Постанова КЦС ВС № 629/4832/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ справа № 629/4832/25 провадження № 61-5945св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Свистун Андрій Володимирович, на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 листопада 2025 року у складі судді Каращука Т. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у складі колегії суддів Мальованого Ю. М., Маміної О. В., Яцини В. Б., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області, про скасування арешту з майна. Позов мотивовано тим, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна позивач є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 6323955700:02:000:0901, 6323955700:02:000:0902, 6323955700:02:000:0824, 6323955700:02:000:0825, 6323955700:01:000:0913, 6323955700:01:000:0912, на які державним виконавцем у 2014 та 2019 роках накладено арешти та оголошено заборону на відчуження у межах виконавчих проваджень, боржником у яких є ОСОБА_2 . Спірні земельні ділянки перебувають в оренді у Селянського (фермерського) господарства «Костюченко М. I.» (далі - СФГ «Костюченко М. I.») з 14 квітня 2014 року на підставі відповідних договорів оренди, укладених між останнім та ОСОБА_2 17 грудня 2019 року на підставі виконавчого напису від 10 жовтня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2436, відкрито виконавче провадження (далі - ВП) № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 1 192 945,30 грн. Лозівський міськрайонний суд Харківської області ухвалою від 21 квітня 2021 року у справі № 629/1930/21, яка набрала законної сили 07 травня 2021 року, у ВП № НОМЕР_2 затвердив мирову угоду від 12 квітня 2021 року між стягувачем ОСОБА_1 та боржником ОСОБА_2 , відповідно до якої боржник в рахунок погашення боргу в розмірі 1 192 945,30 грн передала у власність стягувача земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323955700:02:000:0901, 6323955700:02:000:0902, 6323955700:02:000:0824, 6323955700:02:000:0825, 6323955700:01:000:0913, 6323955700:01:000:0912. На підставі цієї ухвали 06 серпня 2021 року проведено державну реєстрацію права власності на зазначені земельні ділянки за ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексні номери: 269952410, 269947612, 269944462, 269957979, 269936573, 269940608. Про наявність будь яких інших виконавчих проваджень, у яких боржником є ОСОБА_2 позивачу не було відомо. У вересні 2024 року ОСОБА_1 як новий власник спірних земельних ділянок звернувся до державного реєстратора із заявою про реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі, укладеного між СФГ «Костюченко М. І.» та ОСОБА_2 у 2014 році, але йому відмовлено у зв`язку з наявним обтяженням на земельні ділянки, накладеними як на майно боржника ОСОБА_2 . У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про скасування обтяжень, накладених на вказані земельні ділянки, проте отримав відмову у знятті арештів. Так, державна виконавча служба повідомила, що на виконанні перебуває зведене ВП № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, до складу якого 08 лютого 2022 року приєднано ВП № НОМЕР_2 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . У зв`язку з затвердженням мирової угоди у справі № 629/1930/21 державний виконавець 11 квітня 2025 року прийняв постанову про закінчення ВП № НОМЕР_2 з примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , припинив чинність арешту майна боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення. Водночас державний виконавець не скасував арешти майна боржника ОСОБА_2 , накладені в межах інших виконавчих проваджень, починаючи з 2014 року. Позивач зазначав, що вказані арешти та обтяження на земельні ділянки ОСОБА_1 усупереч статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» не забезпечать реального виконання судового рішення, оскільки земельні ділянки не належать на праві власності боржнику ОСОБА_2 . На підставі викладеного, з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд скасувати арешти земельних ділянок з кадастровими номерами 6323955700:02:000:0901, 6323955700:02:000:0902, 6323955700:02:000:0824, 6323955700:02:000:0825, 6323955700:01:000:0913, 6323955700:01:000:0912, накладені на підставі постанови Лозівського відділу Державної виконавчої служби Міжрегіонального управління юстиції Харківської області (далі - Лозівський ВДВС МРУЮ Харківської області) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 грудня 2014 року № НОМЕР_3, та на підставі постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області) Барсегян А. О. від 24 жовтня 2019 року № НОМЕР_1 про арешт майна боржника. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Лозівський міськрайонний суд Харківської області рішенням від 12 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовив. Судовий збір у розмірі 1 211,20 грн залишив за позивачем. Зобов`язав Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повернути ОСОБА_1 надміру сплачений судовий збір у розмірі 6 165,01 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що арешти, які просить скасувати позивач, накладені державною виконавчою службою до набуття ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки, виконавчі провадження ще не завершені, а рішення може вплинути на права та інтереси інших осіб (стягувачів), які не залучені до участі у справі. Оскільки зобов`язання боржника ОСОБА_2 в незавершених виконавчих провадженнях не виконані, остання під час укладення мирової угоди з ОСОБА_1 не повідомила його про наявність спірних обтяжень, тому місцевий суд вважав відсутніми підстави для прийняття заяви ОСОБА_2 про визнання позову. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Свистун А. В., оскаржив його в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі позивач посилався на те, що суд першої інстанції не встановив коло інших стягувачів та їх кількість, дати їх звернення до органів виконавчої служби, суми заборгованості боржника перед ними та чи вона взагалі наявна тощо, не встановив підстави винесення постанов про арешт майна у 2014 та 2019 роках, в інтересах яких саме осіб вони були винесені та чи не відпала підстава для арешту на момент розгляду вказаної справи. Харківський апеляційний суд постановою від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 листопада 2025 року залишив без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним складом відповідачів, оскільки саме у межах розгляду справи за участі належного суб`єктного складу учасників справи суд надає оцінку обґрунтованості позову. Зазначив, що матеріали справи не містять інформації щодо стану розгляду ВП № НОМЕР_3, чи було воно завершено та хто є стягувачем. Позивач клопотань щодо встановлення цих обставин не заявляв, та відповідно особи, в інтересах якого було здійснено таке обтяження, до участі у справі залучені не були. Щодо арешту, накладеного держаним виконавцем 24 жовтня 2019 року, апеляційний суд зазначив, що з огляду на відомості з Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) боржником є Білик О. М., стягувачами - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Водночас ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідачами до участі у справі не залучені. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у травні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Свистун А. В., просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц. Позивач у касаційній скарзі зазначає, що саме на суд покладено обов`язок встановити: у межах якого саме ВП накладено арешт; особу боржника; у чиїх інтересах накладено арешт; чи є відповідне ВП чинним; чи є подальше збереження чинності арештів на земельні ділянки позивача законним, необхідним та пропорційним меті такого заходу, водночас місцевий суд зазначеного не встановив. Апеляційний суд зазначеного порушення не усунув, визначив, що стягувачами у межах зведеного ВП є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , проте не мотивував, чи мають такі особи зацікавленість у збереженні арештів. Посилається на те, що суди не забезпечили процесуальний механізм для встановлення у цій справі належних відповідачів та вирішення питання про їх участь у розгляді справи. Суди не звернули уваги на те, що арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 грудня 2014 року № НОМЕР_3 є заходом забезпечення позову, вжитий у межах іншої справи, що не відображається у АСВП, тому позивач не міг самостійно визначити осіб, в інтересах яких накладено такий арешт. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо вимог та змісту доводів ОСОБА_1 до Верховного Суду не надіслали. Рух справи у суді касаційної інстанції У травні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Свистун А. В., на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 листопада 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року. Верховний Суд ухвалою від 05 травня 2026 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Лозівського міськрайонного суду Харківської області. У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, що встановили суди Суди встановили, що Лозівський міськрайонний суд Харківської області ухвалою від 21 квітня 2021 року у справі № 629/1930/21, яка набрала законної сили, заяву державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова СМУ МЮ (м. Харків) Гапона Є. В. про затвердження мирової угоди на стадії виконавчого провадження задовольнив. Затвердив мирову угоду від 12 квітня 2021 року між стягувачем ОСОБА_1 та боржником ОСОБА_2 , відповідно до якої боржник у рахунок погашення боргу у розмірі 1 192 945,30 грн передає стягувачу в межах ВП № НОМЕР_2 земельні дільянки з кадастровими номерами: 6323955700:02:000:0901, 6323955700:02:000:0824, 6323955700:02:000:0825, 6323955700:01:000:0913, 6323955700:01:000:0912, 6323955700:02:000:0902 (а. с. 10-12). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна накладено арешт: на земельні ділянки з кадастровими номерами 6323955700:02:000:0901, площею 4,86 га, та 6323955700:02:000:0902, площею 4,888 га, постановою ВДВС Лозівського МРУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 грудня 2024 року № НОМЕР_3 та постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області про арешт майна боржника від 24 жовтня 2019 року № НОМЕР_1; на земельні ділянки з кадастровими номерами 6323955700:02:000:0824, площею 5,0689 га, 6323955700:02:000:0825, площею 4,9381 га, 6323955700:01:000:0913, площею 5,2598 га, 6323955700:01:000:0912, площею 4,86 га, постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області про арешт майна боржника від 24 жовтня 2019 року № НОМЕР_1 (а. с. 23-36). Рішенням державного реєстратора Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області від 26 вересня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6323955700:02:000:0824, укладеного між СФГ «Костюченко М. І.» та ОСОБА_2 у 2014 році, у зв`язку з наявним обтяженням на земельну ділянку, а саме обтяженням майна ОСОБА_2 (а. с. 16, 17). Відповідно до листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Управління ЗПВР у Харківській області) від 29 квітня 2025 року у зв`язку з затвердженням мирової угоди у справі № 629/1930/21 між стягувачем ОСОБА_1 та боржником ОСОБА_2 державний виконавець 11 квітня 2025 року за заявою стягувача ОСОБА_1 прийняв постанову про закінчення ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису від 10 жовтня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 1 192 945,30 грн, припинив чинність арешту майна боржника, скасував інші заходи примусового виконання рішення. До державного реєстру речових прав внесені відомості про припинення обтяження: 43359034 (спеціальний розділ). Також у листі зазначено про наявність інших обтяжень, зареєстрованих на підставі постанов про арешт майна боржника, винесених в межах інших виконавчих проваджень, починаючи з 17 грудня 2014 року, тому підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини у інших виконавчих провадженнях відсутні (а. с. 21, 22). 04 серпня 2025 року під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_2 подала заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі (а. с. 100).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). У частинах першій, третій статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Верховний Суд у постанові від 15 травня 2023 року у справі № 352/371/21 зазначив, що лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) зазначено, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначено, що під час розгляду скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі. У постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 зазначено, що позивач пред`явив позовні вимоги до Центрального ВДВС у м. Черкаси, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що 17 грудня 2019 року на підставі виконавчого напису від 10 жовтня 2017 року відкрито ВП № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь боргу у сумі 1 192 945,30 грн. Лозівський міськрайонний суд Харківської області ухвалою від 21 квітня 2021 року у справі № 629/1930/21, яка набрала законної сили 07 травня 2021 року, у ВП № НОМЕР_2 затвердив мирову угоду від 12 квітня 2021 року між стягувачем ОСОБА_1 та боржником ОСОБА_2 , відповідно до якої боржник в рахунок погашення боргу в розмірі 1 192 945,30 грн передала у власність стягувача земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323955700:02:000:0901, 6323955700:02:000:0902, 6323955700:02:000:0824, 6323955700:02:000:0825, 6323955700:01:000:0913, 6323955700:01:000:0912. На підставі цієї ухвали 06 серпня 2021 року проведено державну реєстрацію права власності на зазначені земельні ділянки за ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Довідавшись про наявність обтяжень на спірні земельні ділянки у вигляді арештів та заборон на відчуження, накладених Державною виконавчою службою як на майно боржника ОСОБА_2 , у липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою до Управління ЗПВР у Харківській областіпро їх скасування, проте отримав відмову. У відповіді виконавча служба повідомила, що у зв`язку з затвердженням мирової угоди у справі № 629/1930/21 між стягувачем ОСОБА_1 та боржником ОСОБА_2 11 квітня 2025 року за заявою стягувача ОСОБА_1 прийнято постанову про закінчення ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису від 10 жовтня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 1 192 945,30 грн, припинено чинність арешту майна боржника, скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Водночас Управління ЗПВР у Харківській області зазначило про відсутність підстав для зняття інших арештів зі спірних земельних ділянок, накладених на підставі постанов про арешт майна боржника в межах інших виконавчих проваджень. Так, суди встановили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6323955700:02:000:0901, 6323955700:02:000:0902, 6323955700:02:000:0824, 6323955700:02:000:0825, 6323955700:01:000:0913, 6323955700:01:000:0912 постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Барсегян А. О. від 24 жовтня 2019 року накладено арешт у межах ВП № НОМЕР_1. Зазначено, що особою, майно якої обтяжується, є ОСОБА_2 . Крім того, на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6323955700:02:000:0901, 6323955700:02:000:0902 постановою ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області від 17 грудня 2014 року накладено арешт у межах ВП № НОМЕР_3. Зазначено, що особою, майно якої обтяжується, є ОСОБА_2 . Апеляційний суд встановив, що згідно з відомостями АСВП щодо ВП № НОМЕР_1 боржником є ОСОБА_2 , стягувачами - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Щодо ВП № НОМЕР_3 інформація відсутня, матеріали справи не містять інформації про те, чи було воно завершено та хто є стягувачем. З огляду на викладене, враховуючи те, що спірні земельні ділянки зареєстровано на праві власності за позивачем, колегія суддів погоджується з висновками судів, що належними відповідачами у цій справі про скасування арештів, накладених у межах ВП № № НОМЕР_3, НОМЕР_1, окрім боржника ОСОБА_2 , є стягувачі, тобто особи, в інтересах яких вжиті відповідні заходи примусового виконання. Оскільки позивач зазначив відповідачем лише ОСОБА_2 , клопотань у зв`язку з неможливістю самостійно встановити осіб, які мають відповідати за позовом, не заявляв, відповідно осіб, в інтересах яких було здійснено спірні обтяження, до участі у справі не залучив, тому суди обґрунтовано вважали відсутніми підстави для задоволення позовних вимог у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи. Отже, висновки судів не суперечать висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, про те, що належними відповідачами у справах про звільнення майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні, є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. Доводи заявника про те, що визначення відповідачем у цій справі лише боржника не свідчить про неналежний суб`єктний склад, колегія суддів відхиляє, оскільки у справі, що переглядається, боржник не є власником спірного майна. Залежно від конкретних обставин справи відповідачами у спірних правовідносинах справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване (постанова Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 204/1362/25). Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили всіх необхідних обставин, зокрема, у чиїх інтересах накладені спірні арешти. Принцип змагальності передбачає, зокрема, те, що суд у розгляді справи займає позицію об`єктивного та неупередженого арбітра, не збирає докази, а лише оцінює ті, що надані сторонами. Принцип змагальності є складовою справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що також включає принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі, диспозитивності та розумності строку. Отже, за принципом змагальності, збір та підготовка фактичного матеріалу (доказів), необхідних для вирішення спору між сторонами покладається саме на сторони, суд лише оцінює надані учасниками справи докази, проте сам їх не збирає. Тож можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України. У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Спір у цій справі не відноситься до категорії справ, де суд зобов`язаний за власною ініціативою збирати докази. Верховний Суд зазначає, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи Водночас ОСОБА_1 зазначив відповідачем у справі лише ОСОБА_2 , яка визнала позов, не скористався правом на витребування необхідних доказів щодо ВП № № НОМЕР_3, НОМЕР_1, в межах яких було накладено спірні арешти, у зв`язку з чим не залучив до участі всіх належних відповідачів, на права та законні інтереси яких може безпосередньо вплинути судове рішення щодо спірного майна. Доводи касаційної скарги про те, що суди не зробили висновку щодо чинності арештів у ВП № № НОМЕР_3, НОМЕР_1 та законності підстав їх збереження колегія суддів до уваги не бере, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог. Доводи заявника про те, що особи, в інтересах яких вжиті відповідні заходи примусового виконання, зокрема, стягувачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у ВП № НОМЕР_1, не заявляли про порушення своїх прав, а тому з огляду на положення статі 13 ЦПК України їх права не порушені, не заслуговують на увагу, оскільки вказані особи до участі у справі не залучені, відповідні аргументи заявника є припущенням. Доводи позивача про те, що арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 грудня 2014 року у ВП № НОМЕР_3 є заходом забезпечення позову, вжитий у межах іншої справи, що не відображається у АСВП, тому позивач не міг самостійно визначити осіб, в інтересах яких накладено такий арешт, не підтверджені жодними доказами, не були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій та не спростовують висновків судів щодо неналежного складу відповідачів. Безпідставними є доводи касаційної скарги про необізнаність позивача про наявність спірних арештів, накладених у межах у ВП № № НОМЕР_3, НОМЕР_1 у 2014 та 2019 роках, оскільки відповідні обтяження зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у ньому, є відкритою та загальнодоступною. За наявності правових підстав позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом за захистом порушених прав та інтересів. Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив. Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99). На думку судової колегії, судові рішення є достатньо мотивованими. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Свистун Андрій Володимирович, залишити без задоволення. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 листопада 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв