Постанова Харківський апеляційний суд № 645/1840/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Харків справа № 645/1840/25 провадження № 22-ц/818/888/26 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого Тичкової О.Ю. Суддів колегії Яцини В.Б., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б. сторони справи: позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2025 року в складі судді Федорова О.В.- ВСТАНОВИВ: В березні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором №619302390 від 17.11.2020 року у розмірі 315498,16 грн., судові витрати покласти на відповідача. Позов обґрунтований тим, що відповідно до укладеного з АТ «Альфа Банк», назву якого було змінено на АТ «СЕНС БАНК», кредитного договору №619302390 від 17.11.2020 року, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем ОСОБА_1 , виникла заборгованість за кредитним договором №619302390 в загальному розмірі 315498,16 грн., з яких: 187798,32 грн. прострочене тіло кредиту,68520,43 грн. відсотки за користування кредитом, 57165,11 грн. тіло кредиту та 2014,30 грн. овердрафт (несанкціонована заборгованість), яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також просив стягнути судові витрати. Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2025 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованість заборгованість за кредитним договором № 619302390 від 17.11.2020 року у розмірі 244963,43 грн., з яких: 187798,32 грн. прострочене тіло кредиту та 57165,11 грн. тіло кредиту, стягнуто витрати по сплаті судового збору в розмірі 2939,56 грн. Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено факт укладення між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору та отримання останнім кредитних коштів. Із розрахунку заборгованості за кредитним договором №619302390 від 17.11.2020 року та виписки вбачається, що відповідач отримала кредитні кошти, користувалась ними та частково виконувував зобов`язання щодо їх повернення, однак належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, отримані та використані позичальником кошти, в добровільному порядку АТ «Сенс Банк» не повернув, внаслідок чого, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість яка підлягає стягненню. Проте враховуючи що банком в порушення вимог закону нараховувались проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитного договору то стягненню підлягає лише заборгованість за тілом кредиту. Не погодившись з рішенням суд ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд зробив правильний висновок щодо недопустимості нарахування та стягненню заборгованості за процентами нарахованими поза межами строку кредитування, проте суд не врахував те що позивачем також списувались кошти на погашення комісій та овердрафту, що не було передбачено умовами підписаної оферти. Оскільки позивачем не додано належних та допустимих доказів на ознайомлення відповідача із правилами надання банківських послуг в АТ «Сенс Банк» та тарифами, а підписана оферта не містить всіх істотних умов кредитного договору, відсутня можливість правильно обчислити суму заборгованості за кредитним договором. 27.02.2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача, в якому він заперечує проти задоволення скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, зазначає що суд ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази та дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог. Зазначає що підписанням оферти на № 619302390 від 17.11.2020 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної ліні, сторони кредитного договору узгодили всі істотні умови зокрема щодо розміру кредитного ліміту, відсоткової ставки та розміру комісії за обслуговування кредиту. Викладені апелянтом доводи зроблених судом висновків не спростовують. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 17.11.2020 року ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» уклали договір оферти на укладення угоди про надання кредиту № №619302390, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Відповідно до оферти ОСОБА_1 запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти з ним угоду про надання споживчого кредиту, обслуговування кредитної картки та відкритті відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб (далі - Угода). Підставою для укладення Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним і банком. ОСОБА_1 зазначив умови для укладення Угоди: тип кредиту кредит готівкою, максимальна сума кредитного ліміту 200 000,00 грн, процентна ставка 35,99% річних, тип ставки фіксована. (а.с.7) Окрім того, до матеріалів справи позивачем також долучено Публічну пропозицію АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб (а.с.52-57), Правила користування банківською платіжною карткою (а.с.58), Додаток №3 до договору «Платіжні картки фізичних осіб» (а.с.58-59), Додаток №4 до договору «Кредитні картки фізичних осіб» (а.с.59-63), додаток №5 до договору «Кредити фізичних осіб» (а.с.63-65), додаток №6 до договору «Депозитні вклади фізичних осіб» (а.с.65-66), додаток №7 до договору «Поточні рахунки фізичних осіб» (а.с.66-67), Тарифи АТ «Альфа Банк» (а.с.68-69) Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається що за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за кредитним договором №619302390 від 17.11.2020 року у загальному розмірі 315 498,16 грн з яких заборгованість за просроченим тілом кредиту -187798,32 грн, за відсотками 68520,43 грн, за тілом кредиту 57165,11 грн та за овердрафт 2014,30 грн. (а.с.16) На підтвердження своїх позовних вимог позивачем також долучено виписку по рахунку відповідача за період з 17.11.2020 року по 17.04.2024 року зі змісту якого вбачається що відповідач отримав кредитні кошти, користувався ними, вбачається рух грошових коштів. (а.с.8-15) У подальшому АТ «Альфа Банк» було змінено найменування на АТ «Сенс Банк». Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах. У постанові Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником » . Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання». Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24). Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості позивачем долучено виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 відкритому на підставі договору №619302390 від 17.11.2020 року. Виписка по рахунку надана за період надана за період з 17.11.2020 по 17.04.2024 року. Так відповідно до змісту даної виписки вбачається що позивачем поза межами встановленого строку п.3.4.2 Додатку 4 до договору - 365 днів (після 17.11.2021 року) нараховувались проценти за користування кредитними коштами та овердрафт та на їх погашення Банком протиправно списано кошти в загальному розмірі 201881,11 грн з яких 107237,57 грн були списані банком на погашення заборгованості за процентами нарахованими за період з 18.11.2021 по 17.04.2024 року та 94643,54грн були списані банком на погашення заборгованості за овердрафт. Відповідне також підтверджується наданим позивачем до суду розрахунком заборгованості зі змісту якого вбачається що у вказаний період з 18.11.2021 по 17.04.2024 року сплачено в рахунок погашення заборгованості з процентами 104201,86 грн, за овердрафтом 94643,54грн. Крім того вбачається що заборгованість станом на 17.11.2021 року за процентами складала 3035,71 грн, заборгованість за овердрафт 0,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи з відповідача тільки заборгованість за тілом кредиту суд правильно виходив з того, що у підписаній відповідачем оферті не вказано строк дії кредитної лінії, проте натомість зі змісту п.3.4.2 Додатку 4 договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (публічної пропозиції), строк користування лімітом кредитної лінії 365 днів, з моменту отримання клієнтом права використання коштів відновлювальної кредитної лінії з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії. Тому, враховуючи що в матеріалах справи відсутні докази на погодження із відповідачем пролонгація даного договору, позивач мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами лише в межах строку кредитування тобто до 17.11.2021 року, тобто підстави для задоволення позову про стягнення відсотків нарахованих поза межами кредитного договору відсутні. Водночас суд не звернув уваги, що відповідно до даних виписки по особовому рахунку та наданому позивачем розрахунку заборгованості позивач також списував з відповідача кошти на погашення заборгованості за процентами, що також були нараховані поза межами строку кредитного договору. Тому судова колегія приходить до висновку щодо наявності підстав для зарахування коштів, протиправно списаних Банком на погашення процентів та овердрафту що нараховані поза межами кредитного договору до тіла кредиту та як наслідок зменшення заборгованості до 46118,03 грн. Водночас суд не рахував, що Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (комісія за обслуговування кредиту) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Судом встановлено, що умовами підписаної відповідачем оферти №619302390 від 17.11.2020 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної ліні. Не передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, натомість вказані умови містяться у наданих позивачем Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб та додатках до кредитного договору що не підписані позичальником. Матеріали справи не містять підтверджень того, що підписуючи оферту №619302390 від 17.11.2020 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної ліні відповідач ознайомився та погодився з Тарифами та Умовами та іншими додатками до вказаного договору редакції що надана суду та вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, містили умови про сплату комісії за обслуговування кредиту. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Надані позивачем Публічна пропозиція АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб та додатки до кредитного договору що не підписані відповідачем з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в оферті №619302390 від 17.11.2020 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної ліні, яка безпосередньо підписана відповідачем. Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Така правова позиція міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20, яка в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). З огляду на викладене, колегія суддів вважає позивач не надав доказів наявності, переліку послуг за якими Банком нараховувалась комісія а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Отже списані Банком кошти на погашення заборгованості за комісією за період з 17.11.2020 по 17.04.2024 року в загальному розмірі 8893,43 грн також підлягають зарахуванню до тіла кредиту. З огляду на вищевикладене, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Ат «Сенс Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав колегія суддів вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту у розмірі 37224,60 грн з огляду на погоджені умови кредитування щодо сплати процентів та строку кредитування з урахуванням зменшення тіла кредиту на суму коштів що були фактично сплачені відповідачем та скеровані Банком на погашення заборгованості за відсотками та овердрафтом поза межами строку кредитування та комісії що не передбачена умовами кредитного договору. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволені позовних вимог на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, відтак рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми заборгованості що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам. З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 3785,98 грн.,сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3527,47 грн. Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (11,79%) а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме (88,21%) отже з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 446,36 грн за подачу до суду позовної заяви та з АТ «Сенс Банк» належить стягнути 3111,58 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (3111,58 - 446,36 = 2665,22) з АТ «Сенс Банк» належить стягнути 2665,22 грн судового збору. Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Пузіна Дениса Миколайовича який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2025 року змінити. Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість заборгованість за кредитним договором № 619302390 від 17.11.2020 року у розмірі 37224 (тридцять сім тисяч двісті двадцять чотири) гривні 60 коп. Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2665 (дві тисячі шістсот шістдесят п`ять) гривень 22 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: О.Ю. Тичкова Судді: В.Б. Яцина Ю.М. Мальований