Постанова КАС ВС № 420/3372/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ справа № 420/3372/25 адміністративне провадження № К/990/20391/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді: Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року (судді: Семенюк Г.В., Федусик А.Г., Шляхтицький О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - -установив: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: - від 24.04.2023 року № 1742713-2408-1502 про визначення йому податкового зобов`язання за 2022 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у сумі 141538,80 грн, - від 04.06.2024 року № 0744248-2408-1502-UA51040250000099866 про визначення йому податкового зобов`язання за 2023 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у сумі 48631,28 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року позов задоволено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати означену вище постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що поновлення податковому органу строку на оскарження через «відсутність коштів на сплату судового збору» прямо суперечить сталій практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 15.05.2018 у справі № 804/2979/17, від 07.06.2018 у справі № 822/276/17 та від 24.07.2023 у справі №200/3692/21, в яких Суд чітко зазначив, що дефіцит бюджетного фінансування не є поважною причиною для пропуску строків суб`єктом владних повноважень, оскільки державний орган зобов`язаний належним чином організовувати свою діяльність. Звернення податкової служби з повторною скаргою лише через чотири місяці після набрання рішенням законної сили, на переконання скаржника, свідчить про порушення розумних строків та принципу юридичної визначеності (res judicata). Наголошує, що відповідно до принципу «належного урядування», ризик будь-якої організаційної помилки державного органу повинна нести сама держава, а не приватна особа. За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що апеляційне провадження було відкрито з порушенням норм процесуального права, що є самостійною підставою до скасування постанови суду апеляційної інстанції. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржуване рішення - ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що питання поновлення строку є самостійним процесуальним питанням і жодним чином не впливає та не могло вплинути на правильність застосування норм матеріального права при вирішенні спору по суті. Суд апеляційної інстанції дослідив обставини справи та встановив, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що виключає застосування пільги за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Цей висновок є самостійним і обґрунтованим незалежно від порядку відкриття апеляційного провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 18.11.2014 року у справі № 515/2640/14-ц за позивачем було визнано право власності на 1/2 частину об`єктів майнового комплексу будівель та споруд №13 (СТФ-2), розташованого по АДРЕСА_1 , а саме: на адмінбудівлю під літ.А, площею 220,2 кв.м., вартістю 49479 грн; адмінбудівлю під літ.Б, площею 540,3 кв.м., вартістю 198134 грн; склад під літ.В, площею 47,4 кв.м., вартістю 12360 грн; кормозапарник (кормоцех) під літ.Г, площею 421.0 кв.м., вартістю 74409 грн; нежитлову будівлю (свинарник) під літ.И, площею 990,8 кв.м., вартістю 116176 грн; нежитлову будівлю (свинарник) під літ.К, площею 989,8 кв.м., вартістю 104381 грн.; нежитлову будівлю (свинарник) під літ.М, площею 993,4 кв.м., вартістю 104810 грн; нежитлову будівлю (свинарник) під літ.Н, площею 1009,9 кв.м. вартістю 106956 грн; підвал під літ.Д, площею 27,6 кв.м., вартістю 6502 грн, частину огорожі з бетонних плит вартістю 17796,50 грн, - всього на загальну суму 791003,50 грн. Відповідне право власності було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2015 року за № 34608242 та підтверджується актуальною інформацією з Реєстру станом на 19.09.2024 року за № 395589895. Згідно зі звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж від 10.10.2014 року, складеним ПП «БП ВКФ «Кулекспобуд», вказаний об`єкт нерухомості за своїм функціональним призначенням віднесений до коду 1271.9 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. На підставі відомостей про зазначене майно ГУ ДПС в Одеській області були прийнято такі податкові повідомлення-рішення: 1) від 24.04.2023 № 1742713-2408-1502, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік у сумі 141 538,80 грн; 2) від 04.06.2024 № 0744248-2408-1502-UA51040250000099866 про визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 48 631,28 грн. Вважаючи означені податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки належні ОСОБА_1 на праві власності об`єкти нерухомості (зокрема, свинарники та кормоцех) за Державним класифікатором ДК 018-2000 віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) та фактично не здаються власником в оренду, лізинг або позичку, вони відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Апеляційний суд дійшов протилежного висновку по суті спору та зазначив про те, що для застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України необхідним є одночасне дотримання двох умов: належність об`єкта до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) та статус власника як сільськогосподарського товаровиробника, однак ОСОБА_1 не надав доказів здійснення ним діяльності з виробництва, переробки чи реалізації сільськогосподарської продукції та не подавав відповідних податкових декларацій за 2022- 2023 роки, у зв`язку з чим у нього відсутня сукупність підстав для звільнення від оподаткування, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими. Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтувань щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції по суті спору або неврахування ним будь-яких фактичних обставин справи. Єдиною підставою для скасування оскаржуваної постанови позивач зазначає протиправне, на його думку, поновлення податковому органу строку на апеляційне оскарження. За правилами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відтак, предметом касаційного перегляду у цій справі є дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження суб`єктом владних повноважень. Відповідно до частин першої та другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Частиною третьою статті 298 КАС України визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі якщо, зокрема, скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 КАС України, якщо скаржник не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, про що постановляється ухвала. Частинами першою та другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору. Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі. Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження прийняття апеляційної скарги можливе лише у випадку наявності поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. У постановах від 24 липня 2023 року у справі №200/3692/21 та від 07 вересня 2023 року у справі №120/3679/22 Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов: - первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження; - повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань; - скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою; - доведено, що повернення попередньо поданої апеляційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником; - наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ДПС в Одеській області було задоволено у повному обсязі. Вперше з апеляційною скаргою відповідач звернувся 04 червня 2025 року, яку ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року було залишено без руху через несплату судового збору. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року, за клопотанням ГУ ДПС в Одеській області, останньому було продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги на 15 днів з дня отримання ухвали. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року вказану апеляційну скаргу було повернуто скаржнику у зв`язку з несплатою судового збору. Вказана ухвала відповідачем не оскаржувалась, а, відтак, у силу приписів статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набрало законної сили. Із повторною апеляційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року відповідач звернувся до суду лише 13 жовтня 2025 року, тобто через 96 днів після повернення першої скарги та через понад 5 місяців після ухвалення рішення по суті. При цьому, єдиним аргументом ГУ ДПС в Одеській області для поновлення строку була тимчасова відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору. У контексті наведеного вище слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду (див. постанови Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 804/2979/17, від 24 червня 2019 року у справі №826/13063/17, від 14 квітня 2020 року у справі №280/1068/19, від 10 серпня 2021 року у справі №826/7551/16, від 23 грудня 2022 року у справі № 380/17601/21, від 28 червня 2023 року у справі №160/5058/20, від 06 лютого 2024 року у справі №460/2510/23, від 15 травня 2025 року у справі №560/7133/24 та від 18.02.2026 у справі №160/4328/25), відповідно до якої обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути безумовною підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на апеляційне оскарження та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку. Більш того, у ситуації з пропуском строків державними органами - поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж. Відтак, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку. Так само усталено є практика Верховного Суду, відповідно до якої сам по собі факт повернення вчасно поданої вперше апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, тому при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань з метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень. Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19, в якій зазначено, що обставини звернення апелянта з первинною апеляційною скаргою (яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) у строк, встановлений КАС України, також були визнані судом апеляційної інстанції неповажною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки сама та обставина, що повернення апеляційної скарги не позбавляє повторного звернення до апеляційного суду, не означає наявність в особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої апеляційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у суду - обов`язку поновлювати такий строк у разі його пропуску, тим більш, за відсутності поважних причин. Поновлюючи ГУ ДПС в Одеській області строк на оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року, П`ятий апеляційний адміністративний суд наведеної вище практики Верховного Суду не врахував, обмежившись в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 13 жовтня 2025 року формальним посиланням на право доступу особи до суду та рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland). До того ж, апеляційний суд жодним чином не перевірив обґрунтованості доводів податкового органу, наведених у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, зокрема, не дослідив, які дії та засоби ним вживалися щодо забезпечення додержання процесуальної дисципліни та добросовісної реалізації права на апеляційне оскарження. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. ЄСПЛ надає оцінку принципу правової визначеності як одному з основних аспектів верховенства права (рішення від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав: «Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків». Правила регулювання строків для подання скарги мають на меті забезпечити належне відправлення правосуддя і дотриматись принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані [див. рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain», заява № 28090/95, пункт 45; від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine), заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 34]. У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника. Як вже було зазначено вище, поновлюючи ГУ ДПС в Одеській області строк на оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обмежився формальним посиланням на статтю 6 Конвенції та рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland). Проте такі посилання є загальними та не містять жодного аналізу того, як саме фінансовий стан державного органу в даному конкретному випадку переважив принцип res judicata . Посилання апеляційного суду на практику Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» не може бути визнано релевантним до обставин цієї справи, оскільки викладені у зазначеному рішенні правові позиції стосуються захисту фізичних осіб від надмірних фінансових бар`єрів у доступі до суду. У справі № 420/3372/25 апеляційний суд фактично здійснив необґрунтовану екстраполяцію процесуальних гарантій, призначених для приватних осіб, на суб`єкта владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2024 у справі № 22/045-10 дійшла висновку, що відсутність належного обґрунтування поновлення строку має суттєве значення для результату справи. Сама по собі вказівка апеляційного суду на наявність «поважних причин» без оцінки балансу між правом на доступ до суду та принципом юридичної визначеності не є належним мотивуванням. Це процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як ухвали про відкриття провадження, так і постанови апеляційного суду, ухваленої за результатами незаконно відкритого провадження. У силу приписів ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. До таких порушень, з огляду на практику Верховного Суду та принцип res judicata, належить необґрунтоване поновлення судом строку на апеляційне оскарження рішення, що набрало законної сили. Згідно з ч. 4 ст. 353 КАС України, справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду прийнято з порушенням норм процесуального права і таке порушення призвело до неправильного вирішення справи, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції у цій справі скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об`єктивно оцінити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду п о с т а н о в и в : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року скасувати, а справу №420/3372/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх Судді О.В. Білоус Н.Є. Блажівська