Постанова 4873 № 910/6833/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" червня 2026 р. Справа № 910/6833/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сибіги О.М. суддів: Тищенко О.В. Андрієнка В.В. секретар судового засідання: Михайленко С.О. за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 11.06.2026 Розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 повний текст рішення складено 19.12.2025 у справі № 910/6833/25 (суддя Бойко Р.В.) за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави до

1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-95" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леута Ірина Володимирівна про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації права власності, скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку, - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Заступник керівника Київської міської прокуратури (прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-95" (відповідач-2), в якому викладено позовні вимоги, щоб в судовому порядку: (1) скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леути Ірини Володимирівни про державну реєстрацію прав від 25.03.2024, індексний номер 72233977, та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95" права власності на закінчений будівництвом об`єкт - нежитлову будівлю загальною площею 60,7 кв.м. по вул. Озерній, 5-А у Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 421577980000); (2) визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Явір-95" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки з комплексом супутніх послуг на вул. Озерній в Оболонському районі міста Києва"; (3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,4928 га по вул. Озерній у Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:035:0017), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95", який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В. та зареєстровано в реєстрі 05.05.2025 за № 400; (4) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Явір-95" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,4928 га по вул. Озерній у Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:781035:0017), а Київську міську раду - прийняти вказану земельну ділянку. Позовні вимоги мотивовано тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою І.В. проведено державну реєстрацію права власності за відповідачем-2 на новостворене майно за відсутності документів, які свідчать про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом спірного об`єкта нерухомого майна. Крім того прокурор зазначає, що рішення Київської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, з огляду на те, що спірну земельну ділянку передано ТОВ «Явір-95» з порушенням вимог земельного законодавства не на конкурентних засадах. Оскільки на підставі незаконного рішення між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, такий договір підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва. Також прокурор наголошує, що площа земельної ділянки, яку передано відповідачу-2 в оренду значно перевищує площу незавершеного будівництва, яке на ній розташовано. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6833/25, ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леуту Ірину Володимирівну в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та призначено підготовче засідання. 25.09.2025 Господарським судом міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Короткий зміст судового рішення та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 у справі № 910/6833/25 позовні вимоги задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леути Ірини Володимирівни про державну реєстрацію прав від 25.03.2024, індексний номер 72233977 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95" права власності на закінчений будівництвом об`єкт - нежитлову будівлю загальною площею 60,7 кв.м. по вул. Озерній, 5-А у Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 421577980000). В іншій частині позову відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що станом на 25.03.2024 у визначеному законодавством порядку закінчену будівництвом нежитлову будівлю площею 60,7 кв.м по вул. Озерна, 5-А у Оболонському районі міста Києва в експлуатацію не введено. Відтак, рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леути Ірини Володимирівни про державну реєстрацію прав від 25.03.2024, індексний номер 72233977, та здійснена на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрація за ТОВ «Явір-95» права власності на закінчений будівництвом об`єкт нежитлову будівлю загальною площею 60,7 кв.м по вул. Озерній, 5-А у Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 421577980000), суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема, приписам ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 5, п. 14 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», адже здійснені за відсутності введення відповідного об`єкту в експлуатацію. Однак, допущене ТОВ "Явір-95" порушення в частині проведеної державної реєстрації об`єкту нерухомості як закінченого будівництвом без введення його в експлуатацію не може бути наслідком позбавлення ТОВ "Явір-95" права оренди земельної ділянки в цілому. Судом першої інстанції прийнято до уваги, що Київською міською радою з 2007 року на підставі власного рішення надано ТОВ "Явір-95" земельну ділянку в оренду, таке користування двічі продовжувалось, а ухвалення рішення від 19.09.2024 № 146/9954 та укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,4928 га обумовлено виключно зменшенням, а не збільшенням розміру ділянки. Крім того, судом першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав представництва прокурором інтересів територіальної громади міста Києва у спірних правовідносин. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 у справі № 910/6833/25, 06.01.2026 Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 у справі № 910/6833/25 в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що (1) втративши переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:78:035:0015), з метою набуття права користування землею в обхід визначеного ст. 135 Земельного кодексу України порядку, ТОВ «Явір-95» вжило заходів щодо створення законності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна шляхом здійснення його державної реєстрації, що стало передумовою для передачі Київською міською радою у користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:035:0017 у позаконкурсний спосіб (без проведення земельних торгів) у порядку, визначеному ч. 2 ст. 124, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, як власнику розташованого на ній майна; (2) Київська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення від 19.09.2024 № 146/9954 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Явір-95» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки з комплексом супутніх послуг на вул. Озерній у Оболонському районі м. Києва», діяла всупереч положенням земельного законодавства, оскільки розпорядилася землями територіальної громади без проведення земельних торгів; (3) спірну земельну ділянку передано ТОВ «Явір-95» фактично для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкту дорожнього сервісу, а не для експлуатації та обслуговування об`єкту незавершеного будівництва, у зв`язку з чим товариство могло набути право оренди землі виключно на конкурентних засадах (земельних торгах). Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2026 матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 910/6833/25 передано головуючому судді: Сибізі О.М. Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 06.01.2026 для розгляду апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 910/6833/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Андрієнко В.В., Ходаківська І.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/6833/25. 21.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/6833/25. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/6833/25 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 та призначено розгляд справи на 05.03.2026. 11.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-95» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що (1) з 2012 року ТОВ "Явір-95" у встановленому законом порядку на підставі договору оренди землі та декларації про початок будівельних робіт почало будівництво об`єкту нерухомості, а 21.07.2014 провело державну реєстрацію прав власності на нього як об`єкту незавершеного будівництва із стадією готовності на 84%, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:035:0017, із внесенням державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав; (2) доказів скасування реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ТОВ "Явір-95" чи визнання недійсними реєстраційних дій з внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо речових прав відповідача на об`єкт незавершеного будівництва матеріали справи не містять; (3) внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про проведення державної реєстрації права власності ТОВ "Явір-95" на незавершений будівництвом об`єкт - будівля автостоянки підтверджують наявність у відповідача прав власника цього об`єкта нерухомості; (4) скасування рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки призведе до неправомірного втручання у право власності відповідача; (5) земельна ділянка площею 0,4928га є складовою попередньої орендованої ТОВ «Явір-95» земельної ділянки з кадастровим номером 800000000:78:035:0017, що мала площу 0,6718га, та є меншою, за наявності на цій земельній ділянці збудованого підприємством у період правомірного користування земельною ділянкою з 2012 по 2014 роки нерухомого майна 84% готовності, на сьогодні 100% готовності, що виключає проведення земельних торгів щодо цієї земельної ділянки та не може вказувати на недійсність договору; (6) виділення земельної ділянки площею 0,4928га є не новою орендою, а продовженням орендних правовідносин земельної ділянки зменшеної площі, які фактично тривають більше двадцяти років; (7) допущене ТОВ "Явір-95" порушення в частині проведеної державної реєстрації об`єкту нерухомості як закінченого будівництвом без введення його в експлуатацію позбавляти ТОВ "Явір-95" права оренди в цілому. Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у зв`язку з перебування судді Ходаківської І.П. з 05.03.2026 у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/6833/25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 для розгляду справи № 910/6833/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Андрієнко В.В., Тищенко О.В. 05.03.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято до свого провадження справу № 910/6833/25 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 та призначено розгляд справи на 30.04.2026. В судовому засіданні 30.04.2026 оголошувалась перерва до 11.06.2026. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 у справі № 910/6833/25 залишити без змін, з наступних підстав. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 07.07.2005 Київською міською радою прийнято рішення № 579/3155 "Про передачу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Явір-95" для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки з комплексом супутніх послуг на вул. Озерній в Оболонському районі м. Києва", яким передано в оренду на 5 (п`ять) років Товариству з обмеженою відповідальністю "Явір-95" земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:035:0015 площею 0,6718 га по вул. Озерній в Оболонському районі міста Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки з комплексом супутніх послуг. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.12.2006 у справі № 48/524 визнано укладеним договір оренди між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95" з моменту набрання чинності даним судовим рішенням. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2006 у справі № 48/524 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів від 30.03.2007 за № 78-6-00433. Відповідно до п. 1.1., 2.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:035:0015 площею 0,6718 га по вул. Озерній в Оболонському районі міста Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки з комплексом супутніх послуг. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.05.2025 № 429068174 вбачається, що 21.07.2014 проведено первинну державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права власності на нежитлову будівлю площею 60,7 кв.м по вул. Озерна, 5-А у Оболонському районі міста Києва як об`єкт незавершеного будівництва із станом готовності 84% (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 421577980000) за Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95". Вказані реєстраційні дії проведено на підставі: договору оренди земельної ділянки від 30.03.2007 № 78-6-00433, декларації про початок виконання будівельних робіт КВ№08212032057, виданої 01.03.2012 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, технічного паспорту на незавершене будівництво та довідки про готовність об`єкта незавершеного будівництва від 08.07.2014 № 36869 (И-2014). 21.05.2015 Київською міською радою прийнято рішенням № 529/1393 про поновлення на 3 (три) роки договору оренди земельної ділянки від 30.03.2007 № 78-6-00433, на підставі якого між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95" (орендар) укладено угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки на 3 (три) роки, яку посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 21.12.2015 та зареєстровано в реєстрі за № 442. 21.12.2015 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-95", що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.05.2025 № 429067187. 24.04.2019 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95" (орендар) укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки від 30.03.2007 № 78-6-00433 на 3 (три) роки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 24.04.2019 та зареєстровано в реєстрі за № 111. 22.03.2024 державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою І.В. на підставі рішення від 25.03.2024 (індексний номер 72233977) проведено державну реєстрацію змін до розділу реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95" права власності на нежитлову будівлю площею 60,7 кв.м. по вул. Озерна, 5-А у Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 421577980000) шляхом зміни статусу незавершеного будівництва на закінчений будівництвом об`єкт. Державну реєстрацію змін проведено на підставі: витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 25060197 від 01.08.2014, договору про поновлення договору оренди земельної ділянки № 111 від 24.04.2019, рішення "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:78:035:0015)", пояснювальної записки № ПЗН-55442 від 03.07.2023, довідки про показники об`єкта нерухомого майна № 03/24-18 та технічного паспорту, виданих 20.03.2024 ФОП Штеменко С.М. 19.09.2024 Київською міською радою прийнято рішення № 146/9954 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Явір-95» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки з комплексом супутніх послуг на вул. Озерній в Оболонському районі міста Києва», який передано в оренду на 10 (десять) років Товариству з обмеженою відповідальністю "Явір-95" земельну ділянку площею 0,4928 га (кадастровий номер 8000000000:78:035:0017) для експлуатації та обслуговування автостоянки з комплексом супутніх послуг (код виду цільового призначення - 12.04, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) на вул. Озерній в Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з розташуванням на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, що перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-95". На підставі вказаного рішення 05.05.2025 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В. 05.05.2025 та зареєстровано в реєстрі за №

400. Відповідно до п. 1.1., 2.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:035:0017 площею 0,4928 га по вул. Озерній в Оболонському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування автостоянки з комплексом супутніх послуг. Передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Явір-95" земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:035:0017 сформована за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:035:0015, яка перебувала в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-95" до 22.04.2022. Спір у даній справі стосується законності проведеної державної реєстрації закінченого будівництвом об`єкту нерухомості та законності ухвалення Київською міською радою рішення про надання в оренду земельної ділянки і укладання на його виконання відповідного договору оренди землі. Відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що спірну земельну ділянку передано в оренду ТОВ «Явір-95» з урахуванням положень ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки на момент прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення державна реєстрація права власності товариства на нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці, була чинною та не скасованою. Крім того, прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав. Відповідач-2 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що (1) прокурором не доведено, яким чином договір оренди земельної ділянки від 05.05.2025 та рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954 суперечать інтересам держави та територіальної громади; (2) ТОВ "Явір-95" є власником об`єкта незавершеного будівництва, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:035:0017, тому скасування рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.05.2025 призведе до неправомірного втручання у право власності відповідача-2; (3) наявність на спірній земельній ділянці об`єктів, належних відповідачу на праві приватної власності, виключає можливість проведення земельних торгів щодо цієї земельної ділянки. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку, колегія суддів переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та не перевіряє обґрунтованість та законність судового рішення в частині задоволених позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора та здійсненої на його підставі державної реєстрації права власності. Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України). За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18. Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу. Згідно із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Одна, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право / інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Обґрунтовуючи незаконність рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954 та недійсність укладеного на його виконання договору оренди земельної ділянки, прокурор посилається на те, що спірну земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:035:0017 площею 0,4928 га по вул. Озерній в Оболонському районі міста Києва передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Явір-95» у позаконкурсний спосіб (без проведення земельних торгів), що суперечить ч. 2 ст. 124, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України. На твердження прокурора, при прийнятті оскаржуваного рішення Київська міська рада була достеменно обізнана та розуміла необхідність застосування ст. 134, 135 Земельного кодексу України при наданні спірної земельної ділянки, однак, незважаючи на це, не взявши до уваги неспівмірність площі земельної ділянки до площі майна, прийняла незаконне рішення про надання без аукціону земельної ділянки в оренду у розмірі, що майже у 81 раз перевищує площу нерухомого майна, розташованого на цій ділянці. Оскільки рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954 про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,4928 га прийнято з порушенням вимог чинного земельного законодавства, всупереч інтересам держави та територіальної громади, таке рішення має бути визнано незаконним та скасовано. Крім того, укладений на виконання незаконного рішення суду договір оренди підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить ст. 203 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не може створювати юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Згідно з п. 8.4. договору після припинення дії договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, у стані, придатному для її подальшого використання. Оскільки матеріалами справи доводиться незаконність оскаржуваного рішення ради та недійсність, у зв`язку з цим, оскаржуваного прокурором договору оренди, за твердженням останнього, є підстави для застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, шляхом повернення земельної ділянки територіальній громаді. Відповідно до статті 19 Конституції України та статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статей 12, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад. Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. З урахуванням викладеного у правовідносинах, що є предметом розгляду у даній справі повноваження щодо вирішення питання про надання у користування спірної земельної ділянки належать до компетенції Київської міської ради. Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Аналогічне положення міститься у ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, згідно з яким акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Адміністративний акт індивідуальної дії є таким, що прийнятий з дефектами суб`єктного складу, якщо він виданий не уповноваженим на його прийняття органом, або особою, що діяла поза межами компетенції (порушила встановлений законодавством предмет свого відання, або вийшла за межі сфери свого владного впливу на об`єкти управління, чи то перевищила владні повноваження щодо законних предметів свого відання чи зловжила ними). Згідно з ч. 1, 2 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні). Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 909/8/21 виснував, що аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом (постанова Верховного Суду від 30.07.2024 у справі № 903/1007/23). Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичних, юридичних осіб, держави. Частинами 1. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України). Виходячи із системного аналізу положень ч. 2 ст. 124, абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Тому власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 15.12.2021 у справі № 906/109/21, від 23.12.2020 у справі № 914/2057/18 Як встановлено судом, 21.07.2014 проведено первинну державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права власності на нежитлову будівлю площею 60,7 кв.м по вул. Озерна, 5-А у Оболонському районі міста Києва як об`єкт незавершеного будівництва із станом готовності 84% (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 421577980000) за Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95", що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.05.2025 № 429068174. Враховуючи проведену 21.07.2014 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Явір-95" первинну державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права власності на нежитлову будівлю площею 60,7 кв.м по вул. Озерна, 5-А у Оболонському районі міста Києва, яка знаходиться на спірній земельній ділянкі з кадастровим номером 8000000000:78:035:0017 площею 0,4928 га, колегія суддів дійшла висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 124, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки на момент прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення (19.09.2024) на земельній ділянці було розташоване належне ТОВ «Явір-95» на праві власності нерухоме майно. Таким чином, розташування на спірній земельній ділянці належного ТОВ «Явір-95» на праві власності нерухомого майна зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, та, як наслідок, виключає необхідність дотримання конкурентних засад (земельних торгів) суб`єктом права комунальної власності на землю при продажу права на оренду спірної земельної ділянки. Позаяк, сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та безумовно не вказує на порушення органом місцевого самоврядування вимог земельного законодавства при відведенні земельної ділянки. Щодо доводів скаржника про відсутність на спірній земельній ділянці на момент її передачі в оренду об`єктів нерухомого майна, оскільки об`єкт незавершеного будівництва не є об`єктом нерухомості. Статтею 179 Цивільного кодексу України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України розрізняються рухомі та нерухомі речі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права па які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувані у просторі. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав. їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Статтею ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів Стаття 41 Конституції України визначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» врегульовано відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав. Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, обтяжень такого права проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об`єкта (ст. 1 названого Закону). Частиною першою статті 1 Закону України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому», встановлено наступні визначення термінів: - об`єкт незавершеного будівництва - подільний об`єкт незавершеного будівництва та неподільний об`єкт' незавершеної о будівництва; - неподільний об`єкт незавершеного будівництва - об`єкт нерухомого майна, який буде споруджено в майбутньому (будівля, споруда), щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт та який не прийнято в експлуатацію, за умови що у складі такого об`єкта відсутні майбутні об`єкти нерухомості. Неподільні об`єкти незавершеного будівництва поділяються на неподільні житлові об`єкти незавершеного будівництва (об`єкт, які відповідно до класифікатора відносяться до будівель житлових) та неподільні нежитлові об`єкти незавершеного будівництва (об`єкти, які відповідно до класифікатора відносяться до будівель нежитлових та інженерних споруд): - подільний об`єкт незавершеного будівництва - об`єкт нерухомого майна, який буде споруджено в майбутньому (будівля, споруда), щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт та який не прийнято в експлуатацію, за умови що у складі такого об`єкта проектною документацією на будівництво передбачено не менше двох майбутніх об`єктів нерухомості. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані па земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові час тини меліоративної мережі. У Державному реєстрі прав також реєструються передбачені законом речові права та їх обтяження на об`єкти незавершеного будівництва та майбутні об`єкти нерухомості. З системного аналізу наведених норм законодавства слідує, що об`єкти незавершеного будівництва відносяться до нерухомого майна. Принагідно слід зазначити, що стаття 331 Цивільного кодексу України, на яку посилається скаржник, визначає момент набуття права власності на майно, однак не встановлює чи є майно рухомим або нерухомим. Також, виходячи з положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки, долі нерухомості, що на ній розташована, слід дійти висновку, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти (незавершене будівництво), оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні. Інтерпретація вищенаведених статей саме у такий спосіб була підтверджена прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переходу прав на земельну ділянку у зв`язку з переходом прав на об`єкт нерухомого майна, який на ній розміщено». Так, статтею 377 Цивільного кодексу України (зі змінами) передбачено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, одночасно переходить право приватної власності, право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта нерухомого майна, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Частиною 9 статті 120 Земельного кодексу України (зі змінами) передбачено, що якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або орган місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, шо належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Отже, наявність вищенаведених юридичних фактів виключає будь-яку можливість проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки комунальної власності, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, які не завершені будівництвом і належать особі на праві приватної власності. Більше того, така земельна ділянка не може бути виставлена на земельні торги, оскільки вона обтяжена правом власності особи на об`єкти незавершеного будівництва, які розташовані на такій ділянці. Таким чином, вищенаведений аналіз чинного законодавства підтверджує помилковість доводів скаржника про те, що незавершене будівництво не є об`єктом нерухомого майни, а тому набуття права на оренду спірної земельної ділянки, повинно було набуватись на конкурентних засадах (земельних торгах). Отже, особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що під час його створення воно може набувати статус як незавершеного будівництвом об`єкта, так і завершеного. Об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - особлива нерухома річ, фізичне створення якої розпочалось, але не завершене. Щодо неї можливо встановити будь-які суб`єктивні майнові права у випадках і в порядку, визначених актами цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18). За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення Київською міською радою вимог земельного законодавства порушено не було. При цьому, прокурором не обґрунтовано та не доведено, в чому саме полягає порушення інтересів держави і які саме права порушено прийняттям спірного рішення. Крім того, при розгляді даної справи колегією суддів також враховано, що прокурором не зазначено, які саме порушення були допущені Київською міською радою при прийнятті рішення від 19.09.2024 № 146/9954. Дослідивши наявні у справі докази та встановивши на їх підставі відповідні обставини та надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що оспорюване позивачем рішення від 19.09.2024 № 146/9954 прийнято Київською міською радою у відповідності до вимог чинного законодавства, зворотного судом не встановлено. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 сформулювала висновки про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127). Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про виконання спірного рішення органу місцевого самоврядування у спосіб укладення оспорюваного договору, тому визнання незаконним і скасування такого рішення не призведе до поновлення порушених прав, за захистом яких прокурор звернувся до суду, що свідчить про неефективність обраного ним в означеній частині способу захисту. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту щодо визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954 не є належним та ефективним способом захисту прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін. Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до положень Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" власником спірної земельної ділянки є територіальна громада, яка делегує відповідній раді повноваження щодо передачі права користування від імені цієї громади, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. При цьому, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Волевиявлення органів місцевого самоврядування при виконанні свої функцій, у тому числі щодо розпорядження майном шляхом укладення правочинів, повинно відповідати чинному законодавству. Воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях відповідного органу, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади. За висновком колегії суддів, оскільки судом першої не встановлено підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954, а доводи прокурора у даній справі про недійсність оскаржуваного правочину ґрунтуються на незаконності означеного рішення органу місцевого самоврядування, тобто фактично є похідними, то позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.05.2025 задоволенню не підлягають. За таких обставин, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором не обґрунтовано та не доведено, в чому полягає порушення інтересів держави і які саме права порушено прийняттям спірного рішення та укладенням на його виконання договору, що є підставою для відмови в позові в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.05.2025. Виходячи з недоведеності в установленому законом порядку факту незаконності рішення Київської міської ради від 19.09.2024 № 146/9954 та недійсності договору оренди земельної ділянки від 05.05.2025, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про повернення територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 0,4928 га по вул. Озерній у Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:781035:0017). Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині колегія суддів не вбачає. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів. На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі. При цьому колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи скаржника, фактично дублюють позицію прокурора викладену у позовній заяві, яким суд першої інстанції надав належну оцінку при ухвалені оскаржуваного рішення. Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність. Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Отже, в задоволенні апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 у справі № 910/6833/25 залишити без змін. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 у справі № 910/6833/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2025 у справі № 910/6833/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/6833/25 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.М. Сибіга Судді О.В. Тищенко В.В. Андрієнко