Постанова Київський апеляційний суд № 754/10137/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 754/10137/25 Головуючий у суді першої інстанції - Галась І.А. Апеляційне провадження № 22-ц/824/5771/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., секретар Цуран С.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Чутченком Сергієм Олексійовичем на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року по цивільній справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачі зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , отже, є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго». Проте, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги у повному обсязі, в результаті чого утворилась заборгованість за спожиті послуги, яку позивач просив стягнути з відповідачів, а саме: - заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 13 871,06 грн, інфляційна складової боргу у розмірі 2108,40 грн 3 % річних у розмірі 515,32 грн; - заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 24786,90 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3767,61 грн 3 % річних у розмірі 926,96 грн; - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 28 844,64 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2924,82 грн, 3 % річних у розмірі 751,18 грн, пеня у розмірі 913,94 грн; - заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 27 019,75 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3311,29 грн, 3 % річних у розмірі 784,66 грн, пеня у розмірі 954,67 грн; - заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 14 405,39 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2189,62 грн. 3% річних у розмірі 538,72 грн; - заборгованість за спожиті до 01.05.2018 централізованого постачання гарячої води у розмірі 5587,33 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 849,27 грн, 3% річних у розмірі 208,95 грн; - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн; - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн; - заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 60,97 грн; - заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн; що разом складає 137 455,36 грн. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. Позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги за спожиті послуги з абонентського обслуговування постачання гарячої води, заборгованість за спожиті послуги з холодного водопостачання, заборгованість за спожиті послуги з центрального постачання гарячої води, заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення, заборгованість з плати за абонентське обслуговування постачання теплової енергії що разом складає 137 455,36 грн а також судовий збір у розмірі 3028 грн. Не погоджуючись із таким рішенням суду відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що, встановивши факт непроживання ОСОБА_2 у квартирі, суд ухвалив рішення про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у нарахованому розмірі, не зважаючи на те, що борг було нараховано на підставі нормативів на двох споживачів. Вказує, що КП «Киїтеплоенерго» безпідставно припинило нарахування за встановленими квартирними лічильниками гарячої води, тому нарахування за нормативами є необґрунтованим. Посилається на безпідставне нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період мораторію, пов`язаного з уведенням воєнного стану. Заявляє про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, нарахованої до 01 квітня 2017 року. Доводів у частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 апеляційна скарга не містить, тому рішення суду в цій частині апеляційним судом не переглядається. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Банецький Б.І. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. В судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Чутченко С.О., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Представник позивача Банецький Б.І. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана обставина не заперечується відповідачкою. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085). Також встановлено, що позивач на підставі Договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», прийняв право вимоги до Відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води. Згідно з п. 3.4.2 Договору цесії Новий кредитор має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 та/або Додатку № 2 до Договору цесії сплати заборгованостей. Надання послуг здійснювалось на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який був опублікований 31.07.2014 на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 №111 (4511). Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону від 24 червня 2004 року № 1875-IV (надалі - Закон № 1875-IV). Вказаний Закон містить визначення комунальних послуг як результату господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. За приписами статті 19 Закону № 1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого постачання холодної води та водовідведення. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 21 Закону № 1875-IV виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Частина 7 статті 26 цього Закону визначає, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. Також встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 є споживачкою послуг з центрального опалення та гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго» за адресою: АДРЕСА_1 . Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 р.№ 630 (далі - Правила). Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно з п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Відповідно до п. 21 Правил, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, абз.2 п.21 з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством. За правилом п. 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов`язаний, зокрема забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Зі змісту ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач, зокрема зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Крім того, зазначений обов`язок споживача оплачувати вчасно та в повному обсязі житлово-комунальні послуги, а також брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території, проведенню ремонту, визначений нормами ЖК України, а саме ст. ст. 68, 156,

162. Так, за приписами статей 526, 525, 610 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договорами або законом. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилом ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1); боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2). Судом першої інстанції також встановлено, що позивач належно виконує свої зобов`язання, а відповідачка, у свою чергу, порушила свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі: - заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 13 871,06 грн, інфляційна складової боргу у розмірі 2108,40 грн 3 % річних у розмірі 515,32 грн; - заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 24786,90 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3767,61 грн 3 % річних у розмірі 926,96 грн; - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 28 844,64 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2924,82 грн, 3 % річних у розмірі 751,18 грн, пеня у розмірі 913,94 грн; - заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 27 019,75 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3311,29 грн, 3 % річних у розмірі 784,66 грн, пеня у розмірі 954,67 грн; - заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 14 405,39 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2189,62 грн. 3% річних у розмірі 538,72 грн; - заборгованість за спожиті до 01.05.2018 централізованого постачання гарячої води у розмірі 5587,33 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 849,27 грн, 3% річних у розмірі 208,95 грн; - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн; - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн; - заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 60,97 грн; - заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн; що разом складає 137 455,36 грн. Відповідачка не спростувала розмір заборгованості, нарахований позивачем, належними та допустимими доказами та не надала суду доказів повної чи часткової оплати вказаної заборгованості. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги щодо неправильності наданого позивачем розрахунку колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. При цьому, слід зауважити, що розрахунок КП «Київтеплоенерго» виконано відповідно до вимог закон, в той час як власного контррозрахунку боргу відповідачка суду не надала, безпосередньо до позивача із заявами про проведення перерахунку не зверталась, доказів своєчасної повірки лічильників ані позивачу, ані суду не надала. Жодних претензій щодо якості наданих послуг чи звернень щодо правильності нарахувань/перерахунку, відповідачка позивачу також не заявляла. Відсутні у матеріалах справи також докази того, що відповідачка звертались до позивача щодо актуалізації будь-яких даних по особовому рахунку. Посилання апелянтки на безпідставне нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період мораторію, пов`язаного з уведенням воєнного стану, також є безпідставним, адже, як видно із наданих позивачем розрахунків, 3% річних та інфляційних втрат позивач за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2023 року не нараховував. Заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, нарахованої до 01 квітня 2017 року також не підлягає задоволенню Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин. Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року. Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався. Статтею 58 Конституції України, статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Отже, з 12 березня 2020 року визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжений. Апеляційний суд також зауважує, що, відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Таку позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц. Відповідно до інформації, що міститься в розрахунку заборгованості, відповідачі періодично вносила кошти в рахунок погашення боргу, зокрема, у жовтні 2015 року на суму 52,21 грн, у листопаді 2015 року - 58,76 грн, у жовтні 2016 року - 407 грн, у листопаді 2017 року - 2000 грн. Отже, відповідачка вчиняла дії по визнанню боргу, у зв`язку з чим строк позовної давності переривався. За таких обставин колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на пропуск позивачем строків звернення до суду. Отже, доводи апеляційної скарги в цілому повторюють доводи відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилаються відповідачі у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про часткове задоволення позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Чутченком Сергієм Олексійовичем залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 29 червня 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов Т.О. Невідома