Ухвала КЦС ВС № 523/20831/23

УХВАЛА 19 червня 2026 року м. Київ справа № 523/20831/23 провадження № 61-7148ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Негарою Родіоном Віталійовичем, на рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради Покітко Ольги Володимирівни, Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради, про визнання дій протиправними та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середньої заробітної плати за затримку виплати заробітної, ВСТАНОВИВ: У 2023 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради (далі - КНП «ОРКПЦ» ООР»), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати § 2 наказу генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР» Покітко О. В. від 06 жовтня 2023 року № 2894/23-к «Про звільнення ОСОБА_2 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера відділу бухгалтерської служби КНП «ОРКПЦ» ООР» згідно зі статтею 38 КЗпП України; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера відділу бухгалтерської служби КНП «ОРКПЦ» ООР» з 28 вересня 2023 року; - стягнути з КНП «ОРКПЦ» ООР» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 вересня 2023 року по дату ухвалення рішення у цій справі; - стягнути з КНП «ОРКПЦ» ООР» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 вересня 2023 року по 27 жовтня 2023 року; - стягнути з КНП «ОРКПЦ» ООР» на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка працювала у КНП «ОРКПЦ» ООР» на посаді головного бухгалтера. Посилаючись на здійснення щодо неї психологічного тиску з боку керівництва підприємства, ОСОБА_1 зазначала, що 20 вересня 2023 року написала заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати звільнення, після чого була госпіталізована та перебувала на лікарняному. Роботодавець безпідставно звільнив її до спливу встановленого статтею 38 КЗпП України строку попередження про звільнення та позбавив права відкликати подану заяву. Надалі наказ про звільнення від 20 вересня 2023 року був скасований, однак іншим наказом її звільнено з 27 вересня 2023 року за власним бажанням. Рішенням Пересипського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року, позовні вимоги залишено без задоволення. Суди виходили з того, що ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України із зазначенням дати звільнення - 20 вересня 2023 року, у зв`язку з чим роботодавець був зобов`язаний припинити трудові відносини у визначений працівником строк. Суди встановили, що звільнення позивачки проведено на підставі її особистої заяви та відповідно до її волевиявлення, а доказів відкликання заяви про звільнення матеріали справи не містять. Також суди визнали недоведеними доводи позивачки про примушування до подання заяви про звільнення. Відсутність заяви про відкликання, а також відсутність доказів примусу до її написання підтверджує добровільний характер припинення трудових відносин. Зміна дати звільнення з 20 вересня 2023 року на 27 вересня 2023 року зумовлена виключно перебуванням позивача на лікарняному у період з 20 вересня 2023 року по 26 вересня 2023 року, що об`єктивно унеможливлювало оформлення звільнення у первісно визначену дату. За таких обставин визначення дати звільнення першим робочим днем після закінчення тимчасової непрацездатності є наслідком реалізації вже поданої заяви працівника, отже подання нової заяви про звільнення не вимагалося. 26 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі № 10-р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами, зокрема, є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середньої заробітної плати за затримку виплати заробітної, 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження. Справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 523/20831/23. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко