Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/2852/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 липня 2026 року м. Рівне Справа № 559/2852/25 Провадження № 22-ц/4815/471/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В : У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (далі позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 14.07.2021 між ТзОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4249142, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 10 000 грн., а відповідач зобов`язувався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та відсотки за користування кредитом у термін, встановлений Договором. 27.10.2021 між ТзОВ «МІЛОАН» та ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» було укладено Договір відступлення права вимоги №78-МЛ, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» отримало право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №4249142 від 14.07.2021. Позивач посилаючись на вимоги чинного законодавства, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 44 000 грн., яку просив стягнути з відповідача, а також судові витрати у справі. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 грудня 2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №4249142 від 14.07.2021 у розмірі 44 000 (сорок чотири) тисячі гривень 00 копійок. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн. та 8000 грн. витрат на правову допомогу, а разом 10 422 гривні 40 копійок. У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному застосуванні обставин, що мають значення для справи, без належної оцінки строку позовної давності і співмірності процентів, виходячи з наступного. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції відмовляючи у застосуванні позовної давності, формально послався на положення «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України щодо зупинення перебігу строків у період воєнного стану. Разом з тим не встановив та не оцінив, чи існували об`єктивні перешкоди для звернення позивача до суду до введення воєнного стану, вчиняв позивач будь-які дії для захисту свого права у розумний строк чи відповідає таке тривале зволікання принципу правової визначеності. Покликається на практику Верховного Суду у якій неодноразово наголошувалось, що позовна давність спрямована на забезпечення стабільності цивільних правовідносин, а її ігнорування порушує баланс інтересів сторін. Вказує, що суд належним чином не з`ясував співвідношення між сумою кредиту та платою за його користування, відповідність такого навантаження принципам справедливості та розумності. Незважаючи на формальне визначення процентів як плати за користування кредитом, суд не перевірив, чи не набувають вони за своїм розміром ознак надмірного фінансового тиску, прихованої санкції та неспівмірної відповідальності боржника. Вищезазначене свідчить про те, що суд належним чином не з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме щодо факту укладення договору факторингу, однак не перевірив факт доведення цієї інформації до боржника, що є істотною обставиною справи. З наведених підстав просить рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 грудня 2025 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Частиною першою ст. 1054, ст.ст. 1055, 10561 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Частиною третьою ст. 5 Закону № 675-VIII установлено, що правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Разом з тим відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 14.07.2021 між ТзОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №4249142, відповідно до умов якого Товариство зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 10 000 грн. строком на 30 днів, термін повернення кредиту 13.08.2021. Комісія за надання кредиту складає 1000 грн., яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово. Згідно п. 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом 3000 грн., які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Стандартна процентна ставка 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитні кошти надаються безготівково шляхом переказу на картковий рахунок. Відповідно графіку платежів за Договором про споживчий кредит №4249142 від 14.07.2021, відповідач повинен був здійснити повне погашення кредиту 13.08.2021 в сумі 14 000 грн., яка включає в себе суму виданого кредиту 10 000 грн., проценти за користування кредитом в сумі 3000 грн. та комісію за надання кредиту в сумі 1000 грн. (а.с.20 зворот). Підтвердженням добровільного укладення ОСОБА_1 кредитного договору є Анкета-заява позичальника, в якій зазначені особисті дані відповідача та погоджені умови кредитування за Договором №4249142 (а.с.15). Укладаючи вищевказаний кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором 14.07.2021 о 13:02 год. за номером телефону НОМЕР_1 (а.с. 22). Належність банківської картки № НОМЕР_2 ОСОБА_1 та зарахування на вказану картку грошових коштів у розмірі 10 000 грн. 14.07.2021 підтверджується інформацією, наданою АТ «Універсал Банк» від 02.12.2025. ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за Договором про споживчий кредит виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_3 , що підтверджується платіжним дорученням №51223165 від 14.07.2021 (а.с. 22 зворот). Також, судом встановлено, що 27.10.2021 між ТзОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» було укладено Договір відступлення права вимоги №78-МЛ, відповідно до якого ТзОВ «МІЛОАН» передає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за виплату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні права вимоги до боржників, вказаним у реєстрі боржників. (а.с.24-28). На виконання умов вказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «МІЛОАН» грошові кошти в сумі 3 169 642,16 грн., що підтверджується платіжним дорученням №47818 від 27.10.2021 (а.с.29 зворот). Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому передачі Реєстру боржників від 27.10.2021, підтверджує факт переходу від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною Договору факторингу (а.с.29). Відповідно до Витягу реєстру боржників від 27.10.2021 до Договору факторингу, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 44 000 грн., з яких: 10 000 грн. сума виданого кредиту; 33 000 грн. залишок по відсотках та 1 000 грн. залишок по комісії. (а.с.18, 26). З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача була надіслана досудова вимога про заміну кредитодавця та про погашення кредитної заборгованості (а.с. 30). Суд попередньої інстанції встановив, що свій обов`язок позивач виконав, а відповідачем не спростовано факт укладення зазначеного кредитного договору, отримання кредитних коштів та наявність простроченої заборгованості за кредитом. Суд першої інстанції, встановивши, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитних договорів (ст. 638 ЦК України), дійшов висновку про стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором №4249142 від 14.07.2021 року у розмірі 44 000.00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом 10 000.00 грн.; за нарахованими процентами 33 000.00 грн., заборгованість за комісією 1000 грн. Суд відхилив заперечення відповідача щодо розрахунку заборгованості в частині нарахування відсотків, оскільки надані позивачем Відомості про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором повністю відповідають умовам Договору. Зокрема, за умовами договору строк кредитування складає 30 днів. Разом з тим, згідно п. 2.3.1.1 можлива пролонгація строку кредитування на пільгових умовах зі сплатою процентів у розмірі 1% від фактичного залишку за кожен ден користування кредитом. Також, у відповідності до п. 2.3.1.2 якщо позичальник продовжує користуватись кредитними коштами (не повертає кредит) строк кредитування продовжується на стандартних умовах, однак такий не може перевищувати 60 днів. Як вбачається з матеріалів справи, за перші 30 днів користування кредитом проценти нараховувалися згідно п. 1.5.2 Договору у розмірі 100 грн. щоденно. В подальшому, оскільки відповідачем не була повернута сума кредиту, строк кредитування продовжився на 60 днів, тобто відбулася пролонгація на стандартних умовах зі сплатою відсотків відповідно до п. 1.6, 2.3.1.2 Договору. Разом з тим, вимога позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в сумі 33 000.00 грн. задоволенню не підлягає, апеляційний суд застосовує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 за подібних правовідносин. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Колегія суддів касаційного суду зважала на те, що аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. В справі, що переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, а суд апеляційної інстанції залишив відповідне рішення без змін. Скасовуючи постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний Суд зауважив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів позичальника щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому звернув увагу й на те, що відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо недослідження судами розрахунку суми боргу та невстановлення його реального розміру з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності були частково обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді. Отже, судом першої інстанції не враховано співмірність заявлених до стягнення процентів із сумою основного боргу, оскільки при тілі кредиту у розмірі 10 000.00 грн., позивачем нараховано 33 000.00 грн., що більше ніж у тричі перевищує основну суму боргу. У договорі про споживчий кредит № 4249142 сторони узгодили, що сума кредиту складає 10 000,00 гривень. Проценти за користування кредитом 3000.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.0% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Стандартна процентна ставка складає 5.0% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. В додатку №1 до договору про споживчий кредит № 4249142 від 14.07.2021 року, міститься графік платежів за договором відповідно до якого надана фінансова послуга, вказується про те, що дата видачі кредиту 14.07.2021 року, сума кредиту 10 000.00 грн., останній календарний день першого базового періоду 13 серпня 2021 року, тіло кредиту 10 000.00 грн., нараховані проценти за користування кредитом 3 000.00 гривень, 1000.00 комісія за надання кредиту; разом до сплати 14 000.00 грн. Тобто вартість обчислено за 30 днів користування кредитними коштами. Фактично кредитор наполягає на розрахунку, що проведений з порушенням законодавства про споживче кредитування, тоді як такі нарахування неправомірні. Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним. Отже, враховуючи вище викладене, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 14 000.00 грн., станом на 13.08.2021, в межах строку кредитування. Відповідно до положень ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, № 611 від 16 червня 2021 року. 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, яким було визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року. Договір про споживчий кредит № 4249142 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений 14 липня 2021 року. Таким чином, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» позовну давність при зверненні із даним позовом не пропустило, суд першої інстанції вірно визначив, що 3-річний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, не сплив та був зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, позов пред`явлено у межах строку позовної давності. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст.1, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Тобто, спеціальним законодавством прямо визначені законні права позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку). Тому, обґрунтованою за правочином №4249142 від 14.07.2021 є заборгованість, що складається з: 10 000 грн. 00 коп. заборгованості за тілом кредиту, 3000 грн. 00 коп. - відсотків за користування кредитом упродовж тридцятиденного строку та 1000.00 гривень комісії, разом 14 000.00 грн. За цих обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині оспорюваних грошових сум. Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При поданні позовної заяви ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн., відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 2906.88 грн. Внаслідок апеляційного перегляду позов задоволений на 31.81%, а апеляційна скарга на 68.19%, тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 770 грн. 56 коп., та на сплату судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам 1 982.20 грн. Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням взаємозаліку з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211.64 грн. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Колегія суддів вважає, що стягненню із відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки позов задоволено частково 30,17%, що становить 2 544 грн.80 коп. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 грудня 2025 року змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" заборгованість за договором №4249142 від 14.07.2021 року з 44 000.00 гривень до 14 000 (чотирнадцяти тисяч) гривень 00 копійок. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211.64 грн. Стягнути з ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" витрати на правничу допомогу 2 544 грн.80 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя Боймиструк С.В. Судді: Ковальчук Н.М. Хилевич С.В.