Постанова 4824 № 759/10047/24

Унікальний номер справи 759/10047/24 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9768/2026 Головуючий у суді першої інстанції І. В. П`ятничук Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 01 липня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС» розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС», подану представником Ніколаєвим Вадимом Володимировичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року, ухвалене у складі судді І. В. П`ятничук, в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва, в с т а н о в и в : 16.05.2024 ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ПрАТ «СГ «ТАС» про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яким просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування пов`язане із втратою годувальника у розмірі 160 585 грн після загибелі її чоловіка ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді з участю застрахованого у страховій компанії - відповідача автомобіля. В обґрунтування позову зазначила, що 07.11.2021 приблизно 11:00 на проспекті Адміральському, поблизу буд. 24 в м. Одеса, сталася ДТП під час якої водій автомобіля «Ніссан-Максима» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рухаючись з боку вул. Фонтанська дорога в напрямку вул. Люстдорфської дороги, допустив зіткнення з велосипедистом ОСОБА_2 , 1944 року народження, який рухався в попутному напрямку та змінив напрямок свого руху ліворуч. Внаслідок події, велосипедист ОСОБА_2 , отримав тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, гематома правої висотної ділянки, параорбітальна гематома справа, гематома обох кінцівок рук та знаходився в комі. 08.11.2021 року відносно водія автомобіля «Ніссан-Максима» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , було відкрито кримінальне провадження за ознаками вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, про що до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за №12021162470001553. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради. Згідно з висновком експерта №5101 від 25.11.2021 року ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження та смерть настала внаслідок поліорганної недостатності, інших уточнених травм із залученням декількох ділянок тіла, що були спричиненні вищезазначеною ДТП. 27.11.2021 року кримінальне провадження №12021162470001553 від 08.11.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, було перекваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України. 21.04.2022 року слідчим СВ ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Р. В. Войновим було винесено постанову про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_3 . Цивільно-правова відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки, автомобіля «Ніссан-Максима» реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ «СГ «ТАС» згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР 9956269 від 02.06.2021 року, який був чинним на момент ДТП. 21.02.2022 року представником ОСОБА_1 за довіреністю, ОСОБА_4 , на адресу відповідача було подано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про страхове відшкодування у якій просили виплатити: страхове відшкодування пов`язане з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяною смертю фізичної особи - не менше 72 000 грн.; страхове відшкодування пов`язане із витратами із поховання загиблого - 33 080,34 грн.; страхове відшкодування пов`язане із втратою годувальника - 216 000 грн. У відповіді на лист за вих. № 578 від 26.05.2022 року страховик повідомив, що необхідно надати документи передбачені пп. е п. 35.2 ст. 35 Закону, а саме документи, що підтверджують перебування заявника на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника та заповнити надану ним заяву про склад сім`ї. Оскільки у попередній заяві про страхове відшкодування представником ОСОБА_1 були надані довідка про заробітну плату, довідка про доходи (отримання пенсії) та копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , то у відповідь на лист за вих. № 578 від 26.05.2022 року представником позивачки було надіслано власноруч заповнену заяву про склад сім`ї від 26.07.2022 року та оригінал постанови про закриття кримінального провадження. Станом на 26.07.2023 року ПрАТ «СГ «ТАС» перераховано 72000,00 грн. - страхове відшкодування пов`язане з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяною смертю фізичної особи та 27414,00 грн. - страхове відшкодування пов`язане із витратами із поховання загиблого. Страхове відшкодування пов`язане із втратою годувальника, передбачене п. 27.2 ст. 27 Закону не було виплачене. На думку позивача вказане суперечить закону, а тому вона просить позовні вимоги задовольнити, ухвалити рішення, яким стягнути страхове відшкодування у повному розмірі. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, у розмірі 160585, 00 грн. Стягнуто з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. Не погодившись з рішенням суду АТ «СГ «ТАС» (приватне) через представника Ніколаєва В.В. звернулось з апеляційною скаргою. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що 26.05.2022 АТ «СГ «ТАС» (приватне) зверталося з листом до ОСОБА_1 та її представника з проханням виконати вимоги п.п. «е» п. 35. 2 ст. 35 Закону, а саме надати документи, що підтверджують її перебування та утриманні потерпілого. Зауважує, що станом на момент прийняття рішення ОСОБА_1 не виконано вимоги п.п. «е» п. 35.2 ст. 35 Закону, а саме не надано документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого ОСОБА_2 . Відповідно до довідки наданою ОСОБА_1 вона отримує пенсію у розмірі 4121,07 грн. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що відповідно норм чинного законодавства України для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Однак, на думку апелянта, судом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами потребу у матеріальній допомозі ОСОБА_1 передбачену статтею 202 СК України, так і те, що ОСОБА_2 надавав таку допомогу, яка в свою чергу була основним і постійним джерелом її існування. Так, судом безпідставно та необґрунтовано не взято до уваги лист Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про те, що: « ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію за віком», пенсія по втраті годувальника ОСОБА_1 не призначалась. Позивачем ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подано до суду відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_2 , між ними протягом шлюбу існували сімейні відносини, які передбачають взаємну матеріальну підтримку та допомогу. За життя ОСОБА_2 така матеріальна підтримка надавалась його дружині в межах сімейних обов`язків подружжя, що на думку позивача є природним та таким, що випливає із самого факту перебування у шлюбі. Крім того, на момент подання заяви про страхове відшкодування ОСОБА_1 була особою пенсійного віку, не здійснювала трудової діяльності та отримувала пенсійне забезпечення, що підтверджує її соціальний статус та необхідність у матеріальній підтримці. Отже, сукупність наведених обставин підтверджує наявність у позивача права на утримання у розумінні статті 75 Сімейного кодексу України та, відповідно, її право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника. 03 червня 2026 року у судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи, їх представників, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувалися судом 03.06.2026. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 07.11.2021 року на проспекті Адміральському у м. Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Ніссан-Максима» реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого ОСОБА_3 допустив зіткнення з велосипедистом ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Ніссан-Максима» реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в АТ «СГ «ТАС» (приватне) відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АР 9956269 від 02.06.2021 року, чинного на момент ДТП. Позивачка, як дружина померлого, надала страховику всі необхідні документи для отримання страхового відшкодування: довідки про доходи та пенсію померлого, пенсійне посвідчення, заяву про склад сім`ї та постанову про закриття кримінального провадження. Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 26 листопада 2021 року. Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 15 лютого 1986 року, позивачка ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_2 . За фактом дорожньо-транспортної пригоди 08.11.2021 року було зареєстровано кримінальне провадження № 12021162470001553 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. 27.11.2021 року кримінальне провадження №12021162470001553 від 08.11.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, було перекваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України. Відповідальність водія транспортного засобу автомобіля «Ніссан-Максима», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АР 9956269 від 02.06.2021 року у АТ «СГ «ТАС» (приватне). 21.02.2022 року представником ОСОБА_1 за довіреністю, ОСОБА_4 , на адресу відповідача було подано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про страхове відшкодування щодо виплати: страхового відшкодування пов`язаного з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяною смертю фізичної особи - не менше 72000,00 грн.; страхового відшкодування пов`язаного із витратами із поховання загиблого - 33080,34 грн.; страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника - 216000,00 грн. Суд встановив, що АТ «СГ «ТАС» (приватне) здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 72000,00 грн - моральної шкоди та 27414,00 грн. - на поховання. Страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника позивачці виплачено не було, відповідач вважав, що позивачкою не надано доказів її перебування на утриманні загиблого чоловіка. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для захисту своїх порушених прав послалась на те, що вона є пенсіонеркою, а отже є особою, що втратила годувальника, розмір її пенсії був значно меншим за доходи її чоловіка, який отримував і пенсію і заробітну плату, у зв`язку з чим вона має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі статті 27-2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ)) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Наведена норма Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою ( висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)). Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Шкода відшкодовується дружині, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, - довічно. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Вирішуючи спір у даній справі, судом зазначено, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата станом на листопад 2021 року становить 6000 грн. Отже, суд дійшов висновку, що відшкодування пов`язане із втратою годувальника має бути виплачено одноразово та в обсязі - 216000,00 грн (36 х 6000=216 000). Однак, враховуючи ту обставину, що станом на 15.03.2024 року сума отриманого відшкодування складає 99 414,00 грн. (72 000,00 грн. грн. + 24 414 грн.), а ліміт відповідальності за Полісом становить 260000,00 грн., то сума відшкодування пов`язаного із втратою годувальника становить 160 585,00 грн. (260 000,00 грн. - 99414,00 грн.). З таким висновком суду, погоджується і суд апеляційної інстанції. У справі, яка переглядається, на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_1 , як непрацездатна особа потребувала матеріальної допомоги, надано такі докази: копію пенсійного посвідчення, довідку про склад сім`ї, довідку про доходи № 3810888888111825 видану ОСОБА_1 згідно якої її пенсія за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 складала 48 028, 59 грн., довідку про доходи № 58427988828 ОСОБА_2 , згідно якої його пенсія у період з 01.01.2021 по 30.11.2021 становить 58822,89 грн., довідку про заробітну плату ОСОБА_2 , згідно якої його заробітна плата у період з лютого 2021 по листопад 2021 складала 46 868,64 грн. Отже, суд першої інстанції встановивши, що позивачка є непрацездатною особою, надав належну оцінку вищенаведеним доказам і дійшов до вірного висновку про задоволення позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Колегія суддів надає оцінку доказам у контексті з`ясування питання, чи перебувала позивачка на утриманні чоловіка ОСОБА_2 на момент його смерті. Відповідно до вищезазначених доказів доходи ОСОБА_2 значно перевищували розмір пенсії позивачки. Слід зауважити, що відповідно до положень статті 75 СК України, дружина, чоловік зобов`язані матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя має можливість її надавати. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Таким чином, закон прямо встановлює взаємний обов`язок подружжя щодо матеріальної підтримки, а також право одного з подружжя на утримання за наявності визначених законом умов. З огляду на викладене, на думку колегії суддів, оскільки ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_2 , між ними протягом шлюбу існували сімейні відносини, які передбачають взаємну матеріальну підтримку та допомогу. За життя ОСОБА_2 така матеріальна підтримка надавалась його дружині в межах сімейних обов`язків подружжя, що є природним та таким, що випливає із самого факту перебування у шлюбі. Крім того, на момент подання заяви про страхове відшкодування ОСОБА_1 була особою пенсійного віку, не здійснювала трудової діяльності та отримувала пенсійне забезпечення, що підтверджує її соціальний статус та необхідність у матеріальній підтримці. Та обставина, що позивачка не отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника, не свідчить про те, що вона не перебувала на утриманні чоловіка, оскільки доходи ОСОБА_2 , які складались з пенсії та заробітної плати, значно перевищували розмір пенсії позивачки. Крім пенсії позивачка не мала інших власних доходів. Отже, сукупність наведених обставин підтверджує наявність у позивачки права на утримання у розумінні статті 75 Сімейного кодексу України та, відповідно, її право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи і аргументи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову. Наведені у апеляційній скарзі апелянтом доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС», подану представником Ніколаєвим Вадимом Володимировичем, залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна