Постанова КАС ВС № 560/8374/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Київ справа № 560/8374/25 адміністративне провадження № К/990/42785/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кінащук Олександра Сергіївна, на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року (суддя: Блонський В.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року (судді: Граб Л.С., Матохнюк Д.Б., Сторчак В.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене актом службового розслідування від 05 квітня 2024 року та затверджене командиром військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 , за результатами службового розслідування, проведеного військовою частиною НОМЕР_1 , щодо обставин травми ОСОБА_1 , отриманої 04 лютого 2023 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно провести службове розслідування обставин травми ОСОБА_1 , отриманої 04 лютого 2023 року, з урахуванням усіх наданих доказів та висновків суду. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що рішення, оформлене актом службового розслідування від 05 квітня 2024 року, є незаконним, необґрунтованим та прийнятим за неповного з`ясування фактичних обставин. На його думку, відповідач не дотримався встановленого порядку проведення службового розслідування та не врахував докази, які мають значення для правильного вирішення питання щодо причин та обставин отримання ним травми. Позивач також указував, що під час проведення службового розслідування відповідач не вжив належних заходів для встановлення того, чи могла військова служба безпосередньо вплинути на розвиток наявних у нього захворювань або на їх перебіг, а також чи пов`язаний його фактичний стан здоров`я з проходженням військової служби у відповідний період. За його твердженнями, зі змісту акта службового розслідування неможливо встановити, що відповідач досліджував питання наявності причинного зв`язку між захворюваннями позивача та проходженням ним військової служби. Крім того, позивач зазначив, що під час службового розслідування відповідач отримав пояснення військовослужбовців, які були присутні під час отримання ним травми 04 лютого 2023 року, однак наведені ними відомості не врахував під час формування висновків службового розслідування. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження у справі підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Як зазначив суд першої інстанції, акт службового розслідування не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує для учасників відповідних правовідносин юридичні наслідки або самостійно впливає на обсяг їхніх прав та обов`язків. Правова природа акта службового розслідування унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання його протиправним, а також дій щодо його складання та підписання, у зв`язку з чим такі позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що аналогічний правовий підхід висловлено в постановах Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 817/3305/15, від 02 жовтня 2019 року у справі № 821/2137/15-а, від 24 листопада 2020 року у справі № 360/902/19 та від 30 березня 2021 року у справі № 420/3307/20. Натомість суд апеляційної інстанції зазначив, що саме рішення, прийняте на підставі такого акта службового розслідування, може бути оскаржене до суду в передбаченому законом порядку. Як зауважив суд апеляційної інстанції, такий підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 320/34767/23. Виходячи з наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що акт службового розслідування не може бути оскаржений до адміністративного суду та не може бути предметом спору в порядку адміністративного судочинства. Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кінащук Олександра Сергіївна, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 20 травня 2025 року та постанову суду апеляційної інстанції від 18 вересня 2025 року, а справу № 560/8374/25 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що висновки, викладені в акті службового розслідування, мають для позивача безпосередні правові наслідки, оскільки унеможливлюють належне документальне оформлення обставин отримання травми під час проходження військової служби та, як наслідок, реалізацію передбачених законодавством соціальних гарантій і правового статусу, пов`язаних із таким травмуванням. Відтак, скаржник уважає, що відмовивши у відкритті провадження у справі, суди попередніх інстанцій позбавили його можливості отримати судовий захист в межах спірних правовідносин та необґрунтовано обмежили його право на доступ до суду. Позиція інших учасників справи Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 560/8374/25. Цією ж ухвалою витребувано з Хмельницького окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №560/8374/25. Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 року (суддя: Загороднюк А.Г.) повторно витребувано з Хмельницького окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №560/8374/25. 17 червня 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали адміністративної справи №560/8374/25. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року (суддя: Загороднюк А.Г.) призначено справу до розгляду. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. За змістом пунктів 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовим спором, є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору і справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Тобто, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. За частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Водночас право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб`єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду. Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод. Водночас лише участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту, юридичної природи обставин у справі та реалізації суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах владних управлінських функцій. Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб`єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб`єкта спірних правовідносин. Як убачається з матеріалів справи, у межах цього спору ОСОБА_1 оскаржує рішення, оформлене актом службового розслідування від 05 квітня 2024 року та затверджене командиром військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 , за результатами службового розслідування обставин отримання ним травми 04 лютого 2023 року. Як зазначав позивач у позовній заяві, з березня 2022 року він проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 та в період з 07 червня 2022 року по 13 лютого 2023 року безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою військової частини від 10 серпня 2024 року №

671. За твердженням позивача, 04 лютого 2023 року під час перебування на бойовій позиції розпочався гранатометний та мінометний обстріл, унаслідок якого він отримав ушкодження голови, що в подальшому призвело до погіршення стану його здоров`я, необхідності проведення оперативного втручання та, зрештою, визнання його непридатним до військової служби. Після завершення реабілітації, 02 березня 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про проведення службового розслідування з метою встановлення обставин отримання ним травми 04 лютого 2023 року. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 березня 2024 року № 96-агд було призначено службове розслідування для встановлення причин та обставин травмування позивача, зазначених у його рапорті від 02 березня 2024 року №

667. За результатами проведеного службового розслідування зроблено висновок, що «документів недостатньо, щоб встановити причинно-наслідковий зв`язок між подіями 04 лютого 2023 року, описаними в поясненні (рапорті) ОСОБА_3 , та хворобою, щодо якої проводилося лікування». Не погоджуючись із висновками акта службового розслідування щодо встановлення обставин отримання ним травми 04 лютого 2023 року, а також вважаючи порушеною процедуру проведення такого розслідування, позивач звернувся до суду із цим позовом. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відкритті провадження у справі. Приймаючи таке рішення, суди зазначили, що оскаржуваний акт службового розслідування не є рішенням (індивідуальним актом) суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує для особи юридичні наслідки або самостійно впливає на обсяг її прав чи обов`язків, а тому такий не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства. Такий висновок суди зробили із посиланням на правові позиції, висловлені Верховним Судом у низці постанов, зокрема суд першої інстанції - у постановах від 05 квітня 2019 року у справі № 817/3305/15, від 02 жовтня 2019 року у справі № 821/2137/15-а, від 24 листопада 2020 року у справі № 360/902/19 та від 30 березня 2021 року у справі № 420/3307/20, а суд апеляційної інстанції - у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 320/34767/23. Однак Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки зазначені висновки є передчасними. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, вирішуючи питання про належність цього спору до адміністративної юрисдикції, суди фактично обмежилися констатацією того, що акт службового розслідування щодо обставин травми ОСОБА_1 , отриманої ним 04 лютого 2023 року, не породжує правових наслідків для позивача. Водночас суди попередніх інстанцій не досліджували характеру спірних правовідносин, правової природи оскаржуваного акта, не з`ясовували в межах якої процедури та на підставі якого нормативного регулювання його прийнято. Суди також не встановлювали, яке місце займає відповідний акт у механізмі правового регулювання спірних правовідносин, які юридичні факти ним встановлюються, які правові наслідки пов`язує законодавство із його складенням та яке значення він має для реалізації прав та законних інтересів позивача. Крім того, суди не досліджували суті права та інтересу, за захистом яких звернувся позивач, а відтак не з`ясували, чи дійсно оскаржуваний акт службового розслідування лише фіксує певні обставини та не справляє самостійних правових наслідків, чи, навпаки, висновки такого акта визначають або унеможливлюють реалізацію певних прав військовослужбовця. При цьому посилання судів першої та апеляційної інстанцій на правові позиції Верховного Суду, висловлені у наведених постановах не можуть бути визнані обґрунтованими. Так, у справі №817/3305/15 предметом спору був висновок, складений за результатами службового розслідування за фактом порушення кримінальної справи. У справі №821/2137/15-а предметом спору був висновок, складений за результатами службового розслідування за фактом отримання неправомірної вигоди. У справі №360/902/19 предметом спору був висновок, складений за результатами службового розслідування за фактом порушення Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та Правил етичної поведінки державних службовців. У справі №420/3307/20 предметом спору був висновок, складений за результатами службового розслідування, за фактом повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Натомість, у справі №320/34767/23 предметом спору був наказ про призначення службового розслідування. Наведене свідчить, що правові позиції Верховного Суду, на які послалися суди попередніх інстанцій, були сформовані у справах, предметом яких були наказ про призначення службового розслідування та висновки службових розслідувань, складені в межах процедур притягнення осіб до дисциплінарної відповідальності. Натомість у цій справі спір виник щодо акта службового розслідування, проведеного з метою встановлення обставин отримання військовослужбовцем ушкодження здоров`я під час проходження військової служби та наявності причинного зв`язку між таким ушкодженням і виконанням обов`язків військової служби. Таким чином, характер спірних правовідносин, правова природа оскаржуваного акта, мета його складення та його місце у механізмі правового регулювання відповідних правовідносин є відмінними від тих, що були предметом розгляду Верховного Суду у справах, на які послалися суди попередніх інстанцій. Колегія суддів наголошує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зроблені з посиланням на правові позиції Верховного Суду, сформовані у справах з іншими фактичними обставинами та іншою правовою природою спірних правовідносин, не можуть вважатися належним обґрунтуванням висновку про відсутність адміністративної юрисдикції щодо спору у цій справі. За наведених обставин Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не вжили всіх передбачених законом заходів для з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим передчасно дійшли висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Водночас суд касаційної інстанції не має права вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. За таких умов Верховний Суд позбавлений можливості надати остаточну правову оцінку характеру спірних правовідносин та правовій природі оскаржуваного акта, оскільки відповідні обставини судами попередніх інстанцій не були встановлені та не досліджувалися. Таким чином, неповно з`ясувавши характер спірних правовідносин та дійшовши висновку про відмову у відкритті провадження у справі, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке призвело до ухвалення судових рішень, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховний Суд. Водночас врахування таких висновків передбачає оцінку подібності фактичних обставин та характеру спірних правовідносин, у межах яких відповідні правові висновки були сформовані. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З огляду на викладене, перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Судові витрати З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кінащук Олександра Сергіївна, задовольнити. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі скасувати, а справу №560/8374/25 направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк судді Л.О. Єресько В.М. Соколов