Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/17839/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/17839/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д. Суддя-доповідач - Савицька Н.В. 02 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Савицької Н.В. суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. , за участю: секретаря судового засідання: Товстун Н.М., представників позивача - Сидорук В. В., Способа І.О., представника відповідача - Лавренюка А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю "Карат" (далі - ТОВ "Карат", позивач) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області, відповідач), і просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 17.07.2025 №17132/22-01-23-06/21328928. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами документальної планової виїзної перевірки відповідачем було зроблено помилковий висновок про порушення позивачем податкового законодавства. Позивач стверджує, що спірні виплати стосуються процентів, нарахованих до 01.05.2020, а їх фактичним (бенефіціарним) отримувачем за умовами правочинів є MIRN LIMITED (Кіпр), тому застосована ним понижена ставка оподаткування у розмірі 5% є правомірною. Зауважує, що незважаючи на те, що грошові кошти перераховувалися на рахунок польської компанії ODISSEY Sp.z.o.o., остання не є бенефіціарним власником доходу, а виконує роль посередника (агента) щодо транзиту коштів на користь фактичного бенефіціара компанії MIRN LIMITED (Кіпр). Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.02.2026 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.07.2025 №17132/22-01-23-06/21328928. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь ТОВ "Карат" судові витрати зі сплати судового збору у сумі 30280,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. В апеляційній скарзі, зокрема, зазначає, що згідно з ст. 103 ПКУ податковий агент застосовує правила міжнародного договору з тією країною, куди безпосередньо виплачується дохід. Оскільки право вимоги за позикою було відступлено резиденту Польщі, і саме ця особа є отримувачем платежів згідно з банківськими виписками, то й застосовуватися має Конвенція між Україною та Польщею. Звертає увагу апеляційного суду на те, що у правовідносинах, визначених ст. 103 ПК України, обов`язок доказування покладається саме на учасників правовідносин з виплати на користь нерезидента доходів із джерелом їх походження з України. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Представники позивача в судовому засіданні зазначили, що доводи апеляційної скарги відповідача є необгрунтованими, а тому просили залишити рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність ії обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.06.2014 між ТОВ «КАРАТ» (позичальник) та компанією-нерезидентом МІRН LIMITED (Республіка Кіпр) було укладено Договір позики № 89, відповідно до якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 6 688 916,29 доларів США. Договором передбачено обов`язок позичальника повернути суму позики та сплачувати проценти за користування нею. У період дії договору позивач здійснював нарахування процентів відповідно до умов договору, частково сплачуючи їх нерезиденту первинному кредитору. 01.05.2020 між ТОВ «КАРАТ», МІRН LIMITED (Кіпр) та компанією ODISSEY LIMITED LIABILITY COMPANY - Odyssey Sp.z.o.o. (Республіка Польща), укладено Додаткову угоду №7 до Договору позики №89, якою сторони погодили заміну кредитора у зобов`язанні. Цією угодою зафіксовано суму основного боргу та нарахованих, але не сплачених процентів станом на дату укладення угоди. Того ж дня, 01.05.2020, між МІRN LIMITED (Цедент), Odyssey Sp.z.o.o. (Цесіонарій) та ТОВ «КАРАТ» укладено Договір №1 про відступлення права вимоги боргу до Договору позики №89. Згідно з умовами цього договору первинний кредитор відступив новому кредитору право вимоги до боржника як щодо тіла позики, так і щодо нарахованих і несплачених процентів. При цьому пунктом 3.1 договору передбачено обов`язок Цесіонарія виплатити Цеденту грошові кошти у розмірі 9028974,23 доларів США в строк до 30.04.2023. Матеріалами справи підтверджується, що зазначені зміни були подані через обслуговуючий банк до Національного банку України та зареєстровані в установленому порядку, що підтверджується відповідними виписками з АІС НБУ «Кредитні договори з нерезидентами». 26.06.2020 між ТОВ «КАРАТ» та новим кредитором укладено Додаткову угоду №8 до Договору позики №89, якою договір викладено у новій редакції, у якій розмежовано: суму основного боргу в розмірі 6 688 916,29 доларів США; відсотки, нараховані до 01.05.2020 та не сплачені станом на 26.06.2020, які визначені як проценти за попередні періоди в сумі 2106587,27 доларів США, з урахуванням часткового погашення; проценти, що нараховуються з 01.05.2020 за користування позикою. За період до 01.05.2020 позивач здійснював виплату відсотків, утримуючи податок за ставкою 5%. ГУ ДПС у Хмельницькій області була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Карат», за результатами якої складено акт перевірки № 11724/22-01-07-01/21328928 від 16.06.2025. Актом перевірки встановлено порушення ТОВ «Карат» вимог п. 103.2 ст. 103 ПК України, ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, а саме не утримано податок з таких доходів за ставкою у розмірі 10 відсотків від їх суми та за їх рахунок, та не сплачено до бюджету під час такої виплати податок на доходи нерезидента за 2020 - 2021 роки на загальну суму 3 194 494,16 грн, в тому числі за 2020 рік - 449 690,66 грн, а саме: ІІ квартал 2020 року в сумі 311 229,91 грн; ІІІ квартал 2020 року в сумі 138 460,75 грн; за 2021 рік - 2 744 803,49 грн, а саме: І квартал 2021 року в сумі 700 717,00 грн; ІІ квартал 2021 року в сумі 2 044 086,49 грн. 17.07.2025 ГУ ДПС у Хмельницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Д» №17132/22-01-23-06/21328928, яким збільшено податкове зобов`язання при здійсненні на користь нерезидента виплати інших доходів із джерелом їх походження в Україні на суму 3 194 494 грн. Не погодившись із винесеним податковим повідомленням-рішенням ТОВ «Карат», після оскарження його в адміністративному порядку, звернулося до суду. Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що визначення бенефіціарного власника було здійснено позивачем правильно, на основі аналізу економічної суті операцій, а тому ТОВ «Карат» діяло у повній відповідності до вимог ст. 103 ПК України та міжнародних договорів України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. (застосовується редакція чинна на момент виникнення правовідносин). Пунктом 14.1.54 ст. 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. Згідно з п. п. 141.4.1 ст. 141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом. Відповідно до п. 141.4.2 ст. 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Таким чином, законодавством України передбачено, що оподаткуванню податком на прибуток за ставкою 15 % підлягають виплачені резидентом на користь нерезидента проценти як плата за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит. Поряд із цим, як слідує з пункту 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено ст. 103 ПК України. Так, згідно з п. 103.2 ст. 103 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Положеннями п. 103.4 ст. 103 ПК України визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Відповідно до п. 103.5 ст. 103 ПК України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. Отже, у момент виплати доходу достатньою підставою для застосування зниженої ставки податку є наявність довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України і така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. Між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи від 08.11.2012, яку ратифіковано 04.07.2013. Набрала чинності для України 07.08.2013. За змістом положень зазначеної Конвенції, проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватись тільки в цій другій Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти і підлягає оподаткуванню в цій другій Договірній Державі у відношенні цих процентів. Термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій і боргових зобов`язань. Термін "проценти" не буде включати ніякі доходи, які можуть розглядатись як розподіл згідно з положеннями статті 10 цієї Конвенції. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване там постійне представництво, або здійснює в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргове зобов`язання, на підставі якого сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. При цьому, право на застосування зменшеної ставки податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, виникає, за умови одночасного виконання таких вимог: нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України; нерезидентом надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України; нерезидент є бенефіціарним власником доходу. За правилами п. 103.3 ст. 103 ПК України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу. Для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але повинна бути і особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу. Тобто, коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов`язаний договірними або юридичними зобов`язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником. Разом з тим, чинним законодавством не встановлено форми документу, що підтверджує статус контрагента як бенефіціарного власника доходу, та який повинна мати особа на момент проведення виплати. Однак, у разі заперечення обставин щодо бенефіціарного статусу нерезидента - отримувача доходу, обов`язок доказування зворотного в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України покладається на контролюючий орган як на суб`єкта владних повноважень. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у справах № 817/1045/17 та № 803/1005/17, № 560/8133/24. Також у постанові від 21.03.2018 у справі № 803/1005/17 Верховний Суд відзначив, що чинним законодавством не передбачено ні уповноваженого органу, ні форми звітності, на підставі яких резидент міг би документально підтвердити фактичне право на одержання доходу (статус бенефіціарного власника). Водночас у разі заперечення обставин щодо бенефіціарного власника, обов`язок доказування зворотного в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України покладається на контролюючий орган як на суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів також зауважує, що повноваження щодо витребування, дослідження й аналізу первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, обов`язкових платежів, порушення інших вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, з метою визначення сум грошових зобов`язань та штрафних санкцій, є дискреційними повноваженнями і виключною компетенцією останніх. Своєю чергою, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в справедливому, неупередженому та своєчасному вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, інакше було б порушено принцип поділу влади. Отже, саме відповідач в межах реалізації покладених на нього функцій (ст.ст. 19-1, 75, 85 ПК України) уповноважений отримувати від платників податків у порядку, визначеному законодавством, документи про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, за результатами аналізу яких реалізує компетенцію в частині визначення сум грошових зобов`язань у порядку, визначеному пунктом 54.3 статті 54 ПК України. Натомість адміністративний суд аналізує рішення контролюючого органу, ухвалене за результатами означених заходів на предмет його відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. У постанові від 19.03.2025 у справі № 560/8133/24 Верховний Суд аналізуючи подібні правовідносини, зазначив, що відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду цієї справи не довів, що "АГРОПРОСПЕРІС" не має повноважень визначати подальшу економічну долю такого доходу у вигляді відсотків, тобто не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем доходу, а з наданих позивачем доказів, що наявні в матеріалах справи, не вбачається, що вказана компанія має будь-які зобов`язання щодо подальшого перерахування отриманого доходу (його більшої частини) іншому нерезиденту, як відсутні і будь-які обмеження щодо самостійного визначення подальшої економічної долі вказаного доходу. Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів контролюючого органу, що нерезидент - ATS AGRIBUSINESS INVESTMENTS LIMITED, Кіпр не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу у вигляді процентів за користування позикою, а відтак і безпідставність доводів контролюючого органу, щодо необхідності оподаткування виплаченого вказаній компанії доходу у вигляді відсотків за загальним правилом в розмірі 15 %. Суд зазначає, що статус «бенефіціарного власника» визначається не лише юридичним правом на отримання коштів, а передусім економічною спроможністю вільно розпоряджатися такими коштами. Якщо особа діє як «кондуїтна» компанія (транзитна ланка), вона не може вважатися бенефіціаром для цілей податкових конвенцій. У даній справі, зміст п. 3.1 Договору № 1 від 01.05.2020 свідчить про наявність у польської компанії ODISSEY Sp.z.o.o. чітко визначеного юридичного та договірного зобов`язання щодо подальшого перерахування отриманого доходу третій особі (резиденту Кіпру). Колегія суддів також ураховує, що згідно Додаткової угоди №8 від 26.06.2020 щодо процентів, які нараховані за попередні періоди, фактичним бенефіціаром виступає кіпрська компанія. Тобто, польська компанія не має права на власний розсуд визначати подальшу економічну долю цих коштів. Так, Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі № 560/8133/24 також зауважив, що контролюючий орган зобов`язаний досліджувати не лише факт перерахування коштів, а й повноваження отримувача щодо цих коштів. З урахуванням того, що ГУ ДПС у Хмельницькій області не довело, що ODISSEY Sp.z.o.o. має повноваження визначати подальшу долю доходу, суд першої інстанції обгрунтовано констатував, що висновки акту перевірки є передчасними. Частиною 1 ст.77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування у спорі покладається на відповідний орган публічної влади, який повинен надати суду всі докази, які свідчать про його правомірні дії. У свою чергу згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування У справі Ireland v. the United Kingdom (заява № 5310/71, п. 161) йдеться про те, що докази на підставі стандарту доказування поза розумним сумнівом можуть випливати із співіснування достатньо вагомих, чітких і взаємно підтверджувальних умовиводів або аналогічних неспростовних презумпцій факту; ураховуючи принцип поза розумним сумнівом як складовий елемент принципу верховенства права, потрібно відмовити в засудженні, якщо наявний сумнів не пустопорожній чи оманний, а розсудливий, заснований на здоровому глузді, що спонукає суддю не приймати свідомо неправильне рішення, тим самим запобігаючи небажаному висновку, а також відсутні достатньо вагомі, чіткі та взаємно підтверджувальні висновки або сукупність ознак чи аналогічних неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ у справі Федорченко та Лозенко проти України). Проаналізувавши докази та пояснення, надані сторонами у цій справі, текст Акту перевірки та матеріали справи, колегія суддів вважає, що контролюючим органом належними та допустимими доказами не доведено правомірності його висновків. У свою чергу, позивачем спростовано доводи відповідача щодо наявності підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а відтак наявні правові підстави для його скасування. Слід зазначити, що за нормами податкового законодавства, усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи. Суд також зауважує, що стимулювання підприємницької діяльності, створення привабливого інвестиційного клімату відноситься до пріоритетів державної політики, оскільки є запорукою економічного зростання та добробуту кожного через збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів, збереження існуючих та створення нових робочих місць, розвитку відповідної територіальної громади. Це, зокрема, відповідає положенням ч. 4 ст. 13 Конституції України, згідно з якою держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а також частини першої статті 17 Основного Закону - забезпечення, зокрема економічної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. У той же час, трактування норм податкового законодавства, нехтуючи загальними принципами права, - суперечить пріоритетам державної політики та звужує потенціал економіки України до зростання. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявності підстав для задоволення позовних вимог. Доводів в частині судових витрат апеляційна скарга не містить, а тому суд апеляційної інстанції не надає оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині (в межах ч.1 ст.308КАС України). Також, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 02 липня 2026 року. Головуючий Савицька Н.В. Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.