Постанова 4824 № 752/23426/25

Єдиний унікальний номер № 752/23426/25 Апеляційне провадження № 33/824/2766/2026 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП, В С Т А Н О В И В : Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 446298 від 07.09.2025 року, ОСОБА_1 07.09.2025 року о 13 год. 25 хв. в м. Києві по вул. Португальська 2, керував транспортним засобом «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей які не реагують на світло, неприродна блідість шкіри, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, ОСОБА_1 відмовився чим порушив п. 2.5 ПДР України, тобто вчинив дії передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуванихмінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року і закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків: У судове засідання, призначене на 04.06.2026 року, учасники судового процесу не з`явилися, про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Основними доводами апеляційної скарги було: порушення права на захист; ігнорування клопотання сторони захисту про допит свідка; незаконне направлення матеріалів на дооформлення; відсутність законних підстав для зупинки транспортного засобу, зокрема транспортний засіб був зупинений без попереднього встановлення будь-якого порушення ПДР; відсутність об`єктивно зафіксованих ознак сп`яніння; некоректне зазначення адреси у протоколі; формальне роз`яснення прав; порушення вимоги щодо обов`язкового відсторонення та недотримання процедури оформлення матеріалів. Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Отже, виходячи з вищенаведеного правового обґрунтування належним доказом правопорушення є відеозапис, матеріали якого обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Наявним відеозаписом зафіксовано, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції, на питання водія стосовно підстав зупинки працівник поліції повідомив, що це блокпост, у нього наявне право зупиняти транспортні засоби. Також зупинка транспортного засобу на блокпосту підтверджена і матеріалами справи. Відповідно до пункту 10 «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1456, уповноважені особи мають законне право зупиняти транспортні засоби у разі їх проїзду через блокпости. На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що в даному випадку дії працівників поліції були законні, оскільки зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 відбулося на стаціонарному блокпості у межах правового режиму воєнного стану, з огляду на щодо доводи сторони захисту щодо відсутності законних підстав для зупинки транспортного засобу є неспроможними. Не знайшли свого підтвердження й доводи апелянта щодо відсутності об`єктивно зафіксованих ознак сп`яніння, оскільки встановлення ознак сп`яніння відноситься до дискреційних повноважень працівників поліції на підставі візуального огляду водія і в процесі спілкування з ним. Відповідно до «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» у працівника поліції виникає право візуально перевірити наявність ознак сп`яніння у водія. Не згода останнього з наявністю у нього ознак сп`яніння не надає водієві права відмовлятися від запропонованого поліцейським огляду на стан сп`яніння. Зовнішні ознаки за своєю суттю не можуть в повній мірі відображатися у відеозаписі. При цьому такі зовнішні ознаки надають працівникам поліції лише підстави для виникнення сумнівів стосовно стану, в якому перебуває водій. З метою перевірки такої суб`єктивної підозри, яка сама по собі не має жодного юридичного значення і не може підтвердити чи спростувати стан, в якому перебуває водій, працівники поліції і заявляють вимогу щодо проходження водієм огляду на стан сп`яніння. Саме результати огляду й мають підтвердити чи спростувати обґрунтованість вказаної суб`єктивної оцінки. Хоча суд апеляційної інстанції й погоджується з доводами апелянта про некоректне зазначення адреси у протоколі про адміністративне правопорушення, в той же час суд зважає на те, що в даному випадку вказівка на місце вчинення не є кваліфікуючою ознакою для даного правопорушення. Жодної обставини, яким чином помилкове зазначення місця вчинення правопорушення впливає на саму суть вчиненого правопорушення, апелянт не зазначив. Саме посилання на помилку не свідчить про неможливість встановлення факту відмови від проходження огляду. Більш того, суд першої інстанції, встановивши у судовому засіданні, що місцем вчинення правопорушення є м. Київ, вул. Португальська, 2, а в протоколі місце вчинення правопорушення вказано не правильно, повернув матеріали адміністративної справи для належного оформлення. Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року N14) визнано правильну практику судів вмотивованими постановами повертати протоколи про адміністративні правопорушення, складені без додержання вимог ст.256 КУпАП, відповідному правоохоронному органу для належного дооформлення, а тому твердження апелянта, що, направляючи протокол на дооформлення, суд перебрав на себе функції обвинувача, є необґрунтованими. Не можуть бути прийняті апеляційним судом і доводи щодо формального роз`яснення прав як на підставу для скасування постанови, оскільки сам же апелянт і вказує, що права були йому роз`яснені. При цьому апеляційний суд акцентує на тому що правопорушення має часові межі, і той факт що вже після закінчення фіксації правопорушення було заявлено вимогу про адвоката, не свідчить що в момент вчинення правопорушення і його фіксації особі не було роз`яснено у встановленому порядку права. Одразу після роз`яснення прав та в подальшому аж до моменту закінчення правопорушення апелянт не заявляв вимоги у потребі адвоката. Відтак жодних порушень прав апелянта під час фіксації працівниками поліції адміністративного правопорушення апеляційним судом не встановлено. Хоча положеннями ст. 266 КУпАП й передбачено відсторонення водія, який перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських засобів, від керування транспортним засобом, той факт, що в даному випадку апелянта не було відсторонено від керування жодним чином не може спростовувати факт вчинення ним порушення вимог п. 2.5 ПДР, а саме відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. За таких умов доводи апелянта щодо закриття провадження у справі на цій підставі також не можуть бути прийняті судом. Щодо доводів апелянта в частині процесуальних порушень під час розгляду справи судом першої інстанції апеляційний суд звертає увагу на наступне: Як вбачається з матеріалів справи стороною захисту було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Водночас чинними нормами КУпАП не встановлено обв`язку суду у автоматичному відкладенні розгляду справи з підстав надходження клопотання. Вирішення даного питання віднесене до дискреції суду з врахуванням дійсних обставин справи. В поданому до суду першої інстанції клопотання наведене обґрунтування неможливість явки адвоката в судове засідання, в той же час доказів неможливості прибуття самого ОСОБА_2 до суду надано не було, тому суд і зважав на відсутність підстав для відкладення, враховуючи неявку самої особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Поряд із цим апеляційний суд констатує те, що право на захист та висловлення власної позиції було надано стороні захисту у суді апеляційної інстанції шляхом поновлення строк на подачу апеляційної скарги та апеляційного перегляду справи, під час в апеляційній інстанції захисник мав можливість навести доводи та надати докази, водночас до судового засідання не прибув. Стосовно ігнорування судом першої інстанції клопотання про допит свідка, суд апеляційної інстанції констатує відсутність такого клопотання в письмових матеріалах справи. Не було встановлено подання такого клопотання і через Електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС. Таким чином апеляційним судом не виявлено процесуальних порушень під час розгляду адміністративного матеріалу судом першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП,була підтверджена на підставі сукупності належних та допустимих доказів, що й було належним чином встановлено судом. Апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін. Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.О. Журба