Постанова КГС ВС № 902/869/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Київ Справа № 902/869/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М., за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: прокурора - Єреп В. В., позивача - не з`явився, відповідача 1 - Слободянюк М. В., відповідача 2 - не з`явився, третьої особи - не з`явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 квітня 2026 року (колегія суддів: Павлюк І. Ю., Розізнана І. В., Тимошенко О.М.) у справі № 902/869/25 за позовом виконувача обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби до: Фізичної особи-підприємця Погосян Анни, Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання договору недійсним та стягнення 11 417 752,63 грн. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. Виконувач обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба, позивач) звернувся 25 лютого 2025 року до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Погосян Анни (далі - ФОП Погосян А., відповідач 1), Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області (далі - Рада, відповідач 2) про визнання недійсним договору підряду на капітальний ремонт від 02 серпня 2019 року № 69 (далі - договір підряду), укладено між відповідачами, а також стягнення з ФОП Погосян А. на користь Ради 11 417 752,63 грн з подальшим стягненням цієї суми з Ради в дохід держави.

2. Позов обґрунтований тим, що оспорюваний договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворені антиконкурентними узгодженими діями його учасників, що підтверджено рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 29 жовтня 2024 року № 66-р тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - рішення АМК № 66-р тк), підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ФОП Погосян А., на підставі, зокрема, статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Враховуючи наявність умислу лише у ФОП Погосян А., як сторони оспорюваного договору, прокурор просив суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з неї на користь Ради коштів у сумі 11 417 752,63 грн, з подальшим стягненням цих коштів з Ради в дохід держави.

3. Господарський суд Вінницької області ухвалою суду від 30 червня 2025 року, зокрема, відкрив провадження у справі та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Антимонопольний комітет України (далі - АМК, третя особа). Короткий зміст судових рішень

4. Господарський суд Вінницької області рішенням від 14 жовтня 2026 року у справі № 902/869/25 (суддя Яремчук Ю. О.), позов задовольнив.

5. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що узгоджені дії учасників закупівлі та відсутність реальної конкуренції, що встановлено у антимонопольній справі, унеможливили прозору та відкриту процедуру торгів UA-2019-06-27-000455-3, чим порушили інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору підряду, укладеного з переможцем закупівлі - ФОП Погосян А. відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що кошти у сумі 11 417 752,63 грн, сплачені Радою (замовником) на виконання недійсного за рішенням суду договору підряду, підлягають поверненню відповідачем 1 відповідачу 2, з подальшим стягненням цих коштів з Ради в дохід держави.

6. За результатом апеляційного перегляду Центральний апеляційний господарський суд 28 квітня 2026 року ухвалив постанову, якою рішення місцевого суду скасував, у позові відмовив.

7. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив про ненадання прокурором доказів, які б підтвердили завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не доведено спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, відсутній та прокурором суду не надавався. Прокурор в обґрунтування позову послався лише на рішення АМК № 66-р тк та обґрунтував мотиви позову тим, що учасники закупівлі порушення антиконкурентне законодавства, натомість прокурор не довів, у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного договору, враховуючи, що мав місце капітальний ремонт, а закупівля робіт відбулася за ціною, визначеною замовником закупівлі. Між ти суд апеляційної інстанції у зазначеному аспекті, врахувавши висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, зазначив, що при визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, слід враховувати, що антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 ЦК України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд виснував про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору за статтею 228 ЦК України, та відповідно для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених частиною третьою статті 228 ЦК України, зважаючи на недоведення прокурором наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства. Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 квітня 2026 року у справі № 902/869/25 скасувати, а рішення Господарського суду Вінницької області рішенням від 14 жовтня 2026 року у цій справі залишити без змін.

9. Підставами касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції у цій справі скаржник визначив пункти 1, 2 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс). Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

10. Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 2 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України.

11. Від прокурора 02 липня 2026 року до Верховного Суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 902/869/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/7314/23 або оголошення перерви у судовому засіданні.

12. Суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання прокурора, з огляду на доводи клопотання, та зважаючи, що станом на час касаційного перегляду підстав для зупинення провадження у справі, які визначені статтями 227-228 ГПК України та перерви не має, оскільки відсутня ухвала про прийняття справи № 910/7314/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

13. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

15. В електронній системі публічних закупівель https://prozorro.gov.ua Рада (далі також - замовник) 27 червня 2019 року опублікувала відомості про проведення відкритих торгів "Капітальний ремонт дороги до міського кладовища від вулиці Хлібозаводська у місті Ладижин, Вінницької області", ідентифікатор закупівлі UA-2019-06-27-000455-а; очікувана вартість предмета закупівлі 11 705 000 грн.

16. Згідно з тендерною документацією ціна була 100 % критерієм вибору переможця. Тендерні пропозиції з метою участі у закупівлі подали два суб`єкти господарювання: ФОП Погосян Анною та ФОП Коломієць Тетяною Іванівною, що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій. Згідно протоколу розкриття тендерних пропозицій остаточна тендерна пропозиція ФОП Погосян А. становила 11 417 761 грн, її визнано такою, що відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації, відсутні підстави для відмови, встановлені статтею 17 Закону України "Про публічні закупівлі", та результатом чого із зазначеним переможцем (далі також - підрядник) Рада 02 серпня 2019 року уклала договір підряду.

17. Замовник доручив, а підрядник зобов`язався на свій ризик, власними і залученими силами, засобами і способами, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, діючих норм і стандартів та згідно з умовами договору виконати всі роботи на об`єкті "Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь" (кодом ЄРУ за ДК 021:2015 - 45230000-8 (Капітальний ремонт дороги до міського кладовища від вул. Хлібозаводська в м. Ладижин Вінницької обл.) (пункт 1.1. договору підряду).

18. Вартість робіт визначається твердою договірною 11 417 761,00 грн без ПДВ та включає всі витрати підрядника, пов`язані з виконанням умов договору. Тверда договірна ціна робіт може змінюватися у випадках визначених статтею 36 Закону України "Про публічні закупівлі". Фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів бюджету та проводиться за планом фінансування (Додаток № 2), який складається замовником і узгоджується з Підрядником та є невід`ємною частиною договору (пункти 3.1., 3.2., 4.1. договору підряду).

19. У разі прийняття замовником рішення про прискорення чи уповільнення темпів виконання робіт одночасно уточнюється план фінансування капремонту з внесенням відповідних змін у договір підряду. Строк дії договору до 10 листопада 2019 року, до завершення виконання робіт (пункти 4.3., 4.4. договору підряду). За виконані роботи Рада на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт на рахунок ФОП Погосян А. перерахувала кошти у сумі 11 417 752,63 грн, що зокрема підтверджується платіжними дорученнями: від 25 жовтня 2019 року № 99 на суму 1 466 480,39 грн, від 12 листопада 2019 року № 102 на суму 3 058 633,12 грн, від 18 листопада 2019 року на суму 1 735 669,79 грн, від 22 листопада 2019 року № 104 на суму 1 627 655,53 грн, від 21 листопада 2019 року № 105 на суму 664 571,48 грн, від 24 грудня 2019 року № 119 на суму 999 854,73 грн, від 30 січня 2020 року № 1 на суму 1 285 780,21 грн, від 13 травня 2020 року № 80 на суму 127 286,91 грн, від 25 травня 2020 року № 86 на суму 451 820,47 грн.

20. У подальшому, АМК рішенням від 29 жовтня 2024 року № 66-р у справі № 03-06/38-19 визнав факт вчинення ФОП Погосян Анною та ФОП Коломієць Т.І. порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю робіт "Капітальний ремонт дороги до міського кладовища від вул. Хлібозаводська у м. Ладижин Вінницької області (ДК 021:2015: 45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь) ", які проводилися Радою. Зазначеним рішенням АМК наклав на ФОП Погосян А. штраф у розмірі 301 646 грн, а на ФОП Коломієць Т.І. штраф у розмірі 1 721 087 грн.

21. ФОП Погосян А. не скористалася своїм правом на оскарження рішення АМК № 66-р у судовому порядку, штраф у добровільному порядку не сплатила.

22. Прокурор 04 листопада 2024 року звернувся у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" до Держаудитслужби з листом № 02.51/3-2819 вих-24 про виявлення прокуратурою факту порушення інтересів держави під час проведення публічної закупівлі https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2019-06-27-000455-а "Капітальний ремонт дороги до міського кладовища від вул. Хлібозаводська в м. Ладижин, Вінницької області".

23. Держаудитслужба листом-відповіддю від 02 грудня 2024 року № 260205-17/3607-2024 повідомила, що в органів державного фінансового контролю відсутні повноваження на оскарження (визнання недійсними) у судовому порядку договорів, укладених за результатами проведених закупівель.

24. Також в матеріалах справи міститься лист прокуратури на адресу Держаудитслужби від 06 травня 2025 року № 51/3-943вих25 про надання інформації щодо вжитих і запланованих заходів державного фінансового контролю / моніторингу закупівлі; чи вживаються / вживатимуться Держаудитслужбою будь-які заходи стосовно визнання недійним договору як такого, що суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони, застосування наслідків недійсності правочину.

25. Листом-відповіддю від 21 травня 2025 року № 262616-17/3621-2025 Держаудитслужба повідомила, що відповідно до статті 2, пунктів 8, 10 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів державного фінансового контролю, не передбачено звернення Офісу до суду з позовом про визнання недійсним договорів (у тому числі укладених за результатами процедур закупівель).

26. Звертаючись із зазначеним позовом прокурор, обґрунтовуючи підстави для звернення в інтересах держави з цим позовом вказав, що виконання оспорюваного договору здійснено за рахунок коштів місцевого бюджету, тому виявлені порушення допущені як під час проведення процедури відкритих торгів, так і при укладенні договору, призводять до порушення майнових прав держави. У свою чергу на запит прокурора до Держаудитслужби щодо вжиття заходів до звернення до суду із відповідним позовом належної відповіді не надала. Вказане свідчить про усвідомлену пасивну поведінку і неналежне здійснення захисту порушених інтересів держави вказаним органом та спонукає прокурора до звернення з відповідним позовом. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

27. Прокурор вважає, що під час вирішення цієї справи суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права (статтю 1, 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 203, 216, 228 ЦК України) та порушив норми процесуального права (статті 73, 75-77, 86, 236-238, 269 ГПК України).

28. Прокурор, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вважає, що під час ухвалення оспорюваної постанови, суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 910/114/19, від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23.

29. Крім того, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, прокурор зазначає про існування обґрунтованої необхідності відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 і на який послався суд апеляційної інстанції, мотивуючи постанову у цій справі.

30. На думку скаржника, наведені висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо тлумачення частини третьої статті 228 ЦК України як санкції, не властивої нормам цивільного законодавства, унеможливлює правозастосування такої норми, а питання вірного тлумачення цієї норми та критерії її застосування залишаються, вочевидь, не вирішеними. Позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена у справі № 922/3456/23 не відповідає сучасним запитам правозастосування, не призведе до зменшення кількості справ у суді та свідчить про відсутність усталених підходів до вирішення правової проблеми. Крім того, невизначеність на нормативному рівні критеріїв віднесення правочину до такого, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є серйозною правовою проблемою.

31. З огляду на масовість таких порушень та глобальність наслідків від них, одним із заходів щодо боротьби з ними, у тому числі попередження їх вчинення, є визнання недійсними таких правочинів та застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України. Саме тому формування єдиного підходу до застосування цих норм має принципове значення для забезпечення правової визначеності та однаковості судової практики. Доводи інших учасників справи

32. Від ФОП Погосян А. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач 1 проти доводів касаційної скарги заперечує, просить Суд оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а у задоволенні касаційної скарги відмовити, з посиланням, зокрема на необґрунтованість її доводів.

33. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу ФОП Погосян А. звернулася із заявою про відшкодування судових витрат за касаційний розгляд, зазначивши попередній (орієнтовний) розрахунок таких витрат у розмірі, який складає 42 600 грн.

34. Інші учасники своїм правом на подання відзивів не скористалися. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій з посиланням на норми права, якими керувалися суди

35. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, Суд зазначає таке.

36. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" передбачає, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17).

37. Згідно з положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

38. З огляду на зміст статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. У свою чергу ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії"). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі "С. В. проти Сполученого Королівства"). Водночас. якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії").

39. ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд). Так, стаття 6 Конвенції порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа Unedic v. France), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа Atanasovski v. North Macedonia), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа Beian v.). У справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

40. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Тобто, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням цього правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

41. Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 24 червня 2021 року у справі № 914/2614/13, від 28 вересня 2021 року у справі № 910/8091/20 зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Тобто, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідність критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

42. У касаційній скарзі прокурор зазначає про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

43. У зазначеній скаржником справі № 922/3456/23 керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Держаудитслужби звернувся з позовом (який задоволений першою та другою судовими інстанціями) до спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів. Позов мотивований наявністю антиконкурентних узгоджених дій відповідача 2 із приватним підприємством "Будерія" під час участі у тендері (торгах), проведеному відповідачем 1, в той час як відповідач 2 порушив законодавство про захист економічної конкуренції шляхом спотворення результатів тендера (торгів) та укладання договору на неконкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель. За таких обставин рішення тендерного комітету та договір, укладений за результатами відкритих торгів, підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України. Посилаючись на частину третю статті 228 ЦК України, прокурор просив застосувати наслідки недійсності укладеного договору, який суперечить інтересам держави та суспільства, та стягнути з відповідача 2 на користь відповідача 1 кошти, сплачені останнім на виконання договору, у розмірі 2 370 000 грн, а в наступному отримані відповідачем 1 за рішенням суду кошти у зазначеному розмірі стягнути у дохід держави.

44. У межах зазначеної справи № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішувала питання можливості застосування до спірних відносин частини третьої статті 228 ЦК України в контексті того, чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови наявності між його сторонами антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції").

45. За наслідками розгляду справи № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року уточнила висновки, які містяться у постановах від 13 листопада 2024 року у справі № 911/934/23, від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про застосування частини третьої статті 228 ЦК України, зазначивши, зокрема, таке: "…При визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

46. Мотивуючи наведений вище висновок, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважувала наступне. "Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення". "Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24 листопада 2020 року, заява № 75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (стаття 1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей статті 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором". "…Для застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, а стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар / роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства". "Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію, та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави". "Об`єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, частина третя статті 228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК України (стаття 208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним".

47. Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини третьої статті 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки: "по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном / грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було; по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom")".

48. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що "….як у справі, яка переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі № 922/3456/23 - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд"). СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування частини третьої статті 228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони".

49. Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України та про стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 2 370 000 грн, а з відповідача 1 одержаних ним за рішенням суду зазначеної суми коштів у дохід держави.

50. Як убачається, зокрема, зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції врахував висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, викладені у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, яка за критеріями подібності правовідносин, визначеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, є подібною до справи № 908/295/25.

51. Прокурор у касаційній скарзі, у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

52. Доводи прокурора фактично зводяться до незгоди зі здійсненим об`єднаною палатою відступом (шляхом уточнення) від попередніх висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 листопада 2024 року у справі № 911/934/23 та від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, а не з наявністю обґрунтованих мотивів для відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23.

53. Проте, мотиви свого відступлення (уточнення) об`єднана палата навела у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, а висновки сформовані, саме виходячи з ґрунтовного аналізу правової природи санкції, передбаченої нормою частини третьої статті 228 ЦК України, у тому числі у контексті практики ЄСПЛ. При цьому при уточненні попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права, у тому числі, в контексті доводів скаржника, об`єднана палата досліджувала питання щодо: - правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України; - відповідності приписів частини третьої статті 228 ЦК України критеріям ЄСПЛ стосовно сумісності втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; - винної особи; - добросовісної сторони правочину.

54. З наведеного прокурором обґрунтування вбачається, що скаржник наводить власне суб`єктивне розуміння та трактування висновків, викладених у зазначеній постанові, а його доводи зводяться виключно до заперечення сформульованого об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підходу, без спростування мотивів його формування об`єднаної палатою та наведення об`єктивних причин для його перегляду. При цьому за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновком суду апеляційної інстанції, які були зазначені в оскаржуваному у цій справі судовому рішенні.

55. Отже, колегія суддів Верховного Суду доходить до висновку, що скаржником не аргументовано та не доведено обґрунтовану і вмотивовану необхідність для відступу від зазначених правових висновків і які відповідали б критеріям для відступу, а також те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та / або порушив норми процесуального права.

56. З огляду на викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції об`єднаної палати у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 за наведених прокурором підстав.

57. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження та є недоведеною ним, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

58. Щодо іншої підстави для касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції, визначеної пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

59. Предметами розгляду у справах № 914/1507/23, № 910/114/19 та № 918/1043/21, зокрема було визнання недійсним договорів, укладених за результатами процедури закупівлі та застосування наслідків їх недійсності шляхом стягнення на користь держави коштів, одержаних за такими договорами; підставами позовів було порушення виконавцями договорів законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що призвело до спотворення результатів торгів. З огляду на таке колегія суддів зазначає, що правовідносини у цих справах є подібними зі справою, яка наразі переглядається судом касаційної інстанції щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмети та правові підстави позовів.

60. Аргументи прокурора стосовно неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 червня 2021 року у справі № 910/114/19, від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, відхиляються колегією суддів з огляду на те, що, висновки оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі (№ 902/869/25) щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, в якій уточнені висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду про застосування частини третьої статті 228 ЦК України, в тому числі, на які прокурор послався як на підставу касаційного оскарження.

61. Крім того, Верховний Суд у постановах від 28 травня 2026 року у справі № 910/6690/24 та 11 червня 2026 року у справі № 922/2752/24 (висновки яких враховуються колегією суддів під час касаційного перегляду справи № 902/869/25 з урахуванням положень частини четвертої статті 300 ГПК України) вказав на те, що, зокрема, правова позиція, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21 не суперечить сформованим об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 висновкам, оскільки у наведеній справі Велика Палата не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 ЦК України.

62. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції зазначає про те, що визначена прокурором підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

63. Аргументи ФОП Погосян А., викладені у відзиві на касаційну скаргу, беруться до уваги Судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

64. Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надана вичерпна відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

66. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін. Судові витрати

68. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 квітня 2026 року у справі № 902/869/25 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Ю. Л. Власов Судді І. В. Булгакова Т. М. Малашенкова