Ухвала КЦС ВС № 405/8515/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 року м. Київ справа № 405/8515/24 провадження № 61-8285ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 23 березня 2026 року у складі судді Драного В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 червня 2026 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І., ВСТАНОВИВ: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати за нею право власності в порядку поділу майна подружжя на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0,532 га, кадастровий номер: 351010000:48:432:007 та 1/2 частину разташованого на ній житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 18 вересня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_3 про вступ у справу в якості третьої особи. Залучено до участі у справі № 405/8515/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якості третьої особи - ОСОБА_3 23 березня 2026 року третя особа ОСОБА_3 подала до суду клопотання, в якому просила поновити їй строк для долучення доказів та долучити до матеріалів справи (мовою оригіналу): «докази її життєвої ситуації та докази повернення нею коштів (докази продажу авто, виписки та розписку), що підтверджують кредитний характер отриманих нею раніше грошових коштів». Зазначала, що участь заявниці у цій справі зумовлена тим, що переважно кошти, за які було придбано нерухомість (будинок і земельну ділянку, що є предметом спору), є її особистими багаторічними заощадженнями та багаторічними заощадженнями її батьків, наданими братові та його дружині як позика для забезпечення сім`ї житлом. Ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 23 березня 2026 року залишено без розгляду клопотання третьої особи ОСОБА_3 про долучення додаткових доказів у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 23 березня 2026 року залишено без змін. У червні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 23 березня 2026 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 червня 2026 року, які просить скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про долучення доказів. Касаційна скарга мотивована тим, що суди, залишаючи без розгляду клопотання про долучення доказів, порушили норми процесуального права та штучно обмежили право заявниці на судовий захист. Вважає, що строк на подачу клопотання пропущено з поважних причин, що повністю проігноровано судами. Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України). Ухвала суду про залишення без розгляду клопотання не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи. Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення з огляду на таке. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частиною першою статті 53 ЦПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Відповідно до частини шостої статті 53 ЦПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу. Частиною першою статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (стаття 174 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 181 ЦПК України у поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викладає свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову. До пояснень третьої особи застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою, дев`ятою статті 178 цього Кодексу (частина третя статті 184 ЦПК України). Частиною 4 статті 181 ЦПК України визначено, що пояснення третьої особи подаються в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - отримати відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті. Відповідно до статті 191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі або ухвалі, постановленій у підготовчому засіданні (якщо третіх осіб було залучено у підготовчому засіданні), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають право подати письмові пояснення щодо позову або відзиву. Учасники справи мають право надати відповідь на такі пояснення до закінчення підготовчого провадження. Відповідно до частини третьої статті 83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Пунктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Вказані норми сприяють уникненню зловживань учасниками справи процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів (доказів) в будь-який час на стадії розгляду справи. При поданні заяв по суті справи учасники справи мають дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасниками справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв`язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Крім того, розумні строки в цивільному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів). Поновлення процесуального строку без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»). Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави-учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі. Отже, безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно із статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Судами встановлено, що ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 18 вересня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_3 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. ОСОБА_3 залучено до участі у справі № 405/8515/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. В ухвалі зазначено, що третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, має право подати письмові пояснення щодо позову в п`ятиденний строк з моменту його отримання. Зобов`язано позивача направити третій особі копію позовної заяви з додатками та відповіді на відзив на позов з додатками. Зобов`язано відповідача направити третій особі копію відзиву на позов з додатками. Копію даної ухвали направлено учасникам справи. Вказану ухвалу доставлено до електронного кабінету ОСОБА_3 18 вересня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу. 02 жовтня 2025 року ОСОБА_3 подала до суду пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Проте, клопотання про поновлення пропущеного строку для подання клопотання про долучення доказів подано третьою особою лише 21 березня 2026 року (зареєстровано судом 23 березня 2026 року). В прохальній частині клопотання порушувалося питання про поновлення пропущеного процесуального строку на долучення доказів, у зв`язку з тим, що лише 05 лютого 2026 року в судовому засіданні адвокат повідомила про те, що сторона позивача заперечує факт отримання від неї коштів у 2023 році. Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання доказів та залишаючи вказане клопотання без розгляду, суд першої інстанції, керувався тим, що заявниця не довела поважності причин, які перешкоджали їй подати вказані докази починаючи з 02 жовтня 2025 року (дата подання третьою особою письмових пояснень), тобто протягом більше ніж 4 місяців. З таким висновком погодився й апеляційний суд. Суд також зазначив, що саме по собі заперечення іншим учасником справи певних обставин об`єктивно не є поважною причиною для поновлення строку на подання доказів для їх підтвердження, так як учасники справи мають право визнавати певні обставини або їх заперечувати в рамках змагального цивільного процесу на будь-якій стадії. Враховуючи те, що ОСОБА_3 не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, не довела, що в цій справі неможливість вчасного подання нею доказів не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про залишення клопотання без розгляду відповідно до статті 126 ЦПК України. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та на законність судових рішень не впливають, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394 та частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 23 березня 2026 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник