Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/42995/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42995/25 Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Єщенка О.В., Казанчук Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ВЧ НОМЕР_1 , у якому просив: - визнати протиправною відмову, а саме ігнорування ВЧ НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.12.2025р. про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (за сімейними обставинами), з урахуванням висновків суду у справі. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він був призваний на військову службу під час загальної мобілізації та на сьогоднішній день проходить службу у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач вказує, що він неодноразово звертався до відповідача із рапортами про звільнення з військової службу, у тому числі, 25.12.2025р.. Однак, відповіді на вказаний рапорт отримано не було. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити, посилаючись на порушення норм права. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи та додатково надані докази, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення та зміни мотивувальної частини рішення суду, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до рапорту не було додано доказів на підтвердження відсутності інших членів першого чи другого ступеня споріднення, окрім позивача, які можуть здійснювати догляд за батьком ОСОБА_2 .. Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини по справі, надані докази, у зв`язку із чим висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неповного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду змінює в мотивувальній частині, з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді солдата ІПС 2 категорії (оператора) групи переносних зенітно-ракетних комплексів прикордонної комендатури швидкого реагування ВЧ НОМЕР_1 . Батько позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та має тяжкий стан здоров`я внаслідок ішемічного інсульту з лівобічною геміплегією, вираженим порушенням ходи, енцефалопатією III ступеня, гіпертонічною хворобою та ішемічною хворобою серця. Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №2559/25/656/ВТ, батькові позивача встановлено II групу інвалідності, а медичні довідки та висновок ЛКК №080-4/о підтверджують, що він є невиліковно хворим, не може самостійно пересуватися та потребує постійного стороннього догляду. 17.11.2025р. позивач подав рапорт про звільнення зі служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». 9.12.2025р. військовою частиною було надано відповідь №08/71751/25/25-Вн на рапорт позивача з відповідними роз`ясненнями щодо звільнення його з військової служби і недостатності підстав для звільнення в запас Збройних Сил України та доведено йому під підпис. Позивач вказує, що 17.12.2025р. та 25.12.2025р. він повторно звернувся з рапортами про звільнення та адвокатським запитом, наголошуючи на праві на звільнення через сімейні обставини, однак відповіді не отримав.. Вважаючи, що бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту про звільнення протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом. Перевіряючи правомірність та законність дій прикордонного загону у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-XII. Згідно із ч.1 ст.2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. На підставі ч.2 цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. За змістом ч.4 вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Частиною 1 ст.3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, ЗУ «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII). Указом Президента України від 29.12.2009р. №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення №1115), яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період. Відповідно до абз.2 п. 110 Положення №1115 для потреб Держприкордонслужби щодо комплектування окремих посад регіональних управлінь і вище на військову службу за контрактом за рішенням посадових осіб, до повноважень яких належить призначення на відповідні посади, можуть бути прийняті громадяни України з числа військовослужбовців військової служби за призовом осіб офіцерського складу або військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та осіб, звільнених з військової служби, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі та визнані військово-лікарськими комісіями придатними до військової служби за станом здоров`я. Також пунктом 279 Положення №1115 передбачено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин. Відповідно до ст.288 Положення №1115 встановлено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України. За правилами ст.292 Положення, наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу. Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання. Судова колегія звертає увагу, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Крім того, варто зазначити, що будь-яких інших нормативно-правових актів, які б регламентували процедуру розгляду питання щодо звільнення військовослужбовця ДПСУ з військової служби МВС України не прийнято. Так, судова колегія вважає, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви). Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином. Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено прийняття уповноваженими особами (військовими частинами) рішень про відмову у формі відповідних наказів. У даному випадку, рішенням про відмову у задоволенні рапорту військовослужбовця може бути відповідне повідомлення, в якому зазначено мотиви й підстави його прийняття. З моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених ст.26 Закону №2232-XII, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені ст.23 Закону №2232-XII. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв`язку із визнанням їх за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених ст.26 Закону №2232-XII. Таким чином, з моменту 24.02.2022р. (Укази Президента України №64/2022 та №69/2022) військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених ст.26 Закону №2232-XII. За змістом підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); Відповідно до абзацу 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Повертаючись до обставин справи, 29.10.2025р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із рапортом про звільненні з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, до якого додано наступні документи: - завірена копія свідоцтва про народження; - завірена копія довідки-висновку №273; - завірена копія акту №100 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду; - завірена копія довідки про склад сім`ї; - завірена копія паспорту громадянина України; - завірена копія довідки №92; - завірена копія довідки з Болградської районної лікарні; - завірена копія витягу з Державного реєстрації цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження; Листом від 9.12.2025р. за №08/71751/25-Вн було повідомлено, що враховуючи наявні документи, підстави для прийняття правового рішення щодо звільнення в запас ЗСУ відсутні. Крім того, було зазначено, що інформацію, викладену у розпорядженні довести під підпис вище зазначеному військовослужбовцю та донести встановленим порядком до управління прикордонного загону в термін до 12.12.2025р.. Згідно із листом №02.27/73690/25-Вн від 19.12.2025р. «Про виконання розпорядження» на виконання вимог розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 9.12.2025р. №08/71751/25-Вн «Про звільнення з військової служби», донесено, що інформацію, викладену у розпорядженні було доведено до солдата ОСОБА_3 під підпис. Разом з тим, як вбачається із позовних вимог ОСОБА_1 , що в даному випадку предметом спору є бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 25.12.2025р. про звільнення з військової служби. З метою встановлення обставин щодо подання вказаного рапорту та його розгляду ВЧ НОМЕР_1 , ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 4.06.2026р. витребувано від Військової частини НОМЕР_1 пояснення та відповідні докази на їх підтвердження щодо звернень ОСОБА_1 із рапортами від 17.11.2025р., 17.12.2025р. та від 25.12.2025р. про звільнення з військової служби, а також витребувано від ОСОБА_1 копії рапортів від 17.11.2025р., 17.12.2025р. та 25.12.2025р. про звільнення з військової служби із доданими до них документами, а також докази звернення із вказаними рапортами до Військової частини НОМЕР_1 у порядку, передбаченому чинним законодавством. 15.06.2026р. на виконання вимог вказаної ухвали ВЧ НОМЕР_1 подано клопотання, в якому зазначено, що ОСОБА_1 опрацював рапорт на звільнення лише один раз, а саме №02.27/62198/25-Вн від 29.10.2025р. на який отримав відповідь розпорядженням «Щодо звільнення з військової служби» №08/1751/25-Вн від 9.12.2025р.. При цьому, ОСОБА_1 станом на момент розгляду справи вимоги ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 4.06.2026р. про витребування доказів не виконав. Відтак, судова колегія дійшла висновку, що оскільки позивач оскаржує бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту від 25.12.2025р. про звільнення з військової служби, однак жодних доказів його подання та реєстрації у відповідача матеріали справи не містять. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що в даному випадку бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 25.12.2025р. відсутня, оскільки відсутні відомості щодо звернення позивача із таким рапортом у порядку передбаченому законом. Разом з тим, суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог вирішував питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, однак не звернув увагу на те, що позивач оскаржував саме бездіяльність щодо не розгляду рапорту та не встановив обставин подання такого рапорту позивачем. Відтак, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції у мотивувальній частині помилково було вирішено питання щодо наявності підстав для звільнення з військової служби, оскільки судом не було досліджено факту звернення ОСОБА_1 із відповідним рапортом про звільнення від 25.12.2025р. та як наслідок наявність або відсутність рішення відповідача щодо поставленого в рапорті питання. Таким чином, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, беручи до уваги, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судова колегія вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення суду, в іншій частині судове рішення залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,317,322,325 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026р. змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: О.В. Єщенко Г.П. Казанчук