Постанова 4854 № 400/17/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/17/26 Перша інстанція: суддя Мороз А. О., повний текст судового рішення складено 08.04.2026, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 01 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, якому просив суд : - визнати протиправним обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області з 01.01.2026 року максимального розміру пенсії ОСОБА_1 - 31 593,86 гривень з застосуванням норм статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплачувати з 01.01.2026 року пенсію ОСОБА_1 без будь-яких обмежень максимальним розміром та без застосування норм статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та здійснити доплату недоплаченої пенсії у максимальному розмірі 31 593,86 гривень з 01.01.2026 року з урахуванням раніше виплачених сум щомісяця однією сумою. 16.02.2026 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, яка мотивована тим, що у пункті першому позовних вимог допущено фразеологічну описку та у пункті другому позовних вимог не зазначено максимальний розмір пенсії станом на 01.01.2026 року. У заяві позивач просить: 1) визнати протиправним обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області з 01.01.2026 року максимального розміру пенсії ОСОБА_1 у сумі 31 593,86 грн. з застосуванням норм статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплачувати з 01.01.2026 року пенсію ОСОБА_1 без будь-яких обмежень максимальним розміром у сумі 31 593,86 грн. та без застосування норм статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та здійснити доплату недоплаченої у максимальному розмірі 31 593,86 грн. пенсії з 01.01.2026 року, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячно однією сумою. 16.03.2026 року позивач подав заяву про уточнення предмету позову, в якій просить суд: 1) визнати протиправним обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області з 01.01.2026 року максимального розміру пенсії ОСОБА_1 у сумі 31 593,86 грн. без врахування індексації пенсії з 01.03.2025 року в розмірі 1 500 грн. з застосуванням норм статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплачувати з 01.01.2026 року пенсію ОСОБА_1 без будь-яких обмежень максимальним розміром у сумі 31 593,86 грн. та з 01.03.2026 року у сумі 34 188,86 грн. з урахуванням індексації пенсії у 2025 році в розмірі 1 500 грн. та без застосування норм статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» і провести доплату до 31.12.2026 року недоплаченої у максимальному розмірі з 01.01.2026 року у розмірі 31 593,86 грн. та у максимальному розмірі 34 188,86 грн. з 01.03.2026 року пенсії з урахуванням індексації пенсії з 01.03.2026 року, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячно однією сумою. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що дії відповідача щодо виплати пенсії з 01.01.2026 року із застосуванням обмеження та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» є протиправними та такими, що порушують права позивача на пенсійне забезпечення. Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що виплата пенсії позивача здійсненна на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 року у справі № 400/772/25 та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень». Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про уточнення предмету позову, повернуто без розгляду. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 після її перерахунку з 01.01.2026 року з обмеженням максимального розміру пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити з 01.01.2026 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмежень максимального розміру пенсії, а також провести доплату різниці в пенсії між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок). Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 року та ухвалення нового рішення з урахуванням позовних вимог, викладених в заяві про уточнення предмету позову додаткової. Також апелянт просить суд скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 р. про повернення без розгляду заяви про уточнення предмету позову додаткової та ухвалення щодо цієї заяви нового рішення про її прийняття. Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на те, що рішення суду першої інстанції є незаконними, ухваленими з неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні та ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи; неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області та отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Позивач наголошує, що 04.01.2026 року на його банківську картку зарахована пенсія у розмірі 27 867,04 грн. Як вбачається з протоколу про перерахунок пенсії за пенсійною справою № N/А7571 станом на 01.01.2026 року, відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2026 року. Розмір пенсії складає 31 593,86 грн. з урахуванням індексацій за 2022-2025 роки та щомісячної доплати у розмірі 2 000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 14.07.2021 року. При цьому, до виплати з урахуванням максимального розміру пенсії встановлено суму 30 093,86 грн. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011р., який набрав чинності 01.10.2011р. (далі Закон №3668-VI). Так, відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно, зокрема, до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Разом з цим, Законом №3668-VI також у статті 43 Закону №2262-XII, зокрема, частину п`яту викладено в такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність». Законом України від 24.12.2015р. №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01.01.2016р.) у Законі №2262-XII частину п`яту статті 43 доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень». Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення другого речення частини п`ятої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону №2262-XII зі змінами у взаємозв`язку з пунктом 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII. У рішенні від 20.12.2016р. №7-рп/2016 Конституційним Судом України зазначено, що відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей» від 12 квітня 2016 року №1080-VIII статтю 43 Закону №2262 після частини третьої доповнено двома новими частинами, у зв`язку з чим частина п`ята цієї статті стала частиною сьомою без змін у змісті, що не перешкоджає проведенню її перевірки на відповідність Конституції України (конституційність). Так, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі №2262-ХІІ. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII внесені зміни до Закону №2262-ХІІ та у ч.7 ст.43 слова і цифри «у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Проте, на момент набрання чинності Закону №1774-VIII, а саме станом на 01.01.2017р., ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, до якої вносилися вказані зміни, була визнана 20.12.2016р. Конституційним Судом України неконституційною, а тому повністю втратила чинність, отже зазначені зміни не можуть створювати будь-яких правових наслідків. Набуття чинності з 1 січня 2017 року Законом №1774-VIII не викликає автоматичного відновлення дії ч.7 ст.43 Закону №2262-XII. Отже, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ є такими, що втратили чинність. Це означає, що стаття 43 Закону не передбачає положень про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. В свою чергу, будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ щодо обмеження виплати пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Закон, законодавцем внесено не було. Колегія суддів наголошує, що питання щодо застосування Закону №3668-VI в частині обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної згідно Закону №2262-ХІІ, було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №348/190/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/357/18, від 16 квітня 2020 року у справі №620/1285/19, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 12 грудня 2022 року у справі №620/5701/20, від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21). Верховний Суд виходив з того, що норма ст.2 Закону №3668-VI в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, є абсолютно тотожною нормі ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, яка вже визнана такою, що суперечить Конституції України (рішення КСУ від 20.12.2016р. №7-рп/2016) та, відповідно, не підлягає застосуванню. Верховний Суд неодноразово висловив позицію, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016р. №7-рп/2016, а саме з 20.12.2016р. по теперішній час, в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цього закону, щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося. Верховний Суд також неодноразово наголошував, що пенсійний орган свідомо ігнорує рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, яким безпосередньо надається оцінка неконституційності правових норм, якими обмежуються права осіб, звільнених з військової служби, щодо їх пенсійного забезпечення, зокрема визнається неконституційним обмеження розміру пенсій таких осіб. На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів зазначає, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром згідно ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є протиправними. Крім цього, колегія суддів зазначає, що 03.12.2025 прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» № 4695-IX, який набрав чинності 01.01.2026 (далі Закон № 4695-IX). Статтею 30 Закону № 4695-IX встановлено, що у 2026 році, у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), в тому числі відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. На виконання приписів статті 30 Закону №4695-IX Кабінет Міністрів України 30.12.2025 прийняв Постанову №1778, якою визначено розміри і порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій. Відповідно до пункту 1 Постанови №1778, у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), в тому числі відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1. Законом України «Про Державний бюджету України на 2026 рік» встановлено додаткові підстави (шляхом застосування коефіцієнтів) для обмеження розміру пенсій, призначених, зокрема, відповідно до положень Закону № 1789-ХІІ. Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025р. №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ. Закон №4695-ІХ та Постанова №1778 фактично змінили умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, без унесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що порушує соціальну гарантію гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом №2262-ХІІ. Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №4695-ІХ. У рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Тож у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України. Оскільки Законом №2262-ХІІ, як спеціальним законом, і Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у спосіб застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону №4695-ІХ та Постанови № 1778. Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015р. за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України. Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону. Разом з тим, як встановлено матеріалами справи, а саме з протоколу про перерахунок пенсії за пенсійною справою № N/А7571 станом на 01.01.2026 року, відповідачем обмежено розмір пенсії позивача максимальним розміром, разом з тим відповідачем не застосовано у 2026 році до пенсії позивача коефіцієнти (від 0,5 до 0,1) до відповідних сум перевищення, що передбачені Постановою № 1778. З огляду на вказане колегія суддів погоджується із висновками суду про протиправність дій відповідача щодо проведення виплати пенсії позивачу після її перерахунку з 01.01.2026 року з обмеженням її максимального розміру. Разом з тим, підстав для задоволення вимоги позивача про визнання протиправним обмеження відповідачем пенсії із застосуванням понижуючих коефіцієнтів згідно Постанови № 1778 судом апеляційної інстанції не встановлено. Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії однією сумою, колегія суддів вважає вірними висновки суду щодо передчасності заявленої вимоги, оскілки суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому. Щодо доводів апелянта з приводу ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 року про повернення без розгляду заяви ОСОБА_1 про уточнення предмету позову, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями частини 1 ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач мав право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши відповідну заяву виключно до 13.02.2026 року, оскільки провадження у справі відкрито 13.01.2026 року. А отже, колегія суддів не вбачає підстав щодо неправомірності постановлення ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 року про повернення без розгляду заяви ОСОБА_1 про уточнення предмету позову. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька