Постанова Київський апеляційний суд № 382/660/26

Єдиний унікальний номер № 382/660/26 Апеляційне провадження № 33/824/3051/2026 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Яготинського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП, В С Т А Н О В И В : Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 612543 від 11.03.2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлено, що 11.03.2026 року о 20 год. 10 хв. в м. Яготин Бориспільського району Київської області по вул. Шевченка, 35 керував транспортним засобом ВАЗ 2109 д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, що зафіксовано на службову бодікамеру, чим порушив п. 2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти медичний огляд для встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або впливу лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Постановою Яготинського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України та піддано штрафу на користь держави, стягнуто з нього 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Не погоджуючись із таким судовим рішенням 18 травня 2026 року ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову і закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю подій і складу адміністративного правопорушення. У судове засідання, призначене на 18.06.2026 року, учасники судового процесу не з`явилися, про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Відповідно до вимог ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, неправильно оцінив зібрані докази та дійшов помилкового висновку про доведеність вини апелянта. Апелянт стверджує, що від проходження огляду на стан сп`яніння він не відмовлявся, а лише наполягав на дотриманні працівниками поліції встановленої законом процедури, при цьому його процесуальні права не були роз`яснені, а протокол про адміністративне правопорушення складено з істотними порушеннями вимог законодавства. Також зазначає про відсутність у нього об`єктивних ознак алкогольного сп`яніння, недоведеність факту вживання ним алкогольних напоїв, недопустимість покладених в основу постанови пояснень свідків і тверджень працівників поліції, а також посилається на провокативний характер дій поліцейських, недопустимість отриманих доказів та необхідність застосування принципу презумпції невинуватості і стандарту доказування «поза розумним сумнівом», у зв`язку з чим просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. За приписами ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Як зазначає апелянт, він не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння, а лише ставив під сумнів законність вимог працівників поліції, оскільки, на його думку, вони не повідомили належних підстав для проведення такого огляду. Однак зазначені доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема відеозаписом із нагрудних бодікамер працівників поліції, який був безпосередньо досліджений судом першої інстанції та врахований при ухваленні оскаржуваної постанови. Із зазначеного відеозапису вбачається, що працівники поліції повідомили ОСОБА_1 як підставу зупинки транспортного засобу, так і підстави для проведення огляду на стан сп`яніння. При цьому вони чітко перелічили виявлені у нього ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та різку зміну забарвлення шкірного покриву обличчя. Таким чином, твердження апелянта про те, що йому не були повідомлені причини проведення огляду, не знаходять свого підтвердження. Також в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу постанови твердження двох дівчат, які перебували у транспортному засобі, про нібито вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв. При цьому апелянт стверджує, що алкоголь він фактично не вживав, а лише імітував його вживання, виливаючи спиртні напої у склянку поруч. Апеляційний суд вважає такі доводи необґрунтованими. Як убачається зі змісту постанови суду першої інстанції, останній лише навів зміст зафіксованих на відеозаписі пояснень осіб, які перебували в автомобілі, зазначивши: «Так, з відео вбачається, що ОСОБА_1 вказує, що не бажає проходити огляд щодо стану сп`яніння, також вказує, що він нічого не порушував, тому підстави відсутні для проходження даного огляду. Працівники поліції вказують на підстави зупинки та зовнішні ознаки алкогольного сп`яніння, та двічата, які були в авто ОСОБА_1 вказують, на незначене вживання ним алкоголю, проте ОСОБА_1 не виявляє бажання проходити даний огляд на місці зупинки, і після чого працівники поліції пропонують пройти даний огляд у медичному закладі, проте ОСОБА_1 не висловлює згоди». Наведене свідчить про те, що місцевий суд не поклав в основу свого рішення пояснення зазначених осіб як доказ перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, а лише відобразив перебіг подій, зафіксованих на відеозаписі. Більше того, у цій справі ОСОБА_1 інкримінується не керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Тому обставина фактичного перебування чи неперебування особи у стані алкогольного сп`яніння не має вирішального значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає самостійну відповідальність саме за відмову від проходження такого огляду. Із досліджених відеозаписів також убачається, що ОСОБА_1 були роз`яснені його процесуальні права та наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. При цьому сам факт відмови був безпосередньо зафіксований працівниками поліції за допомогою технічних засобів відеофіксації, які долучені до матеріалів справи та досліджені судом. Апеляційний суд зазначає, що у розумінні положень ч. 1 ст. 130 КУпАП та вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України згода особи на проходження огляду на стан сп`яніння має бути чіткою, однозначною та безумовною. Як убачається з матеріалів справи та дослідженого судом відеозапису з нагрудних бодікамер працівників поліції, ОСОБА_1 було чітко повідомлено про виявлені у нього ознаки алкогольного сп`яніння. При цьому останній відмовився від проходження огляду. Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції не поклав в основу свого судового рішення пояснення зазначених осіб як доказ перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, а лише відобразив перебіг подій, зафіксованих на відеозаписі. Більше того, у цій справі ОСОБА_1 інкримінується не керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Тому обставина фактичного перебування чи неперебування особи у стані алкогольного сп`яніння не має вирішального значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає самостійну відповідальність саме за відмову від проходження такого огляду. Із досліджених відеозаписів також убачається, що ОСОБА_1 були роз`яснені його процесуальні права та наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. При цьому сам факт відмови був безпосередньо зафіксований працівниками поліції за допомогою технічних засобів відеофіксації, які долучені до матеріалів справи та досліджені судом. Апеляційний суд зазначає, що у розумінні положень ч. 1 ст. 130 КУпАП та вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України згода особи на проходження огляду на стан сп`яніння має бути чіткою, однозначною та безумовною. Як убачається з матеріалів справи та дослідженого судом відеозапису з нагрудних бодікамер працівників поліції, ОСОБА_1 було чітко повідомлено про виявлені у нього ознаки алкогольного сп`яніння. При цьому останній відмовився від проходження огляду. Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний: виконувати розпорядження поліцейського. Пункт 1.3 ПДР передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. За п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст. 266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду»(далі- Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція). Згідно ст. 266 КУпАП України особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного/наркотичного сп`яніння підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Згідно п. 2 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Наявність у водія хоча б однієї ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння. За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані сп`яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов`язаний пройти медичний огляд. Отже, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, а встановлено обов`язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції. Відповідно до ч. 3 ст. 266 КУпАП України у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я. Процедура медичного огляду передбачена законодавцем для того, щоб об`єктивно перевірити та встановити, чи дійсно наявні у водія зовнішні ознаки пов`язані зі станом алкогольного чи наркотичного сп`яніння, або ж вони викликані іншими причинами. Наявність чи відсутність фактичного стану сп`яніння остаточно визначається не суб`єктивним сприйняттям водія чи працівника поліції, а результатами огляду, проведеного у встановленому законом порядку. За диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення. Апеляційний суд зауважує, що апелянту ставиться в провину саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, що є самостійним складом адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння незалежно від факту перебування чи не перебування особи у такому стані. У даному випадку вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 виконані не були, що повністю підтверджується дослідженими матеріалами справи. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив усі обставини справи, належним чином оцінив зібрані докази у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого суду, зводяться до власного тлумачення апелянтом встановлених обставин та доказів у справі і не містять підстав, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права чи істотне порушення норм процесуального права. У зв`язку з цим підстав для скасування або зміни постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає. Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що працівниками поліції не було належним чином підтверджено наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд зазначає, що працівник поліції під час виконання службових обов`язків оцінює саме зовнішні прояви поведінки та фізичного стану особи, передбачені Інструкцією як ознаки можливого сп`яніння. Встановлення ж причин походження таких проявів - чи то внаслідок стану сп`яніння, чи внаслідок чогось іншого - і є метою проведення відповідного медичного огляду. Отже, сам факт наявності у ОСОБА_1 відповідних ознак алкогольного сп`яніння, незалежно від причин їх виникнення, підтверджує наявність у працівників поліції підстав для направлення останнього на огляд на стан сп`яніння. Саме процедура медичного огляду і передбачена законодавцем для того, щоб об`єктивно перевірити та встановити, чи дійсно наявні у водія зовнішні ознаки пов`язані зі станом алкогольного чи наркотичного сп`яніння, або ж вони викликані іншими причинами. Наявність чи відсутність фактичного стану сп`яніння остаточно визначається не суб`єктивним сприйняттям водія чи працівника поліції, а результатами огляду, проведеного у встановленому законом порядку. Таким чином, самі по собі твердження апелянта про відсутність у нього стану алкогольного сп`яніння не спростовують правомірності вимоги працівників поліції пройти відповідний медичний огляд. Натомість відмова ОСОБА_1 від проходження такого огляду у встановленому законом порядку за наявності виявлених ознак сп`яніння утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Щодо доводів апелянта про те, що працівниками поліції йому не були роз`яснені процесуальні права, апеляційний суд зазначає таке. Зазначені твердження не знаходять свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються дослідженими матеріалами провадження. Як убачається з відеозапису з нагрудних бодікамер працівників поліції, який міститься в матеріалах справи та був безпосередньо досліджений судом першої інстанції, працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про його процесуальні права, передбачені законодавством, а також роз`яснили порядок проходження огляду на стан сп`яніння та правові наслідки відмови від його проходження. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про не роз`яснення йому прав або створення перешкод у реалізації цих прав, матеріали справи не містять. Сам по собі факт незгоди апелянта із законністю дій працівників поліції або з прийнятим у справі рішенням не свідчить про порушення його процесуальних прав. Посилання в апеляційній скарзі на їх не роз`яснення є лише припущеннями, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що провадження у справах про адміністративні правопорушення не обмежується стадією складання протоколу працівниками поліції. Остаточне вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності здійснюється судом із забезпеченням гарантій судового захисту та права особи на справедливий судовий розгляд. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був присутній під час розгляду справи судом першої інстанції, мав можливість надавати пояснення, висловлювати свої заперечення, заявляти клопотання, подавати докази та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими КУпАП. Будь-яких відомостей про те, що суд першої інстанції обмежив його у реалізації зазначених прав або не роз`яснив їх, матеріали справи також не містять. За таких обставин апеляційний суд не вбачає жодних об`єктивних підстав вважати, що процесуальні права ОСОБА_1 були порушені як під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, так і під час судового розгляду справи судом першої інстанції. Відповідні доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції. Враховуючи зазначене, апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Яготинського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін. Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.О. Журба