Постанова 4811 № 447/603/26

Справа № 447/603/26 Головуючий у 1 інстанції: Рябчун А.В. Провадження № 22-ц/811/947/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Н.П. Крайник суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри секретар: І.І.Попенко розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 04 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення, - в с т а н о в и в: 20.02.2026 представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Метою встановлення юридичного факту зазначила можливість звільнення ОСОБА_1 від військової служби. Оскаржуваною ухвалою відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення. Ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 . Вважає ухвалу суду незаконною, необгрунтованою, такою, що постановлена з порушенням норми процесуального права та з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи. У апеляційній скарзі зазначила, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив з того, що метою встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої дитини є отримання заявником звільнення від військової служби відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак, зазначений висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи та змісту поданої заяви. Суд не врахував, що заявник є діючим військовослужбовцем та з 25 грудня 2025 року проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України, що підтверджується довідкою №150 від 07 січня 2026 року. Встановлення відповідного юридичного факту необхідне заявнику для реалізації права на звільнення з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Водночас, пункт 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» регулює питання відстрочки від призову, а не звільнення з військової служби військовослужбовців. Таким чином, суд першої інстанції неправильно встановив мету звернення заявника до суду та застосував норми закону, які не регулюють відповідні правовідносини звільнення з військової служби військовослужбовців. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд не врахував обставини, які свідчать про відсутність у даній справі спору про право. Так, заявник виховує малолітнього сина самостійно, оскільки мати дитини виїхала за кордон та фактично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, що підтверджується висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області №68 від 04.03.2025 року, згідно якого мати дитини повідомила орган опіки та піклування, що перебуває за кордоном та не заперечує щодо проживання дитини з батьком, та іншими доданими до заяви доказами, які свідчить про відсутність спору між батьками щодо проживання та виховання дитини. Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, посилався на окремі рішення Верховного Суду, зокрема на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі №201/5972/22. Водночас, суд не врахував, що наведені висновки були сформульовані за інших правових умов та з урахуванням закону, чинного на час виникнення відповідних правовідносин. З урахуванням змін до закону Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24 висловив правову позицію щодо можливості встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець розширив перелік осіб, які мають право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, підставою для такого звільнення може бути самостійне виховання та утримання дитини віком до 18 років, підтвердження цієї обставини має здійснюватися саме на підставі рішення суду, встановлення такого факту здійснюється судом шляхом дослідження доказів у конкретній життєвій ситуації, за відсутності спору між батьками щодо виховання та утримання дитини така справа може розглядатися в порядку окремого провадження. Крім того, Верховний Суд зазначив, що в умовах воєнного стану факт самостійного виховання дитини може існувати і без наявності спору про право, оскільки інший з батьків може бути фактично позбавлений можливості виконувати свої батьківські обов`язки. Таким чином, удосконалюючи законодавство в умовах воєнного стану, законодавець передбачив встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини саме в судовому порядку, що унеможливлює підтвердження такого юридичного факту іншим способом. Отже, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24, факт самостійного виховання дитини може бути встановлений судом, а за відсутності спору між батьками, така справа підлягає розгляду саме в порядку окремого провадження. Суд першої інстанції зазначену правову позицію не врахував та фактично застосував судову практику, сформовану за інших правових умов, що призвело до передчасного висновку про неможливість розгляду даної справи в порядку окремого провадження, чим фактично обмежив право заявника на доступ до суду, що суперечить завданню цивільного судочинства, визначеному статтею 2 ЦПК України, щодо ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів особи. Просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, тому колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у їх відсутності. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до положень ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України). Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Частиною 4 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заявник посилався на невиконання матір`ю дитини ОСОБА_3 покладених на неї батьківських обв`язків у зв`язку з її перебуванням за межами України. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_4 за наявності матері дитини, не позбавленої батьківських прав, не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки з поданої ОСОБА_1 заяви про встановлення факту самостійного утримання сина вбачається спір про право між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з її виховання, тому заявлені ним вимоги не підлягають розгляду в порядку окремого провадження та підлягають розгляду в порядку позовного провадження, що згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає. Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 липня 2026 року. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 04 березня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 02 липня 2026 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: Я.А. Левик М.М. Шандра