Постанова 4824 № 755/24107/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/24107/25 Головуючий у суді І інстанції: Савлук Т.В. провадження №22-ц/824/11007/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Ратнікової В.М. розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Киричук Галини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року про повернення заяви позивачеві у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту: Cлужба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю, ВСТАНОВИВ: 09.12.2025 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту: Cлужба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю. На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту: Cлужба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю залишено без руху та надано строк для усунення недоліків не більше, ніж десять днів з дня отримання позивачем ухвали. 19 лютого 2026 року представником позивача - адвокатом Киричук Галиною Миколаївною на виконання вимог ухвали від 22 грудня 2025 року подано заяву з викладенням власної позиції представника позивача щодо постановлення суддею ухвали про залишення позову без руху та надання строку для усунення недоліків. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Киричук Г.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та направити матеріали справи до Дніпровського районного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі та прийняття рішення. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції дійшов висновку, що для розгляду даного спору судами України необхідним є надання доказів місця проживання відповідача на території України. Однак такий висновок представник позивача вважає помилковим, оскільки положення ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» не містять вичерпної єдиної підстави для юрисдикції судів України. Зокрема, суди України можуть розглядати справи з іноземним елементом також у випадках, коли: дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; спір стосується особистого статусу чи сімейних правовідносин за наявності достатнього зв`язку з Україною. У даному випадку дитина проживає на території України, позивач проживає на території України, спір стосується визначення місця проживання дитини та забезпечення її прав та інтересів в Україні. Отже, спір має тісний фактичний та правовий зв`язок із Україною. Представник позивача зазначала, що відповідач не відвідував України більше, ніж на кілька днів. А тому зупинявся лише ненадовго у знайомих позивачки, без відповідної реєстрації. Зокрема, востаннє у родички позивачки за адресою: АДРЕСА_1 . Повернення позовної заяви з формальних підстав без відкриття провадження у справі, яка безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, суперечить принципу найкращих інтересів дитини. В обгрунтування доводів апеляційної скарги також зазначала, що суд першої інстанції безпідставно вказав на ненадання доказів направлення позову відповідачу, оскільки відповідач є іноземним громадянином. Питання міжнародного повідомлення відповідача вирішується судом після відкриття провадження у справі шляхом направлення судового доручення або в інший спосіб, передбачений міжнародними договорами України та нормами ЦПК України. Відсутність доказів самостійного направлення позову іноземному відповідачу не є безумовною підставою для повернення позовної заяви. Вважає, що повертаючи позовну заяву суд першої інстанції фактично позбавив позивача права на доступ до правосуддя. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не долучено належних та допустимих доказів, які мають підтвердити місце проживання відповідача в Україні, що є обов`язковою обставиною для визначення підсудності даного спору місцевому загальному суду з урахуванням положень статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення позовної заяви відповідачу, у зв`язку з чим останній позбавлений можливості подати відзив на позов та реалізувати свої процесуальні права та обов`язки. Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що у грудні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту: Cлужба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачці можливість виправити недоліки в строк не більше ніж 10 днів з дня отримання позивачем ухвали. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем зазначено адресу місця проживання відповідача ОСОБА_2 , який є громадянином Турецької Республіки - АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції дійшов висновку, що для розгляду даного спору судами України необхідним є надання доказів місця проживання відповідача на території України. 19.02.2026 року до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про усунення недоліків (а.с. 27-30). У вказаній заяві зазначено, що позивачці не відомі дані про зареєстроване місце проживання або перебування відповідача як на території України, так і за її межами, у тому числі в Турецькій Республіці. Під час перебування на території України громадянин Турецької Республіки ОСОБА_2 фактично зупинився за адресою родичів позивачки, а саме: АДРЕСА_1 , що зазначено у позовній заяві та є останнім відомим місцем його перебування в Україні. З урахуванням викладеного, а також положень ч. 9 ст. 28 ЦПК України та ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», представник позивачки зазначала, що дана справа підсудна судам України та може бути розглянута Дніпровським районним судом м. Києва за останнім відомим місцем перебування відповідача на території України. Крім того, наголошувала, що предмет спору безпосередньо стосується прав та інтересів малолітньої дитини, а відсутність судового визначення місця її проживання фактично унеможливлює реєстрацію дитини разом з матір`ю та створює реальні ризики вивезення дитини батьком за межі України, що обумовлює необхідність оперативного судового захисту. Таким чином, на виконання вимог п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачкою у позовній заяві було вказано останнє відоме місце проживання відповідача. Відомості про актуальну адресу реєстрації, проживання відповідача у позивача відсутні. Однак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року позивачкою не виконано та ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу. Згідно з положеннями ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви. Відповідно до статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору. Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. В даному випадку є помилковими вимоги суду першої інстанції щодо надання адреси місця реєстрації відповідача в Україні, оскільки із змісту позову та поданої представником позивачки заяви про усунення недоліків вбачається, що така інформація у позивача відсутня. Водночас позивачкою зазначено останню відому адресу місце знаходження відповідача. Також згідно здійснених судом першої інстанції запитів до Єдиного державного демографічного реєстру та щодо зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_2 , дані про зареєстроване місце проживання відповідача відсутні (а.с. 17). Відповідно до статті 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами. Таким чином, у разі, якщо після відкриття провадження у справі буде встановлена необхідність вручення документів (зокрема, позовної заяви з додатками) відповідачу за межами України, такі дії можуть бути вчинені судом першої інстанції у визначеному законодавством України порядку. Щодо підсудності даної справи суду України, колегія суддів зазначає наступне. Справа за цим позовом є справою з іноземним елементом, оскільки відповідач ОСОБА_2 є громадянином Туреччини, що підтверджується копією його паспорту. Відповідно до ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін. У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: - хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; - об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; - юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, питань щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом. Відповідно до статті 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. З матеріалів справи вбачається, що позивачка є громадянкою України. Малолітня дочка сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» (батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянкою України), що підтверджується довідкою Генерального консульства України від 09 вересня 2022 року № 61318/19-536-293 та паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , запис №20211027-03921. Дитина зареєстрована та проживає з позивачкою на території України за адресою. Фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 . З огляду на наведені приписи, беручи до уваги встановлені обставини, колегія суддів вважає, що спір підсудний судам України відповідно до положень ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Відповідно до ч. 10 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що звернення з вказаною позовною заявою до суду за останнім відомим місцем перебування відповідача в Україні відповідає вимогам міжнародного приватного права та Цивільного процесуального кодексу України. Разом з тим, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву позивачці, не надав належної оцінки поданій позовній заяві, не врахував доводів представника позивачки в заяві про усунення недоліків, та дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви позивачу. Висновки суду першої інстанції викладені в ухвалі від 08 квітня 2026 року, як на одну з підстав повернення позовної заяви, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів направлення позовної заяви відповідачу, у зв`язку з чим останній позбавлений можливості подати відзив на позов та реалізувати свої процесуальні права та обов`язки, суд апеляційної інстанції вважає помилковими. Оскільки як вбачається з матеріалів справи позивач подав позовну заяву безпосередньо до суду першої інстанції, а не в електронній формі, що у відповідності до ч. 1 ст. 177 ЦПК України, не покладає обов`язку на позивача надсилати паперову копію позовної заяви на адресу відповідача. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що зазначений вище судом першої інстанції недолік щодо ненаправлення копії позовної заяви іншому учаснику (відповідачу), не було зазначено в ухвалі суду першої інстанції від 22.12.2025 року (про залишення позовної заяви без руху). Наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 379 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Киричук Галини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «30» червня 2026 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді С.Г. Музичко В.М. Ратнікова