Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 906/147/26

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року Справа № 906/147/26 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого судді Гудак А.В. судді Мельник О.В. судді Петухов М.Г. секретар судового засідання Пацьола О.О. за участю представників: позивача: Козачок І.В. адвокат відповідача: не з"явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Фермерського господарства "Агро-Союз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26 в частині стягнення 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 662 760,00 грн штрафу, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом (суддя Кравець С.Г., м. Житомир, повний текст складено 27.04.2026) та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26 (суддя Кравець С.Г., м. Житомир, повний текст складено 01.05.2026) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" до відповідача Фермерського господарства "Агро-Союз" про стягнення 5 570 475,79 грн Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фермерського господарства "Агро-Союз" про стягнення 5 570 475,79 грн, з яких: 4 122 552,00 грн основного боргу, 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом, 662 760,00 грн штрафу, 151 093,13 грн різниці у ціні товару, а також судових витрат. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26 позов задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства "Агро-Союз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна": 4 122 552,00 грн основного боргу, 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом, 662 760,00 грн штрафу, 151 093,13 грн курсової різниці у ціні товару, 66 845,71 грн витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись частково з ухваленим рішенням, Фермерське господарство "Агро-Союз" звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2026 року у справі №906/147/26 у частині стягнення 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом, 662 760,00 грн штрафу. Ухвалити у цій частині, нове рішення, яким: зменшити суму штрафу до суми 1 000,00 грн.; зменшити суму % річних до суми 1 000,00 грн.; зменшити суму нарахованої пені до суми 1 000,00 грн., у решті позовних, щодо стягнення пені, % річних та пені відмовити. Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" від 20.04.2026 (вх.№01-44/1638/26) про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу - задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства "Агро-Союз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна": 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись з ухваленим додатковим рішенням, Фермерське господарство "Агро-Союз" звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01 травня 2026 року у справі №906/147/26, повністю. Ухвалити у даній справі нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Агро-Союз" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01 липня 2026 року. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Агро-Союз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26. Об`єднано апеляційні скарги Фермерського господарства "Агро-Союз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26 та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд об`єднаних апеляційних скарг призначено на 01 липня 2026 року. 03 червня 2026 року представником ТОВ "Адама Україна" адвокатом Козачком І.П. подано відзив на апеляційну скаргу Фермерського господарства "Агро-Союз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26, в якому просив відмовити в задоволенні вимог відповідача, наведених у апеляційній скарзі на рішення господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 року у справі 906/147/26. Рішення господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 року у справі 906/147/26 залишити без змін. 03 червня 2026 року представником ТОВ "Адама Україна" адвокатом Козачком І.П. подано відзив на апеляційну скаргу Фермерського господарства "Агро-Союз" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26, в якому просив відмовити в задоволенні вимог Відповідача, наведених у апеляційній скарзі на додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 року у справі 906/147/26. Додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 року у справі 906/147/26 залишити без змін. В судовому засіданні 01.07.2026 представник ТОВ "Адама Україна" адвокат Козачок І.П. заперечив доводи апеляційних скарг відповідача та надав відповідні пояснення. В судове засідання 01.07.2026 Фермерське господарство "Агро-Союз" належним чином уповноваженого представника не направило, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлене належним чином, причини неявки уповноваженого представника суду не повідомило. Згідно ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26 Суд першої інстанції встановив, що 10 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» (постачальник) та Фермерським господарством «Агро-Союз» (покупець) був укладений договір поставки №MD_36928650/2025, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити хімічну продукцію, зокрема мінеральні добрива, а покупець прийняти товар та оплатити його вартість. Суд встановив, що в межах дії договору сторони підписали чотири специфікації: від 03 березня 2025 року на суму 774 000,00 грн, від 03 березня 2025 року на суму 2 160 000,00 грн, від 03 березня 2025 року на суму 504 000,00 грн та від 29 квітня 2025 року на суму 1 010 940,00 грн, загальною вартістю 4 448 940,00 грн. Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання та поставив відповідачу товар у повному обсязі, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, а саме: №1498 та №1499 від 14 березня 2025 року, №1571 і №1572 від 26 березня 2025 року, №2723 і №2724 від 28 березня 2025 року, №2967 і №2968 від 03 квітня 2025 року, №1337 від 13 березня 2025 року, №1500 від 14 березня 2025 року та №5524 від 29 квітня 2025 року. При цьому суд встановив, що відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого товару на загальну суму 326 388,00 грн, з яких 124 200,00 грн були сплачені 03 березня 2025 року за рахунком №1259, а 202 188,00 грн 23 квітня 2025 року за рахунком №3972, тоді як неоплаченою залишилась сума 4 122 552,00 грн. Суд першої інстанції також встановив, що позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою №288 від 20 листопада 2025 року про добровільне погашення заборгованості протягом семи календарних днів, однак відповідач вимогу залишив без виконання, борг не сплатив. Оцінивши надані докази та норми цивільного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами існували належним чином оформлені договірні відносини, позивач повністю виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, тоді як відповідач порушив умови договору в частині своєчасної та повної оплати поставленої продукції. У зв`язку з цим суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 4 122 552,00 грн основного боргу, оскільки строк виконання грошового зобов`язання настав, а доказів його належного виконання відповідачем не надано. Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд першої інстанції також дійшов висновку про правомірність нарахування та стягнення 273 002,65 грн пені відповідно до пункту 6.2 договору, 662 760,00 грн штрафу у розмірі 20 % від вартості несвоєчасно оплаченого товару згідно з пунктом 6.3 договору, зазначивши, що відповідач не заявляв клопотання про зменшення штрафних санкцій і не навів жодних виняткових обставин для застосування статті 551 Цивільного кодексу України. Крім цього, суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 228 969,96 грн двадцяти шести відсотків річних відповідно до пункту 6.8 договору та статті 625 Цивільного кодексу України, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом відповідно до пункту 3.13 договору та статей 536, 694 Цивільного кодексу України, а також 151 093,13 грн курсової різниці у ціні товару, оскільки умови договору передбачали визначення остаточної ціни товару залежно від зміни курсу долара США, а проведений позивачем розрахунок відповідав погодженому сторонами механізму та вимогам чинного законодавства. Врахувавши доведеність усіх заявлених вимог та відсутність будь-яких заперечень або доказів на їх спростування з боку відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про повне задоволення позову, стягнувши з Фермерського господарства «Агро-Союз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» 4 122 552,00 грн основного боргу, 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом, 662 760,00 грн штрафу, 151 093,13 грн курсової різниці у ціні товару та 66 845,71 грн судового збору.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26 та заперечення інших учасників справи В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував приписи частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій лише через те, що відповідач не заявив окремого клопотання про їх зменшення. Відповідач зазначає, що відповідно до статей 3, 549 552 ЦК України, а також правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, неустойка має компенсаційний, а не каральний характер. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності й покликане запобігти перетворенню неустойки на спосіб безпідставного збагачення кредитора. Відповідач також посилається на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, відповідно до яких за відсутності законодавчо визначених меж відповідальності боржника її розмір може стати непропорційним наслідкам порушення зобов`язання, несправедливим щодо боржника та надмірно обтяжливим. У таких випадках суд вправі забезпечити баланс інтересів сторін шляхом зменшення штрафних санкцій. Таким чином, на думку відповідача із практики Верховного Суду випливає, що питання про зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду і вирішується після оцінки всіх обставин справи, а тому реалізація такого права судом не ставиться у залежність виключно від подання відповідачем відповідного клопотання. Саме тому висновок суду першої інстанції про неможливість застосування частини третьої статті 551 ЦК України за відсутності заяви відповідача є помилковим та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права. Відповідач також вказує, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, допускає можливість зменшення не лише штрафу та пені, а й процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки вони також мають компенсаційний характер і спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. В обґрунтування необхідності зменшення відповідальності відповідача скаржник зазначає, що ФГ «Агро-Союз» здійснює діяльність у сфері вирощування зернових культур, а несприятливі погодні умови 2025 року негативно вплинули на врожайність та платоспроможність господарства. Крім того, у справі відсутні докази понесення позивачем будь-яких збитків унаслідок прострочення виконання зобов`язання, а строк такого прострочення був незначним. Відповідач наголошує, що сукупний розмір стягнутих штрафних санкцій, а саме штрафу, пені та процентів річних, становить 1 164 732,61 грн, що, на його думку, свідчить про втрату ними компенсаційного характеру та перетворення на засіб безпідставного і надмірного збагачення позивача, особливо в умовах воєнного стану. Зазначає, що стягнення таких сум суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, а також не забезпечує належного балансу інтересів сторін. При цьому зменшення неустойки не призведе до істотного порушення майнових інтересів позивача, натомість дозволить уникнути надмірного фінансового навантаження на відповідача, який здійснює посівні роботи та забезпечує виробництво сільськогосподарської продукції. Також відповідач вважає, що суд першої інстанції, не застосувавши приписи частини третьої статті 551 ЦК України, ухвалив рішення без належного врахування вимог статей 236 та 237 Господарського процесуального кодексу України щодо законності, обґрунтованості рішення та повного з`ясування обставин справи. Представник ТОВ "Адама Україна" адвокат Козачок І.П. заперечуючи доводи апеляційної скарги у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами і зводяться виключно до формального цитування окремих висновків Верховного Суду без наведення конкретних обставин цієї справи та доказів, які б виправдовували зменшення застосованих судом штрафних санкцій. Позивач звертає увагу, що відповідно до статей 74 та 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а стандарт доказування полягає у вірогідності доказів. На підтвердження цієї позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 вересня 2020 року у справі №910/16505/19, відповідно до якої суд має співставляти докази обох сторін та оцінювати їх вірогідність, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22, де зазначено, що зменшення штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду та здійснюється лише після оцінки конкретних обставин і доказів. Позивач наголошує, що ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні разом з апеляційною скаргою відповідач не надав жодного доказу на підтвердження власної позиції, а тому відсутні правові підстави для застосування статей 551 Цивільного кодексу України щодо зменшення розміру неустойки. Окремо позивач заперечує доводи відповідача щодо необхідності застосування принципів справедливості, добросовісності та розумності саме на його користь. У відзиві зазначається, що протягом виконання договору саме позивач сумлінно виконав усі свої обов`язки, поставив погоджений товар у встановлені строки, тоді як відповідач не виконав свого основного обов`язку щодо оплати поставленої продукції, проігнорував письмову вимогу про погашення заборгованості, направлену у листопаді 2025 року, залишив без відповіді фінальні коригування до видаткових накладних у січні 2026 року та не з`являвся у судові засідання під час розгляду справи судом першої інстанції у період лютого квітня 2026 року. На переконання позивача, саме така поведінка свідчить про недобросовісність відповідача, який, не виконуючи власних договірних обов`язків, одночасно посилається на принципи справедливості та добросовісності лише для уникнення відповідальності. Обґрунтовуючи правомірність застосування штрафних санкцій, позивач докладно аналізує принцип свободи договору та принцип pacta sunt servanda, наголошуючи, що сторони добровільно погодили умови договору, які є обов`язковими для виконання. На підтвердження цієї позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі №559/1605/18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №917/1338/18, постанову Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17, а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010, в яких розкрито зміст принципів свободи договору, обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину. Позивач наголошує, що договір є чинним, не визнаний недійсним, а тому його умови, зокрема щодо відповідальності за порушення грошових зобов`язань, є обов`язковими для відповідача. Крім того, позивач звертає увагу, що відповідач є суб`єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність ще з 2013 року, тому повинен був усвідомлювати наслідки укладення договору, оцінити комерційні ризики та належним чином виконувати взяті на себе договірні зобов`язання. На підтвердження цього наведено постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27 січня 2021 року у справі №910/17876/19, відповідно до якої до професійних комерсантів застосовується підвищений стандарт розумної та добросовісної поведінки. Позивач також спростовує твердження відповідача про відсутність збитків як підставу для зменшення штрафних санкцій. У відзиві зазначається, що предметом спору є не відшкодування збитків, а стягнення передбачених договором штрафних санкцій, а тому позивач не зобов`язаний доводити факт заподіяння йому шкоди. На підтвердження цієї позиції наведено постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 та постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31 березня 2020 року у справі №910/8698/19, відповідно до яких саме факт прострочення виконання грошового зобов`язання є достатньою підставою для застосування договірної відповідальності, а доведення збитків не є обов`язковим. Також позивач зазначає, що рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11 липня 2013 року, на яке посилається відповідач, стосується виключно правовідносин у сфері споживчого кредитування між фізичними особами та банками, а тому не підлягає застосуванню до цього спору між двома юридичними особами. Заперечуючи проти зменшення штрафних санкцій, позивач окремо звертає увагу на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань. На його думку, відповідач фактично не виконав основного обов`язку щодо оплати поставленого товару, а здійснення лише 20 % попередньої оплати за двома специфікаціями не може свідчити про належне виконання договору, оскільки така попередня оплата була необхідною передумовою поставки продукції. Саме тому, на переконання позивача, ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань фактично дорівнює нулю, що виключає можливість зменшення відповідальності за статтею 233 Господарського кодексу України. Значну частину відзиву присвячено спростуванню доводів відповідача про несприятливі погодні умови, фінансові труднощі та інші негативні обставини як підставу для звільнення від відповідальності. Позивач наголошує, що відповідно до статей 42 та 44 Господарського кодексу України підприємницька діяльність здійснюється на власний комерційний ризик, а тому саме відповідач повинен був враховувати можливі несприятливі погодні умови, характерні для сільськогосподарського виробництва. На підтвердження цього наведено постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №910/15484/17, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі №908/4004/13, а також постанову Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі №910/4882/17, у яких зроблено висновок, що звичайні сезонні погодні явища, посуха, заморозки, надмірні опади чи суховії не є форс-мажорними обставинами для суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері сільського господарства. Позивач також зазначає, що відповідач не надав жодних належних доказів низької врожайності або інших обставин, які б свідчили про наявність непереборної сили у розумінні статей 218 Господарського кодексу України та 617 Цивільного кодексу України. Крім цього, позивач не погоджується з твердженням відповідача про незначний строк прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначає, що станом на 20 січня 2026 року, коли було сформовано позовні вимоги, прострочення вже становило 97 днів, а на момент розгляду справи воно продовжувало тривати. При цьому з жовтня 2025 року відповідач не здійснив жодних дій щодо погашення заборгованості та не надав будь-яких пояснень щодо причин невиконання договору. Позивач також наголошує, що доводи відповідача про вплив воєнного стану не підтверджені жодними доказами та не мають причинно-наслідкового зв`язку з порушенням ним умов договору. Окремо позивач просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що 16 лютого 2023 року між ним та адвокатом Козачком Іваном Петровичем укладено договір про надання правничої допомоги №1, а очікуваний розмір витрат становить 15 000,00 грн. Підсумовуючи викладене, позивач зазначає, що протягом майже 7 місяців відповідач не виконував своїх договірних обов`язків, ігнорував вимоги кредитора, не підписав фінальні коригування до видаткових накладних, не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції та лише після ухвалення рішення подав апеляційну скаргу без належного доказового обґрунтування. Позивач звертає увагу, що фактично відповідач просить зменшити всі застосовані судом санкції до 3 000,00 грн, а саме: пеню до 1 000,00 грн, 26 % річних до 1 000,00 грн, штраф до 1 000,00 грн, що, за твердженням позивача, становить лише 0,37 % заявленої пені, 0,44 % заявлених процентів річних, 0 % процентів за користування товарним кредитом та 0,15 % штрафу. На підтвердження недопустимості такого зменшення позивач посилається на постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22, відповідно до якої зменшення неустойки на 99 % фактично нівелює її компенсаційну та превентивну функцію й призводить до уникнення боржником відповідальності.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. 10 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" (постачальник) та Фермерським господарством "Агро-Союз" (покупець) укладено договір поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, в порядку та на умовах цього договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю хімічну продукцію, в тому числі, але не виключно - мінеральні добрива (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару (а.с.11-14). Ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США) зазначена у додатках/специфікаціях до цього договору. Ціна та загальна вартість товару в національній валюті, зазначена в рахунку/специфікації є попередньою та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах договору (п.п. 2.1, 2.2 договору). За положеннями п.2.3 договору, загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками/специфікаціями та видатковими накладними, з врахуванням розділу 3 договору. Згідно п.3.1 договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені договором та додатками/специфікаціями до нього. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Сторони у п.3.2 договору погодили, що визначення остаточної ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США до гривні, встановленому на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару. Для визначення "Курсу міжбанку" сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті https://kurs.com.ua, якщо інші джерела курсу іноземних валют не визначені в додатках до цього договору. У разі порушення покупцем строків оплати товару, зазначених в специфікації, та неоплати товару до моменту пред`явлення постачальником позову про стягнення заборгованості з покупця, то для визначення різниці в ціні товару у доларовому еквіваленті та гривневого еквіваленту відповідної різниці у ціні використовується курс на дату, що передує даті фінального коригування до видаткових накладних, згідно яких наявний неоплачений товар (п. 3.6.4. договору). У п.3.8 договору сторони дійшли згоди, що якщо а ні договором, а ні специфікаціями до нього не визначено строки оплати товару, то такий товар має бути оплачений покупцем протягом 10 робочих днів з дати отримання такого товару. Пунктом 3.13 договору передбачено, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 (п`ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст.536 та ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 15% (п`ятнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами відповідного додатку/специфікації та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару. Згідно п.5.4 договору, товар вважається прийнятим покупцем за якістю та кількістю на підставі та з дати, вказаної у відповідній видатковій накладній, підписаній уповноваженим представником покупця. Відповідно до п.6.1 договору, за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього договору. Пунктом 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. Згідно п.6.3 договору, у разі порушення покупцем строків оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 20% від вартості несвоєчасно оплаченого товару. Сторони у п.6.9 договору домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів). За умовами п.9.2 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2025, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Договір підписано представниками сторін, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб. У період дії договору між сторонами складено та підписано ряд специфікацій (додатків) до договору на загальну суму 4 448 940,00грн. У специфікації від 03.03.2025 до договору поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025 (рахунок №698 від 03.03.2025) сторони погодили найменування товару (добрива), його кількість, ціну в гривнях та доларах, а також загальну вартість, яка складає 774 000,00 грн (а.с.19 на звороті). Згідно п.4 специфікації, оплата товару проводиться в наступному порядку: 100% від вартості товару покупець оплачує постачальнику після поставки товару - до 15.10.2025 (включно). Відповідно до п.6 специфікації, постачальник зобов`язується здійснити поставку товару у строк до 02.04.2025. На виконання умов договору та специфікації від 03.03.2025, позивач поставив, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 774 000,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №1498 від 14.03.2025 на суму 414 000,00 грн та №1499 від 14.03.2025 на суму 360 000,00 грн, які підписані обома сторонами (а.с.21 на звороті; а.с.20). Доказів оплати відповідачем вартості товару у розмірі 774 000,00 грн за даною специфікацією матеріали справи не містять. У специфікації від 03.03.2025 до договору поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025 (рахунок №701 від 03.03.2025) сторони погодили найменування товару (добрива), його кількість, ціну в гривнях та доларах, а також загальну вартість, яка складає 2 160 000,00 грн (а.с.16). Згідно п.4 специфікації оплата товару проводиться в наступному порядку: 100% від вартості товару покупець оплачує постачальнику після поставки товару - до 15.10.2025 (включно). Відповідно до п.6 специфікації постачальник зобов`язується здійснити поставку товару у строк до 02.04.2025. На виконання умов договору та специфікації від 03.03.2025, позивач поставив, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 2 160 000,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: №1571 від 26.03.2025 на суму 414 000,00 грн, №1572 від 26.03.2025 на суму 432 000,00 грн, №2723 від 28.03.2025 на суму 414 000,00 грн, №2724 від 28.03.2025 на суму 180 000,00 грн, №2967 від 03.04.2025 на суму 360 000,00 грн, №2968 від 03.04.2025 на суму 360 000,00 грн, які підписані обома сторонами (на звороті а.с.16-19). Доказів оплати відповідачем вартості товару у розмірі 2 160 000,00 грн за даною специфікацією матеріали справи не містять. У специфікації від 03.03.2025 до договору поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025 (рахунок №1259 від 03.03.2025) сторони погодили найменування товару (добрива), його кількість, ціну в гривнях та доларах, а також загальну вартість, яка складає 504 000,00 грн (на звороті а.с.20). Згідно п.4 специфікації оплата товару проводиться в наступному порядку: 20% від вартості товару покупець оплачує постачальнику на умовах попередньої оплати до 03.03.2025 (включно), 80% від вартості товару покупець оплачує постачальнику після поставки товару до 15.10.2025 (включно). Відповідно до п.6 специфікації постачальник зобов`язується здійснити поставку товару у строк до 02.04.2025. На виконання умов договору та специфікації від 03.03.2025 позивач поставив, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 504 000,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №1337 від 13.03.2025 на суму 432 000,00 грн та №1500 від 14.03.2025 на суму 72 000,00 грн, які підписані обома сторонами (а.с.21-22). За даною специфікацією відповідачем здійснено часткову оплату вартості товару на суму 124 200,00 грн, що підтверджується банківською випискою АТ "Сітібанк" (а.с.23). Доказів оплати відповідачем решти вартості товару на суму 379 800,00 грн (504 000,00 грн - 124 200,00грн) матеріали справи не містять. У специфікації від 29.04.2025 до договору поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025 (рахунок №3972 від 29.04.2025) сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну в гривнях та доларах, а також загальну вартість, яка складає 1 010 940,00 грн (а.с.15). Згідно п.4 специфікації оплата товару проводиться в наступному порядку: 20% від вартості товару покупець оплачує постачальнику на умовах попередньої оплати до 29.04.2025 (включно). Відповідно до п.7 специфікації постачальник зобов`язується здійснити поставку товару у строк до 29.05.2025. На виконання умов договору та специфікації від 29.04.2025 позивач поставив, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 1 010 940,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №5524 від 29.04.2026, яка підписана обома сторонами (на звороті а.с.15). За даною специфікацією відповідачем здійснено часткову оплату вартості товару на суму 202 188,00 грн, що підтверджується банківською випискою АТ "Сітібанк" (а.с.23). Доказів оплати відповідачем вартості товару на суму 808 752,00 грн (1 010 940,00 грн - 202 188,00 грн) матеріали справи не містять. 20 листопада 2025 року ТОВ "Адама Україна" звернулося до ФГ "Агро-Союз" із вимогою №288 про сплату впродовж 7 (семи) календарних днів з дати отримання цієї вимоги заборгованості за договором поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025, яка включає, у тому числі, основну заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 4 122 552,00 грн. Зазначено, що у разі невиконання вимоги товариство буде змушене звернутися з позовом до господарського суду (а.с.24-26). Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не погасив. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025 позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом, у якому просив стягнути з відповідача 5 570 475,79 грн, з яких: 4 122 552,00 грн основного боргу, 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом, 662 760,00 грн штрафу, 151 093,13 грн різниці у ціні товару, а також судові витрати. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26 позов задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства "Агро-Союз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна": 4 122 552,00 грн основного боргу, 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом, 662 760,00 грн штрафу, 151 093,13 грн курсової різниці у ціні товару, 66 845,71 грн витрат по сплаті судового збору.

4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26. Як вбачається зі змісту апеляційної скарги Фермерського господарства "Агро-Союз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26 позивач не погоджується з вказаним рішення суду першої інстанції, у частині стягнення % річних, пені та штрафу, у зв`язку з тим, що судом першої інстанції допущено невірне застосування норми матеріального права та ч. 3 ст. 551 ЦК України. Отже, рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26 з урахуванням вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України переглядається в апеляційному порядку лише в оскаржуваній частині, а саме в частині в частині стягнення 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 662 760,00 грн штрафу, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом. Оцінюючи доводи апеляційної скарги Фермерського господарства "Агро-Союз" щодо зменшення 273 002,65 грн пені, 662 760,00 грн штрафу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст. 550 ЦК України). Відповідно до пункту 3 частини 1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 ст.612 ЦК України). Частиною 1 ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 ст.549 ЦК України). Згідно частини 1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Пунктом 6.2 договору поставки передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. Сторони у п.6.9 договору домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п.6 ст.232 ГК України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 ЦК України, продовжується до 3 (трьох) років. Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 273 002,65грн пені, яка нарахована за періоди (а.с.42): - з 16.10.2025 по 20.01.2026 на суму заборгованості 774 000,00 грн у розмірі 63 764,88грн; - з 16.10.2025 по 20.01.2026 на суму заборгованості 2 160 000,00 грн у розмірі 177 948,49грн; - з 16.10.2025 по 20.01.2026 на суму заборгованості 379 800,00 грн у розмірі 31 289,28грн. Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції встановив, що її нарахування у сумі 273 002,65 грн здійснено відповідно до умов договору поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025 та вимог чинного законодавства, а сам розрахунок є арифметично правильним. У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог у цій частині та відсутність підстав для їх перегляду. Відповідно до п.6.3 договору, у разі порушення покупцем строків оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 20% від вартості несвоєчасно оплаченого товару. Як було встановлено судом вище, відповідач порушив строки оплати товару за специфікаціями, у зв`язку з чим у останнього виник обов`язок сплатити штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару. Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 662 760,00 грн штрафу, який розраховано у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару, що складає 3 313 800,00 грн (складається із боргу за специфікаціями: від 03.03.2025 (рахунок №698) у розмірі 774 000,00грн; від 03.03.2025 (рахунок №701) у розмірі 2 160 000,00грн; від 03.03.2025 (рахунок №1259) у розмірі 379 800,00грн). Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу в межах доводів апеляційної скарги та наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він є арифметично правильним, відповідає умовам договору поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025 та вимогам чинного законодавства. Враховуючи, що штраф у розмірі 662 760,00 грн обчислено як 20 % від вартості несвоєчасно оплаченого товару (3 313 800,00 грн), що відповідає пункту 6.3 договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність заявленої до стягнення суми штрафу та наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині в повному обсязі. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України). Застосоване у ст. 551 ЦК України словосполучення "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24). Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України(постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24. Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 28.09.2022 у справі №916/2302/21). Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - Об`єднана палата) у постанові від 19.01.2024 у справі N 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч.3 ст.551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Об`єднана палата у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. При цьому, Об`єднана палата у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про зменшення розміру пені на 90%, зауваживши, що зменшення заявленої до стягнення пені залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін. Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки Верховного Суду щодо застосування ст.551 ЦК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі. Як вбачається з матеріалів справи, що 10.02.2025 між сторонами укладено договір поставки №MD_36928650/2025, за умовами якого ТОВ «Адама Україна» належним чином виконало всі прийняті на себе договірні зобов`язання щодо поставки товару. На виконання договору та чотирьох специфікацій постачальник передав відповідачу товар на загальну суму 4 448 940,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними №1337 від 13.03.2025, №1498, №1499 від 14.03.2025, №1571, №1572 від 26.03.2025, №2723, №2724 від 28.03.2025, №2967, №2968 від 03.04.2025 та №5524 від 29.04.2025. Будь-яких заперечень щодо кількості, якості, комплектності товару чи строків його поставки відповідач не заявляв, а товар прийняв без зауважень, що відповідно до пункту 5.4 договору підтверджує належне виконання постачальником своїх обов`язків. Водночас відповідач свої договірні обов`язки виконав лише частково. Із загальної вартості поставленого товару 4 448 940,00 грн ним сплачено лише 326 388,00 грн, а саме: 124 200,00 грн за специфікацією (рахунок №1259 від 03.03.2025) та 202 188,00 грн за специфікацією (рахунок №3972 від 29.04.2025). Таким чином, несплаченою залишилася основна сума боргу у розмірі 4 122 552,00 грн, що становить понад 92 % вартості фактично отриманого товару. Отже, ступінь виконання відповідачем свого основного грошового зобов`язання є мінімальним. Оцінюючи ступінь вини боржника, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач є професійним учасником господарських відносин, добровільно погодив умови договору, у тому числі положення пунктів 6.2, 6.3 та 6.9 щодо відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань. Будь-яких доказів того, що невиконання договору стало наслідком дії непереборної сили, випадку чи інших об`єктивних обставин, які виключають його відповідальність, матеріали справи не містять. Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що відповідачем не надано суду доказів вчинення реальних дій, спрямованих на належне виконання свого обов`язку після виникнення прострочення. Навпаки, після настання встановлених договором строків остаточного розрахунку (15.10.2025), відповідач не здійснив жодної оплати основної заборгованості, не запропонував графік її погашення, не звертався до позивача з пропозиціями про реструктуризацію боргу чи відстрочення виконання зобов`язання. Крім того, 20.11.2025 ТОВ «Адама Україна» направило ФГ «Агро-Союз» письмову вимогу №288 про добровільне погашення заборгованості у семиденний строк, у якій повідомило про наявність боргу у розмірі 4 122 552,00 грн та попередило про звернення до суду у разі невиконання вимоги. Проте відповідач зазначену вимогу залишив без реагування, відповіді не надав та жодних платежів після її отримання не здійснив. Така поведінка свідчить не про прагнення належним чином виконати договір, а про повне ігнорування як своїх договірних обов`язків, так і досудового врегулювання спору. При цьому поведінка позивача свідчить про добросовісне здійснення ним своїх прав. Позивач повністю виконав договір поставки, передав відповідачу товар, не перешкоджав користуванню ним, звернувся із письмовою претензією, надавши можливість добровільно усунути порушення і лише після безрезультатного спливу встановленого строку звернувся до суду. Доказів будь-якого зловживання правом, сприяння збільшенню розміру збитків або інших неправомірних дій кредитора матеріали справи не містять. Щодо майнового стану сторін, то відповідачем не подано належних та допустимих доказів, які б свідчили про його критичний фінансовий стан, неплатоспроможність, відкриття процедур банкрутства чи існування інших об`єктивних обставин, які б унеможливлювали виконання грошового зобов`язання або свідчили про необхідність застосування судом виняткового механізму зменшення неустойки. Саме по собі посилання на складне фінансове становище без належного документального підтвердження не може бути підставою для зменшення погоджених сторонами штрафних санкцій. Не встановлено судом апеляційної інстанції і будь-яких інших виняткових обставин, які відповідно до приписів цивільного законодавства могли б обґрунтовувати істотне зменшення неустойки. Натомість тривале невиконання відповідачем грошового зобов`язання позбавило позивача можливості своєчасно отримати значну суму коштів, які належали йому за виконаним договором, що саме по собі свідчить про порушення його майнових інтересів. Суд апеляційної інстанції також враховує співвідношення заявлених до стягнення штрафних санкцій із сумою основного боргу. Основний борг становить 4 122 552,00 грн, тоді як пеня заявлена у сумі 273 002,65 грн, що складає близько 6,6 % від суми боргу, а штраф 662 760,00 грн, що відповідає погодженому сторонами розміру 20 % від вартості прострочено оплаченого товару. Отже, розмір заявленої до стягнення неустойки не є явно надмірним чи неспівмірним наслідкам порушення зобов`язання, а відповідає умовам договору, добровільно погодженим сторонами. Водночас, судова колегія звертає увагу, що заявлене відповідачем зменшення пені та штрафу до 1 000,00 грн кожного фактично означало б зменшення пені на 99,63% (з 273 002,65 грн до 1 000,00 грн) та штрафу на 99,85% (з 662 760,00 грн до 1 000,00 грн), що фактично нівелювало б передбачену договором відповідальність за порушення грошового зобов`язання та призвело б до необґрунтованого звільнення відповідача від наслідків власного неналежного виконання договірних обов`язків. Такий результат не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, порушує баланс інтересів сторін та суперечить компенсаційній природі неустойки, оскільки фактично переклав би всі негативні наслідки порушення договору на кредитора, який свої зобов`язання виконав належним чином. Колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про те, що суд першої інстанції мав можливість зменшити розмір штрафних санкцій незалежно від подання відповідного клопотання, не спростовують правильності прийнятого рішення. Дійсно, приписи частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України надають суду дискреційні повноваження щодо можливості зменшення розміру неустойки у виняткових випадках. Водночас зазначене право суду не є автоматичним чи безумовним, а реалізується лише за наявності належно встановлених обставин, які свідчать про явну неспівмірність заявленої до стягнення неустойки наслідкам порушення зобов`язання або про існування інших обставин, що мають істотне значення для вирішення такого питання. Відповідно до статей 13, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України саме сторона, яка посилається на відповідні обставини, зобов`язана довести їх належними, допустимими та достатніми доказами. Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, відповідно до якої питання про зменшення неустойки вирішується судом з урахуванням доведених сторонами обставин, що мають істотне значення, а не лише з огляду на сам факт заявлення такого прохання. Матеріали справи свідчать, що відповідач під час розгляду спору судом першої інстанції не скористався належними йому процесуальними правами: не подав відзиву на позов, не з`явився у судові засідання, не заявив жодних клопотань та не подав жодного доказу, який би підтверджував наявність виняткових обставин, що могли б бути підставою для зменшення розміру неустойки. Не усунуто зазначених недоліків і під час апеляційного перегляду справи. До апеляційної скарги відповідачем не додано жодного належного доказу, який би свідчив про існування обставин, передбачених частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України. Зокрема, апелянтом не надано доказів свого майнового стану, фінансової звітності, документів, що підтверджували б наявність об`єктивних причин невиконання грошового зобов`язання, істотного погіршення господарської діяльності, впливу несприятливих погодних умов на врожайність чи інших обставин, які могли б бути оцінені судом як виняткові. За таких обставин колегія суддів відзначає, що навіть за наявності у суду дискреційних повноважень щодо можливості зменшення розміру неустойки відсутні будь-які встановлені та підтверджені належними доказами фактичні підстави для реалізації такого права. Сам факт існування у суду відповідної дискреції не звільняє сторону від процесуального обов`язку довести обставини, з якими закон пов`язує можливість її застосування. Отже, незалежно від того, чи пов`язував суд першої інстанції відсутність підстав для зменшення неустойки з неподанням відповідачем відповідного клопотання, матеріали справи об`єктивно не містять жодних доказів існування виняткових обставин, передбачених частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, а тому правові підстави для зменшення пені та штрафу у даній справі були відсутні. З урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції не вбачає наявності виняткових підстав для застосування права на зменшення неустойки, оскільки ступінь вини відповідача є значною, прострочення виконання грошового зобов`язання є тривалим, основне зобов`язання виконано лише частково, відповідач не вжив реальних заходів для добровільного погашення боргу, не довів існування виняткових обставин чи тяжкого майнового стану, тоді як позивач повністю та належно виконав свої договірні обов`язки і діяв добросовісно. Довід апелянта про вплив несприятливих погодних умов 2025 року як обставини, що нібито унеможливлювали належне виконання грошових зобов`язань або можуть бути враховані як підстава для зменшення неустойки, є необґрунтованими та підлягає відхиленню, враховуючи наступне. Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, ризики, пов`язані з природно-кліматичними умовами, зокрема посухами, надмірними опадами чи іншими погодними явищами, належать до звичайного підприємницького ризику суб`єкта господарювання, який здійснює діяльність у сфері сільського господарства. Такі обставини не мають ознак надзвичайності та невідворотності у розумінні цивільного законодавства і не можуть автоматично кваліфікуватися як підстава для звільнення від відповідальності або зменшення її розміру. Аналогічний підхід неодноразово висловлювався Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 23.02.2022 у справі № 922/2897/21, а також від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, у яких суд дійшов висновку, що навіть істотні погодні аномалії (зокрема посуха) є елементом господарського ризику аграрного виробника і не можуть розглядатися як форс-мажор у розумінні статті 617 Цивільного кодексу України. Поряд з цим, судова колегія зазначити, що апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених посилань на погодні умови 2025 року. Зокрема, відсутні довідки уповноважених органів гідрометеорологічної служби, сертифікати Торгово-промислової палати України щодо форс-мажорних обставин, акти обстеження посівів чи інші документи, які б підтверджували наявність виключних обставин та їхній вплив на можливість виконання зобов`язань. За таких умов зазначений довід відповідача носить характер припущень, не підтверджених жодними належними доказами та не може бути прийнятий судом до уваги у розумінні статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України. Посилання апелянта на запровадження в Україні воєнного стану як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій колегія суддів відхиляє як необґрунтоване, враховуючи наступне. Колегія суддів зазначає, що віднесення введеного в Україні воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування таких обставин у конкретних правовідносинах, а тому сторона, яка посилається на вплив воєнних дій, повинна довести, яким саме чином відповідні обставини об`єктивно унеможливили виконання конкретного договірного зобов`язання. Натомість у цій справі відповідачем не доведено існування будь-яких аналогічних обставин. Фермерське господарство «Агро-Союз» зареєстроване та здійснює господарську діяльність у Житомирській області, яка не належала до територій активних бойових дій чи тимчасової окупації у період виникнення та виконання спірних зобов`язань. Крім того, відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що саме введення воєнного стану об`єктивно унеможливило своєчасне виконання ним грошового зобов`язання за договором поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025. Матеріали справи не містять доказів втрати майна, припинення господарської діяльності, блокування банківських операцій, евакуації підприємства, мобілізації ключових працівників, призупинення виробничої діяльності чи інших документально підтверджених обставин, які б свідчили про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між воєнним станом та невиконанням відповідачем обов`язку з оплати отриманого товару. Таким чином, наведені апелянтом доводи фактично зводяться до загального посилання на існування в державі правового режиму воєнного стану без наведення конкретних обставин та без їх підтвердження належними та допустимими доказами. Такі твердження не відповідають критеріям доказування, визначеним статтями 74 79 Господарського процесуального кодексу України, а тому не можуть бути враховані судом як підстава для зменшення розміру пені та штрафу. За відсутності доведеного причинно-наслідкового зв`язку між воєнними обставинами та порушенням відповідачем своїх договірних зобов`язань правові підстави для застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України відсутні. Разом з тим, колегія суддів відзначає, що в даному випадку абсолютно безпідставними є доводи відповідача, що суд першої інстанції повинен був врахувати певні обставини щодо діяльності ФГ "Агро-Союз", виходячи з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З урахуванням вищевикладеного, враховуючи відсутність доведених відповідачем виняткових обставин, передбачених частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, а також відсутність правових і фактичних підстав для істотного зменшення розміру заявлених штрафних санкцій, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимог відповідача щодо зменшення пені у розмірі 273 002,65 грн та штрафу у розмірі 662 760,00 грн до 1 000,00 грн кожного. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про необхідність зменшення 26 % річних в розмірі 228 969,96 грн до 1000 грн на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Дослідивши умови договору поставки, суд встановив, що у п.6.8 договору сторони погодили, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочить оплату товару, то на прострочену суму покупець оплачує постачальнику 26 (двадцять шість) процентів річних від простроченої суми коштів. Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 228 969,96 грн 26% річних, які нараховані за періоди (на звороті а.с.42): - з 16.10.2025 по 20.01.2026 на суму заборгованості 774 000,00 грн у розмірі 53 480,22 грн; - з 16.10.2025 по 20.01.2026 на суму заборгованості 2 160 000,00 грн у розмірі 149 247,12 грн; - з 16.10.2025 по 20.01.2026 на суму заборгованості 379 800,00 грн у розмірі 26 242,62 грн. Перевіривши наведений позивачем розрахунок 26 % річних, нарахованих за спірний період, суд апеляційної інстанції встановив, що його здійснено відповідно до умов договору поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025 та вимог чинного законодавства, а сам розрахунок є арифметично правильним і обґрунтованим. Відтак колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення з відповідача 228 969,96 грн 26 % річних. Суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на правову позицію, вкладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, а саме: "

156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.». З огляду на наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що відповідач не довів наявності жодної із обставин, які могли б бути підставою для зменшення розміру 26 % річних. Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на належне виконання зобов`язання, наявності виняткових обставин, незадовільного майнового стану чи інших обставин, які б свідчили про необхідність забезпечення балансу інтересів сторін шляхом зменшення процентів річних. Водночас відповідач не виконав покладеного на нього процесуального обов`язку щодо доведення відповідних обставин належними та допустимими доказами, а тому підстав для зменшення розміру 26 % річних суд апеляційної інстанції не вбачає. Посилання відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з огляду на наступне. Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Тоді як вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду був конкретизований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 та зазначено, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (пункт 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24). Разом з цим, колегія судді відзначає, що якщо замість 26 % річних застосувати 3% річних, за період 16.10.2025 по 20.01.2026 включно розмір 3 % річних буде становить 26 419,60 грн, що в свою чергу більше ніж просить відповідач про зменшення до 1000,00 грн. Таким чином, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі щодо наявності підстав для зменшення розміру 26 % річних - 228 969,96 грн до 1000,00 грн. Щодо можливості зменшення 15% річних в розмірі 132 098,05грн як плати за користування товарним кредитом до 1000 грн на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне. Сторони у пункті 3.13 договору поставки погодили, що у разі порушення покупцем зобов`язань з оплати отриманого товару на строк більше 15 (п`ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог статті 536 та частини 5 статті 694 ЦК України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 15% (п`ятнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару. Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 132 098,05грн процентів за користування товарним кредитом (у розмірі 15% річних), які нараховані за періоди (а.с.43): - з 16.10.2025 по 20.01.2026 на суму заборгованості 774 000,00 грн у розмірі 30 853,97 грн; - з 16.10.2025 по 20.01.2026 на суму заборгованості 2 160 000,00 грн у розмірі 86 104,11 грн; - з 16.10.2025 по 20.01.2026 на суму заборгованості 379 800,00 грн у розмірі 15 139,97 грн. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок процентів за користування товарним кредитом у розмірі 15 % річних у межах доводів апеляційної скарги та наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що його виконано відповідно до умов договору поставки №MD_36928650/2025 від 10.02.2025, зокрема пункту 3.13, та вимог чинного законодавства, а сам розрахунок є арифметично правильним і обґрунтованим. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом та вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є законним і обґрунтованим. Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого товару в установлений договором строк, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між ними. За своєю правовою природою проценти за товарний кредит є саме платою за користування коштами (еквівалентом ціни договору за надану можливість відстрочення платежу), а не мірою цивільно-правової відповідальності чи штрафною санкцією. Норми ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачають право суду зменшувати розмір виключно неустойки (штрафу, пені). Однак пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини 5 статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому неможливим є зменшення їх розміру на підставі частини 3 статті 551 ЦК України (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20), чим спростовується твердження скаржника про необхідність зменшення стягнутих судом процентів за користування товарним кредитом в розмірі 132 098,05 грн до 1000 грн. Вказаний висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 20.05.2025 у справі №916/2098/24. Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено існування виняткових обставин, передбачених частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, а також правовими висновками Верховного Суду, які могли б бути підставою для зменшення розміру процентів річних, пені та штрафу. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність обставин, що мають істотне значення, зокрема належних дій боржника, спрямованих на виконання зобов`язання, об`єктивної неможливості його виконання, виняткового майнового стану чи інших обставин, які б обумовлювали необхідність відступу від погодженого сторонами та встановленого законом обсягу відповідальності. Натомість встановлено, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання, тоді як відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру 26 % річних, пені та штрафу до 1 000,00 грн кожного, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Відтак апеляційна скарга Фермерського господарства «Агро-Союз» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/147/26 в частині стягнення 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн 26 % річних, 662 760,00 грн штрафу та 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом підлягає залишенню без змін. Щодо апеляційної скарги Фермерського господарства "Агро-Союз" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26

5. Зміст додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26 Суд першої інстанції, задовольняючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" від 20.04.2026 (вх.№01-44/1638/26) про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу встановив, що заявлена позивачем сума витрат підтверджена належними та допустимими доказами, відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності, є співмірною зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, ціною позову та значенням справи для позивача. При цьому суд зазначив, що відповідач не подав заперечень щодо заяви про ухвалення додаткового рішення, не заявив клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та не навів жодних доводів і не надав доказів їх неспівмірності, у зв`язку з чим, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, були відсутні підстави для зменшення розміру таких витрат. Таким чином, за результатами розгляду заяви суд першої інстанції дійшов висновку про її обґрунтованість та наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення, яким стягнув з Фермерського господарства «Агро-Союз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

6. Узагальнені доводи апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26 та заперечення інших учасників справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що підставою для задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу стали лише копія договору про надання правової (правничої) допомоги № 01 від 16.02.2023 та копія додатку від 25.01.2026 до цього договору. При цьому суд першої інстанції, на думку скаржника, не дослідив належним чином зміст цих документів та не перевірив їх достатність для підтвердження фактичного понесення відповідних витрат. Скаржник звертає увагу, що пунктом 4.2 договору про надання правничої допомоги передбачено, що розмір гонорару визначається з урахуванням обсягу виконаної роботи та часу, необхідного для її виконання. На думку апелянта, така умова договору свідчить про погодинний характер оплати послуг адвоката, а тому визначення вартості правничої допомоги повинно супроводжуватися зазначенням фактично витраченого часу на виконання кожної окремої послуги. Апелянт зазначає, що додаток від 25.01.2026 не містить відомостей про кількість часу, витраченого адвокатом на виконання окремих видів правничої допомоги, не містить детального опису виконаних робіт, не підтверджує фактичне надання відповідних послуг, а лише визначає орієнтовний перелік послуг, які підлягатимуть наданню у майбутньому у зв`язку з розглядом спору за договором поставки. Крім того, у цьому додатку гонорар визначений у фіксованому розмірі, що, на думку скаржника, суперечить умовам самого договору, який передбачає погодинний порядок визначення винагороди адвоката. При цьому жодних змін до пункту 4.2 договору щодо переходу від погодинної до фіксованої форми оплати сторонами не внесено та відповідних доказів суду не подано. Також апелянт наголошує, що матеріали справи не містять жодного документа, який би підтверджував факт надання адвокатом правничої допомоги, її прийняття та погодження клієнтом після фактичного виконання робіт. На його переконання, додаток від 25.01.2026 не може вважатися таким документом, оскільки лише визначає перелік послуг, які планувалося надати у майбутньому, а не підтверджує факт їх виконання. Саме тому, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно визнав подані документи достатніми для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. У зв`язку з цим апелянт вважає, що суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин справи, не дослідив належним чином докази та порушив вимоги статей 126, 129, 236 і 237 Господарського процесуального кодексу України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просив залишити без змін додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26. Зазначив, що додаткове рішення ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та відповідає правовим висновкам Верховного Суду. Послався на приписи частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких обов`язок доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Наголосив, що відповідач під час розгляду справи не скористався своїми процесуальними правами, не подав жодних заперечень щодо заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та не заявив клопотання про їх зменшення, а тому суд першої інстанції, з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності, не мав правових підстав для самостійного зменшення таких витрат, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Касаційного господарського суду від 24.09.2020 у справі №904/3583/19. Також позивач заперечив доводи апелянта про відсутність доказів на підтвердження надання правничої допомоги та умов сплати гонорару, зазначивши, що порядок та умови оплати були погоджені сторонами договору про надання правничої допомоги, відповідають принципу свободи договору та узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 23.12.2021 у справі №923/560/17, від 10.11.2021 у справі №329/766/18 та від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, відповідно до якої витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи вони вже фактично сплачені, чи лише мають бути сплачені, за умови підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості. Крім того, позивач зазначив, що заявлені до відшкодування 15 000,00 грн є гонораром успіху, передбаченим договором у фіксованому розмірі, можливість відшкодування якого підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

7. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26. Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фермерського господарства "Агро-Союз" про стягнення 5 570 475,79 грн, з яких: 4 122 552,00 грн - основного боргу, 273 002,65 грн - пені, 228 969,96 грн - процентів річних, 132 098,05 грн - процентів за користування товарним кредитом, 662 760,00 грн - штрафу, 151 093,13 грн - різниці у ціні товару, а також судових витрат. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 позов задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства "Агро-Союз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна": 4 122 552,00 грн основного боргу, 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом, 662 760,00 грн штрафу, 151 093,13 грн курсової різниці у ціні товару, а також 66 845,71 грн витрат по сплаті судового збору. У судовому засіданні 20.04.2026 при розгляді справи по суті представник позивача - адвокат Козачок І.П. просив суд вирішувати питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення у даній справі. 20 квітня 2026 року через систему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" адвокатом Козачок І.П. подана заява від 20.04.2026 (вх.№01-44/1638/26) про ухвалення додаткового рішення, у якій представник просив стягнути з відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с.92-100). Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.04.2026 вказану заяву прийнято до розгляду. Розгляд заяви постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення (у разі наявності) щодо заяви позивача про стягнення витрат на професійну на правничу допомогу у строк до 27.04.2026. Вказана ухвала суду першої інстанції направлена учасникам справи шляхом надсилання її до електронних кабінетів у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк, про що свідчать довідки про доставку (а.с.103-104). Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідач не скористався правом подачі клопотання про зменшення судових витрат чи заперечення на подану позивачем заяву від 20.04.2026 (вх.№01-44/1638/26) про ухвалення додаткового рішення. Згідно частини 3 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України визначено, однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Так, згідно статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"). Згідно статті 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Окрім цього, суд має також враховувати: складність справи та складність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, щодо закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У судовому засіданні 20.04.2026 при розгляді справи по суті представник позивача - адвокат Козачок І.П. просив суд вирішувати питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення у даній справі. Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2026 через систему "Електронний суд" від представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" подана заява про ухвалення додаткового рішення. Таким чином, позивачем дотримано вимоги частини 8 ст.129 ГПК України при зверненні до суду із заявою про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Так, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Разом з тим, слід зазначити, згідно статті 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Правничу допомогу Товариству з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" у суді першої інстанції в межах даної справи надавав Козачок Іван Петрович, який має статус адвоката згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №002654 від 14.07.2020, виданого Радою адвокатів Запорізької області на підставі рішення №14 від 14.07.2020. Повноваження та обсяг прав адвоката Козачка Івана Петровича, як представника ТОВ "Адама Україна", підтверджуються ордером на надання правничої допомоги серії АІ №2101517 від 19.01.2026 (а.с.9). На підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем, до матеріалів даної справи подано: договір про надання правової (правничої) допомоги №01 від 16.02.2023 та додаток від 25.01.2026 до договору. 16 лютого 2023 року між ТОВ "Адама Україна" (клієнт) та адвокатом Козачком Іваном Петровичем укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №01, відповідно до п.1.1 якого, клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором та/або додатками до договору (а.с.99). Відповідно до п.4.1-4.2 договору, отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гоноpapy. При визначенні розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення клієнта перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення. За умовами п.6.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту фактичного виконання доручення. До договору про надання правової (правничої) допомоги №01 від 16.02.2023 сторонами укладено додаток від 25.01.2026, згідно п.1 якого, адвокат надає клієнту юридичні послуги з юридичного супроводу стягнення заборгованості та/або штрафних санкцій та/або процентів з Фермерського господарства "Агро-Союз" за спірним правочином - договором поставки MD_36928650/2025 від 10.02.2025 у суді першої інстанції (а.с.98). Під юридичним супроводом сторони розуміють юридичні послуги, що включають в себе в тому числі, але не обмежуючись: ознайомлення з документами, на підставі яких виникла заборгованість боржника перед клієнтом; підготовка претензії та/або вимоги до боржника у випадку необхідності, підготовка позовної заяви, розрахунку сум, належних до стягнення з боржника; представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції, участь у судових засіданнях у справі, в т.ч. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів; аналіз документів по суті справи (відзив, заперечення) та процесуальних документів боржника у випадку їх подання останнім, підготовка та подання заяв по суті справи (відповідь на відзив) у випадку необхідності; підготовка та подання заяв і клопотань у випадку необхідності. У пункті 1.2 додатку до договору сторони визначили, що гонорар адвоката за послуги, визначені у додатку, становить 15 000,00грн. Відповідно до п.1.3 додатку до договору, клієнт оплачує гонорар, визначений додатком, виключно у випадку досягнення мети юридичного супроводу. Під "метою юридичного супроводу" сторони розуміють прийняття судового рішення про стягнення з боржника щонайменше основної заборгованості (повернення розміру сплаченої попередньої оплати, сплата вартості поставленого товару, сплата розміру безумовного зобов`язання тощо) за спірним правочином. Згідно з п.1.4. додатку до договору, клієнт оплачує гонорар впродовж 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду, за яким досягнуто мету юридичного супроводу або добровільної сплати боржником щонайменше основної заборгованості після пред`явлення позову останньому. Договір та додаток до договору підписані представниками сторін. Отже, сторонами договору про надання правової (правничої) допомоги №01 від 16.02.2023 та додатку від 25.01.2026 до нього визначено оплату послуг адвоката у фіксованому розмірі. Як уже зазначалося, відповідач не подавав до суду першої інстанції будь яких заперечень щодо заявлених витрат на правничу допомогу. Так, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність ". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково". Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Зазначене узгоджується з позицією Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеною в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами договору сторони в даному випадку погодили оплату послуг адвоката у фіксованому розмірі, особливістю якого є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У судовому засіданні 01.07.2026 в суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердив, що сторонами погоджено суму послуг адвоката і це є саме гонорар успіху. Встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта. Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку (постанова Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №918/226/24). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що пункт 4.2 договору про надання правничої допомоги від 16.02.2023 нібито встановлює виключно погодинний спосіб визначення гонорару, а тому сторони не могли погодити його у фіксованому розмірі. Зміст пункту 4.2, відповідно до якого при визначенні розміру гонорару враховуються обсяг та час роботи, що потрібний для належного виконання доручення, не означає, що сторони обрали виключно погодинну систему оплати. Зазначена умова визначає лише критерії, які можуть враховуватися сторонами при погодженні розміру винагороди адвоката, однак не встановлює обов`язкової методики її математичного обчислення. Водночас додатком від 25.01.2026 сторони, реалізовуючи принцип свободи договору, конкретизували умови оплати саме щодо супроводу цієї справи та погодили фіксований розмір гонорару у сумі 15 000,00 грн. Такий додаток є невід`ємною частиною договору та врегульовує порядок оплати саме у конкретному дорученні, а тому твердження апелянта про необхідність внесення окремих змін до пункту 4.2 договору не ґрунтуються ні на законі, ні на змісті укладених сторонами документів. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що позивач був зобов`язаний надати детальний опис виконаних робіт із зазначенням кількості витрачених адвокатом годин. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару визначається за домовленістю сторін. Якщо сторони погодили фіксований розмір гонорару, кількість витраченого часу не є елементом його визначення, а тому відсутня необхідність подання погодинного розрахунку чи деталізації часу виконання кожної процесуальної дії. Отже, доводи апелянта фактично спрямовані на підміну погодженого сторонами фіксованого гонорару погодинною моделлю оплати, що суперечить принципу свободи договору. Також є помилковими твердження апелянта про те, що додаток від 25.01.2026 лише визначає орієнтовний перелік послуг, які можуть бути надані у майбутньому, а тому не підтверджує факту надання правничої допомоги. Сам факт виконання адвокатом своїх обов`язків у даній справі підтверджується матеріалами судової справи, які містять подану адвокатом Козачком І.П. позовну заяву з додатками (а.с.1-56); клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.64-66); заяву про надання доказів для огляду (а.с.71) а також відомості про здійснення ним представництва інтересів позивача під час розгляду спору протокол судового засідання в режимі конференції №6055389 від 11.03.2026 (а.с.78); протокол судового засідання в режимі конференції №6280826 від 20.04.2026. Тобто надання правничої допомоги підтверджується не лише договором чи додатком до нього, а й усім комплексом процесуальних дій адвоката, що знайшли своє відображення у матеріалах справи. Безпідставними також є і посилання скаржника на відсутність окремого документа, який би підтверджував прийняття позивачем наданих адвокатом послуг після завершення розгляду справи. Законодавство не встановлює обов`язкової наявності акта приймання-передачі послуг як єдиного допустимого доказу понесення або виникнення витрат на професійну правничу допомогу. Якщо сторони погодили фіксований розмір гонорару та момент його сплати, підписання сторонами акта приймання-передачі послуг у день ухвалення судового рішення жодним чином не впливає на виникнення обов`язку клієнта сплатити погоджений договором гонорар. Відповідно, відсутність доказів фактичної сплати такого гонорару на момент вирішення питання про судові витрати також не є підставою для відмови у їх розподілі, оскільки Верховний Суд неодноразово зазначав, що компенсації підлягають як вже сплачені витрати, так і ті, які сторона відповідно до договору має сплатити у майбутньому. Не відповідають вимогам процесуального закону й доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції статей 126 та 129 ГПК України. З матеріалів справи вбачається, що ФГ «Агро-Союз» під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення не подало клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не навело жодних аргументів щодо їх неспівмірності. Відповідно до частини шостої статті 126 ГПК України саме на сторону, яка заявляє про неспівмірність витрат, покладається обов`язок доведення відповідних обставин. За відсутності такого клопотання суд не має правових підстав зменшувати заявлені до відшкодування витрати за власною ініціативою, якщо вони підтверджені належними доказами. Посилання апелянта на порушення судом статей 236 та 237 ГПК України також є декларативними та не підтверджені конкретними обставинами. Суд першої інстанції дослідив подані позивачем договір про надання правничої допомоги, додаток від 25.01.2026, матеріали справи щодо участі адвоката у розгляді спору, надав оцінку кожному із зазначених доказів та навів мотиви, з яких дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Натомість апеляційна скарга фактично містить лише незгоду із такою оцінкою доказів, що саме по собі не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Крім того, колегія суддів відзначає, що навіть з огляду на критерії співмірності витрат, передбачені частиною четвертою статті 126 ГПК України, сума витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн за представництво інтересів позивача у справі, предметом якої було стягнення понад 4 млн грн, не може вважатися явно завищеною чи непропорційною складності спору, обсягу виконаної адвокатом роботи та значенню справи для позивача. Відтак відсутні будь-які правові підстави для висновку про незаконність чи необґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції або для його скасування. Враховуючи наведені обставини, предмет даного спору, конкретні обставини справи, умови укладеного договору про надання правничої допомоги №01 від 16.02.2023 та додатку до нього, відсутність заперечень відповідача щодо заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що заявлені витрати на послуги професійної правничої допомоги при розгляді даної справи у суді першої інстанції у розмірі 15 000,00 грн є доведеними, документально обґрунтованими, та відповідають критерію розумної необхідності таких витрат.

8. Висновки за результатами апеляційного розгляду. Таким чином, у апеляційних скаргах Фермерського господарства "Агро-Союз" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість оскаржуваних рішень суду першої інстанції та наявність підстав для задоволення вимог апеляційних скарг. Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у оскаржуваних рішеннях суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, дійшла висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування оскаржуваних рішень суду першої інстанції. З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішень, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційні скарги Фермерського господарства "Агро-Союз" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 в частині стягнення 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 662 760,00 грн штрафу, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26 без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 в частині стягнення 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 662 760,00 грн штрафу, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Фермерського господарства "Агро-Союз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 в частині стягнення 273 002,65 грн пені, 228 969,96 грн процентів річних, 662 760,00 грн штрафу, 132 098,05 грн процентів за користування товарним кредитом та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 01.05.2026 у справі №906/147/26 залишити без змін.

2. Справу №906/147/26 повернути Господарському суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "03" липня 2026 р. Головуючий суддя Гудак А.В. Суддя Мельник О.В. Суддя Петухов М.Г.