних засобів, так і інших осіб, які правомірно володіють ним. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо фінансової можливості ОСОБА_3 придбати спірний автомобіль, колегія суддів дійшла аналогічного висновку, що і суд першої інстанції, зокрема про те, що з огляду на встановлений розмір доходів ОСОБА_3 у період з 2006 року по 20.02.2024 року - в сумі 134 007,81 грн., та її чоловіка ОСОБА_8 за період 2008 - II квартал 2024 року - в сумі 2 227 519,48 грн., у тому числі соціальні виплати в сумі 2 316,65 грн., що були єдиним його доходом у 2024 році, а також здійснені ними у ці періоди витрати ( ОСОБА_3 - 4 962 649,99 грн. та ОСОБА_8 - 5 056 488,72 грн.), відсутність доказів отримання коштів від матері ОСОБА_8 - ОСОБА_13 , колегія суддів дійшла висновку, що у подружжя ОСОБА_4 була відсутня фінансова можливість на придбання у 2023 році автомобіля «Audi Q7» 2017 року випуску, а у 2024 році автомобіля «Audi Q7» 2023 року випуску. Що стосується доводів апеляційної скарги адвоката Дуброва Є.В. в інтересах ОСОБА_2 про незаконність залучення останнього до участі у справі в якості відповідача та недоведеність придбання ним спірного активу за дорученням ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне. ОСОБА_2 з 23.02.2021 року працює у СКП «Об`єднане», єдиним засновником якого є Самбірська міська рада Львівської області, очолювана мером ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 80-88, 241). Тобто ОСОБА_2 фактично знаходився у сфері службового впливу ОСОБА_1 і мав з ним особистий та робочий зв`язок. При цьому, як встановлено вище, саме на ОСОБА_2 були перереєстровані автомобілі «Audi Q7» 2017 та 2023 років випуску, власником яких була донька ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Водночас, після оформлення на ОСОБА_3 обох вказаних автомобілів вона негайно передала право користування ними за довіреностями ОСОБА_1 . Аналогічно, після реєстрації зазначених автомобілів на ОСОБА_2 та його дружину, останні видали генеральні довіреності на ці транспортні засоби директору КП «Об`єднане» ОСОБА_14 та членам його сім`ї (т. 3 а.с. 67-70). Тобто має місце схожа ситуація, коли після оформлення права власності на новий транспортний засіб особою, яка має у власності та користуванні інші автомобілі ( ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_15 ), право розпорядження новим транспортним засобом невідкладно передається за довіреністю третім особам - ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , відповідно. Такі дії ОСОБА_2 несумісні з доводами його представника про те, що автомобіль «Аudi Q7» 2023 року випуску придбано останнім для власних потреб і особистого користування. Навпаки, через кілька тижнів після набуття цього активу ОСОБА_2 фактично віддав свій щойно придбаний дороговартісний автомобіль у розпорядження керівника свого підприємства та його родини, залишивши собі лише формальний статус власника. Не залишається поза увагою також те, що 20.02.2024 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 автомобіль «Audi Q7» 2017 року випуску за ціною 1 854 270 грн., а через чотири місяці - 18.06.2024 року продав його за 778 430 грн, тобто майже в 2,4 рази дешевше. Посилання представника відповідача Дуброва Є.В. в апеляційній скарзі на те, що вказаний автомобіль мав технічні несправності, не підтверджені жодними доказами. Відтак, реальних економічних підстав для продажу вищевказаного автомобіля за ціною вдвічі нижчою за первинну судом не встановлено, що підтверджує штучність правочину та узгодженість дій між пов`язаними особами. Також, матеріали справи не містять доказів фактичного розрахунку ОСОБА_2 за автомобіль «Audi Q7» 2023 року випуску, придбаний у 2025 році. Отже, твердження апелянта про повну і добросовісну сплату за нього 3,69 млн. грн., також нічим не підтверджені. Натомість, сукупність обставин, як-то - поспішне переоформлення автомобіля одразу після дзвінка детектива НАБУ, збитковий перепродаж попереднього автомобіля, відсутність доказів оплати за їх купівлю, цілком узгоджується з позицією позивача про те, що вказані угоди носили фіктивний характер та гроші від покупця до продавця фактично не переходили. Щодо доводів представника відповідача ОСОБА_2 про те, що саме останній користувався спірним автомобілем «Audi Q7» 2023 року випуску, що підтверджується матеріалами автофіксації від 18.03.2025 року та від 20.03.2025 року перевищення ним встановлених обмежень швидкості руху на зазначеному автомобілі та подальшу сплату ОСОБА_2 штрафів (т. 4. а.с. 22-37), колегія суддів вважає, що зазначені докази не підтверджують і не спростовують факт перебування за кермом вказаного автомобіля конкретної особи, оскільки за результатом автофіксації адміністративного правопорушення протокол складається лише на юридичного власника транспортного засобу. Що стосується доводів про відсутність доказів доручення ОСОБА_2 на придбання спірного активу, колегія суддів враховує, що відчуження спірного автомобіля відбулося невідкладно після отримання відповідачами інформації про перевірку детективами НАБУ обставин набуття та користування вказаним автомобілем, без належної підготовки та з порушеннями процедури перереєстрації, що дійсно може свідчити про його формальний характер та спрямованість на уникнення можливого стягнення активу. Зазначене, у сукупності з відсутністю доказів реальної сплати ОСОБА_2 коштів за договором купівлі-продажу, дає підстави вважати правильним висновок суду першої інстанції про доведеність зв`язку ОСОБА_1 з майном, що відповідає ознаці «активи», та набуття його ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_1 , який мав можливість вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження. При цьому, суд першої інстанції спочатку встановив наявність зв`язку спірного активу з особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, а вже після цього перейшов до аналізу джерел його набуття, що відповідає логіці та конструкції п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України. Колегія суддів також враховує, що за результатом аналізу задекларованих доходів ОСОБА_1 та його грошових активів на кінець звітного року, у 2020 році ним витрачені усі отримані доходи у сумі 813 215 грн., у 2021 році витрати склали 749 669 грн., у 2022 році - 329 392 грн., у 2023 році - 884 051 грн., у 2024 році - 702 886 грн. Водночас, є очевидним, що протягом звітного періоду ОСОБА_1 мав здійснювати певні витрати, зокрема на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання продуктів харчування, одягу, ліків, а відтак суми коштів, які ОСОБА_1 був спроможний надавати доньці ОСОБА_3 , не є достатніми для придбання виключно за їх рахунок у 2023 та 2024 р.р. автомобілів «Audi Q7» 2017 та 2023 років випуску. При цьому, у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік ОСОБА_1 декларує право користування автомобілем «Audi Q7» 2023 року випуску, власником якого є ОСОБА_3 , яка фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1 , тобто за місцем реєстрації і проживання декларанта ОСОБА_1 (т. 6 а.с. 152, 156). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що декларація за 2024 рік є додатковим доказом, який свідчить про наявність зв`язку ОСОБА_1 з майном, яке відповідає ознаці «активи», а саме, спірного автомобіля «Audi Q7», оскільки мав можливість вчиняти щодо цього активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. Враховуючи висновок про те, що актив, набутий ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_1 та відносно якого він міг вчиняти дії, тотожні за змістом праву розпорядження, хоча цей актив і не перебував у його власності, суд першої інстанції при вирішенні цього спору не використав правила ч. 2 ст. 290 ЦПК України щодо встановлення різниці між вартістю активу та законними доходами відповідача. Натомість, у такому випадку цілком обґрунтовано керувався ст. 291 ЦПК України, згідно якої суд визнає необґрунтованими активи, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів. З урахуванням сукупності встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив обставини набуття і використання спірного активу, не вийшов за межі заявлених позовних вимог та, діючи в межах наданої законом дискреції, обрав пропорційний і передбачений законом спосіб їх стягнення з урахуванням установлених у справі обставин. Представниками відповідачів в апеляційних скаргах наведено також інші доводи, які не потребують здійснення колегією суддів детального аналізу, оскільки, з урахуванням встановлених обставин та вимог ЦПК України, не мають вирішального значення для прийняття рішення по суті. 5.Висновки суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарги не знайшли свого підтвердження, чому надана правова оцінка у розділі 4 цієї постанови, та вони відхилені. Враховуючи встановлені вище обставини, підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 259, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційні скарги адвокатів Козачини Анни Меружанівни та Дуброва Євгена Валерійовича залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 29.09.2025 р. - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий суддя В.В. Чорна судді А.С. Никифоров О.Ф. Павлишин