Постанова 4876 № 904/4627/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.06.2026 м.Дніпро Справа № 904/4627/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач), суддів: Чус О.В., Кощеєв І.М. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2025 (суддя Бажанова Ю.А.) у справі № 904/4627/25 за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, місто Київ, 03150; ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (проспект Дмитра Яворницького, будинок 108, місто Дніпро, 49038; ідентифікаційний код юридичної особи 40081237) до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (місто Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50079; ідентифікаційний код юридичної особи 00191023) про стягнення 26 576,52 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції: Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" плати за користування вагонами в сумі 24 393,48 грн та збору за зберігання вантажу в сумі 2 183,04 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № ПР/М-17-2/14-744/НЮдч "Про експлуатацію залізничної під`їзної колії Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станцій Терни і Рядова Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 14.12.2017. Зокрема, у березні та квітні 2025 року на підходах до станції призначення та на станції призначення Терни з вини відповідача простоювали вагони, які прибули на його адресу за перевізними документами (залізничними накладними). У зв`язку з цим за весь час затримки вагонів позивач нарахував плату за користування вагонами за відомостями ф. ГУ-46 загальною сумою 24 393,48 грн з ПДВ та збір за зберігання вантажу в сумі 2 183,04 грн по накопичувальній картці ф. ФДУ-92 №12059160. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2025 позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 26 576,52 грн задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, ідентифікаційний код 00191023) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49038, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108, ідентифікаційний код 40081237) 24 393,48 грн плати за користування вагонами, 2 183,04 грн збору за зберігання вантажу, 3 028,00 грн судового збору. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено та діяли договір про експлуатацію залізничної під`їзної колії від 14.12.2017 та договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 01.07.2020. Матеріалами справи підтверджується, що у березні травні 2025 року за залізничними накладними на адресу відповідача залізницею були прийняті до перевезення порожні власні вагони та вагони перевізника. На шляху прямування вагони були затримані на станціях П`ятихатки, Савро та Рядова через зайнятість колій станції Терни вагонами, що своєчасно не забиралися комбінатом на під`їзну колію. Суд першої інстанції зазначив, що станціями затримки оформлені відповідні документи, у тому числі акти форми ГУ-23, ГУ-23а, на підставі яких за час знаходження спірних вагонів на станції затримки розрахована плата за користування спірними вагонами за відомостями ф. ГУ-46 у загальній сумі 24 393,48 грн, а також збір за зберігання вантажу за накопичувальною карткою у загальній сумі 2 183,04 грн. Відомості плати за користування вагонами та накопичувальна картка підписані представником відповідача із зауваженням, у зв`язку з чим нараховані кошти у безспірному порядку не були списані. Щодо доводів відповідача про відсутність залізничних накладних як належних доказів, суд першої інстанції зазначив, що внаслідок кібератаки на інформаційно-телекомунікаційні системи АТ "Укрзалізниця" 23.03.2025 було суттєво порушено функціональні автоматичні системи підприємства, у зв`язку з чим надати електронні накладні не вбачалося можливості. Натомість позивачем надано витяги з контрольно-довідкової системи по кожній накладній, повідомлення про затримку вагонів з підписом вантажовласника, повідомлення в книзі ф. ГУ-2, акти ф. ГУ-23 та ГУ-23а, складені на станції Терни на відповідальність комбінату. Суд застосував стандарт доказування "вірогідності доказів" відповідно до статті 79 ГПК України та дійшов висновку, що надані позивачем докази є більш вірогідними, ніж докази та пояснення відповідача. Суд також зазначив, що відповідач не довів відсутність своєї вини у спричиненні скупчення вагонів на станції призначення та не надав доказів наявності підстав для звільнення від плати за користування вагонами, передбачених пунктом 121 Статуту залізниць України та пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги: Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі ПРАТ "ПІВНГЗК", апелянт) подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2025 у справі № 904/4627/25, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Узагальнення доводів апеляційної скарги: Апеляційна скарга обґрунтована наступним: ПРАТ "ПІВНГЗК" вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, оскільки не є обґрунтованим - ухвалене без повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Апелянт зазначає, що відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України та статті 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної. Згідно зі статтею 6 Статуту залізниць України накладна є основним перевізним документом та обов`язковою двосторонньою письмовою формою договору на перевезення вантажу, який укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Пунктом 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, та статтею 23 Статуту залізниць України передбачено, що на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну). Скаржник звертає увагу суду на те, що самих залізничних накладних, на які посилався позивач, до позовної заяви додано не було. Відповідно до пункту 12 Правил заявлення та розгляду претензій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, у разі пред`явлення претензій та позовів застосовуються паперова копія електронного перевізного документа, яка роздруковується та засвідчується відповідно до вимог законодавства суб`єктами перевізного процесу. З огляду на вимоги статей 73, 74 ГПК України апелянт стверджує, що належними доказами укладання договорів перевезень між АТ "Укрзалізниця" та ПРАТ "ПІВНГЗК" та перевезення порожніх власних вагонів та вагонів перевізника на адресу ПРАТ "ПІВНГЗК" є залізничні накладні, які в матеріалах справи відсутні. Таким чином, на думку апелянта, позивачем не було доведено належними доказами ані факт укладення договорів перевезень, ані факт перевезення порожніх власних вагонів та вагонів перевізника на адресу ПРАТ "ПІВНГЗК", а отже позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. ПРАТ "ПІВНГЗК" вказує, що в порушення положень статті 236 ГПК України судом першої інстанції не було з`ясовано вказані обставини, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень, та їм не було надано оцінки. Водночас суд сам зазначив, що накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, проте, незважаючи на відсутність накладних у матеріалах справи, задовольнив позовні вимоги. Враховуючи відсутність доказів укладання договорів перевезень та перевезення порожніх власних вагонів та вагонів перевізника на адресу ПРАТ "ПІВНГЗК", апелянт вважає, що вимоги позивача про стягнення плати за користування вагонами в сумі 24 393,48 грн та збору за зберігання вантажу в сумі 2 183,04 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним і підлягає скасуванню. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі: Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ПРАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, посилаючись на наступне: Позивач зазначає, що за час затримки вагонів з вини вантажовласника на підставі актів була нарахована плата за користування спірними вагонами за відомостями ф. ГУ-46 №№12059359, 15059364, 17059365, 17059366, 17059367, 17059368, 17059369, 17059370 в сумі 24 393,48 грн з ПДВ та збір за зберігання вантажу по накопичувальній картці ф. ФДУ-92 №12059160 в сумі 2 183,04 грн з ПДВ, на загальну суму 26 576,52 грн з ПДВ. До позовної заяви позивачем було долучено електронну версію перевізного документу, оскільки внаслідок кібератаки на інформаційно-телекомунікаційні системи АТ "Укрзалізниця" 23.03.2025 було суттєво порушено функціональні автоматичні системи та забезпечення діяльності підприємства, внаслідок чого надати електронні накладні не вбачається можливості. Натомість надаються витяги з контрольно-довідкової системи по кожній накладній (внутрішні перевезення), які зазначені в актах ф. ГУ-23а. Доказом прибуття на станцію Терни вантажу на адресу ПРАТ "Північний ГЗК" є повідомлення про затримку вагонів з підписом вантажовласника, повідомлення в книзі ф. ГУ-2 про готовність подавання спірних вагонів на під`їзну колію, акти ф. ГУ-23, складені на станції Терни на відповідальність комбінату, а також копії актів ГУ-23А. В актах зазначено номер накладної, за якою спірні вагони прибували на станцію призначення Терни, і дані акти підписано представниками вантажовласника без заперечення, що свідчить про те, що він не заперечує прибуття на його адресу спірних вагонів. Позивач наголошує, що викладене відповідачем у відзиві на позовну заяву суперечить дійсності обставин справи, оскільки відповідач фактично визнав здійснення перевезення вантажу за накладними електронний варіант, а саме витяги з контрольно-довідкової системи по кожній накладній, відповідачем визнані та є належним доказом у розумінні зазначеного самим же відповідачем. Також позивач звертає увагу, що відомості плати за користування вагонами №№12059359, 15059364, 17059365, 17059366, 17059367, 17059368, 17059369, 17059370 та накопичувальна картка ф. ФДУ-92 №12059160 підписані представником відповідача з зауваженням про невизнання часткової суми, тоді як інша частина плати за користування та збору за зберігання по вищепереліченим документам відповідачем визнана та проведено оплату. Тобто відповідач визнає здійснені перевезення та провів оплату за ці перевезення, що суттєво суперечить викладеному представником відповідача у відзиві про недоведення факту перевезення порожніх власних вагонів на його адресу. Крім того, позивач посилається на те, що в розумінні вимог Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, згідно з пунктом 1.4, надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами. Зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про безпідставне нарахування плати за користування вагонами спростовується з огляду на наведене. Судом першої інстанції повно та всебічно надана оцінка доказам у справі, а відповідач не довів належними та допустимими доказами відсутність своєї вини у спричиненні затримки вагонів. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді: Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи від 04.11.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М. 05.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення РНОКПП / коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи). Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2025 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/4627/25. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2025 у справі №904/4627/25 для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. 18.12.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу. Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції: Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного: З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 14.12.2017 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" та Приватним акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" було укладено договір № ПР/М-17-2/14-744/НЮдч "Про експлуатацію залізничної під`їзної колії Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станцій Терни і Рядова Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця". Строк дії договору продовжено додатковою угодою №8 від 22.05.2024 до 30.06.2025 включно. 01.07.2020 між сторонами було укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, що є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування. Відповідно до пункту 1.4 договору про надання послуг з організації перевезень, надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами. Відповідно до пункту 14 договору про експлуатацію залізничної під`їзної колії власник колії сплачує залізниці плату за користування вагонами згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами за ставками, наведеними у розділі V тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом, а також збір за зберігання вантажів у вагонах у разі затримки їх з причин, залежних від власника колії. 23.03.2025 відбулася кібератака на інформаційно-телекомунікаційні системи АТ "Укрзалізниця", що підтверджується листом Головного слідчого управління Служби безпеки України №6/3804 від 24.03.2025 та витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні №22025000000000373 від 23.03.2025. У березні - травні 2025 року на підходах до станції призначення та на станції призначення Терни з вини відповідача простоювали вагони, які прибули на його адресу. За фактом затримки вагонів станціями затримки складені акти форми ГУ-23а та акти загальної форми ГУ-23, підписані представниками вантажовласника. На підставі зазначених актів нарахована плата за користування спірними вагонами за відомостями ф. ГУ-46 у загальній сумі 24393,48 грн з ПДВ та збір за зберігання вантажу за накопичувальною карткою ф. ФДУ-92 №12059160 у загальній сумі 2 183,04 грн з ПДВ. Відомості плати та накопичувальна картка підписані представником відповідача із зауваженням. Колегія суддів встановила наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини: Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Між сторонами укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25 лютого 2020 року (редакцію оприлюднено 28.02.2025, вводиться в дію з 01.03.2025). Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 Договору). Надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п.1.4 Договору). Права, обов`язки і відповідальність залізниць та підприємств, які користуються залізничним транспортом, а також організація та основні умови перевезення вантажів визначаються Статутом залізниць України. Статтею 46 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Порядок зберігання вантажів та нарахування у зв`язку з цим відповідного збору регламентуються Правилами зберігання вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 за N 644, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за N 866/5087. Згідно з пунктами 5, 8 вказаних Правил, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу. Збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). Відповідно до пунктів 12, 13 Правил користування вагонами і контейнерами час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі або готовності до передачі вантажовласнику та оформлюється відповідними документами обліку. При цьому підставою для нарахування плати є саме встановлення факту затримки вагонів з причин, залежних від вантажовласника. З матеріалів справи вбачається, що у березні-травні 2025 року на адресу ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» надходили порожні власні вагони та вагони перевізника, які прямували за перевізними документами на станцію призначення Терни. У зв`язку із зайнятістю колій станції Терни вагонами, які своєчасно не були забрані відповідачем на під`їзну колію, зазначені вагони затримувалися на станціях П`ятихатки, Савро та Рядова, а також на станції призначення. Факт затримки вагонів оформлено актами загальної форми ГУ-23 та актами про затримку вагонів форми ГУ-23а, складеними відповідно до вимог Правил користування вагонами і контейнерами. Вказані акти містять відомості щодо номерів вагонів, причин та часу затримки, а також підписані представниками вантажовласника. На підставі зазначених документів залізницею здійснено нарахування плати за користування вагонами за відомостями форми ГУ-46 №№12059359, 15059364, 17059365, 17059366, 17059367, 17059368, 17059369, 17059370 у загальному розмірі 24 393,48 грн з ПДВ, а також збору за зберігання вантажу за накопичувальною карткою форми ФДУ-92 №12059160 у розмірі 2 183,04 грн з ПДВ. Разом з тим, відповідач, підписуючи зазначені документи, висловив зауваження щодо нарахованих сум, у зв`язку з чим списання коштів у безспірному порядку здійснено не було. Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.11.2019 у справі №904/5461/18, відповідно до якої затримка вагонів на підходах до станції призначення у зв`язку із зайнятістю колій вагонами, які прибули на адресу вантажовласника та не були своєчасно ним забрані, є підставою для нарахування плати за користування вагонами за умови належного підтвердження таких обставин відповідними актами. Верховний Суд у зазначеній постанові виходив з того, що сам факт знаходження вагонів на станціях затримки не може розглядатися ізольовано від причин такої затримки. Визначальним для вирішення питання щодо покладення обов`язку зі сплати відповідних платежів є встановлення причин затримки вагонів та наявність належного документального підтвердження таких обставин. Належним доказом підтвердження факту затримки вагонів є, зокрема, акти форми ГУ-23, ГУ-23а, складені відповідно до вимог нормативних актів у сфері залізничних перевезень. Також Верховний Суд у постанові від 19.04.2023 у справі №904/2019/22 зазначив, що саме вантажовласник має довести наявність обставин, які відповідно до законодавства виключають його відповідальність за затримку вагонів або звільняють від внесення відповідних платежів. Обов`язок щодо сплати збору за зберігання вантажів покладається на одержувача (вантажоодержувача, вантажовласника) у разі, якщо ним було допущено прострочення у вивезенні вантажу з місця загального користування в межах терміну безоплатного користування (пункт 5 Правил зберігання вантажів), та у разі затримки залізницею вантажів у вагонах з вини одержувача незалежно від місця затримки зі спливом терміну безоплатного зберігання (пункту 8 Правил зберігання вантажів). Нарахування одержувачу збору за зберігання вантажу у вагонах незалежно від місця їх затримки за весь період затримки понад термін безоплатного користування здійснюється залізницею за регульованим тарифом за фактом затримки вагонів, що слідують за адресою одержувача, якщо така затримка сталася з вини одержувача. Такий правовий висновок щодо порядку застосування двократного розміру збору за зберігання вантажів викладений колегіями суддів Касаційного господарського суду у постановах від 26.06.2020 у справі №908/1925/19, від 23.06.2020 у справі №908/1746/19, від 06.04.2020 у справі №908/1417/19, від якого Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу за наслідком розгляду справи №908/1795/19. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо недоведеності факту перевезення у зв`язку з ненаданням позивачем паперових примірників залізничних накладних, оскільки такі доводи ґрунтуються на помилковому ототожненні електронного документа та електронного доказу, а також на помилковому ототожненні окремого виду доказу з єдиним можливим доказом існування відповідних правовідносин. Відповідно до статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України суд встановлює обставини справи на підставі будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, оцінюючи їх у сукупності. При цьому відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини вважається доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Верховний Суд у постанові від 18.11.2019 у справі №902/761/18 зазначив, що стандарт доказування «вірогідності доказів» передбачає необхідність співставлення судом доказів, наданих сторонами, та надання переваги тій позиції, яка є більш переконливо підтвердженою сукупністю належних та допустимих доказів. Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17 та від 21.08.2020 у справі №904/2357/20, відповідно до яких суд оцінює не кожний доказ ізольовано, а його доказову силу у взаємозв`язку з іншими матеріалами справи. Колегія суддів виснує, що суд першої інстанції правильно застосував положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки дослідив не лише окремі документи, а їх сукупність: акти ГУ-23 та ГУ-23а, повідомлення про затримку вагонів, відомості плати за користування вагонами, накопичувальну картку, документи щодо руху вагонів та пояснення сторін. При цьому закон не встановлює пріоритетності одного виду доказів над іншими, а тому відсутність окремого документа, який зазвичай використовується для підтвердження певної обставини, не виключає можливості підтвердження такої обставини іншими належними та допустимими доказами. Як зазначено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21, на відміну від електронного документа, електронний доказ є будь-якою інформацією в цифровій формі, що має значення для справи (п.68). Отже, відомості з інформаційних систем перевізника, витяги з контрольно-довідкової системи, які містять інформацію щодо перевезень, номерів вагонів, станцій відправлення та призначення, не можуть бути відхилені лише з підстав ненадання паперової форми залізничної накладної, оскільки підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України. У даній справі такі відомості узгоджуються з актами форми ГУ-23, ГУ-23а, повідомленнями про затримку вагонів, відомостями плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальною карткою форми ФДУ-92, що у своїй сукупності підтверджують факт прибуття вагонів на адресу відповідача та виникнення підстав для нарахування відповідних платежів. Колегія суддів також враховує, що відповідач не заперечував факт існування договірних відносин із позивачем, не надав належних доказів перед судом відсутності своєї вини у спричиненні затримки вагонів на підходах до станції призначення через скупчення на станції призначення вагонів, які прибули на адресу відповідача раніше, та не були ним своєчасно вивезені із вивільненням колій від вантажу, що є порушенням пункту 33 Правил видачі вантажів та пунктів 46, 47 Статуту залізниць. Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги зводяться фактично до незгоди з оцінкою доказів судом першої інстанції та не спростовують правильності його висновків. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку доказам у їх сукупності та правильно застосував норми матеріального права. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та не є підставами для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2025 у справі № 904/4627/25. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження. З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2025 у справі № 904/4627/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення. Розподіл судових витрат: У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2025 у справі № 904/4627/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2025 у справі № 904/4627/25 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн покласти на Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України. Головуючий суддя М.О. Дармін Суддя І.М. Кощеєв Суддя О.В. Чус