Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/1814/24

ПОСТАНОВА Іменем України 30 червня 2026 року м. Кропивницький справа № 404/1814/24 провадження № 22-ц/4809/908/26 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І. за участю секретаря судового засідання Бойко В.В., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 18 лютого 2026 року у складі судді Мохонько В.В., ВСТАНОВИВ: У березні 2024 рокутовариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі по тексту ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № Z62.00410.003834137 від 05.04.2018 у розмірі 191804,65 грн, з яких 71332,99 грн - сума заборгованості за основним боргом, 120471,66 грн - сума заборгованості за відсотками. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05.04.2018 між АТ «Ідея Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір №Z62.00410.003834137, на підставі чого відповідач отримав кредит. Умови договору відповідач не виконував, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість на загальну суму 191804,65 грн. 07.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №07072023, за яким ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги до відповідача по кредитному договору №Z62.00410.003834137 від 05.04.2018. Враховуючи те, що відповідач всупереч умов надання кредиту не повертає кредитні кошти, право вимоги щодо яких набуло ТОВ «ФК «ЄАПБ», позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у вказаному розмірі, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 71332,99 грн, заборгованості за відсотками у сумі 120471,66 грн та судові витрати. Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 18.02.2026 позов задоволено.Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором №Z62.00410.003834137 від 05.04.2018 у розмірі 191804,65 грн, з яких 71332,99 грн - сума заборгованості за основним боргом, 120471,66 грн - сума заборгованості за відсотками. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначала, що вона ніколи не укладала кредитного договору з АТ «Ідея Банк» і не отримувала від нього жодних кредитних коштів, в матеріалах справи відсутні письмові докази, які свідчили б про начебто видачу їй суми кредиту готівкою, а також відсутні докази отримання нею від АТ «Ідея Банк» банківської кратки. Крім того, відсутні докази переходу до позивача права вимоги по кредитному договору. Також вважала, що строк позовної давності кредитора розпочався 05.06.2018 і сплив 06.06.2021, а підстави для поновлення строку як первісному кредитору, так і наступному кредитору відсутні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного представник відповідача адвокат Гур`єва М.О. підтримала доводи апеляційної скарги та просила рішення суду скасувати з підстав порушення судом норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів постановила розглядати справу при такій явці на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змінз таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 05.04.2018 року ТОВ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № Z62.00410.003834137 (а.с.5-6). Пунктом 1.1. кредитного договору визначено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 75800,00 грн. Кредит надається загальним строком на 60 місяців (п.1.3 договору). Пунктами 1.3, 1.4 договору встановлено, що за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку у розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,5 % (Маржу Банку). Станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням правління банку, становила 9,5 %, що разом з Маржою Банку складала змінювану процентну ставку у розмірі 15 %. Відповідно до п.1.13 договору банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг «2620_Стартовий_ПР», що обслуговується умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Розділом 2 договору визначено порядок повернення заборгованості та порядок розрахунків. Пунктом 5.2 договору встановлено, що цей договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. 07.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №07072023, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № Z62.00410.003834137 (а.с.14). Згідно з п.п.2.1, 2.2 договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно з п.5.1 договору факторингу сторони погодили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п. 4.1 цього договору. На виконання умов, визначених розділами 3, 4 договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» 11.07.2023 по платіжній інструкції №19913 перерахувало на рахунок АТ «Ідея Банк» загальну суму фінансування згідно договору (реєстру боржників №1, реєстру боржників №2, реєстру боржників №3, реєстру боржників №4) у розмірі 15300000,00 грн. Відповідно до реєстру боржників №3 від 07.07.2023 до договору факторингу №07072023 від 07.07.2023 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 191804,65 грн, з яких 71332,99 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 120471,66 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с.16). На обґрунтування поданого позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» зазначило, що відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, заборгованість не погасив, тому, враховуючи укладений договір факторингу, позивач набув право грошової вимоги до відповідача у загальній сумі 191804,65 грн. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч.ч.1-3 ст.207 ЦК України). Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у тій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (абз.1 ч. 1 ст.1049 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України у разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України. Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст.627 та ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Враховуючи зазначені вище норми права основними умовами надання кредиту є безумовне його повернення, строковість, платність, цільова спрямованість і забезпеченість. Водночас, кредитний договір не може змінюватись в односторонньому порядку, і позичальник несе відповідальність за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за його користування. Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу. Зміст підписаного відповідачем паспорту споживчого кредиту та укладеного у подальшому між сторонами кредитного договору свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочинів, а саме суми кредиту, строку кредитування, розміру та порядку нарахування процентів, порядку здійснення розрахунків. Долученою до матеріалів справи копією виписки по рахунку № НОМЕР_2 підтверджено факт перерахування відповідачеві 05.04.2018 грошових коштів у розмірі 75800 грн та факт належного виконання первісним кредитором взятих на себе зобов`язань за укладеним кредитним договором, пунктом 1.13 якого передбачено, що банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг «2620_Стартовий_ПР», що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а відповідно до п.2.1 договору позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості згідно з графіком щомісячних платежів на транзитний рахунок № НОМЕР_3 в банку, МФО 336310 (а.с.5, 6). Крім того, як свідчить зазначена виписка по рахунку відповідач здійснював часткову сплату боргу за кредитним договором, однак з порушенням строку розрахунку та не у повному обсязі. Факт невчинення відповідачем дій щодо розірвання кредитного договору чи визнання цього договору недійсним, користування кредитними коштами та часткової сплати кредитної заборгованості є визнанням цього договору таким, що укладений з досягненням сторонами усіх істотних умов. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо доведеності укладення між первісними кредитором та відповідачем кредитного договору та перерахування на банківський рахунок відповідача кредитних коштів. Посилання відповідача щодо відсутності доказів отримання ним грошових коштів за укладеним кредитним договором не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються долученою до матеріалів справи випискою з рахунку відповідача, яка є належним та допустимим доказом у справі (а.с.70-71). Доказів того, що вказаний банківський рахунок не належав ОСОБА_1 стороною відповідача не надано. Матеріали справи містять достатньо доказів, з яких убачається, що відповідачем був укладений кредитний договір, умови яких позикодавцем були виконані. Відповідач у передбачений договорами строк заборгованість не повернув. Стороною відповідача не спростовано надані позивачем розрахунки заборгованості, доказів належного виконання взятих зобов`язань перед позивачем за умовами договору не надано. Зважаючи на викладене вище, а також враховуючи те, що судом першої інстанції встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо повернення кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з відповідача на користь позивача підлягає примусовому стягненню. Тому доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ»не довело порушення їх прав відповідачем, що кредитний договір відповідач не укладав та не підписував, грошових коштів не отримував, а також те, що не підтверджено належними та допустимими доказами перехід права вимоги до позивача та не підтверджено перерахування коштів первісним кредиторам за отримання грошових вимог, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про неправильне застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 року, №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.» Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин, який неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України пунктом 19: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії». Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та наразі триває. Редакцією п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (набрала чинності 30.01.2024 ) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключено на підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності з 04.09.2025. Отже, послідовно та безперервно з 12.03.2020 по 29.01.2024 строки позовної давності, як загальної так і спеціальної були продовжені на строк дії карантину та строк дії воєнного стану. З 30.01.2024 до 04.09.2025 строки позовної давності були зупинені. Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Кредитним договором № Z62.00410.003834137 від 05.04.2018 передбачено, що банк надає кредит у день підписання цього договору строком на 60 місяців (п.1.2). Позивач звернувся до суду 01.03.2024. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач. Оскільки перебіг строку позовної давності за кредитним договором №Z62.00410.003834137 від 05.04.2018, про який заявлено стороною відповідача у вказаній справі, не пропущено суд задовольнив позовні вимоги правомірно. Інші доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 18 лютого 2026 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року. Головуючий суддя О.І. Чельник Судді О.Л. Карпенко С.І. Мурашко