Постанова 4809 № 405/4686/25

ПОСТАНОВА іменем України 30 червня 2026 року м. Кропивницький справа № 405/4686/25 провадження № 22-ц/4809/1264/26 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І., за участю секретаря судового засідання Бойко В.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня швидкої медичної допомоги «Кропивницької міської ради», розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Реброва Лариса Геннадіївна, на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 квітня 2026 року у складі судді Шевченко І.М., ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня швидкої медичної допомоги «Кропивницької міської ради» (далі по тексту - КНП «МЛШМД» КМР») про визнання незаконним переведення на роботу без згоди працівника, зобов`язання усунути порушення трудових прав та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовної посилалася на те, що з 1999 року вона працювала в пологовому будинку №1 м. Кропивницького на посаді лікаря акушера-гінеколога. З 2004 року додатково почала працювати в цьому ж закладі на 0,5 ставки, як лікар ультразвукової діагностики. У 2009 році її, без її згоди, було переведено на посаду лікаря жіночої консультації №1 м. Кропивницького, де вона обіймала 1 ставку лікаря акушера-гінеколога та 0,5 ставки лікаря УЗД. У грудні 2019 року вона була змушена під тиском адміністрації відмовитись від 0,5 ставки лікаря УЗД. Натомість 1 ставку лікаря акушера-гінеколога було розділено керівництвом закладу на дві частини - 0,5 + 0,5 ставки без фрази «сумісник». 07.03.2024 від адміністрації жіночої консультації №1 м. Кропивницького вона отримала зразок заяви, відповідно до якого повинна була просити про зарахування на посаду за сумісництвом до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» Кропивницької міської ради». Ознайомившись зі змістом зазначеної заяви вона відмовилась її підписувати та подала інша заяву на ім`я директора КНП «МЛШМД» КМР», в якій просила прийняти її на посаду лікаря акушера-гінеколога, як основного працівника на 1 ставку шляхом переводу з КНП «МПБ» з 12 березня 2024 року. Станом на теперішній час не отримала жодної відповіді від адміністрації медичної установи на вказану заяву. З метою з`ясування ситуації звернулась до адвоката, який направив відповідний запит до КНП «МЛШМД» КМР» з проханням повідомити, на якій посаді та з яким посадовим окладом вона перебуває у трудових відносинах із медичним закладом станом на сьогодні. У відповідь на запит відповідач повідомив, що з 01.03.2024 вона обіймає 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога відповідно до наказу від 27.02.2024 №22-ос та 0,5 посади лікаря УЗД жіночої консультації №1, відповідно до наказу від 01.03.2024 №23-вс у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» Кропивницької міської ради», до відповіді також були долучені копії наказів. З викладеного вище убачається, що її було зараховано, як сумісника, до КНП «МЛШМД» КМР» примусово, без згоди, що є грубим порушення трудового законодавства та її прав, як працівника. Порушення норм трудового законодавства полягає у неознайомленні працівника з умовами трудового договору. Водночас її було оформлено на посаду за сумісництвом у КНП «МЛШМД» КМР», тоді як вона подавала заяву про зарахування на повну ставку лікаря акушера-гінеколога. Це оформлення відбулось без її згоди, що є незаконним. З метою з`ясування правового статусу працевлаштування адвокатом у її інтересах було направлено декілька адвокатських запитів з проханням надати копію трудового договору, на підставі якого вона здійснює трудову діяльність. Проте жоден із запитів не було задоволено, копію трудового договору так і не надано, що може свідчити про його відсутність або неналежне оформлення трудових відносин між нею та відповідачем. У порушення зазначених вимог відповідач не забезпечив виконання обов`язкових дій, передбачених трудовим законодавством, її не було ознайомлено з трудовим договором, копію такого договору відповідачем надано не було, хоча вимога неодноразово направлялась. Відповідачем не проведено роз`яснення її трудових прав та обов`язків, у тому числі не було надано посадову інструкцію, яка визначає функціональні обов`язки, обсяг відповідальності та підзвітність, відповідачем не виконано обов`язків, передбачених ст.29 КЗпп України. Лише 30.07.2024, після направлення представником адвокатського запиту, їй було надано копії наказів №22/ос та №23/вс, що є істотним порушення строків і процедури інформування працівників, передбаченої трудовим законодавством. Крім того, у наказі від 01.03.2024 №23/вс зазначений розмір посадового окладу 16117,00 грн + 15% шкідл.+30% вислуга років. Натомість у наказі від 27.02.2024 № 22/ос така інформація відсутня. Зазначала, що обидва накази містять недостовірний запис про нібито її ознайомлення з умовами праці, правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, правами та обов`язками, що не відповідає дійсності. Насправді станом на теперішній час вона так і не отримала на руки від відповідача ані копію трудового договору, ані інформацію про істотні умови праці, попри неодноразові звернення та адвокатські запити. Протягом тривалого часу вона намагалась отримати від КНП «МЛШМД» КМР» копію трудової книжки, неодноразово звертаючись до адміністрації закладу. Лише в червні 2025 року їй вдалось отримати копію трудової книжки шляхом особистого звернення до відділу кадрів. Ознайомившись зі змістом трудової книжки, виявила, що КНП «МЛШМД» КМР» було протиправно не внесено запис про прийняття її на роботу на 0,5 ставки як лікар УЗД згідно з наказом від 01.03.2025 №23/вс. Відсутність такого запису є порушенням ст.48 КЗпп України, а також Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівника, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58. Відсутність повного і належного запису в трудовій книжці позбавляє її можливості підтвердити трудовий стаж, що може мати негативні наслідки в майбутньому, зокрема, щодо розрахунку пенсійного забезпечення, отримання соціальних гарантій, оплати лікарняних, підтвердження кваліфікації та досвіду. Відповідачем було допущено ще одне істотне порушення трудового законодавства, а саме неналежне ведення трудової книжки працівника. Внаслідок незаконний дій відповідача вона зазнала моральних страждань, що виразилась у відчутті несправедливості та принижені людської гідності; втрати частини заробітку, що спричинило фінансову нестабільність; порушення звичного ритму життя, режиму сну, тривожності; тривалого перебування у стресовому стані у зв`язку з необхідністю захисту своїх прав у судовому порядку. Враховуючи інтенсивність та тривалість моральних страждань, а також ступінь вини відповідача, розмір моральної шкоди оцінювала у 100000,00 грн. Посилаючись на зазначені обставини просила суд визнати незаконним переведення ОСОБА_1 до КНП «МЛШМД» КМР»на 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога відповідно до наказу від 27.02.2024 №22/ОСта 0,5 посади лікаря УЗД жіночої консультації №1 відповідно до наказу від 01.03.2024 №23-вс; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря акушера-гінеколога на умовах повної ставки в КНП «МЛШМД» КМР»; зобов`язати КНП «МЛШМД» КМР»внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 про роботу на повну ставку лікаря акушера-гінеколога; стягнути з КНП «МЛШМД» КМР»на її користь моральну шкоду у розмірі 100000 грн. Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 квітня 2026 року у задоволені позовувідмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Реброва Лариса Геннадіївна, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову. КНП «МЛШМД» КМР»направило до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 квітня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Реброва Лариса Геннадіївна, без задоволення. У судовому засіданні апеляційного суду Кожухар Н.В. та її адвокат Реброва Л.Г. підтримали доводи поданої апеляційної скарги, просили її задовольнити. Представник КНП «МЛШМД» КМР»Ткаченко І.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні мотивувальної частини, виходячи з такого. Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що ОСОБА_1 з 26.02.1999 працювала на посаді лікаря акушера-гінеколога у Кіровоградському пологовому будинку. На підставі наказу головного лікаря пологового будинку №1 від 30.03.2009 №69 ОСОБА_1 була переведена з пологового будинку №1 до жіночої консультації №1 (а.с.13 зворот, 15). На підставі сертифікату від 02/06-2008р №1399 05.06.2008 ОСОБА_1 було присвоєно звання лікаря провізора-спеціаліста за спеціальністю «Ультразвукова діагностика» (а.с.15). На підставі письмової заяви позивача від 26.12.2019 та наказу від 28.12.2019 №107ос лікаря-акушер-гінеколога жіночої консультації №1 ОСОБА_1 було переведено на 0,5 посади лікаря-акушера-гінеколога та 0,5 посади лікаря з УЗД з 01.01.2020 (а.с.16, 78, 80). Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що рішенням сесії Кропивницької міської ради від 28.09.2023 №1696 припинилась діяльність комунального некомерційного підприємства «Міський пологовий будинок з функціями перинатального центру ІІ рівня» Кропивницької міської ради» і жіночої консультації №1, як його структурного підрозділу, шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» Кіровоградської міської ради» з дорученням комісії з реорганізації попередити працівників про початок процедури реорганізації з забезпеченням дотримання трудових прав і гарантій працівників у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством, у тому числі в частині продовження трудових відносин (а.с.61-63). На виконання зазначеного рішення комісія з реорганізації відповідно до наказу від 08.11.2023 №114 попередила під особистий підпис працівників КНП «Міський пологовий будинок з функціями перинатального центру ІІ рівня» Кропивницької міської ради» про наступне вивільнення з займаних посад з 10.01.2024 (а.с.70-77). На підставі наказу від 29.02.2024 №157-ОС ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку з переведенням в КНП «МЛШМД» КМР» згідно з п.5 ч.1 ст.36 КЗпп України (а.с.17, 111). Із наданого відповідачем штатного розпису КНП «МЛШМД» КМР», приведеного до вимог національного класифікатора професій ДК 003:2010 (зі змінами), убачається, що станом на 01.03.2024 у жіночій консультації №1 за штатним розписом разом лікарів 9,75, а саме завідувач жіночої консультації, лікар-акушер-гінеколог -1,0 ставки, лікар-акушер-гінеколог (дільничний) - 7,75 ставки, лікар з ультразвукової діагностики - 1,0 ставки (а.с.81). Відповідно до наказу від 27.02.2024 №22/ОС «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 було прийнято на 0,5 посади лікаря-акушера-гінеколога (дільничного) жіночої консультації №1 з 01.03.2024 (а.с.10). 01.03.2024 відповідачем було видано ще один наказ №23/вс «Про прийняття на роботу за внутрішнім сумісництвом», відповідно до якого лікаря-акушера-гінеколога (дільничного) жіночої консультації №1 Кожухар Н.В. було прийнято на 0,5 посади лікаря з ультразвукової діагностики жіночої консультації №1 за внутрішнім сумісництвом з неповним робочим тижнем (а.с.11). Як свідчить акт КНП «МЛШМД» КМР»від 01.03.2024 «Про відмову працівника підписати наказ про прийняття на роботу», складеного заступником медичного директора Т.Грач, начальником відділу правового забезпечення І.Марченко, старшим інспектором з кадрів Н.Олішевської, Кожухар Н.В. прийнято на 0,5 посади лікаря-акушера-гінеколога (дільничного), наказ від 27.02.2024 №22/ОС «Про прийняття на роботу», та на 0,5 посади лікаря з УЗД, наказ від 01.03.2024 №23/вс «Про прийняття на роботу за внутрішнім сумісництвом», і було запропоновано отримати у відділі кадрів накази та підписати їх для ознайомлення. 01.03.2024 ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з наказами про прийняття на роботу і не з`явилася для підпису наказів (а.с.87). Матеріали справи містять також письмову заяву позивача від 12.03.2024, в якій ОСОБА_1 просила КНП «МЛШМД» КМР» прийняти її на посаду лікаря-акушера-гінеколога жіночої консультації №1, як основного працівника на 1,0 ставку з 12.03.2024 (а.с.9). Адміністрацією закладу позивачеві було відмовлено у задоволенні заяви, що підтверджується актом КНП «МЛШМД» КМР» від 21.03.2024 б/н «Про розгляд звернення працівника» (а.с.86). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не було доведено порушення її трудових прав та не надано доказів спричинення їй моральної шкоди, в чому вона полягає, які наслідки та причинно-наслідковий зв`язок між цими наслідками та діями відповідача. Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду, виходячи з такого. Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Як встановлено судом наказом від 27.02.2024 №22/ОС ОСОБА_1 було прийнято на 0,5 посади лікаря-акушера-гінеколога (дільничного) жіночої консультації №1 з 01.03.2024 та наказом від 01.03.2024 №23/вс лікаря-акушера-гінеколога (дільничного) жіночої консультації №1 Кожухар Н.В. було прийнято на 0,5 посади лікаря з ультразвукокової діагностики жіночої консультації №1 за внутрішнім сумісництвом з неповним робочим тижнем (а.с.10,11). Водночас, як свідчить копія трудової книжки ОСОБА_1 відповідачем внесено запис від 01.03.2024, в якому чітко зазначено: «Прийнята на посаду лікаря-акушера-гінеколога (дільничного) жіночої консультації №1 згідно з наказом від 27.02.2024 № 22/ОС». У цьому записі відсутні будь-які застереження про прийняття працівника лише на «0,5 ставки» чи на умовах неповного робочого часу, чи сумісництва тощо (с.с.34 зворот). Згідно з положеннями статті 56 КЗпп України неповний робочий день або неповний робочий тиждень (у цьому випадку 0,5 посади) встановлюються за угодою між працівником і власником як при прийнятті на роботу, так і згодом. На думку апеляційного суду таке внесення до трудової книжки запису про прийняття на повну посаду лікаря без застережень про неповне навантаження повністю спростовує правову силу внутрішнього наказу 22/ОС у частині встановлення 0,5 ставки, оскільки відповідний запис у трудовій книжці є офіційним засвідченням характеру та обсягу трудової функції працівника, а існування внутрішнього наказу, який прямо суперечить офіційному запису, внесеному самим же роботодавцем у трудову книжку, свідчить про протиправне одностороннє обмеження трудових прав працівника та зміну істотних умов праці без належного правового оформлення (ст. 32 КЗпп України). Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на принципі правової визначеності, зокрема і у трудових правовідносинах. Роботодавець не може посилатися на внутрішні організаційно-розпорядчі документи (накази), якщо його ж публічні та кадрово-облікові дії (внесення запису до трудової книжки про повну ставку) сформували у працівника обґрунтоване сподівання на відповідний обсяг прав. У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (див. пункти 5.19.-5.21 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 березня 2023 року у справі № 910/17459/20)). Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження №61-5252сво23)). Тому, апеляційний суд вважає за необхідне у даному випадку зазначити про те, що офіційний запис у трудовій книжці працівника, внесений уповноваженою особою роботодавця, є основним документом для працівника про трудову діяльність. Якщо такий запис містить відомості про прийняття на посаду без застережень щодо неповного робочого часу (0,5 ставки), а внутрішній наказ підприємства зазначає про обмеження ставки, суперечності кадрового обліку трактуються на користь працівника, та відповідний наказ вважається незаконним у частині такого обмеження. Отже, спірний наказ в частині встановлення ОСОБА_1 саме 0,5 посади колегія суддів вважає незаконним, оскільки він прямо суперечить офіційному кадровому запису в трудовій книжці від 01.03.2024. Однак, встановивши зазначений факт невідповідності кадрових документів підприємства офіційному запису в трудовій книжці позивача та констатувавши незаконність дій роботодавця в частині одностороннього обмеження трудових прав ОСОБА_1 за наказом від 27.02.2024 №22/ОС, колегія суддів водночас зазначає, що встановлене порушення матеріального права не може бути підставою для задоволення позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпп України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі №6-2426цс15 зроблено висновок, що статтею 233 КЗпп України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду). Оскільки захист порушеного права працівника обмежений визначеними законом часовими рамками, а матеріали справи свідчать про обізнаність ОСОБА_1 із фактичними умовами своєї праці з квітня 2024 року, тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпп України, на момент подання позову (28 липня 2025 року) вичерпався більше ніж на один рік. Враховуючи зазначене вище, а також те, що позивачем без поважних причин пропущено тримісячний строк звернення до суду за захистом своїх порушених трудових прав, встановлений статтею 233 КЗпп України, а наведені позивачем причини пропуску такого строку, а саме намагання позивача врегулювати цей спір з відповідачем у позасудовому порядку, направлення відповідачеві адвокатських запитів (а.с.18-19), не можна вважати поважними, у задоволенні позову слід було відмовити саме з мотивів пропуску строку звернення до суду. Зазначені вище обставини є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Реброва Лариса Геннадіївна, задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 06 квітня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 липня 2026 року. Головуючий суддя О.І. Чельник Судді C.М. Єгорова С.І. Мурашко