Ухвала КГС ВС № 910/10405/25

УХВАЛА 02 липня 2026 року м. Київ cправа № 910/10405/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінерал Оіл Груп» (далі - Товариство, позивач, скаржник) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі за позовом Товариства до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Агентство, відповідач) про стягнення 1 170 994,09 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство 30.06.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі №910/10405/25 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 у цій справі залишити в силі. У касаційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 для розгляду справи №910/10405/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л. З матеріалів касаційної скарги та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що у серпні 2025 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Агентства про стягнення 1 170 994,09 грн. Позов мотивований тим, що позивачу не поставлено у повному обсязі товар, придбаний за результатом проведення електронного аукціону 18.02.2025, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача кошти за непоставлений товар у розмірі 1 170 994,09 грн. Господарський суд міста Києва рішенням від 04.12.2025 у справі №910/10405/25 позовні вимоги задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача кошти за непоставлений товар у розмірі 1 170 994,09 грн. Судове рішення обґрунтовано тим, що відповідач не довів передачу позивачу придбаного за результатами проведення електронного аукціону 18.02.2025 активу у кількості 3305 т та не спростував відсутність товару у кількості 110,6 т, отже відповідач зобов`язаний повернути кошти за непереданий за договором купівлі-продажу товар; за висновком суду, обов`язок передачі товару придбаного за результатами проведення електронного аукціону 18.02.2025 у кількості 3305 т покладено саме на відповідача. Північний апеляційний господарський суд постановою від 28.05.2026 апеляційну скаргу Агентства на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 у справі №910/10405/25 задовольнив; рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 у справі №910/10405/25 скасував; ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив повністю. Постанова мотивована, тим що Товариством прийнято реалізовані на електронному аукціоні активи шляхом підписання акта приймання-передачі від 07.04.2025 без зауважень та заперечень щодо їх кількості, якості та вартості; у подальшому, згідно з положеннями статей 668, 688, 323 Цивільного кодексу України, настають відповідні наслідки - після прийняття активів (без належного огляду) за актом приймання-передачі (товарно-матеріальних цінностей (хлорид калій), загальною вагою 3305 т) саме Товариство, як власник товару, несе ризик його знищення, зокрема, можливої нестачі. Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Товариства в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частина перша статті 17 ГПК України. Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України, є вичерпним. За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Позов у справі подано у серпні 2025 року. Предметом позову у справі №910/10405/25 є стягнення 1 170 994,09 грн за недопоставлений товар, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2025 рік - 1 514 000,00 грн). Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. У частині четвертій статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. У рішенні ЄСПЛ від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Разом з тим Суд також враховує позицію, висловлену ЄСПЛ в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів або мав розуміти, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі є передбачуваним. Суд зауважує, що підстави касаційного оскарження передбачені частиною другою статті 287 ГПК України не є тотожними з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які регламентують випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, випадки касаційного оскарження не є тотожними з підставами касаційного оскарження. У касаційній скарзі Товариство викладає обставини справи; вважає, що постанова якою скасоване законне та обґрунтоване рішення Господарського суду міста Києва, ухвалена з порушенням норм процесуального права в частині врахування письмових доказів, їх дослідження та неправильним застосуванням норм матеріального права, як співвідношення спеціального законодавства, так і загальних норм матеріального права; зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України; вказує, що на цей момент Верховним Судом не досліджувалось питання відповідальності відповідача, як наділеного спеціальними повноваженнями з боку держави юридичної особи та яке безпосередньо керується спеціальним Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів». Тобто, зазначені правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем мають спеціальний характер та зокрема, такі правовідносини врегульовані не тільки загальним законодавством на яке посилається суд апеляційної інстанції у постанові від 28.05.2026, тому є доцільним відкриття касаційного провадження по справі та прийняття справедливого та неупередженого рішення. Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України не є доводами та аргументами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, підтверджують наявність випадку, який дає право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. У свою чергу скаржником не наведено переконливих аргументів щодо різного тлумачення застосування норм права судами попередніх інстанцій та/або необхідності у формуванні чи наявної суперечливості у практиці касаційного суду (касаційних судів) стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах. Судом взято до уваги: предмет позову, підстави заявлених позовних вимог, обставини справи, нормативно правове регулювання спірних правовідносин, складність справи та факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, скаржник не продемонстрував наявність виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли вимагати касаційного перегляду справи. Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо порушення принципу всебічної оцінки доказів фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. При цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які передбачають випадки касаційного оскарження як виключення із загального правила, з огляду на те, що ця справа з ціною позову, що менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї зі сторін є звичайним передбачуваним процесом. Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи вищезазначене, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі №910/10405/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Викладене у касаційній скарзі клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення не розглядається, у зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінерал Оіл Груп» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі №910/10405/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя Ю. Власов