LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Ухвала КАС ВС420/42157/25

від 02.07.2026 · Адміністративна

УХВАЛА 02 липня 2026 року м. Київ справа №420/42157/25 адміністративне провадження № К/990/25841/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мацедонської В.Е., суддів - Білак М.В., Смоковича М.І., перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 420/42157/25 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 03.12.2025 року ВП НОМЕР_1, - УСТАНОВИВ: ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 03.12.2025 року ВП НОМЕР_1. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року, позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 03.12.2025 року ВП НОМЕР_1 - повернуто позивачеві. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає наступне. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження судових рішень в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. У поданій касаційній скарзі відсутні доводи скаржника щодо того, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Свою чергою, Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що зміст ухвалених у цій справі судових рішень та доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики. Відтак, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Окрім цього, Суд наголошує, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. З огляду на зазначене та враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, у відкритті провадження необхідно відмовити. У зв`язку з перебуванням колегії суддів у відпустці розгляд цієї касаційної скарги відбувся після їх виходу. Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Суд У Х В А Л И В : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 420/42157/25 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 03.12.2025 року ВП НОМЕР_1. Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді М. В. Білак М. І. Смокович

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»