Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/10553/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6527/26 Справа № 211/10553/25 Суддя у 1-й інстанції - Рагозіна С. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 211/10553/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Остапенко В.О., суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М., секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Рагозіною С.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складення повного тексту рішення відсутні, ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 28 січня 2006 року перебуває з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Спільних неповнолітніх чи малолітніх дітей сторони не мають. З серпня 2022 року їхні стосунки з відповідачкою погіршилися, в результаті чого між ними зникло взаєморозуміння, почуття любові та взаємоповаги, а подальше спільне проживання суперечить їхнім інтересам. Вважає, що сім`я з відповідачем розпалась остаточно та поновленню не підлягає, подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе і суперечить інтересам позивача. На підставі наведеного вище, позивач просив суд розірвати шлюб. Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 січня 2026 року відкрито провадження за вищевказаним позовом. Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зупинено, сторонам по справі надано строк для примирення і збереження родини строком на 02 (два) місяці. Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відновлено. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено, розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 28 січня 2006 року в Саксаганському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено відповідний актовий запис №

50. Після розірвання шлюбу залишено відповідачці ОСОБА_2 прізвище ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині зазначення дати припинення стосунків, тому просить рішення суду змінити, виключити посилання про припинення стосунків з серпня 2022 року. В іншій частині залишити рішення без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що посилання суду в тексті рішення на обставини, які були недоведені позивачем у судовому засіданні є неприпустимими та можуть привести до неправильного застосування при вирішенні питання про розподіл майна подружжя, оскільки з тексту рішення виходить нібито фактичні шлюбні стосунки припинені з серпня 2022 року, але це не відповідає дійсності та такі обставини судом не перевірялись. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав. Межі розгляду справи апеляційним судом окреслені в частині першій статті 367 ЦПК, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_2 не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу, тому в цій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається. Як встановлено судом першої інстанції, сторони по справі зареєстрували шлюб 28 січня 2006 року у Саксаганському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено відповідний актовий запис №

50. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог, оскільки встановлено, що сторони остаточно припинили шлюбно-сімейні відносини через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя, спільного господарства не ведуть, приймаючи до уваги, що сім`я в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, фактично припинила своє існування та формальне збереження шлюбу сторін буде суперечить правам та інтересам сторін, враховуючи той факт, що будь-які відомості які б спростовували зазначені позивачем докази і обставини у суду відсутні та надані не були. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. За змістом ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Частиною 3 статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 Кодексу). Суд першої інстанції, встановивши, що сім`я, в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, фактично припинила своє існування та формальне збереження шлюбу сторін буде суперечить правам та інтересам сторін, дійшов висновку про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачкою. Матеріалами справи встановлено, що висновки суду щодо розірвання шлюбу сторони не оскаржують. Щодо доводів апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2 про виключення з рішення суду посилання про припинення стосунків з серпня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Матеріалами справи встановлено, що сторони по справі зареєстрували шлюб 28 січня 2006 року у Саксаганському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено відповідний актовий запис №

50. Як зазначено у позові, та не заперечується відповідачкою, від цього шлюбу неповнолітніх дітей у сторін немає. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 265 ЦПК України в описовій частині рішення зазначаються, зокрема стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача. Пунктами 1-3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У мотивувальній частині судового рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Так, відповідно до описової частини рішення суду першої інстанції, суд висвітлив вимоги з якими позивач звернувся до суду, предмет, підстави позову, зазначивши, що позивач скористався своїм правом та звернувся до суду із позовом, в якому наполягає на розірванні шлюбу, оскільки cпільних неповнолітніх чи малолітніх дітей сторони по справі не мають. Зазначив, що з серпня 2022 року їхні стосунки з відповідачкою погіршилися, в результаті чого, між ними зникло взаєморозуміння, почуття любові та взаємоповаги, а подальше спільне проживання суперечить їхнім інтересам. Вважає, що сім`я з відповідачем розпалась остаточно та поновленню не підлягає, подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе і суперечить інтересам позивача. Оскаржуючи рішення суду, відповідачка не заперечує проти розірвання шлюбу та не просить скасувати рішення в цій частині, однак, просить виключити з рішення суду посилання на припинення стосунків з серпня 2022 року. Водночас відповідач, заперечуючи факт припинення шлюбних стосунків з позивачем в серпні 2022 року, подаючи апеляційну скаргу не назначила моменту, який на її думку, є моментом припинення шлюбних відносин з позивачем. Тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати що шлюбні стосунки сторін у справі були припинені в інший період. Доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 02 липня 2026 року. Головуючий Судді