Окрема думка КЦС ВС № 757/8045/17-ц

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна) судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Краснощокова Є. В. 24 червня 2026 року м. Київ справа № 757/8045/17 провадження № 61-13890св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І. передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. У цій справі ОСОБА_1 (переможець прилюдних торгів, які в подальшому визнані недійсними, а придбане майно витребуване у нього боржником) звернувся до суду з позовом до АТ «УкрСиббанк» (стягувач), ТОВ «Кей-Колект» (особа, якій АТ «УкрСиббанк» відступило відповідне право вимоги до боржника), держави України в особі Управління ДКС, як безпосередніх отримувачів таких коштів позивача,та просив стягнути належні йому грошові кошти у відповідних частках. Колегія суддів зробила висновок, що слід відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17, що коли орган державної виконавчої служби є продавцем майна за наслідком примусового продажу майна боржника, то належним відповідачем боржником у такому зобов`язанні в повній сумі сплачених переможцем коштів є держава Україна. Погоджуюсь з висновком про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як і мотивів відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17. Проте вважаю, що проблематика подібних справ за вимогами переможців визнаних недійсними за рішенням суду торгів (аукціонів) про стягнення сплачених коштів не обмежується лише поставленим колегією суддів питанням, є фундаментальною, а тому ця справа містить також виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Аналіз судової практики у цій категорії справ свідчить про невизначеність та різне розуміння, тлумачення і застосування судами статей 216, 650, 661, 655, 658, 1212 ЦК України, статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» щодо кваліфікації спірних відносин, підстав стягнення таких коштів та суб`єктного складу відповідачів. Зазначена правова проблема виявляється у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або вочевидь будуть виникати, з урахуванням актуальності юридичного питання, щодо якого є невизначеність у застосуванні норм. Означене питання також має міжюрисдикційний характер, що зумовлює необхідність надання відповідей на нього Великою Палатою Верховного Суду. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно (майнові права) є одним із заходів примусового виконання рішень. У статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. У статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, який був чинний на момент проведення 27 вересня 2013 року визнаних недійсними прилюдних торгів щодо реалізації арештованого нерухомого майна, було передбачено, що реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Порядок реалізації майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, крім цінних паперів, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України. Порядок реалізації цінних паперів визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством юстиції України, а іншого майна - Міністерством юстиції України. У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний у п`ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. Майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно. У статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами) порядок примусової реалізація майна, на яке звернено стягнення, унормовано аналогічним чином? згідно з якою реалізація арештованого майна здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Згідно зі статтею 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Розглядаючи дії виконавця в порядку виконання судового рішення, Велика Палата Верховного Суду в пункті 88 постанови від 6 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) зазначила, що за змістом Закону України «Про виконавче провадження» вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника. Відповідно у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб`єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця (див. пункт 6.34. постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)). В разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем (див. пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20)). Результат аналізу функцій та повноважень державного (приватного) виконавця під час примусової реалізації майна боржника, визначений законодавством про виконавче провадження, дає підстави для висновку, що виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення торгів (аукціону), орган державної виконавчої служби, приватний виконавець виступає замовником торгів (аукціону), а торги (аукціон) з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Заналізу змісту статей 203, 215, 650, 655, 658 ЦК України вбачається, що реалізація майна боржника на торгах (аукціоні) полягає у примусовому продажі майна, яка є різновидом договору купівлі-продажу, за яким власником та продавцем відчужуваного майна є боржник, оскільки саме його майно продається. Держава не переносить на себе право власності на це майно і діє в зазначеному випадку від імені власника-боржника. Переможець торгів (аукціону) виступає покупцем, а особи, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець), яка виступає замовником електронних торгів (аукціону), та організатор електронних торгів (аукціону). Складання за результатами проведення торгів (аукціону) акта їх проведення є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на торгах (аукціоні), тобто є правочином. Ураховуючи специфіку укладення договору купівлі-продажу за наслідками проведення процедури торгів (аукціону), державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор торгів не є продавцями майна боржника, не є і набувачами грошових коштів, отриманих за наслідками проведення торгів (аукціону), а кошти, які спрямовуються на покриття витрат виконавчого провадження та виконавчого збору (винагороди приватного виконавця), є виконанням зобов`язань самого боржника, встановлених законом. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23), в якій вказано: «у правовій доктрині сформульовано точку зору, згідно з якою продавцем майна, яке реалізується з торгів у рамках виконання рішення суду, є власник майна, оскільки саме його майно продається; держава не переносить на себе право власності на це майно і діє в зазначеному випадку від імені власника-боржника. Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку реалізації арештованого майна вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особи, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином». Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» № 4833-IX від 07 квітня 2024 року частину першу статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено новим абзацом, відповідно до змісту якого під час примусової реалізації майна боржника орган державної виконавчої служби, приватний виконавець не є продавцем такого майна, а виступає замовником електронного аукціону або аукціону за фіксованою ціною. Слід зазначити, що вказаним законом не змінені функції та повноваження державного (приватного) виконавця під час примусової реалізації майна боржника, а тому наведена норма лише уточнює статус органу державної виконавчої служби, приватного виконавцяв процедурі примусової реалізації майна боржника, визначений законодавством, а не змінює його. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що з аналізу статей 655, 658 ЦК України вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19)). Слід звернути увагу, що такий підхід застосовувався Великою Палатою Верховного Суду, як і Верховним Судом України, переважно у справах про оспорювання торгів (аукціонів) в контексті визначення належного суб`єктного складу відповідачів саме у подібних справах. Разом з тим, такий висновок викладений як загальний, а тому застосовується судами і в інших справах, зокрема за вимогами переможців визнаних недійсними за рішенням суду торгів (аукціонів) про стягнення сплачених коштів, що призводить до необґрунтованих обмежень прав таких позивачів у можливості повернути власні кошти як наслідок висновку, що саме відповідний орган державної виконавчої служби або приватний виконавець, які не є продавцями майна боржника, ні набувачами грошових коштів, отриманих за наслідками проведення торгів (аукціону), мають відповідати за такими вимогами. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України) Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України). З урахуванням викладеного вважаю, що на підставі положень статті 1212 ЦК України відповідати за вимогами переможців визнаних недійсними за рішенням суду торгів (аукціонів) про стягнення сплачених коштів має особа, яка безпідставно збагатилась за рахунок цих коштів. Такими особами, як правило, можуть бути боржник як власник та продавець відчужуваного майна, який повернув таке майно у свою власність, або стягувач, який є набувачами відповідних грошових коштів, у випадку якщо заборгованість боржника перед ним визнана судом необґрунтованою, наприклад в разі скасування виконавчого документа, на виконання якого проводилися визнані недійсними торги (аукціон). Орган державної виконавчої служби або приватний виконавець має відповідати за такими вимогами лише в ситуації, коли виконавче провадження не завершене, а примусове звернення стягнення на таке майно може бути продовжене. Водночас неповернення переможцю торгів (аукціону) коштів за придбане майно після визнання їх недійсними становить втручання, яке слід розглядати у контексті загального правила, наведеного в першому реченні першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. CASE OF FORTETSYA, MPP v. UKRAINE, № 68946/10, § 9, 40, ЄСПЛ, від 11 червня 2020 року). Тому це право переможця торгів (аукціону) є абсолютним, який на підставі статті 1212 ЦК України має право вимоги стягнення таких коштів з боржника як власника та продавця відчужуваного майна, яке витребуване на його користь у позивача, або з державної виконавчої служби (приватного виконавця), яка одержала кошти на виконання договору, незалежно від того, як в подальшому такі кошти були розподілені. При цьому не виключається можливість з`ясування позивачем безпосередніх отримувачів таких коштів позивача - стягувача у виконавчому провадженні, держави, організатора торгів, та пред`явлення вимог про повернення коштів до них у відповідних частках. Подібний підхід неодноразово застосовувався Касаційним цивільним судом. Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 03 листопада 2021 року у справі № 334/4600/15, установивши підстави для стягнення коштів з органу державної виконавчої служби, касаційний суд відмовив у позові до стягувача лише у зв`язку з недоведеністю його безпідставного збагачення за рахунок позивача або інших осіб. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати від 25 лютого 2026 року у справі № 553/5143/22 касаційний суд зазначив, що грошові кошти підлягають стягненню з приватного виконавця, у якого вони перебувають безпідставно, та відхилив доводи касаційної скарги про те, що до розгляду цієї справи не залучено стягувача і боржника відповідного виконавчого провадження, оскільки спірні грошові кошти не передавалися приватним виконавцем стягувачу або боржнику у виконавчому провадженні. Тому вважаю, що вимоги позивача в цій справі мають бути вирішені по суті з поверненням відповідних коштів із застосуванням наведених критеріїв на підставі положень статті 1212 ЦК України. Проте у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 200/15881/17 зазначено: «розпорядженням старшого державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 06 червня 2012 року № В16-448/12 із суми, оплаченої ним за придбану на прилюдних торгах квартиру - 120 472,38 гривень перераховано ОСОБА_2; 40 341,35 гривень перераховано ОСОБА_4, 12 047,24 гривень перераховано виконавчого збору в дохід держави. […] пред`являючи позов до Держави в особі казначейства про відшкодування шкоди із позадоговірних відносин, позивач неправильно визначив ні предмет позову, ні підстави позову, не визначився із особами, які мають відповідати за його позовом. Відповідачем за позовом у разі визнання торгів недійсними, що відбулося у цій справі, є продавець майна, яким є або ВДВС, або спеціалізована організація, з якою ВДВС уклав відповідний договір. До жодного з цих осіб позов позивачем не пред`явлено. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 357/18153/15-ц (провадження № 61-11808св18), від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18 (провадження № 61-15397св19), від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20). Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки позивачем неправильно визначено склад учасників справи й предмет позову.». Отже, у наведеній подібній до цієї справи Касаційний цивільний суд вважав, що належним відповідачем за таким позовом є саме продавець майна, яким є або орган державної виконавчої служби або спеціалізована організація, тому відмовив у позові переможця торгів про стягнення коштів до держави Україна навіть в тій частці коштів, яка перерахована в дохід держави. Аналогічний висновок зробив і апеляційний суд в цій справі, з яким, з урахуванням викладеного, не можливо погодитися. З огляду на викладене, колегії суддів слід було також вказати на необхідність уточнити (конкретизувати) висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Судувід 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 та від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), про те, що під час примусового продажу майна за результатами електронних торгів (аукціонів) продавцями є організатор електронних торгів та державна виконавча служба або приватний виконавець. Також слід відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 200/15881/17, що належним відповідачем за таким позовом може бути лише продавець майна, яким є або орган державної виконавчої служби або спеціалізована організація. Велика Палата Верховного Судумає виснувати, що: «результат аналізу функцій та повноважень державного (приватного) виконавця під час примусової реалізації майна боржника, визначений законодавством про виконавче провадження, свідчить, що виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення торгів (аукціону), орган державної виконавчої служби, приватний виконавець виступає замовником торгів (аукціону), а торги (аукціон) з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Заналізу змісту статей 203, 215, 650, 655, 658 ЦК України вбачається, що реалізація майна боржника на торгах (аукціоні) полягає у примусовому продажі майна, яка є різновидом договору купівлі-продажу, за яким власником та продавцем відчужуваного майна є боржник, оскільки саме його майно продається. Держава не переносить на себе право власності на це майно і діє в зазначеному випадку від імені власника-боржника. Переможець торгів (аукціону) виступає покупцем, а особи, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець), яка виступає замовником електронних торгів (аукціону), та організатор електронних торгів (аукціону). Складання за результатами проведення торгів (аукціону) акта їх проведення є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на торгах (аукціоні), тобто є правочином. Ураховуючи специфіку укладення договору купівлі-продажу за наслідками проведення процедури торгів (аукціону), державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор торгів не є продавцями майна боржника, не є і набувачами грошових коштів, отриманих за наслідками проведення торгів (аукціону), а кошти, які спрямовуються на покриття витрат виконавчого провадження та виконавчого збору (винагороди приватного виконавця), є виконанням зобов`язань самого боржника, встановлених законом. На підставі положень статті 1212 ЦК України відповідати за вимогами переможців визнаних недійсними за рішенням суду торгів (аукціонів) про стягнення сплачених коштів має особа, яка безпідставно збагатилась за рахунок цих коштів. Такими особами, як правило, можуть бути боржник як власник та продавець відчужуваного майна, який повернув таке майно у свою власність, або стягувач, який є набувачами відповідних грошових коштів, у випадку якщо заборгованість боржника перед ним визнана судом необґрунтованою, наприклад в разі скасування виконавчого документа, на виконання якого проводилися визнані недійсними торги (аукціон). Орган державної виконавчої служби або приватний виконавець має відповідати за такими вимогами лише в ситуації, коли виконавче провадження не завершене, а примусове звернення стягнення на таке майно може бути продовжене. Водночас неповернення переможцю торгів (аукціону) коштів за придбане майно після визнання їх недійсними становить втручання, яке слід розглядати у контексті загального правила, наведеного в першому реченні першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому це право переможця торгів (аукціону) є абсолютним, який на підставі статті 1212 ЦК України має право вимоги стягнення таких коштів з боржника як власника та продавця відчужуваного майна, яке витребуване на його користь у позивача, або з державної виконавчої служби (приватного виконавця), яка одержала кошти на виконання договору, незалежно від того, як в подальшому такі кошти були розподілені. При цьому не виключається можливість з`ясування позивачем безпосередніх отримувачів таких коштів позивача - стягувача у виконавчому провадженні, держави, організатора торгів, та пред`явлення вимог про повернення коштів до них у відповідних частках». Суддя Є. В. Краснощоков