Постанова Черкаський апеляційний суд № 695/5851/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м.Черкаси Справа № 695/5851/25 Провадження № 22-ц/821/1278/26 Категорія 304090200 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Карпенко О.В. суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В. за участю секретаря: Руденко А.О. учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Середи Л.В. в приміщенні Золотінського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 18.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 18.04.2025-100000846. Відповідно до умов договору позичальниці надано кредит у сумі 17 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та комісії, строком на 217 днів з дати його надання, дата повернення 20.11.2025. Позивач вказує, що Товариство свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, проте відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, загальна сума якої у відповідності до розрахунку позивача становить 56440,00 грн та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17000,00 грн, процентів в розмірі 26350 грн, комісії (пов`язаної з наданням кредиту) в сумі 1530,00 грн, додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) 3060 грн, та неустойки в розмірі 8500,00 грн. На підставі наведеного, позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ « Споживчий центр» заборгованість у загальному розмірі 56440,00 грн. судові витрати покласти на відповідача. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.03.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 18.04.2025-100000846 від 18.04.2025 у сумі 43 350,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1860,65 грн. Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами виникли договірні правовідносини у сфері споживчого кредитування, позивач та відповідач уклали кредитний договір у формі електронного документу з електронними підписами сторін, із запропонованими умовами якого відповідач ознайомився та погодився, йому були перераховані кредитні кошти. Оскільки відповідач порушив свої зобов`язання, передбачені договором, порушив строки повернення кредиту та сплати нарахованих процентів, внаслідок чого має заборгованість, тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас, у стягненні з відповідача неустойки необхідно відмовити, оскільки така вимога не підлягає задоволенню, враховуючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. З огляду на це вимога про стягнення неустойки у розмірі 8500,00 грн задоволенню не підлягає. Щодо вимоги позивача про стягнення комісії, суд першої інстанції зазначив, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача комісії, пов`язаної з наданням кредиту, (плата за надання кредиту) в сумі 1530,00 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 3060,00 грн задоволенню не підлягають. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 22.04.2026 ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій, вважаючи, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не в повній мірі дотримано вимог процесуального закону щодо повного та всебічного дослідження обставин справи, внаслідок чого було прийнято частково незаконне та необґрунтоване рішення, просить скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.03.2026 року в частині стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у стягненні процентів або зменшити їх розмір, а також зменшити і загальну суму стягнення. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано детального розрахунку процентів із зазначенням дати нарахування, залишку заборгованості, формули розрахунку. Наданий розрахунок є узагальненим та не дає можливості перевірити його правильність. Суд першої інстанції безпідставно визнав неналежний доказ достатнім. Суд першої інстанції дійшов висновку про правильність розрахунку лише з підстав його не спростування відповідачем. Проте, відповідно до ЦПК України обов`язок доказування покладається саме на позивача. Верховний Суд неодноразово наголошував, що наявність договору не є безумовною підставою для стягнення будь-якої суми, якщо така сума не доведена належними доказами. Суд першої інстанції фактично визнав доведеним розмір заборгованості без належних доказів, прийнявши до уваги докази, які є неприпустимими. Рішення побудоване на припущеннях, а не на перевірених доказах. Фактично відбулося перекладання обов`язку доказування з позивача на відповідача, що є грубим порушенням принципів судочинства. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов, через систему «Електронний суд», до Черкаського апеляційного суду 20.05.2026, ТОВ «Споживчий центр», вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними, а оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. 25.05.2026 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» направила заперечення на відзив. Фактичні обставини справи Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 18.04.2025-100000846, відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 17 000,00 грн, строком на 217 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 20.11.2025. ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, що підтверджує укладення кредитного договору. З метою отримання кредитних коштів, відповідач вказала реквізити електронного платіжного засобу № 4441-11ХХ-ХХХХ-1506, свої анкетні та паспортні дані. Згідно з листом за вих. № 1-2412 від 24.12.2025 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 18.04.2025 об 11:23:29 на картку № НОМЕР_1 було успішно перераховано грошові кошти в сумі 17 000,00 грн, призначення платежу: видача за договором кредиту № 18.04.2025-100000846. Відповідно до копії довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 18.04.2025-100000846 від 18.04.2025, заборгованість ОСОБА_1 складає 56 440,00 грн, з яких: 17 000,00 грн - основний борг, 26 350,00 грн. проценти, нараховані за період із 18.04.2025 по 20.11.2025, 1530,00 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту, 3060,00 грн комісія за обслуговування кредиту, 8500,00 грн. - неустойка.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. ч. 3 - 6, 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 12 ст.11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Згідно ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» , якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із наведеного слідує, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19. Судом встановлено, що 18.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заявку, яка є частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 17 000,00 грн. (п.1 Заявки кредитного договору № 18.04.2025-100000846 (кредитної лінії)), шляхом перерахування на електронний платіжний засіб позичальника за даним та наступними договорами: 4441-11ХХ-ХХХХ-1506. Таким чином, між сторонами було укладено кредитний договір № 18.04.2025-100000846 від 18.04.2025 у формі електронного документу, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та не заперечується відповідачем. Також відповідачем не заперечується отримання коштів у розмірі 17 000,00 грн. Отже, із наведеного слідує, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Разом з тим, оскільки зобов`язання відповідачем належним чином виконані не були, позивач обґрунтовано звернувся до суду із вимогами про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. В апеляційній скарзі сторона відповідача не погоджується із рішенням суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів, посилаючись на те, що позивачем не надано детального розрахунку процентів із зазначенням: дати нарахування, залишку заборгованості, формули розрахунку. Перевіривши доводи апеляційної скарги та умови кредитного договору, колегія суддів виходить із наступного. За ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Встановлено, що за договором № 18.04.2025-100000846 від 18.04.2025 сторони узгодили строк, на який надаються кошти та проценти за користування ними. Так, строк, на який надається Кредит, становить 217 днів з дати його надання (п. 3 Заявки кредитного договору № 18.04.2025-100000846 (кредитної лінії)). Дата повернення (виплати) кредиту 20.11.2025 (п. 4 Заявки кредитного договору № 18.04.2025-100000846 (кредитної лінії)). Згідно з листом за вих. № 1-2412 від 24.12.2025 року ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 18.04.2025 року об 11:23:29 на картку № НОМЕР_1 було успішно перераховано грошові кошти на суму 17 000.00 грн., призначення платежу: видача за договором кредиту № 18.04.2025-100000846 і даний факт сторонами не заперечується. Також умовами договору визначена відсоткова ставка за користування коштами. Так, Згідно з умовами Кредитного договору № 18.04.2025-100000846 (кредитної лінії) від 18.04.2025, сторони погодили, що плата за користування кредитом є фіксованою. Відповідно до п. 6 договору, стандартна процентна ставка становить 1,00 % у день застосовується протягом перших 3 чергових періодів, а знижена процентна ставка становить 0,5% в день застосовується протягом наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «стандарт». З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування процентів проводилося за ставкою 1,00 % на день у період із 18.04.2025 по 20.11.2025, що відповідає встановленому п. 4 Договору строку дії кредиту. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року не більше 1 %. Перевіривши наведену позивачем в розрахунку суму заборгованості за процентами згідно умов кредитного договору № 18.04.2025-100000846, колегія суддів встановила, що відсотки нараховані вірно, у межах погодженого сторонами строку кредитування та з дотриманням умов щодо розміру ставок, фактична сума заборгованості за процентами у розмірі 26 350,00 грн повністю відповідає договірним умовам та періоду фактичного користування коштами. Отже, розмір заборгованості по відсотках узгоджується із умовами кредитного договору № 18.04.2025-100000846 від 18.04.2025 та не спростований скаржником. Відповідачкою не було надано жодного доказу, який би спростував наведений позивачем розрахунок заборгованості за відсотками. Колегія суддів зазначає, що умови укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема в частині визначення процентів, відповідачем у судовому порядку не оспорювались. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на корить позивача заборгованості за процентами у розмірі 26350,00 грн. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 17000,00 грн. та за нарахованими процентами за користування грошовими коштами у сумі 26350,00 грн в межах строку дії кредитного договору. Відповідач ОСОБА_1 не оспорювала укладений між нею та кредитором договір та з позовом про визнання його недійсним в цілому або в його частині до суду не зверталася. Посилання відповідача ОСОБА_1 на необґрунтованість нарахованих відсотків за кредитним договором та неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13. Отже, колегія суддів зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, судом першої інстанцій виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Л.І. Василенко Ю.В. Сіренко