Ухвала КАС ВС № 400/5390/25

УХВАЛА 02 липня 2026 року м. Київ справа №400/5390/25 адміністративне провадження № К/990/24875/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/5390/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2025, залишеним без змін П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026, задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік №0871890-2412-1406-UA51100270000073549 від 31.10.2024 на суму 510.185,70 грн, №0871891-2412-1406-UA51100270000073549 від 31.10.2024 на суму 643.043,22 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження. До Верховного Суду 29.05.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/5390/25. Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження, сплати судового збору та надання оригіналу платіжного документа. На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано заяву про усунення недоліків, заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Податковим органом зазначено, що первісну касаційну скаргу подано в межах строку, передбаченого нормами КАС України, повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду, вчинено посилання на практику Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків, зауважено про конституційне право на касаційне оскарження судових рішень. Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу. Касаційну скаргу подано вдруге 29.05.2026, попередню касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 30.04.2026. Скаржником не доведено наявність поважних підстав для поновлення строку касаційного оскарження, не обґрунтовано зволікання з повторним поданням касаційної скарги. Так, право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення). Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення. В заяві про усунення недоліків контролюючим органом вказано, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки викладенні в постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 10.07.2025 у справі №120/11299/24, щодо застосування підпункту «є» підпункту 266.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не в повному обсязі досліджено умови застосування зазначеної норми, оскільки встановлено лише факт віднесення об`єкта нерухомого майна до будівель промисловості, однак не перевірено та не досліджено інші обов`язкові умови для застосування пільги. Також скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, зауважено, що судами не в повному обсязі проаналізовано доводи відповідача, не досліджено та не враховано надані ним докази, як того вимагає ст.ст. 90, 242 КАС України. Зокрема, судами не досліджено належним чином витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який підтверджує, що основним видом економічної діяльності позивача є КВЕД 47.79 «Роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах» (секція G КВЕД ДК 009:2010), а не діяльність, що належить до секцій В-Е КВЕД ДК 009:2010. Також судами не встановлено та не досліджено обставини фактичного використання спірних будівель за призначенням у господарській діяльності у спірному податковому періоді, хоча саме ці обставини є обов`язковими умовами застосування пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Верховний Суд зауважує, що скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів. Як встановлено зі змісту оскаржуваних рішень, судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що будівлі і споруди, які належать позивачу, є будівлями промисловості, які віднесені до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, а сам позивач є суб`єктом господарювання, діяльність якої класифікується у секції С КВЕД ДК 009:2010, і такі будівлі та споруди не здаються позивачем в оренду, лізинг, позичку, тощо. Крім того, контролюючим органом безпідставно збільшено площу об`єктів оподаткування в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків. Повторно подана касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває раніше встановлених недоліків. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України). Щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги скаржником зазначено, що Головним управлінням ДПС у Миколаївській області здійснено всі необхідні заходи для сплати судового збору за подання касаційної скарги у зазначеній справі, проте, на час звернення до суду із вказаним клопотанням вказані дії не вдалось довести до завершення у зв`язку із специфікою фінансування державних органів. Контролюючим органом заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору, вказано, що станом на теперішній час майновий стан Головного управління ДПС у Миколаївській області свідчить про неможливість виконати вимоги ухвали Верховного суду України від 16.06.2026, а саме, сплатити судовий збір за подання касаційної скарги по справі №400/5390/25 в розмірі 18451,66 грн, однак як тільки Головному управлінню ДПС у Миколаївській області буде надана можливість сплатити судовий збір за звернення із касаційною скаргою по зазначеній справі, відразу буде вжито заходи по сплаті та надано відповідний підтверджуючий документ до суду Верховний Суд зауважує. що ухвалою від 16.06.2026 скаржнику надано максимальний строк для усунення недоліків касаційної скарги - 10 днів, загалом з моменту прийняття оскаржуваної постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 і до моменту подання вказаного клопотання пройшло більше чотирьох місяців, що є достатнім часом для вжиття заходів, спрямованих на одержання фінансування для сплати судового збору. Обставини пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють орган державної влади від обов`язку своєчасної його сплати. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому наведені ним обставини щодо відсутності (зменшення) бюджетного фінансування не повинні впливати на можливість неухильного виконання суб`єктом владних повноважень покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов`язків щодо оформлення апеляційної скарги, в тому числі щодо своєчасної оплати судового збору. Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, зокрема, з метою забезпечення сплати судового збору. В той же час скаржником не надано суду доказів щодо неможливості здійснити перерозподіл коштів задля виконання вимог закону при зверненні з касаційною скаргою. Відповідно до частини 1 та 2 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Умови, за яких суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору та перелік суб`єктів до яких таке відстрочення застосовується обов`язково обумовлено статтею 8 Закону України «Про судовий збір». Проте, клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору з наведених ним підстав задоволенню не підлягає як необґрунтоване та безпідставне, оскільки наведені заявником підстави стосуються адміністративно-організаційної діяльності суб`єкта владних повноважень та не відносяться до жодної з умов, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити йому сплату судового збору. Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, та сплати судового збору є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями. Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань. Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги. Відповідач, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо вчасного подання касаційної скарги. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано належними доводами зволікання з повторним поданням касаційної скарги, не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Миколаївській області про відстрочення сплати судового збору. Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Миколаївській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/5390/25. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/5390/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіІ.А. Васильєва О.В. Білоус Н.Є. Блажівська