Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/8575/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/8575/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 02 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". За результатами розгляду, повідомленням від 13.06.2025 року за № 362/8999 позивача поінформовано, що за результатами розгляду його заяви протоколом від 13.06.2025 року № 47 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причини відмови: відсутність документів, визначених у Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 та необхідних для підтвердження права на відстрочку на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Згідно із приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ). Частинами першою, другою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, що неодноразово продовжувався. Строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України і діє, зокрема, на момент розгляду цієї справи. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543-XII). Водночас підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Законом № 3543-XII. Так, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. За змістом положень часин 7, 8 статті 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно з абзацом 9 п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок № 560 у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п. п. 56, 57 вказаного Порядку відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації). Згідно з пунктом 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком

5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації. Так, Додаток 5 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину. Відповідно до пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку

6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку

7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. З матеріалів справи встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачу відстрочки як батьку трьох неповнолітніх дітей стала відсутність документів, визначених у Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 та необхідних для підтвердження права на відстрочку на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного. В контексті наведеного суд зазначає, що у Порядку № 560 визначено вичерпний перелік документів, який повинен надати військовозобов`язаний для отримання відстрочки, а саме: 1) свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства саме військовозобов`язаного; 2) один із документів, що підтверджує факт утримання військовозобов`язаним своїх трьох і більше дітей. Позивачем надано відповідачу копії свідоцтв про народження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в яких підтверджено батьківство військовозобов`язаного ОСОБА_1 . Також надано свідоцтв про народження ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Вказані обставини свідчать про те, що позивачем не було дотримано вимог Порядку № 560, оскільки не надано свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного. Однак, на підтвердження факту утримання ОСОБА_4 , позивач надає посвідчення батька багатодітної сім`ї, довідку про склад сім`ї від 03.06.2017 №1998, особовий рахунок № НОМЕР_1 від 25.10.2017, витяг з реєстру територіальної громади від 08.05.2025, довідку про здійснення відрахування та виплат №116 від 22.05.2025, інформаційну довідку з комунального закладу "Вінницький ліцей №33". З цих підстав, суд враховує, що згідно із статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. За правилами ч. 2 ст. 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Згідно частиною 4 статті 157 Сімейного кодексу України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. В силу положень частини 1 статті 260 Сімейного кодексу України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Крім того, відповідно до частини 1 статті 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу Отже, аналізуючи процитовані вище норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що вітчим вважається таким, що зобов`язаний утримувати падчерку/пасинка за сукупності таких умов: пасинок/падчерка проживає разом із вітчимом; пасинок/падчирка немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу. З іншого боку, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинку/падчерці, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм Сімейного кодексу України таку поведінку вітчима не можна назвати "утриманням", бо "утримання", це не "право", а безальтернативний та імперативно визначений "обов`язок" батьків по відношенню до неповнолітніх дітей. Також пасинки у спірному випадку не може вимагати у вітчима забезпечення їх утриманням, оскільки за законом такий обов`язок на нього не покладений. У постанові від 04.10.2024 у справі № 160/17962/23 Верховний Суд у схожих правовідносинах зазначив, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов`язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов`язків, оскільки приписами Сімейного кодексу України обов`язок по вихованню дитини покладено на її батька, а відповідно до ч. 1 ст. 260 Сімейного кодексу України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, тобто відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на вітчима розповсюджуються положення ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ. Щодо доводів апелянта, що посвідчення багатодітної сім`ї серії НОМЕР_2 від 13.07.2022 засвідчує факт, що діти перебувають, проживають та утримуються у сім`ї ОСОБА_1 , суд зауважує, що таке посвідчення є підставою на отримання пільг, що надаються багатодітним сім`ям відповідно до Закону України "Про охорону дитинства" та не підтверджує факт перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Отже, у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з заявою про надання йому відстрочки, належними документами не підтвердив наявності правових підстав для застосування щодо нього положень пункту 3 частини 1 статті 23 Закону № 2232-ХІІ. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є правомірною. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.