Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/6143/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6143/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М. 01 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Кузьмишина В.М. суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог. 1.1 ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі Відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. 1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії та на день аварії з 26.04.1986 року по 01.09.1988 року, з 01.05.1989 року по 10.05.1989 року, з 25.05.1991 року по 01.09.1991 року, з 02.07.1993 року по даний час прожив та проживає в с. Словечне Коростеського (Овруцького) району Житомирської області, тобто на території, яка відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення сумарно прожив більше 34 роки, що дає право на додаткове зниження пенсійного віку на 17 років.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції. 2.1 ОСОБА_1 , згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 10.04.2017 Житомирською обласною державною адміністрацією, є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. 2.2 Позивач 11.02.2025 року з досягненням 54 річного віку та за наявності відповідного страхового стажу (35 років 07 місяців 22 дні) звернувся до Відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 2.3 Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.02.2025 року Позивачу відмовлено у такому призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю підстав, так як вважає, що в зоні добровільного (гарантованого) відселення Позивач прожив менше 3 років, а саме 2 роки 07 місяців 10 днів. 2.4 Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. 3.1 Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. 3.2 Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення дійшов висновку, що відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-XII при визначенні права особи на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком врахуванню підлягає лише період проживання такої особи на радіоактивно забрудненій території лише з моменту аварії на Чорнобильській АЕС та до 01.01.1993 року. Таким чином, в розумінні вимог частини другої статті 55 Закону №796-XII у Позивача наявне право на зниженням лише чотири роки (3роки+1 рік з розрахунку 1 рік за два роки проживання), що є недостатнім для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV, для призначення пенсії за віком на шість років, відтак суд робить висновок про правомірність оскаржуваного рішення Відповідача про відмову в такому призначенні пенсії та про відсутність підстав для задоволення позову.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу. 4.1 Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на недотримання судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 4.2 Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з урахуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. ІІ.

Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків. 1.1 Право на пенсійне забезпечення на пільгових умовах та із зниженням пенсійного віку є гарантованим конституційним правом людини, що базується на положеннях статей 19, 46 та 40 Конституції України, а також нормах спеціального законодавства, які регулюють питання соціального захисту громадян, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. 1.2 Відповідно до статті 46 Конституції України кожен має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. 1.3 Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення та виплати пенсій. 1.4 За змістом статті 26 цього Закону, у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років. 1.5 Водночас особливості реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 (далі Закон № 796-XII). 1.6 Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII встановлено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом № 796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом. 1.7 Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. 1.8 Згідно з абзацом 4 частини другої статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від аварії на Чорнобильській АЕС, які постійно проживали чи постійно працювали у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років (категорія 3). 1.9 Приміткою до цього пункту визначено, що початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. 1.10 Аналіз наведених норм свідчить про те, що стаття 55 Закону № 796-XII передбачає дві самостійні умови для диференціації величини зниження пенсійного віку: 1) наявність права на початкову величину зниження (3 роки), яка пов`язується виключно із фактом проживання або роботи в зоні забруднення у період з 26.04.1986 по 31.07.1986; 2) наявність права на додаткове зниження (1 рік за кожні 2 роки проживання/роботи), передумовою для якого є обов`язкове проживання чи робота у відповідній зоні станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років. 1.11 Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 556/1153/17 та від 11.04.2018 у справі № 565/1829/17. 1.12 Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою Виконавчого комітету Словечанської сільської ради від 06.01.2025 № 24, ОСОБА_1 проживав у с. Словечне Житомирської області, яке постановою КМ Української РСР від 23.07.1991 № 106 віднесене до зони добровільного (гарантованого) відселення, у такі періоди: з 26.04.1986 по 01.09.1988; з 01.05.1989 по 10.05.1989; з 25.05.1991 по 01.09.1991; з 02.07.1993 по теперішній час. 1.13 Аналізуючи зазначені обставини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт проживання позивача у с. Словечне з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 надає йому право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки. 1.14 Разом з тим, обчислення додаткового зниження пенсійного віку (понад початкові 3 роки) за формулою « 1 рік за кожні 2 роки проживання» підлягає суворому часовому обмеженню. 1.15 Системний аналіз статті 55 Закону № 796-XII у поєднанні з принципом правової визначеності вказує на те, що для обрахунку права на пільгове зниження пенсійного віку до уваги беруться виключно періоди проживання або роботи особи на радіоактивно забруднених територіях, які мали місце з моменту аварії (26.04.1986) до 1 січня 1993 року. Будь-яке проживання в зазначених зонах після 01.01.1993 року не формує додаткового права на зниження пенсійного віку для осіб 3-ї категорії потерпілих, а впливає лише на загальний статус та інші соціальні пільги, передбачені цим Законом. 1.16 Як вбачається з матеріалів справи, сумарний стаж проживання ОСОБА_1 у зоні добровільного (гарантованого) відселення за період з 26.04.1986 по 01.01.1993 становить 2 роки 7 місяців 10 днів (періоди у 1986-1988, 1989 та 1991 роках). Період проживання з 02.07.1993 по теперішній час знаходиться поза межами граничної юридичної дати (01.01.1993), встановленої Законом № 796-XII для цілей зниження пенсійного віку. 1.17 З урахуванням формули, викладеної у ч. 2 ст. 55 Закону № 796-XII (початкові 3 роки + 1 рік за 2 роки проживання у період до 01.01.1993), позивач набув право на загальне зниження пенсійного віку лише на 4 роки (3 роки початкових + 1 рік за наявні повні 2 роки проживання). 1.18 За таких обставин, право на пенсію за віком із зниженням віку виникає у позивача після досягнення 56 років (60 років 4 роки), за умови наявності необхідного стажу. Натомість позивач звернувся до пенсійного органу у віці 54 роки, вимагаючи зниження віку на 6 років, що є безпідставним та суперечить закону. 1.19 Доводи апеляційної скарги про те, що позивач прожив у зоні добровільного відселення більше 34 років, що нібито дає право на максимальне зниження віку на 6 років (або навіть на 17 років за розрахунками самого скаржника) ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, оскільки законодавець чітко обмежив часові рамки накопичення спеціального стажу для цілей зниження пенсійного віку межею 1 січня 1993 року. Тривале проживання у цій зоні після вказаної дати свідчить про збереження статусу потерпілої особи та наявність інших соціальних пільг, проте не дає підстав для збільшення коефіцієнту чи строку зниження пенсійного віку понад межі, які зафіксовані станом на 01.01.1993 року. 1.20 За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні позивачу пенсії за віком із досягненням 54-річного віку є по суті правомірною, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову. 2 Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги 2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування ухваленого судового рішення. 2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 2.3 Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.