Постанова 4857 № 140/1671/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/1671/25 пров. № А/857/27559/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Мандзія О.П., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., за участю секретаря судового засідання Демидюк О.В, представника відповідача Торгун С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №140/1671/25 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суддя у І інстанції Дмитрук В.В., дата ухвалення рішення 22.04.2025, місце ухвалення рішення м.Луцьк, дата складення повного тексту рішення 30.04.2026 В С Т А Н О В И В: ФОП ОСОБА_1 (далі апелянт, позивач) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі відповідач), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення від 21.10.2024 №0291930705. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято контролюючим органом за результатами фактичної перевірки, яка проведена з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки були відсутні правові підстави для проведення фактичної перевірки. Вказує, що ним не було допущено жодних порушень податкового та іншого законодавства, а тому у працівників податкового органу була відсутня підстава для проведення фактичної перевірки, і як наслідок, складення акта фактичної перевірки й винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення. Крім того, зазначає, що на виконання вимог пункту 85.2 статті 85 ПК України ФОП ОСОБА_1 надала усі можливі первинні документи, обов`язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, які, в свою чергу, належать або пов`язані з предметом перевірки та підтверджують факт реальності господарських операцій, у тому числі походження товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у магазині. Всі товари, які знаходились у магазині, офіційно отримані платником податків за відповідним договором комісії та актом приймання-передачі, що підтверджується прихідними документами, які були неодноразово надані під час перевірки, проте безпідставно не враховані. З наведених підстав, просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 у даній справі позов ФОП ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 21.10.2024 №0291930705. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 10.09.2025 задоволено апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області: скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025; ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.01.2026 частково задоволено касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025 у даній справі скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. При новому розгляді, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 у цій справі в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із цим рішенням його оскаржив позивач ФОП ОСОБА_1 , подавши на нього апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржене рішення є таким, що прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивачем на початку та під час перевірки було надано Договір комісії №МО-02-09-24-БВ від 02.09.2024, Акт приймання-передачі товару до договору комісії №МО-02 09-24-БВ від 02.09.2024, Форму ведення обліку товарних запасів, договір про співпрацю від 02.09.2024, договір суборенди нежитлового приміщення №01-09-24 від 01.09.2024, а також інші документи. При цьому вказані документи додатково 04.09.2024 були надіслані на адресу ГУ ДПС у Тернопільській області (докази наявні в матеріалах справи). До того ж надання та отримання відповідних документів зафіксовано й в акті фактичної перевірки. Апелянт стверджує, що надані контролюючому органу під час фактичної перевірки документи є, у розумінні приписів Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №496 від 03.09.2021, зареєстровано в Міністерства юстиції України 02.11.2021 за №1411/37033 (далі Порядок №496), належними документами, які підтверджують облік та походження товарів за місцем їх реалізації. При цьому доводи контролюючого органу зводяться до оцінки реальності господарської операції за Договором комісії, що виходить за межі предмета фактичної перевірки. На переконання скаржника, реальність здійснення господарських операцій перевіряється в межах документальних перевірок, а не фактичних, які мають інший предмет перевірку дотримання порядку ведення обліку, розрахункових операцій, оформлення трудових відносин, а тому відсутність окремих документів або маркування товарів за відсутності вимог до їх зберігання в місці реалізації не свідчить про порушення вимоги п. 12 ст. З Закону №265/95-ВР. Апелянт просить врахувати позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 07.04.2026 у справі №420/36506/24 де суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін, у справі, в якій правовідносини є подібними до справи, яка розглядається, оскільки позивач - є ФОП, відповідач податковий орган, предмет позову правомірність податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідками проведення фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », первинні документи, що підтверджують облік товарних запасів, а саме договір комісії, акт приймання-передачі та форма ведення обліку товарних запасів, були надані платником податків під час перевірки, а також додатково надіслані на адресу податкового органу. Апелянт наголошує, що винесене контролюючим органом податкове повідомлення-рішення про порушення вимог закону не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки містить зовсім іншу інформацію щодо змісту правопорушення, ніж передбачено ст. 20 Закону №265/95-ВР як підстава для притягнення до відповідальності, передбаченої вказаною статтею, а саме «не ведеться у порядку передбаченому законодавством облік товарних запасів». Тобто, позивача не може бути притягнуто до відповідальності за ст. 20 Закону №265/95-ВР, оскільки в ППР відсутнє чітке та належне формулювання змісту правопорушення, як того вимагає зазначена норма та форма ППР «С». Апелянт просив рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 у цій справі скасувати та ухвалити у справі рішення про повне задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 . Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник позивача в судове засідання не з`явився, подавши необґрунтовану заяву про відкладення розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 була зареєстрована як ФОП 23.04.2024, номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2001980010003030767. Основними видами діяльності платника податків визначено наступні КВЕД: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний); 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах; 47.41 Роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 95.11 Ремонт комп`ютерів і периферійного устаткування; 95.12 Ремонт обладнання зв`язку; 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. На підставі наказу від 04.09.2024 №1918-п Головним управлінням ДПС у Тернопільській області проведена фактична перевірка господарської одиниці позивача, а саме: магазину «Ябко», розташованого за адресою: місто Тернопіль, вулиця Валова, 4, щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками. За результатами перевірки складений акт перевірки від 13.09.2024 №002611 (зареєстрований в органах ДПС 16.09.2024 за №11997/19/00/0704/3543800806), у висновках якого контролюючий орган вказав на порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 12 статті 3 Закону України №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі Закону №265/95-ВР). В акті перевірки зазначено на порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою ведення обліку товарних запасів у встановленому законодавством порядку. На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2024 №0291930705, яким за порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 (далі також Закон №265/95-ВР)застосовано до підприємця штрафні санкції на суму 818 267,00 грн. Позивач, вважаючи, що оскаржене податкове повідомлення-рішення є протиправним звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, вирішуючи питання дотримання ГУ ДПС у Тернопільській області процедури проведення фактичної перевірки, керувався тим, що у наказі про проведення перевірки позивача зазначено мету та підставу проведення перевірки (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі Пк України)), а також усі реквізити, які встановлені пунктом 81.1 статті 81 ПК України. Більше того, суд врахував,, що нормами ПК України не передбачено обов`язку розкриття у наказі призначення перевірки змісту інформації та фактів, які свідчать про порушення/ймовірне порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. Щодо встановленого під час перевірки порушення вимог п. 12 ст.3 Закону №265/95-ВР суд зазначив, що за наданими ФОП ОСОБА_1 під час проведення перевірки документами (договором комісії, актами приймання-передачі та формою обліку) не підтверджено належний облік товарів, що знаходилися у місці продажу на суму 818 267,00 грн, у зв`язку з чим, контролюючий орган не мав можливості перевірити порядок ведення позивачем обліку товарів, а також здійснення продажу лише тих товарів, які відображені в такому обліку. Суд вказав, що позивачем не спростовано встановлені контролюючим органом факти ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), що є порушенням п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР, відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції на підставі ст. 20 вказаного Закону. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд керується таким. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 20.1.4 пунктом 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно відповідно з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункт 21.1 статті 21 ПК України). Відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1. статті 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Тобто, одним з видів податкового контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавств відповідно до статті 75 ПК України є право контролюючих органів на проведення камеральної, документальних (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичної перевірки Такі перевірки мають свої особливості щодо сфери правового регулювання, підстав для їх призначення, проведення, оформлення результатів та прийнятих за її наслідками рішень. У розумінні норм підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється з місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства що укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Порядок проведення фактичних перевірок контролюючими органами передбачений статтею 80 ПК України. Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України. На відміну від всіх інших передбачених законом перевірок фактична перевірка здійснюється без будь-якого попередження платника податку (особи) відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України. Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підставі та обов`язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України. Згідно з пунктом 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки. Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках визначених цим Кодексом, таких документів - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки. Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Проаналізувавши зміст норм пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України у сукупності Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював у своїй постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним. У зазначеній постанові суду Судова палата також акцентувала увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Судова палата звернула увагу на наявність істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема, фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення Колегія суддів звертає увагу, що правовий аналіз пункту 80.2 статті 80 ПК України свідчить про те, що здебільшого підстави, передбачені у відповідних підпунктах цієї норми, встановлюють лише єдину передумову для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфері, яка і є фактичною підставою для проведення перевірки. Одночасно Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 сформулював правовий висновок, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абз. 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У спірному випадку наказ про проведення фактичної перевірки від 04.09.2024 №1918-п містить підстави для проведення перевірки, а саме покликання на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правова підстава). Колегія суддів звертає увагу, що позивач не оскаржив наказ про проведення фактичної перевірки у судовому порядку. У свою чергу наявність рішення контролюючого органу про призначення фактичної перевірки зумовлює необхідність його реалізації у спосіб, не заборонений законом, тоді як Товариство не скористалося своїм правом, передбаченим статті 81 ПК України щодо недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Як зазначалось вище, підставами для визнання протиправними та скасування рішень прийнятих за наслідками проведеної перевірки є не будь-які порушення, допущені під час оформлення, призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення Таким чином, колегія суддів вважає, що формальні процедурні порушення в оформлені наказу не створюють безумовних наслідків для визнання результатів перевірки протиправними. На переконання колегії суддів, відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним. Відтак суд першої інстанції вірно не врахував доводи позивача на відсутність у контролюючого органу правових підстав для проведення фактичної перевірки, тому такі судом до уваги не беруться. Аналогічні висновки застосовні і щодо процедури проведення перевірки самої перевірки. Тому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про незаконність проведеної перевірки позивача. Щодо виявлених під час перевірки порушень п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР колегія суддів враховує наступне. Як видно з матеріалів справи, працівники ГУ ДПС під час перевірки позивача встановили порушення п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР, а саме: порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою ведення обліку товарних запасів у встановленому законодавством порядку. Розділ ІІ Закону №265/95-ВР врегульовує питання порядку проведення розрахунків суб`єктами господарювання. У статті 3, яка міститься у зазначеному розділі, перелічено низку обов`язків, які висуваються законодавцем до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Так, п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР встановлено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 2 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Разом з тим, відповідальність за порушення вимог Закону №265/95-ВР унормована нормами розділу V цього Закону. Так, ст. 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння). Відповідно до ст. 20 Закону №265/95-ВР, вбачається два самостійних склади правопорушення, за які як у їх взаємній сукупності, або у кожному конкретному випадку може бути визнано, як порушення та застосована штрафна санкція. До першого складу, можна віднести порушення пов`язаного із здійсненням суб`єктом господарювання реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, тобто взагалі, та/або до другого - не надання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, за змістом наведеної норми суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) не надання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Аналогічні висновки щодо тлумачення змісту вказаних норм Закону приведені у постановах Верховного Суду від 30.07.2025 у справі №380/6314/24, від 30.09.2025 у справі №520/22949/24. В контексті цього колегія суддів зазначає, що словосполучення «під час перевірки» вказує на те, що відповідальність за ненадання документів настає тоді, коли господарюючий суб`єкт їх не надасть протягом усього часу проведення перевірки, починаючи від її початку та до її закінчення. В цій нормі відсутнє посилання на те, що відповідальність настає за не надання «на початок» проведення перевірки документів….» Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.04.2026 у справі №160/13547/25. У акті перевірки контролюючий орган зазначив, що позивачем порушено порядок обліку товарів та не надано на вимогу відповідача первинні документи обліку товарів.. З урахуванням цієї вимоги закону, позивач надав належні первинні документи, як того вимагає п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР, а саме на підтвердження ведення обліку товарних запасів позивачем надано Договір комісії №МО-02-09-24-БВ від 02.09.2024, Акт приймання-передачі товару до Договору комісії №МО-02-09 24-БВ від 02.09.2024, Договір про співпрацю від 02.09.2024, Договір суборенди нежитлового приміщення №01-09-24 від 01.09.2024 та Форму ведення обліку товарних запасів за вересень 2024 року. При цьому вказані документи додатково 04.09.2024 були надіслані на адресу ГУ ДПС у Тернопільській області. Таким чином, апеляційний суд зазначає, що дана норма Закону №265/95-ВР буквально містить вислів «під час перевірки», що не тотожне терміну «на початок». Крім того, п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР визначає момент обов`язку - документи мають бути в наявності на початку перевірки, а стаття 20 визначає момент фіксації порушення - якщо документів не надано під час перевірки, накладається штраф. На переконання колегії суддів, стосовно до обставин цієї справи, санкція статті 20 Закону №265/95-ВР застосовується за ненадання під час перевірки, документів, що підтверджують саме облік товарів. Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі №420/12275/22. Водночас, суд першої інстанції виходив з того, що договором комісії та актами приймання-передачі товарів не може підтверджуватись виконання обов`язку щодо належного ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації. З приводу наведеного, колегія суддів враховує, що відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Податкового кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №375, розроблено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2021 №496. Облік товарних запасів здійснюється підприємцями шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку (пункт 1 Розділу ІІ Порядку №496). Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Порядку №496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: 1) первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; 2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; 3) первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи. Разом з тим пунктом 11 Розділу ІІ Порядку №496 передбачено, що форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби). В даному випадку, як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується контролюючим органом, позивачем надано до перевірки: Договір комісії №МО-02-09-24-БВ від 02.09.2024, Акт приймання-передачі товару до Договору комісії №МО-02-09 24-БВ від 02.09.2024, Договір про співпрацю від 02.09.2024, Договір суборенди нежитлового приміщення №01-09-24 від 01.09.2024 та Форму ведення обліку товарних запасів за вересень 2024 року. Як вже зазначалось вище, вказана інформація відображена у п. 4.5 акту фактичної перевірки позивача. Своєю чергою, належного обґрунтування висновку про те, чому саме вже надана Форма ведення обліку товарних запасів суперечить вимогам Порядку №496, акт перевірки не містить. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем під час проведення перевірки підтверджено ведення обліку товарних запасів в порядку, встановленому законодавством, зокрема надано відповідачу договір комісії №МО-02-09 24-БВ від 02.09.2024, Акт приймання-передачі товару до Договору комісії №МО-02-09 24-БВ від 02.09.2024, форму ведення обліку товарних запасів. Водночас контролюючий орган не врахував надані позивачем під час перевірки вищевказані документи, які спростовують висновки перевірки. Більше того, колегія суддів зазначає, що у даному випадку під час перевірки не було встановлено наявності претензій щодо змісту чи форми наданих первинних документів. На переконання колегії суддів, вимога надати документи на підтвердження транспортування товару стосується питання реальності господарської операції, яка може бути перевірена контролюючим органом під час проведення відповідної перевірки платника податків. Такі документи, за умови надання позивачем інших документів про ведення товарного обліку, не є тими документами, що безумовно мають бути наявними у фізичної особи-підприємця за місцем здійснення його діяльності під час проведення його фактичної перевірки на предмет дотримання вимог здійснення розрахункових операцій, касових операцій, наявності ліцензій, дозвільних документів та дотримання законодавства про працю; такі документи не підтверджують і не спростовують ведення чи не ведення позивачем обліку товарів, що знаходяться у місці продажу. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 квітня 2026 року у справі №420/36506/24. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність вчинення позивачем порушень, відповідальність за які передбачена п.1 ст.17 та ст.20 Закону №265/95-ВР та, як наслідок, безпідставність прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення. В даному випадку також слід зважити на те, що за обставинами справи предметом фактичної перевірки є дотримання платником податків (позивачем) норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Фактично аргументи контролюючого органу щодо ненадання окремих документів ґрунтуються на аналізі реальності здійснення господарської операції за договором комісії, яка може бути перевірена контролюючим органом лише під час проведення відповідної (документальної) перевірки платника податків. Натомість, предметом фактичної перевірки є дотримання платником податків (позивачем) норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Отже, реальність виконання умов договору комісії не є предметом розгляду у цій справі, а тому ненадання вказаних документів не підтверджує і не спростовує ведення чи не ведення позивачем обліку товарів, що знаходилися у місці продажу. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.04.2026 у справі №420/36506/24 та від 18.06.2026 у справі №380/3691/25. Констатуючи надання позивачем до перевірки документів, які підтверджують належний облік товарних запасів за місцем їх реалізації, апеляційний суд враховує специфіку господарської діяльності позивача, а саме: здійснення комісійної торгівлі, у контексті вимог законодавства щодо ведення обліку товарних запасів за місцем продажу. Апеляційний суд також погоджується з доводами апелянта про те, що реальність здійснення господарських операцій перевіряється в межах документальних перевірок, а не фактичних, які мають інший предмет перевірку дотримання порядку ведення обліку, розрахункових операцій, оформлення трудових відносин тощо. Саме тому відсутність окремих документів або маркування товарів за відсутності вимог до їх зберігання в місці реалізації не свідчить про порушення вимоги п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР. При цьому належний облік товарів у даній справі є підтвердженим. Колегія суддів зазначає, що на виконання вимог податкового законодавства, всі первинні документи, обов`язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, та які належать або пов`язані з предметом цієї перевірки й підтверджують факт реальності господарських операцій, у тому числі походження товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у магазині, були надані представникам податкового органу безпосередньо в приміщенні магазину, а також додатково надіслані на адресу ГУ ДПС. Вказане зафіксовано у самому акті (пункт 4.5). На переконання колегії суддів, ці документи є належними та достатніми для підтвердження обліку товарних запасів, проте контролюючий орган безпідставно та без жодних пояснень щодо можливих недоліків цих документів не взяв їх до уваги при складанні акта. Відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції щодо придбання позивачем товару, який реалізовувався ним у магазині, а його висновки фактично ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами; відповідачем не доведено та не надано належних доказів, які б свідчили про порушення позивачем ведення обліку товарних запасів. Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 09.04.2025 у справі №420/6071/19, сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних (чи інших документів, які підтверджують оприбуткування товарів) за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону №265/95-ВР та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР. В даному випадку метою призначення перевірки в наказі про проведення фактичної перевірки від 04.09.2024 №1918-п визначено, зокрема, дотримання порядку ведення обліку товарних запасів. Реальність здійснення господарських операцій та походження товарних запасів, наявних у реалізації не є предметом розгляду у цій справі, оскільки не було метою спірної перевірки. Суб`єкт господарювання, який надав документи, що підтверджують облік товарних запасів, не зобов`язаний надавати документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання (його контрагентів). На думку апеляційного суду помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи не підтверджують походження товарних запасів. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За змістом ч. 2 ст. 9 Закону №996-XIV первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Аналогічна норма закріплена у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 №88 (далі - Положення №88). Зокрема, згідно пунктів 1.2, 2.1, 2.3, 2.4 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Колегія суддів наголошує, що документи надані під час перевірки (Договір комісії №МО-02-09-24-БВ від 02.09.2024, Акт приймання-передачі товару до Договору комісії №МО-02-09 24-БВ від 02.09.2024, Договір про співпрацю від 02.09.2024, Договір суборенди нежитлового приміщення №01-09-24 від 01.09.2024; Форма ведення обліку товарних запасів за вересень 2024 року), а також наявні в матеріалах справи, є тими первинними документами, які підтверджують облік товарних запасів, відповідають формі та змісту первинних документів, визначених Законом №996-XIV та Положенням №88. Також апеляційний суд враховує, що у постанові від 21.09.2023 у справі №280/1310/22 Верховний Суд дійшов висновку, що документи, надані разом із запереченнями, є наданими «під час проведення перевірки», тому мають бути враховані при прийнятті рішення: «До заперечень на акт перевірки позивач надав підтвердження установленого порядку ведення обліку товарів […]. Заперечення на акт перевірки і додані до них документи є невід`ємною частиною матеріалів перевірки і мають бути враховані контролюючим органом під час прийняття рішення в силу пункту 86.1., підпункту 86.7.4. пункту 86.7. статті 86 ПК України. Наведене підтверджує, що саме під час проведення перевірки суб`єкт господарювання надав контролюючому органу у паперовій формі документи, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).» Як зазначалося вище, диспозиція ст. 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб`єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за ненадання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Таким чином, відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, а відтак спірне ППР підлягає скасуванню. Проте суд першої інстанції не врахував вищенаведеного та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні даного позову. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. За п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 6546,20 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 9819,20 грн. З врахуванням вимог ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, сплачений судовий збір необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області в розмірі 16365,40 грн. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №140/1671/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області №0291930705 від 21 жовтня 2024 року. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (ЄДРПОУ 44106679) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 16365 (шістнадцять тисяч триста шістдесят п`ять) грн 40 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 29.06.26