Постанова 4852 № 160/27554/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/27554/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою позовом ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в адміністративній справі №160/27554/25 (головуючий суддя І-ї інстанції - Конишева О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач 24.09.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 15.08.2025 року відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу»; - зобов`язати відповідача розглянути рапорт про його звільнення з військової служби від 15.08.2025 року відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Апелянт вказує, що його рапорт протиправно не був розглянутий, та вважає, що він є такою особою, яка має право на звільнення з військової служби. У період з 01.04.2026 року по 17.04.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала на лікарняному. У період з 28.05.2026 року по 16.06.2026 року судді-доповідач Юро І.В. перебувала у відпустці. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 1990 р.н., з 07 березня 2022 року по 15 червня 2022 року перебуває на військовій службі за мобілізацією у військової частині НОМЕР_1 . Позивач стверджує, що в червні 2022 року захворів та був направлений військовою частиною НОМЕР_1 на лікування, але так як не отримав належного лікування, подав безпосередньому командиру взводу рапорт на звільнення з лав ЗСУ по причині наявності на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей. Апеляційний суд звертає увагу, що позивачем ані до позову, ані до апеляційної скарги доказів проходження ним лікування не надано, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Судом встановлено, що позивач має на утриманні чотирьох дітей - ОСОБА_2 2009 р.н., ОСОБА_3 , 2010 р.н., ОСОБА_4 , 2012 р.н,, ОСОБА_5 2013 р.н.. 18.08.2025 року діловодом військової частини отриманий рапорт позивача від 15.08.2025 року на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 про звільнення зі служби по причині догляду та утримання чотирьох неповнолітніх дітей на підставі статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу». 20.08.2025 року рапорт розглянутий тво командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_6 (лист-відповідь №6303 від 20.08.2025 року) і залишений без задоволення. В листі зазначено, що з підстав самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 та станом на 20.08.2025 року до її розташування не повернувся, тому розглянути рапорт по суті звільнення його з військової служби не може бути можливим. Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що наявність на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей дає підстави для законного звільнення, а відмова у звільненні повинна бути оформлена у вигляді наказу, вважає це бездіяльністю зі сторони відповідача стосовно не розгляду рапорту належним чином, та оскаржив таку бездіяльність до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України та діє станом на день розгляду справи. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232). За приписами частини третьої статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Положеннями частини другої статті 2 Закону №2232 визначено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232 видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Положеннями статті 24 Закону №2232-XII визначено процедуру початку, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до ч.3 ст.24 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Згідно із частиною сьомою статті 26 Закону №2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №1153/2008). Відповідно до п.6, п.7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Згідно із абзацом 2 п.12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається, зокрема, командирам військових частин. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV (далі по тексту - Статут), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Пунктом 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Згідно із пунктом 12.9 розділу XII цієї ж Інструкції документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення №1153/2008). Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454 (далі по тексту - Інструкція №170), передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. Колегія суддів зазначає, що підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, який подано у неналежний спосіб, відсутні, як правильно зазначив і суд першої інстанції. Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняття рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби неможливе до повернення останнього до військової частини, яку він самовільно залишив (згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення №1153/2008), або до набрання законної сили обвинувального вироку (відповідно абзацу 1 пункту 144-5 Положення №1153/2008), або після продовження його військової служби (у відповідності до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008), про що було зазначено відповідачем у відповіді на запит представника позивача. Доказів протилежного позивачем не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції, та в матеріалах справи такі докази відсутні. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в адміністративній справі №160/27554/25 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в адміністративній справі №160/27554/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко