Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/14186/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 р. Справа № 440/14186/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Семененко М.О., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, повний текст складено 12.05.26 по справі № 440/14186/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі №440/14186/24 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень за неподання звіту про виконання рішення суду та встановлення нового строку для подання звіту про виконання судового рішення в адміністративній справі №440/14186/24. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026; застосувати наслідки, передбачені ч.3 ст.382-3 КАС України, а саме: накласти на командира Військової частини НОМЕР_1 штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; встановити Військовій частині НОМЕР_1 новий строк подання звіту з обов`язковим підтвердженням фактичного виконання рішення суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що станом на 10.05.2026 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №440/14186/24 не виконано вже більше року, а звіт на виконання ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі № 440/14186/24 не поданий. Вказує, що Військовою частиною НОМЕР_1 вчинені дії, які унеможливлюють виконання рішення суду, зокрема подана заявка на фінансування не за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», а за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», що суперечать офіційним роз`ясненням Міністерства оборони України та Державної казначейської служби України. Поданий звіт не підтверджує належного виконання рішення суду, відповідач повинен бути зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення суду саме як виплати грошового забезпечення, тобто шляхом подання заявки на фінансування за КЕКВ 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", що відповідає суті присуджених виплат і забезпечує реальне відновлення порушених прав позивача. Щодо відсутності коштів за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», звертає увагу на лист-роз`яснення Державної казначейської служби України від 02.12.2025 №15-06-06/26645 про те, що нарахування і виплату грошового утримання (забезпечення) військовослужбовців та додаткових виплат на виконання рішень суду необхідно здійснювати за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». Згідно з виписками з рахунка Військової частини НОМЕР_1 грошові кошти у відповідача за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» були наявні. Зауважує, що відповідно до телеграми Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 №220/13/28114, якою надіслано для подальшого використання в роботі лист Державної казначейської служби України від 02.12.2025 №15-06-06/26645 щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету при виконанні судових рішень, нарахування і виплата грошового забезпечення військовослужбовців та додаткових виплат на виконання рішень суду необхідно здійснювати за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». Тому в подальшому нарахування і виплата заборгованості по рішенню судів буде здійснюватись за КЕКВ 2112 та КЕКВ 2800, в залежності від предмету позову, що дозволить виплатити заборгованість у найкоротші терміни. Просить суд витребувати і дослідити вищезгаданий лист-роз`яснення Державної казначейської служби України та телеграму Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 №220/13/2811. Вважає, що відповідачем вчинялись формальні дії, які не були спрямовані на реальне виконання рішення суду, зокрема подання заявок за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», замість КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», що не забезпечує належного фінансування виплат, які за своєю природою є елементами грошового забезпечення військовослужбовця. Стверджує, що суд першої інстанції фактично поставив застосування штрафу у залежність від доведення прямого умислу керівника військової частини щодо невиконання судового рішення, хоча положення частини третьої статті 382-3 КАС України такого критерію не містять. Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, ухвалу суду першої інстанції вважає законною та обґрунтованою, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 без змін. Зазначає, що відповідачем вжито наступні заходи, спрямовані на виконання рішення суду по справі №440/14186/24: 19.08.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 подано рапорт про необхідність зобов`язати помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 виконати рішення суду шляхом проведення відповідних нарахувань та виплат позивачу; у подальшому, фінансово-економічною службою Військової частини НОМЕР_1 відповідно до вищевказаного рапорту було невідкладно замовлено кошти для виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №440/14186/24, що підтверджується розрахунком потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , які подаються щомісячно наростаючим підсумком. Вказує, що попри вжиття відповідачем залежних від нього заходів, спрямованих на своєчасне замовлення коштів та виконання рішення суду, з незалежних від нього причин на рахунок військової частини ще не надійшли кошти, призначені для виконання рішення суду по справі №440/14186/24. Станом на момент подачі звіту на рахунку військової частини відсутні кошти за КЕКВ 2800, в тому числі й призначені для виконання рішення суду по справі №440/14186/24. Отримання коштів на даний момент очікується. Звертає увагу, що відповідач є розпорядником бюджетних коштів третього рівня й, відповідно, бюджетні асигнування, в тому числі й на виконання рішень судів, отримує від розпорядника бюджетних коштів другого рівня командування Сухопутних військ України. Зауважує, що кошти за КЕКВ 2112 призначені виключно для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у штаті частини та виконують бойові завдання. Відповідно до ч.1 ст.308, ч.1 ст.312 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд: - визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020; - зобов`язання здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 05.04.2021, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021; - зобов`язати здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 05.04.2021, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №440/14186/24, яке набрало законної сили 16.04.2025, з урахуванням ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 про виправлення описки, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 04.04.2021 грошового забезпечення, а також виплачених за період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.04.2021, а також виплачених за період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 24.04.2025 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №440/14186/24. 11.07.025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/14186/24 шляхом зобов`язання Військової частини подати до суду у встановлений строк звіт про виконання судового рішення. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №440/14186/24. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 по справі №440/14186/24 скасовано. Справу №440/14186/24 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №440/14186/24 задоволено. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 протягом двох місяців з дня отримання копії ухвали подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду по справі №440/14186/24 в повному обсязі. 27.01.2026 військовою частиною надано до суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 прийнято звіт Військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 440/14186/24. Встановлено Військовій частині НОМЕР_1 новий строк для подання звіту про виконання рішення суду у справі №440/14186/24 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 у строк протягом трьох місяців з дня отримання цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі №440/14186/24. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі №440/14186/24 скасовано в частині прийняття звіту Військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі №440/14186/24. Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у прийнятті звіту Військовій частині НОМЕР_1 про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 440/14186/24. В іншій частині ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі № 440/14186/24 залишено без змін. 11.05.2026 військовою частиною надано до суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 відмовлено Військовій частині НОМЕР_1 у прийнятті звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 440/14186/24. Встановлено Військовій частині НОМЕР_1 новий строк для подання звіту про виконання рішення суду у справі № 440/14186/24 та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 у строк протягом трьох місяців з дня отримання цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 440/14186/24. Також, 11.05.2026 до суду надійшла заява позивача, у якій заявник просив: - застосувати наслідки, передбачені ч.3 ст.382-3 КАС України, а саме: накласти на командира Військової частини НОМЕР_1 штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; - встановити Військовій частині НОМЕР_1 новий строк подання звіту з обов`язковим підтвердженням фактичного виконання рішення суду. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень за неподання звіту про виконання рішення суду та встановлення нового строку для подання звіту про виконання судового рішення в адміністративній справі №440/14186/24. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про накладення на керівника військової частини штрафу за неподання звіту та встановлення нового строку для подання звіту, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про свідоме невжиття командиром військової частини дій, спрямованих на нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 встановлено відповідачу новий строк для подання звіту про виконання рішення, та не встановлено обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, відтак підстави накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення на даний час відсутні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно з вимогами ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ч.1 ст.372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтями 382 382-3 КАС України. За приписами ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Згідно з ч.ч. 1-4 ст.382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень. Якщо суб`єктом владних повноважень є колегіальний орган і судовим рішенням такого суб`єкта владних повноважень зобов`язано вчинити певні дії, суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення кожного з членів такого колегіального органу, до чиїх повноважень, завдань чи функцій належить забезпечення виконання такого судового рішення. За приписами ч.ч. 1-4 ст.382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання. Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу. У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України. Відповідно до ч.5 ст.382-3 КАС України суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Згідно з ч.6 ст.382-3 КАС України суд на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, накладеного на керівника суб`єкта владних повноважень, на суму штрафу, який було накладено за такі самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження. У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень (ч.10 ст.382-3 КАС України). Колегія суддів враховує, що штраф як вид санкції (покарання), яку застосовують суди за наслідками розгляду питання про виконання судових рішень, у процедурі судового контролю покликаний виконувати не тільки і не стільки «каральну» функцію, як діяти з профілактичною (превентивною) метою, націленою на те, щоб спонукати до реалізації покладених обов`язків, які необхідні для виконання судового рішення, яке набрало законної сили. За змістом частини другої статті 382-3 КАС України відмова у прийнятті звіту - як обставина, з якою закон пов`язує накладення штрафу - передбачає (з боку суду) оцінювання достатності заходів, які вжито для виконання судового рішення. Отже, накладенню штрафу передує з`ясування обставин, причин, які спричинили невиконання судового рішення, у зіставленні з участю, роллю чи функцією (повноваженнями) керівника суб`єкта владних повноважень в організації процесу цього виконання. Іншими словами, накладення штрафу вимагає з`ясування, пояснення, за які саме діяння (їх об`єктивну сторону), в аспекті (не)виконання судового рішення, до керівника суб`єкта владних повноважень застосовується санкція у вигляді штрафу, зокрема у тому випадку, коли для цієї посадової особи зазначена санкція (покарання) настає повторно. Запровадження механізму судового контролю за виконанням судового рішення пов`язується, передусім, з тим, щоб особа, на користь якої ухвалено судове рішення, домоглася його виконання, що, властиво, є доконечною метою захисту прав, свобод та інтересів, порушених рішеннями, діями, бездіяльністю органів публічної влади, їх посадовими і службовими особами. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.11.2025 у справі №380/12153/20, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та в ухвалі від 04.10.2022 у справі №200/3958/19-а вказав, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду. При цьому, якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Суд зазначає, що спір у даній справі стосувався нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 04.04.2021 грошового забезпечення, а також виплачених за період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». У звіті про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №440/14186/24 військова частина зазначила про вжиті заходи, спрямовані на виконання рішення суду, а саме: - на виконання приписів ст.ст. 99, 100 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, п.5.5 розділу 5 Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.12.2016 №744, військовою частиною 19.08.2025 подано рапорт про необхідність зобов`язати помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини виконати рішення суду шляхом проведення відповідних нарахувань та виплат позивачу; - в подальшому, фінансово-економічною службою військової частини відповідно до вищевказаного рапорту було невідкладно замовлено кошти для виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №440/14186/24, що підтверджується розрахунком потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення військової частини, які подаються щомісячно наростаючим підсумком. Відповідач звертає увагу, що попри вжиття залежних від нього заходів, спрямованих на своєчасне замовлення коштів та виконання рішення суду, з незалежних від нього причин на рахунок військової частини ще не надійшли кошти, призначені для виконання рішення суду по справі №440/14186/24. Станом на момент подачі звіту на рахунку військової частини відсутні кошти за КЕКВ 2800, в тому числі й призначені для виконання рішення суду по справі №440/14186/24. Отже, виплата коштів ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі №440/14186/24 здійснюватиметься в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Як зазначає відповідач, він вчинив та продовжує вчиняти вичерпні дії, спрямовані на якнайшвидше виконання рішення суду по справі №440/14186/24, в межах, визначених чинним законодавством. У свою чергу, повнота та своєчасність отримання необхідного для виконання рішення суду по цій справі фінансування не обумовлена подальшим вчиненням відповідачем будь-яких інших дій, окрім як уточнення потреб в коштах на кожен наступний місяць та подання до забезпечувального органу (розпорядника бюджетних коштів другого рівня) відповідних заявок. Колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.43 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. Статтею 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Відповідно до приписів ст.1 Бюджетного кодексу України бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу. За визначенням п.12 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими. Отже, Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною установою та на неї поширюється дія Бюджетного кодексу України. Суд звертає увагу, що грошові кошти у вигляді заборгованості з грошового забезпечення, які належать позивачу, не є власністю Військової частини НОМЕР_1 , не знаходяться на її рахунках. Фактично, у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України, після отримання їх від головного розпорядника коштів. Виділення коштів із державного бюджету на фінансування відповідної бюджетної програми не залежить від волевиявлення Військової частини НОМЕР_1 . Аналогічного висновку, а саме про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, дійшов Верховний Суд у постановах від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а, від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19. Матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про свідоме невжиття командиром Військової частини дій, спрямованих на нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Натомість, відповідачем наведено обґрунтовані підстави, які доводять існування обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, а також факт вжиття з боку боржника належних заходів для реального виконання рішення суду, які мали б забезпечити своєчасне і повне його виконання. Проте відсутність належного фінансування з боку держави не залежить від волевиявлення Військової частини НОМЕР_1 , що й зумовлює несвоєчасне виконання судового рішення. Враховуючи, що часткове невиконання відповідачем рішення суду у цій справі обумовлюється об`єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення, не отримано, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для накладення штрафу на керівника Військової частини НОМЕР_1 . При цьому, оскільки ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 встановлено відповідачу новий строк для подання звіту про виконання рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для повторного встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення по справі. Доводи апеляційної скарги позивача, з посиланням на лист-роз`яснення Державної казначейської служби України від 02.12.2025 №15-06-06/26645 та телеграму Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 №220/13/2811, про те, що відповідач повинен вжити заходів для виконання рішення суду саме як виплати грошового забезпечення, тобто шляхом подання заявки на фінансування за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», що відповідає суті присуджених виплат і забезпечує реальне відновлення порушених прав позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки видатки державної установи, якою є відповідач в цій справі, за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» передбачають саме видатки на виконання судових рішень (як у безспірному, так і добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу). Тому, незалежно від економічної суті призначення тієї суми, яку було зобов`язано нарахувати та виплатити за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №440/14186/24, боржник відповідач зобов`язаний виплатити таку суму за рахунок коштів за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», дотримуючись бюджетної дисципліни, і суд не може своїм рішенням змінювати такий порядок виплати. Наведене свідчить про помилковість доводів апелянта щодо можливості виконання рішення в цій справі за рахунок коштів за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». При цьому, апеляційний суд зазначає, що судове рішення, враховуючи обставини в цій справі, не може бути інструментом, яким відповідачу буде надана можливість змінити призначення видатків державного бюджету за КЕКВ. За цим, клопотання позивача, заявлене у апеляційній скарзі, про витребування листа-роз`яснення Державної казначейської служби України від 02.12.2025 №15-06-06/26645 та телеграми Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 №220/13/2811, не підлягає задоволенню Отже, наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 по справі № 440/14186/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя М.О. Семененко Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло