Ухвала КАС ВС № 600/2225/25-а

УХВАЛА 01 липня 2026 року м. Київ справа № 600/2225/25-а адміністративне провадження № К/990/27101/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі Суд), перевіривши касаційну Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі №600/2225/25-а, за позовом Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Чернівціобленерго» звернулося до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просило: визнати протиправними дії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо розгляду заяви Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії на 2025 рік та встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії на 2025 рік шляхом прийняття постанови № 2224 від 19 грудня 2024 року, якою встановлено економічно необґрунтовані тарифи на послуги з розподілу електричної енергії для Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» на 2025 рік; зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити для Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» економічно обґрунтовані тарифи на послуги з розподілу електричної енергії на 2025 рік відповідно до затвердженої постановою НКРЕКП від 19 грудня 2024 року № 2224 структури тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік; стягнути на користь Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 67295000,77 грн без ПДВ у рахунок відшкодування шкоди (збитків), завданих протиправними діями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за встановлення економічно не обґрунтованих тарифів на послуги з розподілу електричної енергії за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року, позов задоволено частково: визнано протиправними дії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо розгляду заяви Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії на 2025 рік та встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії на 2025 рік шляхом прийняття постанови № 2224 від 19 грудня 2024 року, якою встановлено економічно не обґрунтовані тарифи на послуги з розподілу електричної енергії для Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» на 2025 рік; у решті позову відмовлено. 11 червня 2026 року до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі №600/2225/25-а. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У касаційній скарзі скаржник, зокрема, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували: пункт 7 частини третьої статті 6 та статтю 7 Закону №2019, статтю 17 Закону № 1540 і статтю 2 КАС України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2021 у справі № 910/9814/17, від 07 червня 2022 року у справі № 910/20782/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 826/6713/18, від 06 серпня 2020 року у справі №910/13541/17; статті 5, 245 КАС України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, та постанові Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18; статті 90, 101, 102, 104, 108 КАС України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 922/5102/21. Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин. Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі скаржник указує також пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 5, 245 КАС України, статті 7 Закону №2019, підпунктів 1,2 пункту 1 постанови № 1009 у їх взаємозв`язку у таких питаннях: чи є належним та ефективним способом захисту визнання протиправними дій Регулятора з розгляду заяви ліцензіата та прийняття постанови про встановлення тарифів за умови, що сама постанова судом не скасовується, залишається чинною та продовжує застосовуватися у розрахунках на ринку електричної енергії; чи становить порушення принципу недискримінації застосування Регулятором нормативно визначеного параметра регулювання нульової регуляторної норми доходу на регуляторну базу активів, установленої підпунктами 1,2 пункту першого Постанови № 1009 для ліцензіатів, контролерами або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, щодо яких застосовано санкції на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію Указом Президента України, що є обов`язковим до виконання органами виконавчої влади відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України». Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Проаналізувавши доводи заявника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник лише послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте не навів у касаційній скарзі належного обґрунтування як саме такий висновок щодо цієї норми може вплинути на вирішення подібних спорів у інших справах, виходячи з обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальні ознаки характерні виключно для цих правовідносин. Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1частини другої статті 353 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Отже, із системного аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отож указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. З огляду на викладене, Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції. Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі №600/2225/25-а повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена. Суддя О.Р. Радишевська