Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/13907/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м.Черкаси Справа № 712/13907/25 Провадження № 22-ц/821/1346/26 Категорія: 308010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Карпенко О.В. суддів Василенко Л.І., Сіренка Ю.В. за участю секретаря Руденко А.О. учасники справи: позивач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), представник позивача: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа : Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Пироженко В.Д. в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси, повний текст рішення складений 03 квітня 2026 року)у цивільній справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про виселення,- в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 02 жовтня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , третя особа : Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про виселення. В обґрунтування позовних вимог вказував, що відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 15 грудня 2012 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є власністю ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). 15.06.1999 між Державною прикордонною службою України (військова частина НОМЕР_1 ) (наймодавець) та ОСОБА_2 (наймач) було укладено Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового, відповідно до умов якого наймодавець надав наймачу у найм жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , яке обладнане водопроводом, центральним опаленням, газопостачанням, електропостачанням та вказаний будинок відноситься до відомчого жилого фонду і перебуває на балансі в наймодавця. Згідно підпункту «ж» пункту 3 Договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду наймач зобов`язується при виїзді разом з усією сім`єю на інше проживання звільнити і здати наймодавцю займане жиле приміщення та його обладнання в належному стані за актом. На даний час місце реєстрації та проживання відповідача ОСОБА_2 з 25.02.2019 є АДРЕСА_3 . Позивач вказує, що відповідач разом з членами своєї сім`ї не проживають в займаному службовому житловому приміщенні більше ніж 1,5 року, використання житлового приміщення не за призначенням (здавання в оренду), втратою відповідачами інтересу до службового житла, наявності постійної заборгованості за надані житлово комунальні послуги, а також нагальною потребою в забезпеченні службовим житлом військовослужбовців які його потребують відповідач ОСОБА_2 разом з членами своєї сім`ї підлягають виселенню з займаного службового житла. На підставі викладеного, позивач просив суд: розірвати договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду від 15.06.1999 року, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) та наймачем ОСОБА_2 ; витребувати з незаконного користування ОСОБА_2 службове жиле приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 ; зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 не перешкоджати позивачу у здійсненні права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом виселення та зняття їх із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за вказаною адресою; стягнути із відповідачів на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2026 року позов ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , третя особа: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про виселення залишено без задоволення. Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції, врахувавши обставини справи в їх сукупності, а саме, що квартира за адресою АДРЕСА_2 , було надано користувачу ОСОБА_2 і членам його сім`ї в користування, при цьому, на даний час відповідач ОСОБА_3 продовжує перебувати на військовій службі, відповідачі вселилися у спірне приміщення на законних підставах, постійно проживають у ньому, іншого житла не мають, вважав, що відсутні правові підстави для виселення відповідачів із квартири. Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, а обставини справи не підтверджені певними засобами доказування. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 04 травня 2026 року, представник ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним та необгрунтованим, постановленим при невідповідності висновків суду обставинам справи, прийнятим із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2026 року та ухвалити нове рішення , яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позивач є власником спірної квартири. 15.06.1999 між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . У листопаді 2012 року між навчальним центром Державної прикордонної служби та ОСОБА_2 було укладено договір про користування відомчим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . Вказує, що з 25.02.2019 ОСОБА_2 припинив користування вказаною квартирою та виїхав на постійне місце проживання в с. Валява, Черкаської області, що підтверджується рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.02.2025 у справі № 712/9599/24. Згідно відомостей №21-03/25671 від 16.05.2025 про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , водночас квартиронаймач ОСОБА_2 не зареєстрований у вказаній квартирі, тобто ОСОБА_2 припинив право користування службовою квартирою. Наголошує, що право користування службовою квартирою членів сім`ї наймача є похідним від реалізації права самого наймача службового приміщення. Наймач добровільно припинив право користування службовою квартирою та виїхав на постійне проживання у іншу місцевість, що слід трактувати як втрату наймачем інтересу до службового житла. Посилається на те, що ОСОБА_3 звільнено з військової служби з 27.06.2024. Також наголошує на тому, що за відповідачами рахується заборгованість за надані житлово-комунальні послуги, які були частково погашені після звернення до суду із позовом. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив Фактичні обставини справи Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 15 грудня 2012 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є власністю ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). 15.06.1999 між Військовою частиною НОМЕР_1 (наймодавець) та ОСОБА_2 (наймач) було укладено Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду України, відповідно до умов якого наймодавець надав наймачу у найм жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , яке обладнане водопроводом, центральним опаленням, газопостачанням, електропостачанням. Вказаний будинок перебуває у в/ч НОМЕР_1 . У листопаді 2012 року між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 було укладено договір про користування відомчим житловим приміщенням ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ), відповідно до умов якого ОСОБА_2 та членам його сімі`ї в користування надано житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . З матеріалів справи встановлено, що 22.12.2013 між ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 укладено типовий договір про користування електричною енергією. 01.05.2020 між ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг з поводження з побутовим відходами. 27.12.2013 між ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 укладено типовий договір про надання послуг з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій. Згідно відомостей № 21-03/25671 від 16.05.2025 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Також встановлено, що ОСОБА_2 являється батьком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є чоловіком та дружиною, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 , та мають п`ятеро спільних дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , являються багатодітною сім`єю. Відповідно до Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 170-ОС від 07.04.2023, ОСОБА_3 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, безпосередньо брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Часів Яр, Кліщіївка Донецької області, н.п. Куп`янськ Вузловий, н.п. Вовчанськ, н.п. Гатище Харківської області, що підтверджується відповідною довідкою від 25.09.2025 № 714. 21 вересня 2023 року ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання отримав мінно-вибухову травму у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струс головного мозку, акубаротравму, отруєння невідомою речовиною, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 144 від 22.09.2023 . ОСОБА_3 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 , виданого 26.02.2024. Згідно виписки із акта огляду МСЕК (довідка серії 10 ААБ № 081912) ОСОБА_3 є інвалідом ІІІ групи. Відповідно до довідки Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради від 25.11.2025 № В-13312-2, ОСОБА_3 , 1989 року народження, перебуває на квартирному обліку за місцем проживання складом сім`ї 6 осіб. Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного. Згідно із частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Щодо розірвання договору найму жилого приміщення Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). На підставі положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частинами першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до положень статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір найму укладається на строк, встановлений договором (стаття 763 ЦК України). За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (частина перша статті 810 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 825 ЦК України договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі: 1) невнесення наймачем плати за найм житла за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази; 2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає. Договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений, так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги. Відповідно до вимог ст. 108 ЖК України договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду може бути розірвано на вимогу наймодавця лише з підстав, установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що загрожують обвалом. Підставою для розірвання договору найму позивач посилався на підпункт «ж» п. 2 договору та проживання і реєстрацію ОСОБА_2 з 25.02.2019 за адресою АДРЕСА_3 . Із матеріалів справи вбачається, що 15 червня 1999 року між військовою частиною НОМЕР_1 (наймодавець) та ОСОБА_2 (наймач) було укладено договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду України, за умовами якого, на підставі рішення житлової комісії від 15.06.1999, наймодавець надає наймачу і членам його сім`ї жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Підпунктом «а» пункту 2 Договору сторони визначили, що з дозволу наймодавця можливо вселяти в займане наймачем жиле приміщення членів своєї сім`ї, які прописані і проживають у населеному пункті за місцем дислокації військової частини КЕЧ. Підпунктом «б» пункту 2 Договору зазначено щодо збереження жилого приміщення під час тимчасової відсутності наймача і членів його сім`ї в межах строків, встановлених ст. 71 ЖК України. Жила площа, право користування якою зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї, не вважається зайвою жилою площею. Підпунктом «ж» пункту 3 Договору визначено, що наймач зобов`язується при виїзді разом з усією сім`єю на інше проживання звільнити і здати наймодавцю займане жиле приміщення та його обладнання в належному стані за актом. Відповідно пункту 5 Договору члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з цього договору. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із цього договору. Тимчасово відсутній наймач зберігає і несе обов`язки за договором найму жилого приміщення ( п. 6 Договору). Згідно пункту 9 Договору у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму вважається розірваним з дня вибуття. Договір найму жилого приміщення може бути розірвано на вимогу наймодавця лише з підстав установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що загрожують обвалом ( п. 10 договору). Отже, за умовами договору найму, відповідач та члени його сім`ї ( його син ОСОБА_3 ) на законних підставах були вселені та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_5 , відповідно з 15.06.1999 та 18.03.2005. В подальшому, з дозволу позивача були вселені та зареєстровані у вказаній квартирі, дружина сина та їхні діти. Договір найму від 15.06.1999 не містить строку дії договору, проте містить підстави для розірвання даного договору. Підстава для розірвання договору найму - проживання/реєстрація наймача ( ОСОБА_2 ) за іншою адресою. В той же час, підстави для розірвання договору найму відносно членів сім`ї наймача, які проживають і зареєстровані у спірній квартирі, в договорі найму не міститься і така підстава для розірвання договору найму не передбачена нормами ЦК та ЖК України, оскільки за умовами договору найму чітко визначено, що договір найму жилого приміщення може бути розірвано на вимогу наймодавця лише з підстав, установлених законом. За вказаних обставин, позовні вимоги щодо розірвання договору найму жилого приміщення, укладеного 15.06.1999 між НОМЕР_4 та ОСОБА_2 , задоволенню не підлягають, про що обгрунтовано зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні. Щодо вимоги про зобов`язання не перешкоджати у здійсненні права власності на житло шляхом виселення та зняття з реєстрації. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У статті 395 ЦК України встановлено, що право користування є речовим правом на чуже майно та відповідно до статті 396 ЦК України підлягає захисту відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. У статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України). Відповідно до частин першої та другої статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати у займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. За змістом статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Згідно із ст.107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири (частина перша статті 118 ЖК). Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до ст. 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: 1) осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; 2) осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; 3) осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; 4) осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; 5) пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; 6) одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними. У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Гіллоу проти Сполученого Королівства»), так і на наймача (рішення у справі «Ларкос проти Кіпру»). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8 Конвенції, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06, пункт 47). Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ під час вирішення спорів та який передбачає дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Таким чином, з урахуванням того, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). У даній справі встановлено, що відповідачі вселилися до спірної квартири на підставі договору найму жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду України від 15.06.1999, що позивач не оспорює. Отже, відповідачі набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право на мирне володіння та користування майном як наймач та члени його сім`ї. З 25.02.2019 відповідач ОСОБА_2 знявся з реєстрації за адресою спірної квартири та зареєстрований у с. Валява, Черкаського району; відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 18.03.2005 року, а його дружина ОСОБА_4 та їх діти ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зареєстровані за вказаною адресою з 10.09.2018 року, проживають у зазначеній квартирі та не мають іншого житла для проживання. Також судом встановлено, що на момент подання позовної заяви до суду, відповідач ОСОБА_3 проживає у спірній квартирі двадцять років, а його дружина з дітьми понад сім років, що дає підстави стверджувати про достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачі мають достатні та триваючі зв`язки зі спірною службовою квартирою, яка є їх житлом у розумінні статті 8 Конвенції. Позивач, діючи з метою задоволення інтересів військовослужбовців і членів їх сімей, які мають право бути забезпеченими службовими житловими приміщеннями, не довів пропорційності цій меті виселення без надання іншого житлового приміщення відповідачів як членів сім`ї військовослужбовця, наявність в яких іншого житла суд не встановив. Оскільки зміст і спрямованість діяльності держави визначають права та свободи людини і їх гарантії, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України), колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про виселення. Посилання в апеляційній скарзі на те, що право користування службовою квартирою членів сім`ї наймача є похідним від реалізації права самого наймача службового приміщення. Наймач добровільно припинив право користування службовою квартирою та виїхав на постійне проживання у іншу місцевість, що слід трактувати як втратою наймачем інтересу до службового житла, відхиляються колегією суддів, оскільки у статті 125 ЖК України визначено перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених статтею 124 цього Кодексу, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено сім`ї військовослужбовців; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, а відповідачі у даній справі є не лише сім`єю військовослужбовця, а відповідач ОСОБА_3 (син ОСОБА_2 ) був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, та будучи військовослужбовцем, брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, та під час виконання бойового завдання отримав мінно-вибухову травму. Крім того, родина ОСОБА_3 є багатодітною і діти є малолітніми, і, як вірно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_3 іншого службового житла не отримував, іншого житла для постійного проживання родина ОСОБА_10 немає. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 звільнено з військової служби з 27.06.2024, є безпідставними, оскільки позивачем на підтвердження зазначеного не надано належних та допустимих доказів. Інші доводи скаржника, були предметом розгляду в суді першої інстанції, отримали належну оцінку в рішенні, та не спростовують встановлених обставин справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, оцінив надані позивачем докази та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про виселення - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Л.І. Василенко Ю.В. Сіренко /повний текст постанови суду складено 02 липня 2026 року/