Ухвала КГС ВС № 908/2519/25

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ cправа № 908/2519/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К., перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелот Прайм" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026 (головуючий суддя Кошля А. О., судді Демчина Т. Ю., Стефанів Т. В.) і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2026 (головуючий суддя Кошля А. О., судді Демчина Т. Ю., Стефанів Т. В.) у справі № 908/2519/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелот Прайм" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апельмон Прайм" про стягнення 1 252 978,14 грн, ВСТАНОВИВ: У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Камелот Прайм" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апельмон Прайм" про стягнення 1 252 978,14 грн заборгованості з орендної плати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2023 - 2025 роках здійснював оплату орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення від 15.02.2022 частково, зокрема, без урахування збільшення суми на індекс інфляції, що передбачено пп. 4.1.1 4.1.3 п. 4.1 зазначеного договору. 07.01.2026 рішенням Господарського суду Запорізької області позовні вимоги задоволено повністю. Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сторонами у договорі оренди від 15.02.2022 передбачено чітке визначення розміру орендної плати та порядок її щорічного зростання відповідно до пп. 4.1.1 4.1.3 п. 4.1 договору. Суд зазначив, що для визначення орендарем місячної орендної плати, враховуючи загальнодоступність офіційних даних про індекс інфляції, не потребується ані рахунків орендодавця, ані актів. Рахунок на оплату не є первинним документом у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а є документом, який містить лише платіжні реквізити, і його ненадання чи надання з помилками щодо суми не звільняє платника від обов`язку оплатити послуги у сумі, визначеній договором. Суд першої інстанції констатував, що матеріали справи не містять укладених між сторонами та посвідчених нотаріально додаткових угод до договору оренди щодо зміни розміру орендної плати у бік її зменшення. Суд зазначив, що приймати від відповідача сплату частини орендної плати без її інфляційного збільшення було правом позивача відповідно до статті 529 Цивільного кодексу України, і не вбачає у діях позивача суперечливої поведінки. 12.05.2026 постановою Центрального апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Запорізької області від 07.01.2026 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що матеріалами справи підтверджується, що протягом усього періоду дії договору позивач систематично виставляв відповідачу рахунки на конкретні суми, значно менші за ті, які згодом були заявлені у позові, а відповідач здійснював оплату саме відповідно до виставлених рахунків. Також апеляційний суд встановив, що позивач не надав жодних доказів направлення відповідачу будь-яких претензій щодо неповної оплати орендної плати, не повідомляв про існування іншого розміру заборгованості, не ініціював внесення змін до порядку розрахунків та протягом тривалого часу приймав виконання у погодженому сторонами фактичному порядку. Крім того, між сторонами систематично підписувалися акти здачі-приймання послуг, у яких зазначались суми орендної плати, тотожні сумам виставлених рахунків, а також зазначалося про відсутність претензій сторін одна до одної. Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022 21.05.2025, підписаний сторонами після припинення договору оренди, відповідно до якого заборгованість у відповідача відсутня. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що сукупність поведінки позивача: систематичне виставлення рахунків на менші суми, прийняття оплати відповідно до таких рахунків, підписання актів без зауважень та акту звірки з нульовим сальдо - об`єктивно сформувала у відповідача легітимні очікування щодо погодженого сторонами порядку виконання договору, а подальше пред`явлення позову про стягнення значної суми заборгованості після припинення договору суперечить попередній поведінці позивача та не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним статтями 3, 13 Цивільного кодексу України. Отже, колегія суддів суду апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позову зазначила, що матеріали справи не підтверджують наявності у відповідача простроченої заборгованості за договором оренди у заявленому позивачем розмірі 1 252 978,14 грн, визначеному на підставі одностороннього тлумачення умов договору щодо індексації орендної плати. 26.05.2026 додатково постановою Центрального апеляційного господарського суду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Апельмон Прайм" про ухвалення додаткового рішення по справі № 908/2519/25 задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелот Прайм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Апельмон Прайм" судові витрати на професійну правову (правничу) допомогу в розмірі 30 738,04 грн. Колегія суддів апеляційної інстанції, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись, у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також, ураховуючи критерій розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи обсяг виконаних робіт, а також клопотання позивача по справі про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, дійшла висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, до 30 738,04 грн. 11.06.2026 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026 і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі № 908/2519/25. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К. За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 у справі № 922/4438/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках. Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини. Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 1 252 978,14 грн. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню. Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. Також, підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що на його думку підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку. Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо. У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій. Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності». У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду. Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997). Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, з урахуванням викладеного, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелот Прайм" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026 і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі № 908/2519/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Случ Судді Н. О. Волковицька С. К. Могил