Постанова КГС ВС № 916/1843/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ cправа № 916/1843/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кібенко О.Р. за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області (суддя - Погребна К.Ф.) від 12.11.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Богатир К.В., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.) від 23.03.2026 у справі № 916/1843/25 за позовом Керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" про стягнення 13 284 631,06 грн, за участю представників учасників справи: прокуратури - Гудименко Ю.В. позивача - не з`явилися відповідача - не з`явилися ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Керівник Чорноморської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" (далі - ТОВ "Кадор") та просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти пайової участі у розмірі 8 100 014,00 грн, інфляційні втрати в сумі 4 394 366,38 грн та 3% річних у розмірі 790 250,68 грн. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання ТОВ "Кадор" обов`язку зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Таїровської селищної ради, що є порушенням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 у справі №916/1843/25 у задоволенні позову відмовлено повністю. 2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вказав, що наявність укладеного між Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради та ТОВ "Кадор" договору від 02.04.2007 виключає можливість застосування приписів статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, з урахуванням чого вимоги прокурора про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 8 400 014,00 грн як безпідставно збережених, задоволенню не підлягають. Крім того, суд першої інстанції вказав, що за умовами договору від 02.04.2007 загальна сума пайової участі у грошовому виразі становить 2% кошторисної (будівельної) вартості будівництва житлових будинків і здійснюється шляхом передачі Виконкому відповідних квартир у кожному зданому в експлуатацію житловому будинку, площа яких дорівнює 2% загальної площі квартир будинку. Перелік відповідних квартир за присвоєною нумерацією, які передаються Виконкому, визначається додатковою угодою. В подальшому, укладаючи додаткову угоду №1 сторонами було вирішено замінити майнову форму пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради, а саме шляхом передачі замовником Виконкому відповідних квартир у кожному зданому в експлуатацію житловому будинку, площа яких дорівнює 2% загальної площі квартир будинку, на грошову. Однак, в матеріалах справи відсутнє рішення Виконкому про затвердження даної додаткової угоди, тому прокурором не доведено зміни майнової форми пайової участі на грошову та, як наслідок, порушення відповідачем грошового зобов`язання. Крім того, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 790 250,68 грн та інфляційних втрат в розмірі 4 394 366,38 грн, як похідних вимог. 2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 у справі №916/1843/25 залишено без змін. 2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи 3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 у справі №916/1843/25, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 3.2. Підставами касаційного оскарження Заступник керівника Одеської обласної прокуратури визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 3.4. Заступник керівника Одеської обласної прокуратури підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (щодо обов`язку саме суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначення правової норми, яка підлягає застосуванню для вирішення спору; щодо застосування принципу процесуального законодавства "jura novit curia" ("суд знає закони")); від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 16.09.2021 у справі № 909/815/20 (щодо дійсності договорів про сплату пайової участі, які укладені до 1 січня 2020 року та продовження ними своєї дії до моменту їх повного виконання; щодо застосування пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"); від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (стосовно того, що за відсутності спростування презумпції правомірності договору на рівні закону або судового рішення та неможливості учасниками цивільних відносин на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного) договір підлягає виконанню; щодо застосування статті 204 Цивільного кодексу України); від 22.09.2021 у справі №904/2258/20, від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, від 08.10.2019 у справі №911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц (щодо застосування статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"). 3.5. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Кадор" проти її вимог та доводів заперечує, просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій правомірно зроблено висновок про те, що наявність укладеного договору виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України; на виконання умов договору та відповідно до порядку правового регулювання пайової участі, встановленого статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", товариство впродовж 2013-2019 років включно перераховувало до спеціального цільового фонду соціального розвитку селищної ради грошові кошти на загальну суму 44 081 034,00 грн; суди правомірно дійшли висновку, що надання оцінки питанню наявності або відсутності підстав для стягнення з товариства заборгованості за договором не матиме наслідком перекваліфікування судом підстав заявленого позову.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 02.04.2007 між Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (Виконком) та ТОВ "Кадор" (забудовник) було укладено договір про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт Таїрово Овідіопольського району Одеської області. Відповідно до пункту 1.1 договору, предметом даного договору є пайова участь забудовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Ради. Забудовник є замовником будівництва житлового комплексу на земельних ділянках загальною площею 15,7 га, що знаходяться в селі Мізікевича, ж/м "Дружний", масив 10, ділянки №№ 11, 24, 25, 28, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38 Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (пункт 1.2 договору). Пунктом 3.2 договору передбачено, що в зв`язку з виконанням функцій замовника будівництва комплексу забудовник приймає на себе зобов`язання відповідно до Закону України "Про планування та забудову територій" приймати пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (далі - пайова участь) в порядку, передбаченому цим договором. Згідно з пунктом 3.3 договору загальна сума пайової участі у грошовому виразі становить 2% кошторисної (будівельної) вартості будівництва житлових будинків і здійснюється шляхом передачі Виконкому відповідних квартир у кожному зданому в експлуатацію житловому будинку, площа яких дорівнює 2% загальної площі квартир будинку. Перелік відповідних квартир за присвоєною нумерацією, які передаються Виконкому, визначається додатковою угодою. Відповідно до пункту 6.2 договору зміни й доповнення до договору можуть вноситися тільки в письмовому вигляді за взаємною домовленістю, які є дійсними й обов`язковими після затвердження рішення Виконкому. Договір діє до введення в експлуатацію останнього житлового будинку комплексу. Договір набирає чинності після його підписання уповноваженими представниками сторін та затвердження рішенням Виконкому (пункти 7.1-7.2 договору). 07.06.2016 між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" було укладено додаткову угоду №1 до договору від 02.04.2007, якою внесені зміни до пунктів 1.2, 3.2 та 3.3 договору. Згідно з пунктом 1.2 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 07.06.2016) забудовник виступає замовником будівництва житлового комплексу на земельних ділянках, що належать на праві приватної власності ТОВ "Кадор", розташованих на території Таїровської селищної ради в с. Мізікевича, ж/м "Дружний", масив 10, ділянки №№ 11, 12, 22, 24, 25, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38, Овідіопольського району Одеської області. Відповідно до пункту 3.2 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 07.06.2016) замовник зобов`язується взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради та перерахувати до спеціального цільового фонду Таїровської селищної ради на спеціальний рахунок цільового фонду соціального розвитку Таїровської селищної ради, відкритий в Управлінні Державного казначейства України в Одеській області, грошові кошти як пайову участь Замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради у розмірі, що дорівнює 2% (два відсотки) від загальної кошторисної вартості будівництва об`єктів. Пунктом 3.3 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 07.06.2016) визначено, що розмір (величина) пайової участі замовника будівництва визначається відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", виходячи із загальної кошторисної вартості будівництва багатоквартирних житлових будинків згідно наданих замовником зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва житлових будинків по кожному об`єкту будівництва, після закінчення замовником будівництва та надання документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта з техніко-економічними показниками. Відповідно до пункту 1.3 додаткової угоди, розділ 3 вирішено доповнити пунктом 3.3.1 наступного змісту: Грошові кошти у розмірі, визначеному пунктом 3.2 цього договору визначаються шляхом складання та підписання сторонами розрахунків величини пайової участі (внеску) замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів по кожному об`єкту містобудування, що побудований замовником в межах земельних ділянок, визначених пунктом 1.2 договору, та є невід`ємними частинами договору від 02.04.2007. Пунктом 1.5 додаткової угоди визначено, що дана додаткова угода до договору набирає чинності після її підписання уповноваженими представниками сторін та затвердження її рішенням Таїровської селищної ради і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором або його припинення у встановленому договором або законом порядку. До додаткової угоди №1 від 07.06.2016 до договору від 02.04.2007 між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ТОВ "Кадор" було складено та підписано розрахунки №1, №2, №3, №4, №5 величини пайової участі (внеску) замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Крім того, між позивачем та відповідачем було підписано розрахунки №6-9, якими з урахуванням інших додаткових угод було визначено розмір пайової участі замовника у будівництві об`єктів на земельних ділянках з іншими номерами. 21.12.2016 між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" було укладено додаткову угоду №2 до договору від 02.04.2007. Пунктом 1.1 вказаної додаткової угоди пункт 3 розрахунків №№ 1, 2, 3, 4 викладено у наступній редакції: Об`єднати фінансові зобов`язання замовника по сплаті коштів пайової участі за розрахунками №№ 1, 2, 3, 4 укладеними від 07.06.2016 за договором, що загальною сумою становить 13 641 094,00 (тринадцять мільйонів шістсот сорок одна тисяча дев`яносто чотири гривні, 00 копійок) гривень, які необхідно буде сплатити окремими частинами за реквізитами оплати, зазначеними у пункті 3.3.1 договору у визначеній сумі та у відповідні строки: до "31" грудня 2016 року в сумі 1 000 000,00 (один мільйон гривень 00 копійок) грн до "01" квітня 2017 року в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн до "01" травня 2017 року в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн до "01" червня 2017 року в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн до "01" липня 2017 року в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн до "01" серпня 2017 року в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн до "01" вересня 2017 року в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн. Залишок суми становитиме 9 641 094,00 (дев`ять мільйонів шістсот сорок одна тисяча дев`яносто чотири гривні, 00 копійок) гривень. Замовник зобов`язаний в строк до 31.12.2017 сплатити залишок суми пайової участі за реквізитами, що зазначені в пункті 3.3.1 договору. 15 травня 2018 року між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" було укладено додаткову угоду №3 до договору від 02.04.2007, якою пункт 3.3.1 розділу 3 договору №б/н від 02 квітня 2007 року викладено в наступній редакції: Грошові кошти у розмірі, визначеному пунктом 3.2 цього договору, визначаються шляхом складання та підписання сторонами розрахунків величини пайової участі (внеску) замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пунктів по кожному об`єкту містобудування, що побудований замовником в межах земель тих ділянок, визначених пунктом 1.2 договору, та є невід`ємними частинами договору від 02.04.2007, та сплачуються замовником за відповідними реквізитами оплати. 28 вересня 2018 року між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" було укладено додаткову угоду №4 до договору від 02.04.2007, якою пункт 3.3.1 розділу 3 договору №б/н від 02 квітня 2007 року викладено в наступній редакції: Грошові кошти у розмірі, визначеному пунктом 3.2 цього договору, визначаються шляхом складання та підписання сторонами розрахунків величини пайової участі (внеску) замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пунктів по кожному об`єкту містобудування, що побудований замовником в межах земельних ділянок, визначених пунктом 1.2 договору, та є невід`ємними частинами договору від 02.04.2007, та сплачуються замовником за відповідними реквізитами оплати. Наведеною додатковою угодою №4 визнано такою, що втратила чинність додаткова угода №3 від 5 травня 2018 року до договору №б/н від 02.04.2007 і за взаємного згодою сторін всі інші умови договору б/н від 02.04.2007у, із змінами і доповненнями, внесеними сторонами відповідно до укладених додаткової угоди № 1 від 07.06.2016 року та додаткової угоди № 2 від 21.12.2016, залишаються без змін. Державною інспекцією архітектури та містобудування України 14.01.2022 ТОВ "Кадор" видано сертифікат №ІУ123220110931 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів: "Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м "Дружний", діл. № 32, 33, 38 на території Таїровської територіальної громади". Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об`єкт будівництва відноситься до будинків багатоквартирних масової забудови - код 1122.1. Відповідно до сертифікату №ІУ123220110931 об`єкт будівництва має, такі основні показники: - назва об`єкта: "Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м "Дружний", діл. №№ 32, 33, 38 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області"; - місце розташування об`єкта: Одеська область, Одеський район, Таїровська територіальна громада, с. Лиманка, масив №10, ж/м "Дружний", діл. №№ 32, 33, 38; - дата початку будівництва - 07.08.2018; дата завершення будівництва - 09.07.2021; - кошторисна вартість будівництва - 405 000 700,00 грн; - загальна площа будівлі - 45420 кв.м; - загальна площа квартир у будинку - 35316,3 кв.м, загальна кількість квартир -

705. У сертифікаті №ІУ123220110931 вказано, що замовник звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ від 20.09.2019. Сертифікат №ІУ123220110931 від 14.01.2022 оприлюднено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва. 15.07.2021 Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради було прийнято рішення №214 "Про присвоєння адреси об`єкту будівництва - багатоповерховому житловому будинку та дитячому садку за адресою: с. Лиманка, масив № 10, ж/м "Дружний", земельна ділянка №32, 33, 38 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області", згідно з яким багатоповерховому житловому будинку була присвоєна адреса: Одеська область, Одеський район, с. Лиманка, ж/м "Дружний", вул. Жемчужна, буд. № 10; багатоповерховому житловому будинку була присвоєна адреса: Одеська область, Одеський район, с. Лиманка, ж/м "Дружний", вул. Жемчужна, буд. №12.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд 5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. 5.3. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог та постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції. 5.4. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Ради з позовом до товариства про стягнення коштів пайової участі, у зв`язку з невиконанням останнім обов`язку зі сплати грошових коштів у якості пайової участі замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на користь Ради у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м "Дружний", ділянки №№ 32, 33,

38. Прокурор наголошував, що на виконання вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" позивач та відповідач 02.04.2007 уклали договір про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, який є чинним. Натомість, відповідач, заперечуючи щодо позовних вимог, у відзиві на позовну заяву вказував, на виконання вимог чинного законодавства та умов договору від 02.04.2007 на рахунок Ради протягом 2013-2019 років було перераховано грошові кошти на загальну суму 44 081 034,00 грн. На час введення 14.01.2022 об`єкта в експлуатацію стаття 40 була виключена із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, а, отже, за переконанням останнього, у товариства був відсутній обов`язок щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Товариство також зазначало, що наявність укладеного з Радою договору від 02.04.2007 виключає можливість застосування приписів статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин. Крім того, відповідач звертав увагу на необхідність укладення між сторонами розрахунків пайової участі для визначення порядку та строків оплати відповідних внесків. Проте, відсутність укладених між сторонами розрахунків дозволяє стверджувати про відсутність у відповідача обов`язку сплачувати кошти, розмір яких був визначений позивачем в односторонньому порядку. 5.5. Ухвалюючи судові рішення, суди зазначили, що наявність укладеного Радою та товариством договору від 02.04.2007 виключає можливість застосування приписів статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин. Надаючи оцінку питанню наявності правових підстав для стягнення з товариства заборгованості за договором від 02.04.2007, суди дійшли висновку, що, прокурором не доведено зміни майнової форми пайової участі на грошову та, як наслідок, порушення відповідачем грошового зобов`язання на підставі договору у нього не виникло. 5.6. Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке. Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову прокурор визначив стягнення коштів пайової участі з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор визначив правові підстави позову - статті 11, 204, 530, 610 - 612, 625, 626, 627, 654, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статті частини першу - другу статті 193 Господарського кодексу України, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", а також на умови договору від 02.04.2007. 5.7. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. 5.8. Верховний Суд виходить з того, що позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19). Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Верховний Суд зазначає, що фактичні підстави позову суд не має право змінювати з власної ініціативи з огляду на приписи статей 2, 14 Господарського процесуального кодексу України, які зокрема, регламентують завдання та основні засади господарського судочинства та принцип диспозитивності. Тобто господарський суд має вирішувати спір лише у межах предмету та підстав позову, що самостійно визначаються позивачем у позовній заяві, та не може виходити за межі визначених предмету та підстав позову. 5.9. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, на яку посилається скаржник, сформувала правову позицію, відповідно до якої у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia". Також відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові 12.10.2021 у справі №910/17324/19, згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц (пункт 44), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 83), від 25.062019 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункт 84), від 16.06.2020 справі №145/2047/16-ц (пункт 8.1)). Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункт 85)). З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (пункт 7.43) та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункт 85)). Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункт 86)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Верховний Суд також зауважує, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду після здійснення судами самостійного аналізу правовідносин та оцінки релевантності, а також необхідності застосуванні саме висновків, а не правової оцінки тощо. У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд наголошує, що: - правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (такий правовий висновок викладено, зокрема, у пункті 7.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19, у пункті 9.8 постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20, у пункті 7.19 постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.12.2023 у справі №926/3347/22); - обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими пов`язується виникнення юридичних наслідків (пункт 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №904/2258/20 зазначено, що за умови встановлення судом наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів пайової участі саме лише неправильне визначення позивачем правового акта, відповідно до якого здійснено розрахунок пайового внеску, не може бути підставою для відмови у позові про стягнення такого внеску. 5.10 Враховуючи наведене та приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах, в тому числі і тих, на які посилається скаржник, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з тим, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення статті 1212 Цивільного кодексу України. 5.11. З огляду на характер спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає, що правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності". До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту регулювалися приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва обкат, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Водночас не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Водночас, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Згідно з пунктами 3, 4 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Відповідно до внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (частина перша пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"). 5.12. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, про незастосування позиції якої зазначає скаржник виснувала таке: Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності". За статтею 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. Станом на момент виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", чинної на момент виникнення спірних правовідносин). Зі змісту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення з цим позовом до суду, випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18 (провадження №12-81гс19), від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц (провадження №14-261цс18), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (провадження №12-34гс21). За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру. Разом з тим 01 січня 2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. За змістом цього Закону та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року. Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими. Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності. Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються. Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності. Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають. Абзацами шостим та сьомим частини дев`ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17. За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування. Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №904/2258/20. Верховний Суд також зазначає, що у справі №914/2145/23, на яку посилається скаржник, предметом спору були вимоги про стягнення 2 392 627,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем, як замовником будівництва, статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а після 01.01.2020 - вимог пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", невиконанням ним свого обов`язку щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури міста у зв`язку з будівництвом житлового комплексу (першої та другої черги), в період з 2019 року до 2021 року, тому кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Верховний Суд, скасовуючи постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2024 в частині вирішення позовних вимог про стягнення 1 398 400,00 грн, а в решті рішення суду першої інстанції залишивши в силі, зазначив, зокрема, що суд першої інстанції правильно виснував про наявність підстав для стягнення з відповідача заявлених безпідставно збережених коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, позаяк матеріали справи підтверджують наявність у відповідача обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом першої та другої черги об`єкта на підставі абз. 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", який виконаний відповідачем не був. При цьому Верховний Суд виходив з того, що наведені висновки щодо застосування абз. 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" у спірних правовідносинах відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та / або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об`єкта в експлуатацію такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі. Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, на яку посилається скаржник, зазначив, що законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: - договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; - якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва. Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно абзацу першого вказаного пункту Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання. Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими. Таким чином, касаційний суд вважав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачений у абзаці другому пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені відповідні договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року. Передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році. Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію. Верховний Суд вважав, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону №3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі. Такий же правовий висновок міститься і у постановах Верховного Суду від 20.02.2025 у справі №918/618/24, від 17.04.2025 у справі №911/65/24. 5.13. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Враховуючи наведене, Верховний Суд виходить з того, у вирішенні цього спору, з огляду на предмет і підстави позову, а також обставини, які входять до предмета доказування у вирішенні такого спору, судам, насамперед у цій конкретній справі, необхідно було з`ясувати: - чи чинний договір від 02.04.2007 про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, в тому числі, ураховуючи пункти 7.1.,7.2. цього договору; - які об`єкти збудовані і скільки, початок їх будівництва, готовність їх до експлуатації та введення в експлуатацію на земельних ділянках у цій справі; - яким чином у 2013-2019 роках товариством здійснюватися проплати в рахунок виконання зобов`язань за договором від 02.04.2007; - чи виконаний товариством повністю або частково обов`язок з оплати пайового внеску у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м "Дружний", ділянки №№ 32, 33, 38, у визначений договором термін; - з якого часу зобов`язання з оплати товариством пайового внеску у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м "Дружний", ділянки №№ 32, 33, 38, вважається простроченим та які правові наслідки невиконання або неналежного виконання зобов`язання (якщо останнє має місце) відповідачем. З огляду на нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що встановлення вказаних обставин є визначальним для правильного вирішення спору у цій справі. Проте наведені обставини судами попередніх інстанцій не досліджені. Верховний Суд вважає необхідним також зазначити, що право на здійснення оплати коштів протягом певного періоду часу не є тотожним обов`язку з виконання зобов`язання, який настав (виник). При цьому приписи пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не передбачають анулювання обов`язку (звільнення від обов`язку) з оплати пайового внеску, який настав (виник) до 01.01.2020 на підставі укладеного правочину, і з виникненням якого пов`язується подальше прострочення виконання зобов`язання та його наслідки (постанова Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №909/815/20, на яку посилається скаржник). 5.14. Ще однією підставою відмови у позові, суди зазначили, що, прокурором не доведено зміни майнової форми пайової участі на грошову та, як наслідок, порушення відповідачем грошового зобов`язання на підставі договору у нього не виникло. Так судами встановлено, що 02.04.2007 між Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (Виконком) та ТОВ "Кадор" (забудовник) було укладено договір про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Таїрово Овідіопольського району Одеської області, предметом якого є пайова участь забудовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Ради. Забудовник є замовником будівництва житлового комплексу на земельних ділянках загальною площею 15,7 га, що знаходяться в с. Мізікевича, ж/м "Дружний", масив 10, ділянки №№ 11, 24, 25, 28, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38 Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. Пунктами 3.2 та 3.3 договору передбачено, що в зв`язку з виконанням функцій замовника будівництва комплексу Забудовник приймає на себе зобов`язання відповідно до Закону України "Про планування та забудову територій" приймати пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (далі - пайова участь) в порядку, передбаченому цим договором. Загальна сума пайової участі у грошовому виразі становить 2% кошторисної (будівельної) вартості будівництва житлових будинків і здійснюється шляхом передачі Виконкому відповідних квартир у кожному зданому в експлуатацію житловому будинку, площа яких дорівнює 2% загальної площі квартир будинку. Перелік відповідних квартир за присвоєною нумерацією, які передаються Виконкому, визначається додатковою угодою. 12.03.2011 набрав чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункт 10 розділу V Прикінцевих та перехідних положень якого було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про планування і забудову територій". При цьому пунктом 7 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено наступне: якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об`єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом. Додатковою угодою №1 від 07.06.2016 сторони, зокрема, виклали пункти 3.2 та 3.2 в наступній редакції: «Замовник зобов`язується взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради та перерахувати до спеціального цільового фонду Таїровської селищної ради на спеціальний рахунок цільового фонду соціального розвитку Таїровської селищної ради, відкритий в Управлінні Державного казначейства України в Одеській області, грошові кошти як пайову участь Замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради у розмірі, що дорівнює 2% (два відсотки) від загальної кошторисної вартості будівництва об`єктів. Розмір (величина) пайової участі замовника будівництва визначається відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", виходячи із загальної кошторисної вартості будівництва багатоквартирних житлових будинків згідно наданих замовником зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва житлових будинків по кожному об`єкту будівництва, після закінчення замовником будівництва та надання документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта з техніко-економічними показниками». З наведеного вбачається, що укладаючи додаткову угоду №1 сторонами було вирішено замінити майнову форму пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради, а саме шляхом передачі замовником Виконкому відповідних квартир у кожному зданому в експлуатацію житловому будинку, площа яких дорівнює 2% загальної площі квартир будинку на грошову. Разом з тим, суди обох інстанцій, з посиланням на пункт 6.2 договору дійшли висновків про необхідність наявності відповідних рішень Виконкому якими затверджуються відповідні зміни й доповнення до договору. Проте, встановивши відсутність в матеріалах справи відповідних рішень Виконкому, виснували, що прокурором не доведено зміни майнової форми пайової участі на грошову та, як наслідок, порушення відповідачем грошового зобов`язання. Статтею 129 Конституції України закріплено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України. Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб). Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на наводилися у відзиві на позов доводи стосовно дійсності додаткової угоди та не заперечувалася його дійсність. Відповідач, заперечуючи щодо позовних вимог, у відзиві на позовну заяву вказував, що ним на рахунок Ради було перераховано грошові кошти на загальну суму 44 081 034,00 грн; на час введення 14.01.2022 об`єкта в експлуатацію стаття 40 була виключена із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а відтак останній вважав, що у нього був відсутній обов`язок щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; також зазначав, що відсутність укладених між сторонами розрахунків дозволяє стверджувати про відсутність у відповідача обов`язку сплачувати кошти, розмір яких був визначений позивачем в односторонньому порядку. Також колегія суддів зазначає, що як стверджується самим відповідачем, ним на виконання умов договору перераховувалися грошові кошти, з огляду на що, колегія суддів вважає передчасним висновок судів, що прокурором не доведено зміни майнової форми пайової участі на грошову. 5.15. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з частиною першою статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору за доводами учасників справи та для застосування норм матеріального права, на які покликаються сторони, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 6.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 6.2. Пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. 6.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 6.4. Ураховуючи, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 6.5. Під час нового розгляду судам слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

7. Судові витрати 7.1. Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково, рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 у справі №916/1843/25 скасувати, а справу №916/1843/25 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню. Головуючий В. Студенець Судді О. Баранець О. Кібенко