Постанова КГС ВС № 910/16375/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/16375/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Багай Н. О., Зуєв В. А., за участю секретаря судового засідання - Денисюк І. Г., розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Служби безпеки України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 (головуючий суддя Кравчук Г. А., судді Гаврилюк О. М., Хрипун О. М.) у справі № 910/16375/23 за позовом Служби безпеки України до Приватного підприємства «Фобос» про стягнення коштів, (у судовому засіданні взяли участь: представник позивача - Сучкова А. М. та представник відповідача - Аністратенко О. І.) ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. Служба безпеки України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Фобос» (далі - ПП «Фобос») про стягнення коштів.

2. Заявлені вимоги обґрунтовано несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов`язань за контрактом. Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 у справі № 910/16375/23 зазначений позов було задоволено.

4. Ухвалюючи це рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем порушено визначені в договорі строки поставки, з урахуванням чого вимоги про стягнення з нього пені за відповідний період прострочення та штрафу за прострочення понад 30 днів підлягають задоволенню.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 було змінено, його резолютивну частину викладено в редакції, згідно з якою позов задоволено частково, в іншій частині позову відмовлено.

6. Суд апеляційної інстанції в цілому погодився з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову, проте, розглянувши відповідні доводи ПП «Фобос», виснував, що заявлений до стягнення у цій справі розмір штрафних санкцій є надмірно великим порівняно з ціною договору та значною мірою порушує баланс інтересів сторін, ураховуючи відсутність у позивача фактичних збитків та подальше повне виконання відповідачем зобов`язань за договором, а тому з міркувань розумності, справедливості та наявності обставин, з якими законодавство пов`язує можливість реалізації судом дискреційних повноважень щодо зменшення штрафних санкцій, обґрунтованим та справедливим буде зменшення розміру пені та штрафу на 90%. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга, її узагальнені доводи та вимоги

7. Служба безпеки України не погодилась із такими висновками суду апеляційної інстанції та звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 в частині відмови у задоволенні позову та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2025.

8. У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження зазначеної постанови у відповідній частині скаржник визначає підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

9. Згідно з наведеними позивачем доводами право на зменшення штрафних санкцій дійсно належить до дискреційних повноважень суду, проте воно повинно відповідати загальним принципам (верховенству права, процесуальній рівності сторін, справедливості, розумності, тощо) та має ґрунтуватися на відповідних доказах, натомість викладені у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції висновки цьому не відповідають та суперечать висновкам із означеного питання, сформульованим у постановах Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та від 02.07.2025 № 903/602/24.

10. У контексті співмірності розміру штрафних санкцій із ціною договору позивач посилається на наведене у постанові Верховного Суду від 23.09.2029 у справі № 920/1013/18.

11. Натомість звернення відповідача у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій до постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 скаржник вважає помилковими, з огляду на суттєві відмінності фактичних обставин вказаної справи порівняно з справою № 910/16375/23, зокрема, щодо співвідношення розміру штрафних санкцій та загальної вартості товару, тривалості прострочення виконання зобов`язання за договором, тощо.

12. Водночас апеляційний господарський суд, зменшуючи розміру штрафних санкцій на 90 %, за твердженнями позивача, порушив норми процесуального права про докази та доказування (зокрема, статті 79, 80 ГПК України), позаяк не повно з`ясував обставини справи та належно не дослідив у сукупності наявні в її матеріалах докази, що стосуються заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, з урахуванням правил та критерії їх оцінки, визначених нормами ГПК України.

13. На обґрунтування цих доводів позивач наводить висновок щодо застосування такого стандарту доказування, як вірогідність доказів, викладений у численних постановах Верховного Суду, та посилається на висновки Європейського суду з прав людини про докази та доказування.

14. Заразом скаржник акцентує увагу і на тому, що усупереч наведеним у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 910/8662/20 та від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19 висновкам, відповідач виклав мотиви та обґрунтування зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій лише у клопотанні, поданому до суду апеляційної інстанції, який з порушенням норм процесуального права (зокрема, частини четвертої статті 165 ГПК України) задовольнив це клопотання, подане без дотримання відповідних процесуальних строків та без доказів на його підтвердження.

15. Крім того, у касаційній скарзі позивач зауважує, що відповідач мав усвідомлювати існування ризиків та обмежень (зокрема, обумовлених війною та введенням воєнного стану) і планувати свої виробничі можливості з їх урахуванням (постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/1459/21 та 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). Позиція інших учасників справи

16. ПП «Фобос» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 залишити без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

17. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом при ухваленні оскаржуваного судового рішення чинних правових норм, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Служби безпеки України не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

19. Як унормовано у частинах першій, другій статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

20. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

21. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

22. У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

23. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

24. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

25. Наведене унормовано у частинах першій, другій статті 712 ЦК України.

26. У статті ж 663 названого Кодексу викладено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

27. Як передбачено частиною першою статті 530 ЦК України, в разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

28. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

29. В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

30. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

31. Ці норми містяться у статті 610, частині першій статті 611, частині першій статті 612 ЦК України.

32. Водночас нормами ЦК України також врегульовано порядок стягнення штрафних санкцій (неустойки) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила застосування та умови зменшення їх розміру.

33. Так, за змістом частин першої, другої, абзацу першого частини третьої статті 549 зазначеного Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

34. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

35. Подібні правила викладено і у статті 233 Господарського кодексу України (чинній на час виникнення спірних правовідносин).

36. У справі, що переглядається (№ 910/16375/23), як місцевий, так і апеляційний, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені та штрафу), у зв`язку із несвоєчасним виконанням ним взятих на себе зобов`язань із поставки товару за договором.

37. Заразом, керуючись статтею 551 ЦК України, суд апеляційної інстанції виснував, що у даному випадку обґрунтованим та справедливим буде зменшення розміру пені та штрафу на 90%, позаяк заявлений до стягнення у цій справі розмір штрафних санкцій є надмірно великим порівняно з ціною договору та значною мірою порушує баланс інтересів сторін, з огляду на відсутність у позивача фактичних збитків та подальше повне виконання відповідачем зобов`язань за договором.

38. Служба безпеки України не погоджується із таким висновком апеляційного господарського суд та з ухваленою ним постановою в частині відмови у позові, тобто в частині зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача штрафних санкцій.

39. Як вже зазначалось, підставою касаційного оскарження цієї постанови у відповідній частині позивач визначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

40. Згідно із названою процесуальною нормою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

41. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

42. За висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

43. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

44. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

45. Крім того, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, висловленого у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.

46. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

47. Керуючись у тому числі наведеним, Верховний Суд насамперед акцентує увагу на тому, що згідно із висновком, викладеним у постанові суду касаційної інстанції від 30.03.2023 у справі № 904/392/22, неподання клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій в суді першої інстанції не може бути підставою для відмови в задоволенні такого клопотання в суді апеляційної інстанції, оскільки закон не обмежує право відповідача на звернення з таким клопотання до суду апеляційної інстанції.

48. Це повністю спростовує протилежні твердження скаржника та нівелює його посилання у даному контексті на висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 910/8662/20 та від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19, що стосуються інших процесуальних ситуацій та не пов`язані із вирішенням питанням щодо можливості заявлення стороною клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій в суді апеляційної інстанції.

49. Водночас щодо викладених у касаційній скарзі Служби безпеки України доводів, які узагальнено зводяться до того, що розмір неустойки може бути зменшено, проте він має відповідати принципам верховенства права (постанова Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22) та при цьому має бути дотримано розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18), з урахуванням встановлених обставин справи та недопущення фактичного звільнення від сплати штрафних санкцій без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19), задля забезпечення виконання завдання неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання, що полягає в одночасному забезпеченні дисципліни боржника та захисту майнових прав та інтересів кредитора (постанова Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22), Верховний Суд вбачає за необхідне зазначити таке.

50. Питання зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України, за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.

51. Схожі за змістом правові позиції викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 03.12.2024 у справі № 904/872/24, від 03.12.2024 у справі № 909/321/24.

52. Висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки), а розмір такого зменшення також може бути неоднаковим, залежно від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

53. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайного добровільного усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

54. Подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 10.06.2025 у справі № 925/585/24, від 17.04.2025 у справі № 910/7827/2, від 26.02.2025 у справі № 911/168/24.

55. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

56. Наявність же у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

57. Разом з тим наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічну правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

58. З усього наведеного слідує, що за приписами статей 551 ЦК України, 233 ГК України суду надаються дискреційні повноваження щодо зменшення розміру неустойки, реалізація яких залежить від встановлених фактичних обставин конкретної судової справи (їх доведеності).

59. Тому викладені в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції висновки не суперечать вищевказаним висновкам Верховного Суду (пункти 9, 48 цієї постанови), на які посилається скаржник, а ґрунтуються на встановлених ним обставинах (щодо відсутності доказів понесення позивачем збитків, виконання відповідачем договірних зобов`язань в цілому, хоч і з простроченням, строків та наслідків прострочення, не співмірності заявленого до стягнення розміру пені та штрафу, тощо), що за оцінкою суду свідчить про наявність у цьому разі підстав для відповідного зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій.

60. Окремі процитовані позивачем у касаційній скарзі висновки із постанов Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 не підтверджують неправильного застосування апеляційним господарським судом статті 551 ЦК України, який насамперед виходив із міркувань розумності, справедливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин цієї справи, про що зазначено в оскаржуваній постанові.

61. Натомість, стверджуючи про помилковість посилання відповідача у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій на постанову Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 (висновки викладені у якій було також ураховано судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови), сам скаржник посилається на висновки з цієї постанови Верховного Суду у касаційній скарзі.

62. При цьому відмінності встановлених фактичних обставин справ № 910/16375/23 та № 911/2269/22 мають значення в контексті остаточного вирішення питання щодо зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій (наявності підстав для цього, розміру їх зменшення, тощо), проте не впливають на можливість урахування при вирішенні спору у справі, що переглядається, висновків Верховним Судом щодо застосування статті 551 ЦК України, наведених у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

63. Не спростовує правильності застосування у цьому разі судом апеляційної інстанції правових норм та своїх дискреційних повноважень зі зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки і наведене у постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/1013/18, про яку зазначає скаржник, зважаючи, зокрема, на те, що цією постановою скасовано судове рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення місцевого господарського суду, яким було зменшено розмір штрафних санкцій на 60 %, тобто опосередковано підтверджено право суду на їх зменшення при встановленні відповідних обставин.

64. Всі ж інші доводи касаційної скарги позивача фактично зводяться до необхідності переоцінки фактичних обставин, встановивши які, суд апеляційної інстанції виснував про наявність у цьому разі підстав для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій до певного розміру (пункти 9, 58 цієї постанови), із зазначенням того, що їх мав доводити боржник (постанова Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24), проте належно не довів, у зв`язку з чим апеляційним господарським судом допущено неповне з`ясування цих обставин та не досліджено докази, які мали значення для вирішення відповідного питання.

65. Заразом належного обґрунтування допущення судом апеляційної інстанції процесуальних порушень при дослідженні доказів позивач у касаційній скарзі не навів. Зокрема, посилаючись на судову практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо доказів, доказування та необхідності дотримання такого стандарту, як вірогідність доказі, скаржник не зазначив, які саме докази, що спростували б відповідні обставин не були досліджені апеляційним судом та які обставини, що мали значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій, не були встановлені ним.

66. Натомість сама по собі незгода Служби безпеки України з наданою апеляційним господарським судом оцінкою обставин щодо наявності підстав для зменшення у цьому разі розміру заявлених до стягнення пені та штрафу, як і в результаті незгода позивача із ухваленою ним постановою у цій частині, не є належним обґрунтування передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

67. Верховний Суд звертає увагу на те, що на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України (із зазначенням відповідної частини і пункту статті 310 названого Кодексу) скаржник у касаційній скарзі не посилається та підставою касаційного оскарження передбачену у ньому підставу не визначає.

68. Водночас згідно із частиною другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

69. Верховний Суд є судом «права», а не «факту», тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

70. Такий висновок висловлено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18 та інших.

71. Тож в силу наведеного переоцінка досліджених та встановлених судом апеляційної інстанції обставин, на підставі яких ним, зокрема, зроблено висновок щодо наявності у цьому разі підстав для зменшення розміру неустойки, не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

72. При цьому між іншим Верховний Суд вбачає за можливе зауважити, що зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що апеляційний господарський суд у відповідному питанні не керувався істотною зміною обставин, а тому наведені у касаційній скарзі доводи на спростування таких мотивів (зокрема, посилання на постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/1459/21 та 31.08.2022 у справі № 910/15264/21) є безпідставними, у зв`язку з чим не підлягають дослідженню та оцінці при касаційному перегляді.

73. Неправильного ж застосування чи порушення судом апеляційної інстанції чинних правових норм скаржник не довів та не обґрунтував, позаяк не підтвердив не відповідності його висновків щодо застосування правових норм висновкам Верховного Суду про їх застосування, висловленим у подібних спірних правовідносинах.

74. Разом з тим посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням правової норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, помилково.

75. Ураховуючи все викладене, визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження за відсутності її належного обґрунтування.

76. Інші аргументи, твердження та заперечення позивача не охоплюються визначеною ним вищевказаною підставою касаційного оскарження, фактично зводяться до переоцінки доказів та, як вже зазначалось, не підтверджують неправильного застосування чи порушення судом апеляційної інстанції чинних правових норм, а отже і не можуть бути підставою зміни або скасування ухваленої ним постанови, оскаржуваної у відповідній частині.

77. Також Суд звертається до свого висновку, викладеного у пунктах 178-182 постанови Верховного Суду від 24.07.2024 у справі № 910/14243/22. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

79. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

80. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Служби безпеки України не підлягає задоволенню, а ухвалену у цій справі постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 у оскаржуваній частині слід залишити без змін. Судові витрати

81. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін у відповідній частині судове рішення, що оскаржувалось, згідно із статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 у справі № 910/16375/23 в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. В. Случ Судді Н. О. Багай В. А. Зуєв