Окрема думка КЦС ВС № 751/5936/25

ОКРЕМА ДУМКА судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Ситнік О. М. щодо постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2026 року в справі № 751/5936/25 (провадження № 61-15535св25) за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2025 року в складі судді Діденка А. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в складі колегії суддів Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є. У липні 2025 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури звернувся з позовом до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння. 12 вересня 2025 року ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова позов визнано неподаним та повернено позивачу. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою цього ж суду від 07 лютого 2025 року, у вигляді накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 7410100000:01:038:7777, розташовану на АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції керувався тим, що ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 серпня 2025 року позов прокурора залишено без руху для усунення недоліків - внесення на депозитний рахунок суду суми компенсації вартості земельної ділянки для виплати такої компенсації відповідачу у разі задоволення позову.09 квітня 2025 року набув чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), тому, в силу положень статей 390, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4292-ІХ, частини четвертої статті 177 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви, шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позову, проте прокурором вказані вимоги закону не виконані. Враховуючи неусунення прокурором недоліків позову, визначених в ухвалі суду від 01 серпня 2025 року суд першої інстанції дійшов висновку про визнання позовної заяви неподаною та повернення її прокурору зі скасуванням заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою суду від 07 лютого 2025 року. 13 листопада 2025 року постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури залишено без задоволення, а ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2025 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суде першої інстанції про повернення позову, зазначивши про відповідність таких висновків нормам процесуального права. У грудні 2025 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанції статей 388, 390 ЦК України та частини четвертої статті 177 ЦПК України. Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у сукупності вказаних норм права. Вказує про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року в справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначає про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2024 року в справі № 990/220/24 (провадження № 11-188заі24), про те, що відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України, які не наділяють суд повноваженнями під час вирішення питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи. Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. На думку заявника, суди не врахували, що для приватного права є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)). Також заявник зазначає про неврахування судами висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), про те, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Вважає помилковим застосування до спірних правовідносин Закону № 4292-ІХ, оскільки в позов у цій справі пред`явлений до недобросовісного відповідача. Суди не врахували, що обставинам набуття відповідачем спірної земельної ділянки має бути надана оцінка під час розгляду справи по суті. На думку заявника, суди не врахували критерії оцінки добросовісності набуття майна, які наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження №14-71цс18), від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18). Також заявник зазначає про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), про те, що земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Крім того, вказує про неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. 24 червня 2026 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що норма частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У разі подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача норми частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування норм частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Водночас у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду. Звертаючись з позовом, прокурор посилався на наявність підстав для витребування земельної ділянки та обґрунтував свої вимоги, зокрема, недобросовісністю останнього набувача - ОСОБА_1 . За встановлених у цій справі обставин суди першої та апеляційної інстанцій помилково виснували про існування правових підстав для повернення позову, оскільки прокурор у цій справі пред`явив позов про витребування земельної ділянки у недобросовісного набувача, а отже, норми частини п`ятої статті 390 ЦК України, частини четвертої статті 177, абзацу третього частини другої статті 185 ЦПК України у такому випадку не підлягають застосуванню під час вирішенняпитання про прийняття позову до розгляду. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача суд може вирішити лише в результаті дослідження доказів у справі на стадії ухвалення судового рішення. З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку. За змістом частин одинадцятої-тринадцятої статті 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду. Законом № 4292-ІХ, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, зокрема, доповнено: - статтю 390 ЦК України частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»; - статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу»; - частину четверту статті 177 ЦПК України абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»; - у статті 185 ЦПК України частину другу абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму»; - перше речення частини третьої статті 185 ЦПК України викладено в такій редакції: «3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду»; - статтю 265 ЦПК України доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту: «14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача». У цій справі суд першої інстанції та апеляційний суд з посиланням на наведені вище норми права виснували, що невнесення прокурором на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна є не формальним недоліком, який існує лише на стадії прийняття позову до розгляду та дозволив залишити позов без руху. Зазначена обставина є істотною, оскільки об`єктивно унеможливлює завершити розгляд справи та ухвалити рішення з дотриманням вимог закону.Положення статей16, 386-390 ЦК України не вирізняють такого окремого способу захисту прав, як витребування майна у недобросовісного набувача. Загальноприйнятним способом захисту прав є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Питання про те, чи є набувач майна добросовісним або недобросовісним, суд вирішує під час встановлення фактичних обставин справи з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються. Таке тлумачення Закону № 4292-ІХ як у частині норм матеріального права, так і застосування процесуальних норм відповідає меті зазначеного закону - забезпечення посиленого захисту прав добросовісного набувача. У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Аналогічні положення містить пункт 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення ЄСПЛ в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року). Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення ЄСПЛ в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII). ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) у справі про позбавлення права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності, зробив висновок про те, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам. Суд зазначив, що позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішенні від 09 травня 2025 року в справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а також повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання щодо добросовісного власника майна та пов`язує необхідність відшкодування добросовісним власникам ринкової вартості майна виключно із фактом позбавлення власності, а не зі способом задоволення такої вимоги держави, формою або часом визначення такої компенсації в національному законодавстві. Закон № 4292-ІХ є законодавчим втіленням на національному рівні положень Конвенції та практики ЄСПЛ і не слугує точкою відліку виникнення у добросовісного набувача права на компенсацію вартості позбавленого майна. Такий висновок є загальним, має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи та недоліків законодавчої норми. Застосування конвенційного принципу щодо неможливості позбавлення добросовісного набувача права власності на майно без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування впроваджено як шляхом доповнення норм ЦК України, так і процесуальних законів, зокрема шляхом встановлення вимоги до позовної заяви органу державної влади, місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна надати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна. Така вимога стосується прийнятності позовної заяви, коли позов по суті ще не розглядається і сторони не доводять переконливість своїх вимог чи заперечень. У Пояснювальній записці до Закону № 4292-ІХ зазначено, що чинна (до внесення змін цим Законом) редакція ЦК України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні Верховного Суду, якою фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захист прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушність права власності). Зміни до частини другої статті 388 ЦК України передбачають: гарантію витребування на випадки, якщо майно вибуло з володіння власника та належить чи належало до об`єктів критичної інфраструктури; об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації; об`єктів природно-заповідного фонду; вирішення питання компенсації добросовісному набувачеві при витребуванні майна на користь держави чи територіальної громади, передбачивши нову частину п`яту статті 390 ЦК України; унеможливлення застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії направлені на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, передбачивши нову частину другу до статті 391 ЦК України. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Системний аналіз частини четвертої статті 177, частин другої-третьої статті 185, частини чотирнадцятої статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд не може прийняти до розгляду позов органу державної влади, місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача без попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду безвідносно до того, чи згоден такий позивач із добросовісністю відповідача на етапі заявлення позовних вимог, та чи є такий факт доведеним або очевидним. Також пунктом 11 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Зазначена норма в ЦПК України з моменту його прийняття 03 жовтня 2017 року і не може вважатися такою, що застосована ретроспективно. Інше тлумачення застосування статей 177, 185 та пункту 11 частини першої статті 257 ЦПК України неможливе, так як буде спотворювати сам зміст і направленість зазначених процесуальних норм, запроваджених органом законодавчої влади в межах його виключної компетенції. Крім того, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про відсутність законних підстав набуття ним майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей відчужувача спірного майна. У набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для дійсного власника. Обставини обізнаності набувача з тим, що він отримує майно не від власника, підлягають доведенню у порядку доказування, що виключено на стадії вирішення питання про відкриття провадження в справі. Посилання на те, що положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача, а у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню, фактично формулює правовий висновок, який створює нові умови застосування Закону № 4292-ІХ, не передбачені ним. Внаслідок такого запровадження тлумачення змісту Закону № 4292-ІХнівелюються передбачені Конвенцією та практикою ЄСПЛгарантії для добросовісного набувача щодо компенсації майна, а також на нього покладається тягар доказування власної добросовісності як набувача майна на стадії прийняття позовної заяви прокурора, що не передбачено процесуальним законом. Наявність чи відсутність відповідних коштів у осіб, які звертаються з такими позовами, не може бути визначальним для застосування статей 177, 185 та пункту 11 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки суд не наділений повноваженнями надавати оцінку законам, прийнятим Верховною Радою України як вищим законодавчим органом держави, окрім їх відповідності Конституції України в порядку звернення з відповідним поданням до Конституційного Суду України. У цій справі суди, встановивши, що недоліки позовної заяви прокурором не усунуті, а саме не надані документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, зробили обґрунтований висновок про залишення позовної заяви без розгляду. Ураховуючи викладене необхідно було залишити без змін судові рішення про залишення позовної заяви без розгляду з підстав невнесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості оцінки предмета позову. Суддя О. М. Ситнік