Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/36934/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/36934/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 року (головуючий суддя Коренев А.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , 29.12.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, просив: Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 14.10.25 № 045650023683 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 : період навчання з 01.09.1985 по 30.06.1988, згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.06.1988 та періоди роботи з 01.07.1988 по 05.11.1988, з 22.01.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.02.1994 та з 05.07.1994 по 03.08.1998, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 01.07.1988. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій від 06.10.2025, врахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1985 по 30.06.1988, згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.06.1988 та періоди роботи з 01.07.1988 по 05.11.1988, з 22.01.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.02.1994 та з 05.07.1994 по 03.08.1998, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 01.07.1988. Також позивач просив судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування позову зазначено, що рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області про відмову в призначенні пенсії від 14.10.25 № 045650023683 Позивачу відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди на території Республіки Казахстан. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 14.10.25 № 045650023683 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1985 по 30.06.1988, згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.06.1988 та періоди роботи з 01.07.1988 по 05.11.1988, з 22.01.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.02.1994 та з 05.07.1994 по 03.08.1998, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 01.07.1988. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій від 06.10.2025, з урахуванням висновків суду. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 понесенні позивачем судові витрати зі сплати послуг на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону № 1058. 14.10.2025 було прийнято рішення № 045650023683, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу для призначення дострокової пенсії за віком, згідно наданими документами. На обґрунтування рішення зазначено, що Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та Республікою Казахстан не укладено. Отже, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території Республіки Казахстан по 31.12.1991. У зв`язку з чим, періоди роботи на території Республіки Казахстан, починаючи з 01.01.1992 року не зараховуються до страхового стажу. З 01.01.2023 Республіка Казахстан припинила участь в Угоді від 13.03.1992. Крім того зазначено, що вартість послуг з надання правничої допомоги є завищеною. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся 06.10.2025 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону № 1058. 14.10.2025 відповідачем прийнято рішення № 045650023683, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу для призначення дострокової пенсії за віком, згідно наданими документами. На день подання заяви про призначення пенсії вік Позивача становить 55 років 02 місяці. Крім того, у рішенні відповідача № 045650023683 зазначено, що до страхового стажу не враховано періоди: навчання з 01.09.1985 по 30.06.1988, згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.06.1988 та роботи з 01.07.1988 по 05.11.1988 та з 22.01.1991 по 31.12.1991, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 01.07.1988, оскільки особою не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат, згідно Порядку № 562; - роботи з 01.01.1992 по 01.02.1994 та з 05.07.1994 по 03.08.1998, згідно з трудовою книжкою, оскільки з 02.12.2022 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 19.11.2022 № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного законодавства. На сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та Республікою Казахстан, не укладено. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території Республіки Казахстан по 31.12.1991. Страховий стаж обчислено періодом проходження строкової військової служби з 14.11.1988 по 04.12.1990, згідно з військовий квиток НОМЕР_5 від 01.11.1988 та за даними наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Страховий стаж позивача становить 21 рік 06 місяців 06 днів. Позивач, вважає протиправним рішення відповідача №045650023683 від 14.10.2025 щодо відмови в призначенні дострокової пенсії за віком. Суд першої інстанції позов задовольнив. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 розділу XIV-І Закону право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 20 і 21 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - після досягнення чоловіками 55 років, та за наявності страхового стажу не менше 25 років. Відповідно до ст. 24 Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. За змістом ч. 2 ст. 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. Отже, страховий стаж здобутий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV. До набрання чинності Законом № 1058-IV порядок обчислення страхового стажу для призначення пенсій унормовувався Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 № 1788-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637). Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Наведені норми дають підстави для висновку, що саме трудова книжка працівника є пріоритетним документом, що підтверджує його стаж роботи. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а. Записи в трудовий книжці НОМЕР_3 від 01.07.1988 Позивача виконані чітко, вірно та Відповідачем не оспорюються. Крім того, Відповідачем враховано до стажу проходження строкової військової служби з 14.11.1988 по 04.12.1990, згідно військового квитка НОМЕР_6 від 01.11.1988, запис про який міститься в трудовій книжці НОМЕР_3 від 01.07.1988. Під час розгляду звернення позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписом начальника відділу кадрів та скріплені печатками. При цьому, підставою відмови позивачці у зараховуванні до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 01.02.1994 та з 05.07.1994 по 03.08.1998, згідно з трудовою книжкою відповідачем вказано припинення з 23.12.2023 дії Угоди між Урядом Україною та Урядом Республіки Казахстан про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, при призначення пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території Республіки Казахстан. Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (підписана Україною 13.03.1992), пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають. Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Відповідно до статті 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 вказаної Угоди). Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу. Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Відповідно до статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. З огляду на викладене, цією Угодою визначено трудовий стаж, який підлягає безумовному врахуванню при встановленні права на пенсію. Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Приписами частини другої статті 24 Закону № 1906-IVвизначено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України. Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 1906-IVприпинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві. Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023. Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що з огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України наявні підстави для висновку, що денонсація Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди. Закон немає зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, осіб, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Періоди навчання та трудової діяльності позивача на території Республіки Казахстан згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 01.07.1988 мали місце з 01.09.1985 по 30.06.1988 (навчання), з 01.07.1988 по 05.11.1988, з 22.01.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.02.1994, з 05.07.1994 по 03.08.1998 (робота), тобто в період до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. Тож, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" від 29.11.2022 №1328, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а від 17.06.2020 у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020 у справі № 345/9/17. Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а відтак стаж роботи з 01.01.1992 по 01.02.1994, з 05.07.1994 по 03.08.1998, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 01.07.1988 підлягає зарахуванню Відповідачем до страхового стажу Позивача. Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17. В даному випадку записи трудової книжки позивача не викликають сумніву та підтверджують стаж роботи позивача, при цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів, що позивач працював не повний робочий день. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що період навчання з 01.09.1985 по 30.06.1988 підтверджується дипломом НОМЕР_2 від 30.06.1988 (а.с. 18). У вказаним дипломом підтверджується, що ОСОБА_1 з 01.09.1985 року по 30.06.1988 року навчався в ПТУ-6 м. Уральськ Казахської РСР за професією помічник машиніста тепловоза. Суд апеляційної інстанції зазначає, що навчання позивача в професійно-технічному училищі (ПТУ) з 01.09.1985 по 30.06.1988 року (що також зазначено в трудовій книжці) за професією помічник машиніста тепловоза зараховується до загального трудового та страхового стажу. Згідно з практикою Верховного Суду, цей період має бути включений Пенсійним фондом на підставі законодавства, що діяло на момент навчання, незалежно від подальшої трудової діяльності. Зокрема, період денного навчання в ПТУ з 01.09.1985 до 30.06.1988 зараховується до трудового стажу на підставі статті 56 (пункт «д» частина 3) Закону України «Про пенсійне забезпечення» як час навчання у професійно-технічних та середніх спеціальних навчальних закладах. Так, згідно з пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Щодо доводів відповідача, що періоди навчання та роботи позивача не зараховано до страхового стажу відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 стажу, а саме: навчання з 01.09.1985 по 30.06.1988, згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.06.1988 та роботи з 01.07.1988 по 05.11.1988, з 22.01.1991 по 31.12.1991, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 01.07.1988, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Наразі відсутня можливість здійснення офіційного обміну інформацією та отримання документальних підтверджень від пенсійних органів Республіки Казахстан чи інших республік колишнього СРСР у звичний спосіб. Натомість, вимоги відповідача щодо надання документального підтвердження про неотримання пенсійних виплат від пенсійних органів Республіки Казахстан є необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять докази подання позивачем до територіального органу Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області під час звернення за призначенням пенсії заяви про те, що йому не призначалася та/або нею не отримується пенсія в республіках колишнього Союзу РСР (а.с 19). У цьому випадку, суб`єкт владних повноважень фактично переклав на позивача тягар отримання доказів, які особа об`єктивно не може отримати самостійно в силу незалежних від неї обставин. Водночас відповідач не вчинив жодних дій, передбачених Порядком №562, спрямованих на сприяння позивачу в одержанні необхідних документів або перевірці наявних відомостей. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці даних не може слугувати законною підставою для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист. Протилежний підхід призвів би до покладення на громадянина надмірного тягаря та порушення принципу правової визначеності. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, позивач набув трудовий стаж задовго до введення воєнного стану в Україні, тому наявні у нього первинні документи не можуть піддаватись сумніву лише з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинене співробітництво та поштовий обмін з республіками колишнього Союзу РСР, через що неможливо скерувати запит на одержання відповідного підтвердження. Водночас те, що позивач не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, на думку суду, не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу, та, як наслідок, для позбавлення особи права на отримання пенсії. З огляду на приписи п.4 Порядку № 562, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що періоди роботи позивача на території Республіки Казахстан з 09.11.1987 року по 03.05.1988 року, з 01.10.1988 року по 02.10.1989 року та з 10.10.1989 року по 10.12.1997 року підлягають зарахуванню до страхового стажу. Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №14.10.25 № 045650023683, прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.10.2025 року, не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законом України, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню. Питання про розподіл судових витрат по сплаті судовим збором судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 5000грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідач в апеляційній скарзі вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5000грн є не співмірними. З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що дана справа віднесена до справ незначної складності (малозначної), позовні вимоги є вимогами немайнового характеру, позивач є учасником бойових дій, що дає підстави для звільнення його від сплати судового збору (а.с.21), розмір сплати судового збору за подачу подібного позову становить 968,96грн, в силу Платіжної інструкції №6640127 від 05.12.2025 (а.с. 33) позивачем сплачено 5000грн згідно договору від 04.12.2025 про надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5ст. 134 КАС України). Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вказана позиція узгоджується з викладеною у постанові Верховного суду від 23.04.2019 по справі № 826/9047/16. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Згідно доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правничої допомоги від 04.12.2025 року, Ордер АЕ № 1455918, рахунок від 04.12.2025 року на 5000грн, платіжну інструкцію №6640127 від 05.12.2025 року по сплаті 5000грн згідно договору від 04.12.2025 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Верховний Суд керується принципом, згідно з яким витрати на правничу допомогу мають бути співмірними зі складністю справи, часом на її ведення, ціною позову та обсягом наданих послуг (ст.134 та 139 КАС України). Згідно частини 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, задоволення позовних вимог, незначну скаредність справи, розгляд справи в порядку письмового провадження, витрати часу на складання зазначеного позову, суд апеляційної інстанції вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000грн. є значно завищеною та не співмірною з фактичним обсягом наданих послуг. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскільки Законом України «Про судовий збір» встановлено розмір сплати судового збору за подачу подібного позову становить 968,96грн, то співмірним є розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 1000грн. Отже в частині розміру витрат на правничу допомогу колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції. Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову по суті позовних вимог. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії, суб`єкт владних повноважень не може покладатися на свої висновки, які були спростовані судом в ході розгляду справи. З урахуванням викладеного у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову по суті позовних вимог, однак рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині витрат на правничу допомогу. Вищезазначене є мотивом для часткового врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, щодо витрат на правничу допомогу. Водночас, аргументи відповідача по суті задоволення заявлених позовних вимог спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини. Доводи апеляційної скарги частково спростовують (щодо розміру витрат на правничу допомогу) правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для часткової зміни рішення суду першої інстанції (в частині витрат на правничу допомогу). Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 року змінити в частині витрат на правничу допомогу, зазначивши абзац 5 резолютивної частини рішення у справі 160/36934/25 в наступній редакції: Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна 1; код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 19.06.2026 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова