Постанова КГС ВС № 910/12841/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/12841/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С., секретар судового засідання - Корнієнко О. В., за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Україна» - Сацюка Д. А., Пастухова О. В., Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Україна» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 (у складі колегії суддів: Скрипка І. М. (головуючий), Мальченко А. О., Тищенко А. І.) у справі № 910/12841/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Україна» до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛД-Україна» (далі - ТОВ «ЛД-Україна») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - АТ «Креді Агріколь Банк») про зобов`язання здійснити видачу грошових готівкових коштів у сумі 454 464,66 грн з поточних рахунків ТОВ «ЛД-Україна», нарахованих директору товариства ОСОБА_1 в якості заробітної плати за період з березня 2022 року по лютий 2024 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору банківського обслуговування та норм чинного законодавства України безпідставно відмовив позивачу у видачі з відкритого в банку рахунку ТОВ «ЛД-Україна» готівкових коштів для виплати заробітної плати керівнику позивача - ОСОБА_1 , у зв`язку з чим незаконно обмежив право позивача розпоряджатися власними коштами. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 позов задоволено. Зобов`язано АТ «Креді Агріколь Банк» здійснити видачу з поточних рахунків ТОВ «ЛД-Україна» готівкових коштів у сумі 454 464,66 грн, нарахованих ОСОБА_1 в якості заробітної плати за період з березня 2022 року по лютий 2024 року. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 заяву ТОВ «ЛД-Україна» про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з АТ «Креді Агріколь Банк» на користь ТОВ «ЛД-Україна» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 31 500,00 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в позові. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 скасовано. У задоволенні заяви ТОВ «ЛД-Україна» про стягнення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2026 року ТОВ «ЛД-Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 - залишити в силі. Також, у поданій касаційній скарзі ТОВ «ЛД-Україна» просить стягнути з АТ «Креді Агріколь Банк» витрати на професійну правничу допомогу в судах апеляційної та касаційної інстанції у розмірі, згідно підтверджуючих документів, що будуть подані до суду після винесення рішення по справі протягом строку, визначеного ГПК України Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.05.2026 у справі № 910/12841/24 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ЛД-Україна» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.06.2026. АТ «Креді Агріколь Банк» у відзиві на касаційну скаргу посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції- без змін. АТ «Креді Агріколь Банк`у судове засідання свого представника не направило. Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України. Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання. Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення АТ «Креді Агріколь Банк» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що АТ «Креді Агріколь Банк» не зверталось до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника АТ «Креді Агріколь Банк». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «ЛД-Україна», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. Судами попередніх інстанцій установлено, 23.05.2019 між АТ «Креді Агріколь Банк» (банк) та ТОВ «ЛД-Україна» (клієнт) був укладений договір про надання банківських послуг № 596357/2266130, відповідно до умов якого банк продовжуватиме надання послуг клієнту, які є предметом договору банківського рахунку № 13634/2266130 від 12.08.2014, включаючи обслуговування рахунків, що були відкриті на підставі останнього, але в порядку та на умовах, викладених в цьому договорі, надаватиме на вимогу клієнта банківську послугу, а клієнт приймає банківську послугу та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, що встановлені в договорі та Правилами відносно такої банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за надані послуги (підпункти 3.1.1, 3.1.2 пункту 3 договору). На підставі вказаного договору банком на ім`я позивача було відкрито поточні рахунки юридичної особи, зокрема, рахунок НОМЕР_1 . У березні 2024 року ТОВ «ЛД-Україна» звернулось до банку з проханням видати готівкові кошти у сумі 454 464,66 грн, які знаходяться на рахунках ТОВ «ЛД-Україна», посилаючись на те, що ці кошти нараховані в якості заробітної плати за період з березня 2022 року по лютий 2024 року керівнику ТОВ «ЛД-Україна» ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю банківського рахунку у вказаної особи. У здійсненні вказаної операції АТ «Креді Агріколь Банк» було відмовлено. 30.04.2024 та 30.08.2024 ТОВ «ЛД-Україна» звернулося до банку з заявами № 3 та № 11, в яких просило надати відповідь щодо можливості і строків виплати коштів для погашення заборгованості з заробітної плати перед ОСОБА_1 . Листом від 31.05.2024 № 12410/952 (відповідь на заяву від 30.04.2024 № 3) банк повідомив позивача, що ОСОБА_1 є резидентом Республіки Білорусь, а також директором та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ЛД-Україна», тому до нього застосовуються обмеження, визначені пунктом 15 підпункту 2 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (постанова НБУ № 18) щодо зупинення здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів РФ/РБ, за рахунками юридичних осіб. Крім того, банк зазначив, що до ОСОБА_1 не може бути застосовано виняток передбачений, підпунктом 2 пункту 15 зазначеної постанови НБУ. Листом від 19.09.2024 № 12410/1569 (відповідь на лист від 30.08.2024 № 11) АТ «Креді Агріколь Банк» повідомило ТОВ «ЛД-Україна», що відповідь на зазначене у заяві питання щодо виплати коштів було надано у листі від 31.05.2024 № 12410/952. Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ «ЛД-Україна» до суду з позовом про зобов`язання банку здійснити видачу грошових готівкових коштів у сумі 454 464,66 грн з поточних рахунків ТОВ «ЛД-Україна», нарахованих директору товариства ОСОБА_1 в якості заробітної плати за період з березня 2022 року по лютий 2024 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірне застосування банком до позивача обмеження, встановленого пунктом 15 постанови НБУ № 18 щодо зупинення видачі готівкових коштів з рахунку ТОВ «ЛД-Україна», нарахованих в якості заробітної плати ОСОБА_1 . Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження позивачем обсягу наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та їх вартості, а тому стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши подані сторонами докази та надавши їх правову оцінку, встановив, що ОСОБА_1 є резидентом РБ, а позивачем не доведено, що визначені кошти у сумі 454 464,66 грн є заробітною платою ОСОБА_1 , тому дійшов висновку про правомірність зупинення банком здійснення видаткових операцій за рахунками позивача відповідно до вимог пункту 15 постанови НБУ №

18. Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у зв`язку з скасуванням рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову відсутні підстави для покладання на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, а тому відмовив у задоволенні заяви ТОВ «ЛД-Україна» про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. ТОВ «ЛД-Україна», у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору положень пункту 15 постанови НБУ № 18 та на неврахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 31.10.2024 у справі № 760/12263/23, від 21.01.2025 у справі № 910/2693/24, від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21. Також ТОВ «ЛД-Україна» у касаційній скарзі послалось на відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування підпункту 2 пункту 15 постанови НБУ №18, у контексті відсутності у банків правових підстав для зупинення видаткових операцій за рахунками резидентів РФ/РБ та рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти РФ/РБ, таких як: виплата заробітної плати, оплата комунальних послуг, сплата податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу ТОВ «ЛД-Україна» у межах її доводів та вимог, виходить із такого. Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів. У справі, що розглядається, взаємні права та обов`язки між сторонами спору виникли на підставі договору від 23.05.2019 № 596357/2266130 про надання банківських послуг, які є предметом договору банківського рахунку № 13634/2266130 від 12.08.2014. Відповідно до положень статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Положення цієї глави застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом. Статтею 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Отже, до правовідносин щодо здійснення платіжних операцій за поточним рахунком мають застосовуватись, зокрема, як з положення Цивільного кодексу України, так і банківські правила, якими є нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності. Згідно з частиною 1 статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами НБУ. Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ, встановлення відповідальності за порушення ними валютного законодавства визначає Закону України «Про валюту і валютні операції». Відповідно до статті 1 зазначеного Закону: - валютна операція - це операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей (пункт 1); - валютне регулювання - діяльність НБУ та в установлених цим Законом випадках Кабінету Міністрів України, спрямована на регламентацію здійснення валютних операцій суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами (пункт 2); - валютний нагляд - це система заходів, спрямованих на забезпечення дотримання суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами валютного законодавства (пункт 3); - уповноважені установи - це банки, небанківські фінансові установи та оператори поштового зв`язку, які отримали ліцензію НБУ згідно з цим Законом (пункт 14). Частиною 1 статті 4 Закону України «Про валюту і валютні операції» встановлено, що валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження НБУ відповідно до цього Закону заходів захисту. Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається НБУ (частина 4 статті 5 Закону України «Про валюту і валютні операції»). Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про валюту і валютні операції» валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду (частина 1). Валютний нагляд здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду з метою встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу (часина 2). Валютний нагляд відповідно до частини 2 цієї статті здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду без втручання у відповідні валютні операції та діяльність суб`єктів таких операцій, крім випадків запобігання агентами валютного нагляду проведенню валютних операцій, що не відповідають вимогам валютного законодавства (частина 3). Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є НБУ та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства (частина 4). НБУ у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами (частина 5). Отже, регламентація здійснення валютних операцій є компетенцією НБУ. Банки (а також інші уповноважені установи) не мають права здійснювати для клієнта валютні операції, які суперечать вимогам чинного законодавства. Згідно з положеннями Закону України «Про Національний банк України» НБУ реалізує свої повноваження у сфері банківського регулювання та контролю, зокрема, шляхом видання нормативно-правових актів з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб. З метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи пунктом 15 постанови НБУ № 18 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів РФ/РБ, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти РФ/РБ, за винятком здійснення на території України: 1) переказу коштів з таких рахунків на спеціальний рахунок НБУ для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на рахунки Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів України; 2) соціальних виплат, виплат заробітної плати, оплати комунальних послуг, сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів; 3) видаткових операцій з таких рахунків фізичних осіб - резидентів РФ та РБ, що містяться в переліках Служби безпеки України та/або державних органів України, попередньо погоджених Службою безпеки України, щодо можливості здійснення банками таких операцій (далі - Переліки); 4) продажу безготівкової іноземної валюти, крім російських рублів та білоруських рублів; 5) сплати банку комісій та інших платежів за здійснення банком операцій з надання банківських та інших фінансових послуг, а також з метою виконання власних зобов`язань за кредитними договорами (уключаючи проценти) перед банками; 6) переказу коштів на інші власні поточні рахунки таких осіб, відкриті в банках на території України (крім коштів у російських рублях/білоруських рублях); 7) страхових виплат (страхових відшкодувань) за договорами страхування, укладеними до дати набрання чинності рішенням НБУ про застосування до страховика заходу впливу у вигляді тимчасового зупинення ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг у сфері страхування, включаючи страхові виплати шляхом оплати закладам охорони здоров`я вартості медико-санітарної, іншої допомоги, що була надана застрахованій особі такими закладами, у зв`язку із настанням страхового випадку; 9) сплати внесків до централізованих страхових резервних фондів Моторного (транспортного) страхового бюро України відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; 10) виплати доходів, сум погашення грошовими коштами за випусками власних цінних паперів, оплати послуг депозитарних установ за здійснення такої виплати/погашення; 11) страхових платежів за договорами обов`язкового та добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також добровільного страхування від нещасних випадків (на транспорті) та наземного транспорту на користь страховиків щодо транспортних засобів, переданих у фінансовий лізинг до 23.02.2022 (включно); 12) видаткових операцій з таких рахунків фізичних осіб - резидентів РФ/РБ, які є клієнтами банків України, у межах укладених договорів щодо реалізації зарплатних проєктів з військовими частинами Збройних Сил України та Національної гвардії України без окремого погодження зі Службою безпеки України. 13) оплати фізичною особою медичних послуг у закладах охорони здоров`я України. Отже, постанова НБУ № 18 є нормативно-правовим актом, який установлює особливості щодо здійснення операцій з валютними цінностями в період запровадження воєнного стану та впроваджує обмеження (припинення здійснення валютних операцій з резидентами країни - агресора та її союзника, крім випадків, передбачених цією постановою), які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 910/11289/22, від 11.12.2024 у справі № 752/5238/23. Як встановлено судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, зупинення банком видаткових операцій за банківськими рахунками ТОВ «ЛД-Україна» відкритими на підставі договору про надання банківських послуг від 23.05.2019 № 596357/2266130 відбулось на виконання постанови НБУ № 18, оскільки кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ЛД-Україна» є резидент РБ. Суд касаційної інстанції зауважує, що в силу положень частини 7 статті 11 Закону України «Про валюту і валютні операції» саме банки як уповноважені установи (агенти валютного нагляду) під час проведення ними валютних операцій здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами (крім інших уповноважених установ) та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи. Тож, банки як агенти валютного нагляду на виконання приписів пункту 15 постанови НБУ № 18 щодо здійснення платіжних операцій за поточним рахунком клієнта самостійно приймають рішення як щодо наявності/відсутності підстав для зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти РФ/РБ, так і рішення щодо наявності/відсутності підстав для прийняття документів таких юридичних осіб і здійснення операцій за їх рахунками у разі зміни обставин, які в силу положень пункту 15 постанови НБУ № 18 стали підставою для обмеження. Встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта банки здійснюють відповідно до додатку 4 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі - Положення № 65). Згідно з пунктами 4 і 5 додатку 4 до Положення № 65 банк під час встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта не повинен покладатися виключно на Єдиний державний реєстр, крім випадків, прямо визначених цим положенням. Вимоги щодо встановлення кінцевого бенефіціарного власника банк виконує з використанням ризик-орієнтованого підходу, ураховуючи виявлені критерії ризиків. Водночас обсяг дій банку зі збору необхідної інформації та глибина аналізу отриманої інформації мають бути пропорційні виявленим ризикам, зокрема, складності структури власності юридичної особи. У будь-якому разі банк має вжити заходів, достатніх для того, щоб бути впевненим, що він знає, хто є кінцевим бенефіціарним власником (або що кінцевий бенефіціарний власник відсутній), та для отримання розуміння права власності (контролю) та структури власності. Банк для встановлення та верифікації особи кінцевого бенефіціарного власника має право використовувати дані, що містяться в офіційних документах, офіційних та/або інших відкритих джерелах, зокрема в іноземних державних реєстрах, подібних до Єдиного державного реєстру. Банк також може використовувати інформацію, отриману від клієнта, уживаючи необхідних заходів із перевірки отриманої інформації за допомогою інших джерел (пункт 4 додатку 4 до Положення № 65). У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що починаючи з 24.02.2024 рахунки ТОВ «ЛД-Україна», відкриті в АТ «Креді Агірколь Банк» на підставі договору про надання банківських послуг від 23.05.2019 № 596357/2266130, є заблокованими у зв`язку з тим, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ЛД-Україна» є резидент РБ - ОСОБА_1 (посвідка на тимчасове проживання). 14.03.2024 на рахунок ТОВ «ЛД-Україна», відкритий в АТ «Креді Агірколь Банк», надійшло два платежі від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР.ВАЛ» (далі - ТОВ «ІНТЕР.ВАЛ») з рахунку, відкритого в АБ «УКРГАЗБАНК»: - на суму 100 000,00 грн з призначенням платежу: «Надання фінансової допомоги згідно договору № 1 від 12.03.2024»; - на суму 370 000,00 грн з призначенням платежу: «Повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору № 3 від 22.12.2020». 15.03.2024 до відділення АТ «Креді Агріколь Банк» звернувся ОСОБА_1 із запитом щодо видачи коштів, які знаходяться на рахунках ТОВ «ЛД-Україна» як «заробітної плати». Після отримання запиту від громадянина РБ ( ОСОБА_1 ) про зняття готівки із заблокованого рахунку ТОВ «ЛД-Україна» банком здійснено ряд комплексних заходів перевірки даної операції, як такої що має на меті обхід обмежень, встановлених постановою НБУ №

18. Із відкритих джерел банком встановлено наступну інформацію: - до 17.06.2022 кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ІНТЕР.ВАЛ» - контрагент, з рахунків якого перераховано кошти на рахунки ТОВ «ЛД-Україна», був ОСОБА_1 . Після 17.06.2022 відбулася зміна кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «ІНТЕР.ВАЛ» на громадянина України ОСОБА_2 , 30.08.2022 було змінено і директора ТОВ «ІНТЕР.ВАЛ» ОСОБА_1 на ОСОБА_3 . Після даних дій обмеження, встановлені постановою НБУ №18 по одному із критеріїв (кінцевий бенефіціарний власник резидент РФ/РБ) на ТОВ «ІНТЕР.ВАЛ» не розповсюджуються. Також, додатково проаналізувавши призначення надходження коштів від ТОВ «ІНТЕР.ВАЛ» на рахунки ТОВ «ЛД-Україна», банк встановив, що такі грошові кошти, не є доходом підприємства від здійснення господарської діяльності. З огляду на зазначене, вказані операції були кваліфіковані банком як такі, що містять ознаки обходу обмежень, запроваджених НБУ. Встановивши зазначену інформацію, банк визнав відсутніми підстави для застосування винятку, передбаченого підпунктом 2 пункту 15 постанови НБУ № 18, для проведення видаткових операцій за рахунками ТОВ «ЛД-Україна». Оскільки причиною спору у справі, що розглядається, є незгода ТОВ «ЛД-Україна» з діями відповідача щодо обмежень проведення видаткових операцій за рахунками ТОВ «ЛД-Україна», застосованих на підставі положень постанови НБУ № 18, отже саме позивач має доводити ті обставини, на які він посилається (відсутність статусу резидента РБ у кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 , кошти у розмірі 454 464,66 грн є заробітною платою ОСОБА_1 ) Згідно з частинами 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зсувати обставини, які мають значення для справи (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20). Верховний Суд зауважує, що статус фізичної особи - резидента або нерезидента у застосуванні положень постанови НБУ № 18 з огляду на положення статті 26 Конституції України підлягає визначенню НБУ, виходячи саме із норм законодавства України стосовно нашої держави. НБУ надано роз`яснення стосовно питань щодо визначення резидентності РФ/РБ (листи від 06.04.2022 № 40-0007/26133, від 18.04.2022 № 25-0005/28443). Резидентність осіб для цілей застосування норм постанови НБУ № 18 визначається відповідно до вимог Закону України «Про валюту і валютні операції» та Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління НБУ від 01.02.2019 №

2. Згідно з статтею 1 Закону України «Про валюту і валютні операції» фізичні особи - нерезиденти - іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України; фізичні особи - резиденти - громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за межами України. Відповідно до положень пункту 2 розділу I Положення про здійснення операцій із валютними цінностями резиденти - фізичні особи - фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, які мають постійне місце проживання на території України, що підтверджується відповідним документом, до якого згідно із законодавством України включено інформацію про місце проживання особи на території України, уключаючи паспорт/паспортний документ або документ, що його замінює, посвідку на постійне проживання, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном, фізичні особи - підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України; нерезиденти - фізичні особи - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України (реєстрацію), у тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України. Отже, достатньою підставою для визначення особи резидентом/нерезидентом України є визначення постійного місця її проживання. Тобто, іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні та отримали посвідку на тимчасове проживання, у розумінні Закону України «Про валюту і валютні операції» та Положення про здійснення операцій із валютними цінностями є нерезидентами. Таким чином, нерезиденти, визначені як такі згідно положень Закону України «Про валюту і валютні операції», які постійно проживають в РФ/РБ та тимчасово перебувають на території України, є резидентами РФ/РБ для цілей застосування вимог постанови НБУ № 18 (лист від 18.04.2022 № 25-0005/28443). Дослідивши та надавши правову оцінку поданим ТОВ «ЛД-Україна» у справі, що розглядається, доказам на спростування обставин щодо резидентства РБ його кінцевого бенефіціарного власника - ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції встановив, що для проходження ідентифікації ОСОБА_1 надав банку посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , в якій у графі громадянство зазначено РБ, а тому дійшов висновку про правомірність визначення відповідачем ОСОБА_1 - кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «ЛД-Україна», резидентом РБ. Крім того, надавши оцінку поданим ТОВ «ЛД-Україна» доказам на підтвердження обставин того, що кошти у сумі 454 464,66 грн є заробітною платою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі докази не підтверджують, що зазначена сума коштів є саме заробітною платою ОСОБА_1 . Отже, встановивши, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ЛД-Україна» є резидент РБ, а винятки, передбачені пунктом 15 постанови НБУ № 18, які б дозволяли проведення відповідачем, як обслуговуючим банком зазначеного товариства, видаткових операцій по рахунку цього товариства відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність застосування відповідачем обмежень, встановлених пунктом 15 постанови НБУ № 18 щодо видаткових операцій за рахунками ТОВ «ЛД-Україна», відкритими на підставі договору про надання банківських послуг від 23.05.2019 № 596357/2266130. Ураховуючи наведене суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. За таких обставин, ураховуючи правомірність відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні позову, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для покладання на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, та відповідно про відмову у задоволенні заяви ТОВ «ЛД-Україна» про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. З огляду на викладене, ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини недоведення позивачем, що зазначена сума коштів є заробітною платою, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку із зазначеного скаржником у касаційній скарзі питання. При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що доводи скаржника про відсутність висновків Верховного Суду щодо наведеного ним у касаційній скарзі питання фактично зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених обставин справи та до спонукання суду касаційної інстанції до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 300 ГПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Ураховуючи наведене, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду. Крім того, Верховний Суд зазначає про необґрунтованість аргументів скаржника щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки запроваджені пунктом 15 постанови НБУ № 18 обмеження не є несприятливими наслідками повномасштабної збройної агресії РФ, а навпаки є заходами, що застосовуються щодо резидентів РФ та РБ (безпосередньо чи опосередковано через юридичні особи, бенефіціарними власниками яких вони є) як держав, що здійснили збройну агресію проти України/сприяли їй. Тобто особа (резидент РФ/РБ або створена ним юридична особа), щодо якої застосовано постановою НБУ № 18 відповідні наслідки, не є постраждалою від збройної агресії проти України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21.11.2024 у справі № 917/119/24). Також, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. ТОВ «ЛД-Україна», обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31.10.2024 у справі № 760/12263/23, від 21.01.2025 у справі № 910/2693/24, від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21. Так, у справі № 760/12263/23 (постанова від 31.10.2024), погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про, те що заборони/обмеження, встановлені пунктом 15 постанови НБУ № 18 на позивача не поширюються, Верховний Суд виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що позивач є іноземним громадянином, однак з 2004 року постійно проживає та має зареєстроване місце проживання в Україні, де проживає разом із сім`єю, має видану у березні 2004 року безстроково посвідку на постійне проживання, отримав ідентифікаційний номер та групу інвалідності за законодавством України. Разом з тим, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин РБ, який має посвідку на тимчасове проживання в Україні, дійшов висновку про правомірність визначення банком кінцевого бенефіціарного власника позивача резидентом РБ та відповідно про правомірність застосування відповідачем обмежень, встановлених пунктом 15 постанови НБУ № 18 щодо позивача. У справі № 916/3724/21 (постанова від 04.06.2024) предметом розгляду були позовні вимоги про стягнення шкоди, обґрунтовані здійсненням Заступником голови правління банку (відповідачем) протиправних операцій шляхом укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківських вкладів та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачем шкоди банку та його кредиторам. У справі, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги про зобов`язання банку здійснити видачу грошових готівкових коштів з поточних рахунків позивача, нарахованих директору товариства в якості заробітної плати, обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору банківського обслуговування та норм чинного законодавства України безпідставно відмовив позивачу у видачі з відкритого в банку рахунку позивача готівкових коштів для виплати заробітної плати керівнику позивача. Отже, правовідносини у справах № 760/12263/23 та № 916/3724/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, та у справі № 910/12841/24, що розглядається, не є подібними, ураховуючи відмінні фактичні обставини, зміст та правове регулювання спірних правовідносин. У справі № 910/2693/24 (постанова від 21.01.2025), Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість дій відповідача щодо застосування положень пункту 15 постанови НБУ № 18 відносно позивача, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, що кінцевий бенефіціарний власник позивача є громадянином РФ та на відсутність належних доказів того, що останній відмовився від громадянства цієї держави, у тому числі і на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що ця особа дійсно є резидентом іншої країни (Великої Британії). Як зазначалось вище, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин РБ, який має посвідку на тимчасове проживання в Україні, дійшов висновку про правомірність визначення банком кінцевого бенефіціарного власника позивача резидентом РБ та відповідно про правомірність застосування відповідачем обмежень, встановлених пунктом 15 постанови НБУ № 18 щодо позивача. Ураховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, про правомірність застосування відповідачем обмежень, встановлених пунктом 15 постанови НБУ № 18 щодо позивача не суперечать, а відповідають висновкам, наведеним у зазначеній вище постанові, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи ТОВ «ЛД-Україна», викладені у касаційній скарзі, фактично спрямовані на спонукання Суду до переоцінки вже оцінених судом апеляційної інстанції доказів та встановлення нових обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Наведене у сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, розглянувши касаційну скаргу ТОВ «ЛД-Україна» в межах її доводів та вимог, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Україна» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі № 910/12841/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. С. Берднік Судді: В. А. Зуєв І. С. Міщенко