Постанова 4801 № 145/913/25

Справа № 145/913/25 Провадження № 22-ц/801/1525/2026 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець В. Д. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 рокуСправа № 145/913/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В. з участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 145/913/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Когутницького В`ячеслава Миколайовича на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Іванець В. Д., - встановив: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна. Позов обґрунтовано тим, що вона познайомилася з цивільним чоловіком ОСОБА_4 на початку 2017 року і з середини цього ж року почали проживати в м. Києві однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Спочатку проживали в його помешканні, але через конфлікт з попередньою дружиною, почали винаймати квартиру. Позивач на той час фактично не проживала з колишнім чоловіком, але перебувала у шлюбі. За її позовною заявою Солом`янським районним судом м. Києва шлюб з ОСОБА_5 було розірвано. У 2018 році ОСОБА_4 запропонували роботу в ТОВ "Агро-еталон", що знаходиться в колишньому Тиврівському районі Вінницької області, тому він переїхав проживати в селище Тиврів. У зв`язку з проходженням військової служби і тим, що до виходу на пенсію залишалося два роки, вона продовжила проживати в м. Києві, але фактичні сімейні відносини з ОСОБА_4 не припинилися, кожні вихідні, відпустки проводили спільно. Маючи намір зареєструвати шлюб та створити сім`ю, вона та ОСОБА_4 вирішили за спільні кошти побудувати будинок в с. Василівка Вінницького (колишнього Тиврівського) району Вінницької області, за місцем роботи чоловіка. На початку 2019 року ОСОБА_4 запросив її в с. Василівка і запропонував на вибір дві земельні ділянки, які могла надати Тиврівська селищна рада. Спільно була обрана земельна ділянка по АДРЕСА_1 , також було узгоджено план будинку, господарських будівель та споруд. Будівництво було розпочато весною 2019 року. За спільні кошти придбавалися будівельні матеріали, винаймалися люди для улаштування фундаменту, стін, перекриття, покриття даху, електрообладнання, газифікації, оздоблення кімнат тощо. У зв`язку з тим, що у ОСОБА_4 з колишньою дружиною відбувалися судові справи щодо поділу спільного майна подружжя, будинок вирішили оформити на його матір ОСОБА_2 , яка проживала і зареєстрована на даний час в с. Покащів Ківерцівського району Волинської області. Умовою оформлення документів на ОСОБА_2 було те, що жінка, якій станом на 2020 рік виповнилось 85 років, заповість будинок синові, ОСОБА_4 . Для отримання права оформлення необхідних документів на земельну ділянку та будівництво будинку 14.11.2020 ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Красневичем О.А. На підставі довіреності ОСОБА_4 18.06.2020 провів державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2477 га кадастровий номер 0524580800:02:002:0156, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та державну реєстрацію речових прав на будинок. Проживаючи вже в будинку АДРЕСА_1 однією сім`єю з 2020 року вона та ОСОБА_4 мали спільний бюджет, усталені спільні права та обов`язки, які притаманні подружжю, спільно відпочивали у відпустках, спільно відмічали свята та дні народження, спільно вели домашнє господарство: прибирали, планували внутрішнє оздоблення, за ступенем готовності кімнат, купували меблі, техніку, саджали городину, дерева, кущі, збирали урожай. З 2020 року і до цього часу вона в повній мірі користується всім майном, підтримує його в належному стані, сплачує комунальні платежі, докладає до цього кошти та фізичні зусилля. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на будівництво будинку коштів не надавали, благоустроєм не займалися, утриманням будинку не займалися і не займаються. У с. Василівка ОСОБА_2 ніколи не приїздила, де знаходиться будинок - не знає. ОСОБА_3 був проїздом один раз в 2023 році. ОСОБА_4 та позивачу постійно допомагали сусіди. Гарні стосунки підтримувалися з такими сусідами, як: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та іншими. У 2021 році ОСОБА_4 також звернувся до суду про розірвання шлюбу з колишньою дружиною, ОСОБА_12 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 31.05.2022, у справі №754/8837/21, шлюб було розірвано. У свою чергу ОСОБА_12 звернулася з позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, і ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13.06.22 (справа№754/2152/22) було відкрито провадження у зазначеній цивільній справі. Оскільки ОСОБА_4 , за спільні сімейні кошти з нею, постійно фінансово допомагав матері, ОСОБА_2 , тому після державної реєстрації земельної ділянки та будинку з господарськими будівлями та спорудами, завершення електрифікації, газифікації, монтажу опалювальної системи та меблювання будинку, ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 і та 11.10.2023 склала заповіт на ім`я сина. Згідно з цим заповітом ОСОБА_2 заповіла ОСОБА_4 не лише будинок в с. Василівка, а все майно, яке буде належати їй на день смерті. На підставі її заяви, за згодою повіреного ОСОБА_4 , 26.04.2024 вона зареєструвалася в будинку АДРЕСА_1 . Після закінчення судових спорів щодо поділу майна з колишньою дружиною, ОСОБА_12 , ОСОБА_4 та вона мали зареєструвати шлюб. Разом з тим, після тривалої хвороби, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Знаючи від неї та ОСОБА_4 про те, що будинок та земельна ділянка оформлені на ОСОБА_2 , рідний брат ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , відразу почав вимагати у неї залишити будинок. 30.06.2025 на її мобільний телефон через сервіс "Дія" надійшло повідомлення, що її знято з місця проживання за заявою власника житла. Через доступні інформаційні системи вона також дізналася, що 13.06.2025 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Деделюк С.Ю. було посвідчено договір дарування, виданий 13.06.2025 згідно з яким власником житлового будинку загальною площею 126 кв.м, житловою площею 55,8 кв.м та земельної ділянки площею 0,2477 га, кадастровий номер 0524580800:02:002:0156, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , став ОСОБА_3 . Вона розуміє ОСОБА_2 , що та, як мати, на прохання сина, маючи вік 90 років, вчинила так, як попросив ОСОБА_3 , подарувала будинок та земельну ділянку. Хоча зовні ОСОБА_3 діяв як нібито в правовому полі, проте з його сторони вбачається недобросовісність, не врахування тих обставин, що будинок, господарські будівлі та споруди вона та ОСОБА_4 будували спільною працею, за спільні кошти. За наведеного вона вважає, що його умислом є бажання наживи шляхом заволодіння чужим майном. З цією метою ОСОБА_3 здійснив активні дії щодо оформлення на себе договору дарування, в цей же день щодо оформлення права власності на будинок і земельну ділянку, а невдовзі - щодо зняття її з реєстрації місця проживання. Турбуючись про те, що як військовослужбовець в подальшому залишиться без будь-якого житла, і що будинок та земельна ділянка ОСОБА_3 можуть бути відчужені, для захисту своїх майнових прав та інтересів, вона вирішила звернутись до суду з даним позовом про поділ спільного майна. Просила визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2477 га кадастровий номер 0524580800:02:002:0156 та право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 126 кв.м., житловою площею 55,8 кв.м., які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати залишити за нею. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.. Не погодившись із таким рішенням, представника позивача ОСОБА_1 адвокат Когутницький В`ячеслав Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд упереджено не дав оцінку тому, що не лише ОСОБА_1 повідомляла про наявність спільного сімейного бюджету, а і свідки підтвердили дану обставину, оскільки тривалий час спілкувалися не лише з ОСОБА_1 , а і з ОСОБА_4 . Судом не повно з`ясовано для чого ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за спільні кошти та спільною згодою придбавали земельну ділянку, розробляли проект, вкладали спільні кошти в будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд, за спільною домовленістю оформляли нерухомість на ОСОБА_2 , не повідомляли про придбання земельної ділянки колишню дружину ОСОБА_4 , з яких підстав в 2021 році ОСОБА_4 ініціював позов до ОСОБА_12 про розірвання шлюбу. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Представник позивача - адвокат Когутницький В.М. та позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали просили задовольнити. Представник відповідача адвокат Воронцова О.В. та відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі N 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності інших учасників. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 25.07.2017 розірвала шлюб з чоловіком ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 25.07.2017 серія НОМЕР_1 (а.с.14). Позивачка ОСОБА_1 відповідно до витягу з реєстру Тиврівської територіальної громади від 26.04.2024 № 2024/004216257 з 26.04.2024 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13). Відповідно до копії скріншотів з додатку "Дія" позивачу ОСОБА_1 надійшло повідомлення 30.06.2025 про те, що її знято з місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , за заявою власника житла (а.с.20-21). На підставі рішення від 30.06.2020 № 504 38 сесії 7 скликання Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2477 га, кадастровий номер: 0524580800:02:002:0156, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.07.2020 № 215742406 (а.с.18) та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.06.2020 № НВ-0519590462020 (а.с.19). Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності від 14.11.2020 (а.с.15)відповідачка ОСОБА_13 уповноважила свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх установах, підприємствах, організаціях з питань: - виготовлення, подачі та отримання всіх необхідних документів (в тому числі декларації про початок будівельних робіт, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, дозволу на виконання будівельних робіт, будівельного паспорта, технічного паспорта, будинкової книги, довідки про присвоєння адреси житловому будинку), що стосуються проведення будівництва на належній їй земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2477 га, кадастровий номер: 0524580800:02:002:0156, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; - реєстрації права власності на її ім`я на новозбудований житловий будинок (або нерухоме майно з іншою назвою), розташований на вищезазначеній ділянці; - розпорядження (оренда, продаж, міна) належною їй земельною ділянкою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2477 га, кадастровий номер: 0524580800:02:002:0156, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також нерухомим майном, що буде на ній розташоване. 06.01.2021 за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано право власності на будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 126 кв.м., житловою 55,8 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 0,2477 га, кадастровий номер: 0524580800:02:002:0156, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.01.2021 № 240050391 (а.с.17). Згідно з копією заповіту від 11.10.2023, зареєстрованого в реєстрі за № 63, посвідченого секретарем виконавчого комітету Олицької селищної ради Луцького району Волинської області відповідачка ОСОБА_2 на випадок її смерті все своє майно заповіла синові ОСОБА_4 (а.с.16). 13.06.2025 за відповідачем ОСОБА_3 на підставі договорів дарування від 13.06.2025 № 1577 та № 1578 зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 126 кв.м., житловою 55,8 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,2477 га, кадастровий номер: 0524580800:02:002:0156, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.06.2025 (а.с.22-25). Відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31.05.2022 по справі № 754/8837/21 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_12 розірвано (а.с.28-29, 70-71). 13.06.2022 Деснянським районним судом м. Києва відкрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя (а.с.30). Ухвалою цього ж суду від 06.08.2024 провадження зупинене, оскільки відповідач ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер (а.с.31). Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. У порядку частини четвертої вказаної статті сім`я створюється не тільки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно з ч. 6 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку статті 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання. Положеннями статті 74 СК України врегульовані майнові права осіб, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Ці положення є виключенням, а отже, особи, які проживали без реєстрації шлюбу інших прав, ніж визначені статтею 74 СК України, не набувають. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Відповідно до ч. 1 ст. 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. У постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26.09.2018 у справі № 244/4801/13-ц (провадження №61-23286св18), від 25.04.2019 у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13.05.202 у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі. Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними. Право власності на спірні земельну ділянку площею 0,2477 га, кадастровий номер 0524580800:02:002:0156, та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 126 кв.м., житловою 55,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 мати ОСОБА_4 - відповідачка ОСОБА_2 набула 07.07.2020 та 06.01.2021 відповідно, тобто під час перебування ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_12 , що сторони також не заперечують. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 з 20.10.1984 по 31.05.2022 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 , що не заперечується та визнається сторонами та їх представниками. Указані обставини унеможливлюють установлення судом факту спільного проживання позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 25.07.2017 по 24.05.2024, оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України. Аналогічний висновок виснував у своїй постанові від 12.03.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №336/1978/23 (провадження № 61-15936 св 24). Водночас суд правильно зазначив, що наведена вище заборона встановлення факту спільного проживання при перебуванні в іншому зареєстрованому шлюбі є законодавчою, а не судовою та розширеному тлумаченню не підлягає. За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 25.07.2017 по 24.05.2024 ОСОБА_4 (перебував у іншому шлюбі, який розірвано лише 31.05.2022) та ОСОБА_1 , відсутні і підстави, передбачені 74 СК України вважати спірне майно, а саме земельну ділянку та житловий будинок такими, що належить їм на праві спільної сумісної власності, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Посилання представника позивача на правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 по справі №523/14489/15-ц є безпідставним, оскільки обставини цієї справи не є релевантними обставинам справи, що розглядається. Окрім того, обов`язковою умовою застосування такої постанови (пункти 48 та 70) є проживання жінки та чоловіка однією сім`єю якщо вони не перебувають у шлюбі між собою, у тому числі і в будь-якому іншому шлюбі. Крім того, суд під час ухвалення рішення, оцінюючи зібрані у справі докази, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу на час придбання спірної земельної ділянки та будівництва будинку за спільні кошти, оскільки подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сам факт спільного відпочинку ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на вихідні та під час відпусток, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Покази, які надали свідки безпосередньо в судовому засіданні щодо ведення спільного господарства ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , наявність у них спільного бюджету, суд до уваги вірно не прийняв, оскільки свідки пояснили, що вказані обставини їм відомі зі слів самої позивачки. Інших доказів на підтвердження цих фактів суду не надано. Щодо посилання представника позивача на режим окремого проживання згідно зі ст. 119 СК України, суд першої інстанції вірно зазначив: Відповідно до ч. 1 ст. 119 СК України за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. СК України в окремих випадках передбачає певні правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя. Однак такий режим не виникає лише в силу того, що чоловік і дружина живуть у різних місцях. Умовою такого режиму є рішення суду за заявою подружжя або позовом одного з них. Позивачем та його представником не надано доказів того, що між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_12 встановлювався режим окремого проживання, передбачений ст. 119 СК України, а тому, щодо спірного майна, не могли виникнути правові наслідки встановлення режиму окремого проживання, передбаченні ст.120 СК України. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за його рахунок. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Когутницького В`ячеслава Миколайовича залишити без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко М.В. Матківська